Головуючий у І інстанції Кордюкова Ж.І.
Провадження № 22-ц/824/8870/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2022 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та просило про його задоволення, посилаючись на те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , був віднесений до комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданий до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться на балансі позивача.
Позивач зазначив, що в період з 01.05.2015 року по 01.07.2022 року ним надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території відповідачам, які є співвласниками квартири у вказаному будинку.
Відповідачі отримували послуги з утримання будинку та прибудинкової території, проте не уклали з позивачем договір про надання послуг. Через невиконання відповідачами своїх зобов'язань по оплаті послуг утворилася заборгованість за період з 01.05.2015 року по 01.07.2022 року у сумі 33561,05 грн.
Посилаючись на вказані обставини, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата), за період з 01.05.2015 року по 01.07.2022 року у розмірі 33561 грн. 05 коп., без врахування інфляції та 3% річних.
05.09.2022 року судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено частково.
09.11.2022 року судом постановлено ухвалу про скасування заочного рішення від 05.09.2022 року та призначено справу до розгляду.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 березня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплату) у сумі 16780 грн. 53 коп. та судові витрати в розмірі 1240 грн. 50 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплату) у сумі 8390 грн. 26 коп. та судовий збір у розмірі 620 грн. 25 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що судом першої інстанції не встановлені обставини, за яких відбувалося надання послуг позивачем відповідачу, не встановлено, якими доказами підтверджується надання повного обсягу послуг позивачем, які входять до заявленого позивачем періоду. Так, до позову не було додано договір про надання відповідних послуг щодо утримання будинку із встановленими тарифами на послуги та їх переліком. Відсутні в матеріалах справи і акти виконаних робіт, які б доводили факт надання та споживання послуг, відсутні будь-які належні докази на підтвердження обсягу послуг, які за твердженням позивача надані відповідачу.
При цьому, відповідач заперечує факт надання йому будь-яких послуг позивачем, оскільки ним не надано доказів такого надання, а також доказів на підтвердження вартості вказаних послуг та повноважень позивача щодо їх надання.
Крім того, суд дійшов помилкового висновку щодо переривання строку позовної давності внаслідок сплати відповідачем 253 грн. 96 коп. у січні 2018 року за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, оскільки відповідачем ці кошти не сплачувалися, а тому суд повинен був застосувати строк позовної давності, на чому наполягав відповідач.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (33561,05 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення оскаржено відповідачем ОСОБА_1 фактично лише в частині задоволених вимог позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплати) у розмірі 16780 грн. 53 коп. з ОСОБА_1 та у розмірі 8390 грн. 26 коп. з ОСОБА_2 , колегія суддів згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.
Судомпершої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , розмір часток власності яких становить 1/2 та 1/4, відповідно, що підтверджується копією інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02.09.2021 №273021552 (а.с. 19 т.1).
Відомості про іншого співвласника, якому належить 1/4 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , відсутні.
Власником особового рахунку за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 , що підтверджується копією інформаційної довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 08.09.2021 №02/01/05-405 (а.с. 21 т.1).
Згідно з рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради від 19.10.2010 №41/10 майно територіальної громади вказана рада зі свого балансу передала на баланс КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району», в тому числі будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».
Будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, з 01.05.2015 року знаходиться на утриманні та обслуговуванні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», який надавав житлово-комунальні послуги, зокрема, послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
На виконання взятих на себе зобов'язань щодо надання житлово-комунальних послуг щодо утримання будинку та прибудинкової території, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» були укладені відповідні договори з виробниками житлово-комунальних послуг (вивіз сміття, вивіз листя та снігу, електропостачання, обслуговування ліфтів тощо), які після набуття підприємством надаються споживачам.
Факт надання житлово-комунальних послуг та їх вартості обґрунтовано позивачем з посиланням на рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 19.10.2010 №41/10, рішення Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270, інформацію щодо фактичних та нормативних витрат на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 №442 щодо встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668, копії договорів з виробниками житлово-комунальних послуг (вивіз сміття, вивіз листя та снігу, електропостачання, обслуговування ліфтів тощо).
Судом також встановлено, що в порушення своїх зобов'язань відповідачами в період з 01.05.2015 року по 01.07.2022 року оплата за надані послуги здійснювалась не в повному обсязі, внаслідок чого у них перед позивачем утворилась заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в розмірі 33561,05 грн. (а.с.16-18 т.1).
Крім цього встановлено, що в січні 2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 було сплачено на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» 253,96 грн. за послуги щодо утримання будинку та прибудинкової території, що відображено у наданому позивачем розрахунку заборгованості (а.с.16 т. 1).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідачів заборгованості, яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням ними обов'язків по сплаті за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно з п. 10 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонту технічного перепланування спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно його частки співвласника.
У постанові Верховного суду від 18.05.2020 у справі №176/456/17 та у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15 зазначено правовий висновок про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
У відповідності до ч.ч. 2 та 4 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають: витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку.
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
На підставі вищенаведених правових норм та зважаючи на доведеність того факту, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , вони зобов'язані нести витрати по утриманню належного їм майна.
Зважаючи на те, що відповідачі в період з 01.05.2015 року по 01.07.2022 року оплачували надані позивачем послуги з утримання будинку та прибудинкової території не у повному обсязі, внаслідок чого у них виникла заборгованість, що підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення вищевказаної заборгованості з відповідачів на користь позивача у визначеному ним розмірі.
Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, позивач не уклав з ним договір про надання житлово-комунальних послуг, оскільки відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користувався ними.
Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність факту надання йому послуг з утримання будинку КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» колегією суддів відхиляються, оскільки відповідачем не надано жодного документального доказу обслуговування будь-якою іншою організацією будинку АДРЕСА_1 , у якому знаходиться належна відповідачам квартира АДРЕСА_4 .
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі фактично користувалисяпослугами, наданими позивачем, та перебували з ним у договірних відносинах з моменту надання їм даних послуг; відповідачі не відмовлисявід цих послуг та частково оплачувалиїх, у зв'язку із чим у них виник обов'язок сплатити кошти КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» за отримані послуги відповідно до встановлених тарифів, які погоджені органом місцевого самоврядування, як за послуги з управління будинком. При цьому, відповідачами вказані тарифи на час ухвалення рішення судом першої інстанції не оскаржувались.
Доводи апеляційної скарги про незгоду з розрахунком заборгованості законності та обґрунтованості висновків суду не спростовують, оскільки відповідачем на спростування даного розрахунку суду не було надано жодних доказів, а згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову.
Необгрунтованими є і доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем позовної давності, що, зокрема, вбачається з наступного.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У ч. 1 ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України).
Так, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в січні 2018 року строк позовної давності перервався, оскільки відповідачами було сплачено 253,96 грн. за послуги щодо утримання будинку та прибудинкової території на особовий рахунок № НОМЕР_1 , належний ОСОБА_1 .
На підтвердження здійснення відповідачем вказаного платежу в рахунок погашення заборгованості позивачем надано суду розрахунок заборгованості (а.с.16 т.1), який відповідачем спростований не був.
Таким чином, законним та обґрунтованим є висновок суду щодо переривання перебігу позовної давності, після чого її перебіг почався спочатку з січня 2018 року.
В подальшому, 02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положения» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено заяву позивачів про застосування строку позовної давності, оскільки трирічний строк позовної давності, який був перерваний та почав свій перебіг у січні 2018 році, на час подання позивачем позовної заяви в липні 2022 року не сплив, будучи продовженим вищевказаним Законом.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення суду лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин справи, підтверджених доказами, перевіреними судом.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; законності та обґрунтованості рішення суду ці доводи не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» 16780 грн. 53 коп. та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» 8390 грн. 26 коп. заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: