ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 460/9778/23 пров. № А/857/13582/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Мікули О.І., Курильця А.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року (головуючий суддя Гресько О.Р., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення певних дій,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.04.2023 №172850020506 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 28.03.2023;
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у не зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.07.1983 по 21.11.1983 та періоду проходження військової служби з 23.11.1983 по 05.11.1985;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.07.1983 по 21.11.1983 в Радомишльському ветсанвідділенні Житомирської області та період проходження військової служби з 23.11.1983 по 05.11.1985.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії від 04.04.2023 №172850020506.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22 березня 2023 року.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 період його роботи з 01.07.1983 по 21.11.1983 в Радомишльському ветсанвідділенні Житомирської області та періоду проходження військової служби з 23.11.1983 по 05.11.1985.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 період його роботи з 01.07.1983 по 21.11.1983 в Радомишльському ветсанвідділенні Житомирської області та періоду проходження військової служби з 23.11.1983 по 05.11.1985.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку. просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що при ухваленні рішення суд не надав належної оцінки доводам відповідача щодо визначення права на пенсію зі зниженням пенсійного віку, що призвело до неправильного вирішення спору.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796) та ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Водночас статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з Порядком № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Згідно з матеріалами електронної пенсійної справи, тривалість страхового стажу позивача, визначена на підставі поданих ним документів, які відповідають чинному законодавству, та даних реєстру застрахованих осіб, для визначення права на призначення пенсії згідно із заявою від 28.03.2023 становить 36 років 7 місяців 22 дні.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 01.07.1983 по 21.11.1983, оскільки відсутній підпис відповідальної особи; період проходження військової служби 23.11.1983 по 05.11.1985, оскільки в трудовій книжці відсутня дата видачі.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Станом на час ведення трудової книжки позивача за спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 МІ62 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції №58. Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" та цією Інструкцією. Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції№162).
Частиною 2 статті 55 Закону №796 зазначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на зниження пенсійного віку, якщо вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.
При цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або працювали в зазначеній зоні з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 31.07.1986 незалежно від часу проживання в цей період.
Крім того, за кожні повні 2 роки проживання чи роботи в зазначеній зоні пенсійний вік додатково зменшується на один рік. Загальне зменшення пенсійного віку за таких умов не може перевищувати 6років.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту ст. 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Аналогічну правову позицію було викладено у Постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17.
У разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Для визначення права на пенсію позивач не надав довідку про період проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення.
Правова позиція Верховним Судом висловлена у постановах від 17.06.2020 року по справі №572/456/17 (провадження NN/9901/22569/18, К/9901/22573/18), та від 31.07.2019 року по справі N572/1173/17 (провадження N61 -34544св18), щодо періоду (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. Так, Верховний Суд сказав, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи).
Стосовно ж висновку Рівненського міського суду Рівненської області наведеного рішенням від 27.03.2014 у справі N 569/3507/14-ц щодо встановлення факту перебування у відрядженні у м. Дубровиця, Рівненської області у період часу із 05.11.1986 року по 10.11.1992 року та проживання за адресою АДРЕСА_1 , під час роботи на ПАТ «Мехбудсервіс» зауважує, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: - документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В зазначеному Порядку не вказано рішення суду, як документ, що подається для вирішення питання призначення пенсії із застосуванням норм ст. 55 зазначеного закону.
Додані до заяви про призначення пенсії документи, в тому числі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27.03.2014 у справі №569/3507/14- ц, не підтверджують факт постійного проживання чи роботи ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року
При цьому, зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року що найменше 3 роки.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796X11 щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17.
Враховуючи викладене та те, що проживання та робота позивача на території гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 більше 3 років, що надавало би право на зменшення пенсійного віку, матеріалами справи не підтверджено, відтак, на даний час підстави для застосування до позивача положень п. 4 ч. 2 ст. 55 Закону №796-Х11 в Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Пилиповичі Радомишльського району Житомирської області, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Рівненським МВ УМВС України.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 03.09.2014.
28.03.2023 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
04.04.2023 відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №172850020506 оскільки не підтверджено факт постійного проживання або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.
У цьому рішенні також вказано, що страховий стаж заявника становить 36 років 7 місяців 22 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.07.1983 по 21.11.1983, оскільки відсутній підпис відповідальної особи, період проходження військової служби 23.11.1983 по 05.11.1985, оскільки в трудовій книжці відсутня дата видачі.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV.
Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Положеннями ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
З огляду на це, суд вірно вважав, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6 років.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ)
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така, правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а.
Відтак, суд підставно вказав, що факт видачі ОСОБА_1 уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання, роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
При цьому, суд слушно зауважив, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як уже зазначалось вище, наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27.03.2014 у справі №569/3507/14-ц, яке набрало законної сили 07.04.2014 встановлено факт, що ОСОБА_1 перебував у відрядженні у АДРЕСА_1 під час роботи на ПАТ «Мехбудсервіс», яке є правонаступником Управління механізації будівництва комбінату «Рівнепромбуд», Управління механізації будівництва треста «Рівнепромбуд» та Орендного підприємства механізації будівельних робіт та Акціонерного товариства закритого типу «Мехбудсервіс» з 28.11.2011.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23.07.1991 №106 м.Дубровиця Рівненської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
З огляду на зазначене вище, правильним є висновок суду, що доказам по справі підтверджено, що позивач проживав на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 01.01.1993, що становить 6 років 6 днів, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 3 роки за поні 6 років проживання в такій зоні.
Однак, матеріали справи не містять доказів проживання позивача на вказаній території радіоактивного забруднення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 31.07.1986. Оскільки у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 позивач не проживав в зоні гарантованого добровільного відселення, то він не має права на зарахування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Враховуючи викладене, суд вірно вважав, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 3 роки відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Водночас, частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ визначено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
З огляду на це суд правильно вказав, що для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 3 роки відповідно до статті 55 Закону №796-XII призначається пенсія за умови:
1. досягнення віку 60-3= 57 років;
2. наявності страхового стажу 30-3= 27 років.
У рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії (28.03.2023) позивач досягнув 58 річного віку та мав страховий стаж 36 років 07 місяців 22 дні.
Оскільки, на момент вчинення дій щодо відмови у призначенні пенсії позивач відповідав критеріям, визначеним статтею 55 Закону №796-ХІІ та статтею 26 Закону №1058-ІV, то суд дійшов підставного висновку щодо протиправності такого рішення.
Згідно з ч.1 ст.45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Беручи до уваги встановлене суд правильно вважав, що така пенсія повинна бути призначена позивачу з 22.03.2023 (тобто, з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку позивачем).
Крім того, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 6 Закону №2232-ХІІ врегульовані види військової служби, зокрема, строкова військова служба.
Вищевказане узгоджується зі статтею 78 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про загальний військовий обов'язок» (в редакції, чинній на час проходження позивачем військової служби), згідно з якою час перебування громадян на дійсній військовій службі у лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стаж їх трудової діяльності.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Зазначені положення відповідають роз'ясненням Національного агентства України з питань державної служби від 23.07.2020 №105-р/з «Щодо зарахування до стажу державної служби періодів проходження військової служби».
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2018 у справі №676/4235/17, від 03.07.2018 у справі №569/350/17 та від 10.04.2019 у справі №607/2474/17, які відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує при розгляді цієї справи.
Судом першої інстанції зґясовано, що згідно записів військового квитка від 23.11.1983 серії НОМЕР_3 позивач проходив строкову військову службу в період з 23.11.1983 по 05.11.1985, що становить 1 рік 11 місяців 14 днів, відтак вказаний період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.
Крім того, судом вірно враховано, що відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Як зґясовано судом першої інстанції, відповідачем не зараховано період роботи позивача з 01.07.1983 по 21.11.1983 до страхового стажу останньої, оскільки відсутній підпис відповідальної особи.
З трудової книжки позивача НОМЕР_4 , заповненої 12.04.1983, суд встановив, що:
- 01.07.1983 прийнятий на посаду веттехніка-дератизатора в Радомишельське ветсанвідділення Житомирської області (Наказ №15 від 01.07.1983);
- 21.11.1983 звільнений в зв'язку з призовом в ряди Рядянської армії на строкову службу (Наказ №24 від 21.11.1983).
Зазначені записи скріплені печаткою підприємства, при цьому, будь-яких виправлень чи неточностей такі записи не містять.
Станом на час оформлення трудової книжки позивача так і на момент внесення записів про спірний період роботи позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з п.2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Отже, законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
При цьому, суд слушно зауважив, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Таким чином, суд обґрунтовано вважав, що записи трудової книжки в повній мірі підтверджують зайнятість позивача в означений період в Радомишельському ветсанвідділенні Житомирської області.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Окрім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували той факт, що відповідачем вчинялись відповідні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду роботи позивача.
Верховний Суд у постанові від 21.02 2020 у справі № 291/99/17 висловив думку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
У той же час, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1, ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі №460/9778/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. І. Мікула
А. Р. Курилець