справа № 756/16847/21 головуючий у суді І інстанції Луценко О.М.
провадження № 22-ц/824/9526/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2021 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило стягнути з відповідача заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення - 2 799 грн. 79 коп.; спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 4 309 грн. 82 коп.; спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення - 10 862 грн. 32 коп.; спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 16 383 грн. 11 коп.; витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Виконавчого органу КМР (КМДА) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води. Крім того, 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за яким останній набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Квартира відповідача за адресою: АДРЕСА_1 під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а, отже, ОСОБА_1 є споживачем послуг. Відповідач від послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася (не відключався). Таким чином, виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: позивач надає послуги та щомісячно надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідач споживає надані послуги та зобов'язаний оплатити їх вартість. Проте, відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилася заборгованість.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року у задоволенні позову КП «Київтеплоенерго» відмовлено.
В апеляційній скарзі КП «Київтеплоенерго» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що власником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 у період з 23 вересня 2011 року по 23 березня 2017 року був ОСОБА_2 , в період з 23 травня 2017 року та по теперішній час є ОСОБА_1 . Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції посилався на те, що в період до 25 липня 2018 року відповідач не користувався своїм майном, а в даній квартирі проживали та були зареєстровані і користувалися комунальними послугами попередній власник ОСОБА_2 з членами своєї сім'ї, а тому підстави щодо стягнення заборгованості у вказаний період з ОСОБА_1 немає, так як відповідач в даній квартири не проживав. Крім того після набрання законної сили рішення про виселення попереднього власника у відповідача взагалі заборгованість відсутня. Разом з тим, позивач не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. 23 травня 2017 року ОСОБА_1 придбано з прилюдних торгів квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка була реалізована при виконанні виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в м. Києві ДП «СЕТАМ» МЮ України. 23 травня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Халявка Н.М. було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія № 2435 та здійснено державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_1 . Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року у справі № 756/2494/17 встановлено, що електронні торги від 23 травня 2017 року з придбання нерухомого майна, державна реєстрація нерухомого майна та видане свідоцтво приватним нотаріусом КМНО Халявка Н.М. за адресою: АДРЕСА_1 є чинними. Таким чином, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 за якою утворилася заборгованість у період з моменту реєстрації права власності є саме ОСОБА_1 . При цьому, при поданні позовної заяви, позивачем за період виникнення заборгованості були подані до суду докази про надання послуг за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: наряди на підключення та відключення опалення в даному будинку, акт про прийняття теплового вузла на облік, акт про готовність вузла комерційного обліку до роботи та відомості споживання теплової енергії за вищевказаною адресою. Отже, позивач добросовісно виконував свої обов'язки, а саме безперервно надав послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , адже заяв на адресу виконавця послуг не надходило протягом часу щодо ненадання останнім таких послуг. Натомість, всупереч вимогам ст. 322 ЦК України судом першої інстанції повністю відмовлено у позовних вимогах КП «Київтеплоенерго», чим грубо порушено права останнього щодо стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення.
14 серпня 2023 року на електронну адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Разом з тим, зазначений відзив не може бути прийнятий апеляційним судом до уваги, оскільки останній поданий на електронну адресу суду та в порушення вимог ч. 8 ст. 43 ЦПК України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»не є оригіналами електронного документу, оригіналу підпису чи електронного підпису не містить.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було придбано кв. АДРЕСА_1 , яка була реалізована при виконанні виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в м. Києві ДП «СЕТАМ» МЮ України.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. 23 травня 2017 року відповідачу було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та № 2435, а саме на кв. АДРЕСА_1 .
За інформацією КП «Київтеплоенерго» споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило право вимоги, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНРГО» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору (а.с.36).
Відповідно до Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у розмірі 43 221 грн. 77 коп. (заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 27 082 грн. 44 коп., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 16 139 грн. 33 коп.) за адресою: . АДРЕСА_1 (а.с.6-7).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що до 25 липня 2018 року ОСОБА_1 не користувався своїм майном, в даній квартирі проживали, були зареєстровані і користувалися комунальними послугами саме ОСОБА_2 з членами своєї сім'ї. Рішення Оболонського районного суду міста Києва по справі № 756/2494/17-ц було задоволено позов про визнання осіб такими, що втратили право користування та розпорядження жилим приміщенням, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року. Під час судового розгляду представником відповідача подано заяву про позовної давності. З позовом про стягнення заборгованості комунальне підприємство звернулося лише у 14 червні 2022 року. При цьому, заборгованість позивач просив стягнути станом на липень місяць 2021 року.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції відновлено в задоволені вимог позивача.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанціїз наступних підстав.
Згідно ст. 67 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року власники, наймачі та орендарі жилих приміщень зобов'язані своєчасно вносити плату за обслуговування і ремонт будинку, плату за найм чи оренду квартири, комунальні та інші послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до споживачів житлово-комунальних послуг відносяться індивідуальний та колективний споживачі.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, зазначає, що він надає відповідачу послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення.
На підтвердження позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості до 01 травня 2018 року позивачем не було надано жодного належного та обґрунтованого доказу щодо наявності такої заборгованості. Розрахунку такої заборгованості позивачем також не надано ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, позивачем надано до позовної заяви витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири по АДРЕСА_1 з 23 травня 2017 року (а.с.10-11).
З наданих КП «Київтеплоенерго» Додатку № 1 та Додатку № 2 до Договору цесії вбачається, що позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті ОСОБА_2 до травня 2018 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води на загальну суму 43 221 грн. 77 коп. (а.с.6-7).
З Додатку № 1 та Додатку № 2 до Договору цесії не вбачається, за який період було сформовано борг Карапетяна перед ПАТ «Київенерго». Таких доказів матеріали справи також не містять.
Пізніше, позивачем надано заяву, якою зменшено позовні вимоги з урахуванням судового наказу Оболонського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі №756/3796/18, яким зокрема стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 січня 2015 року по 01 лютого 2018 року в загальному розмірі 36 112 грн. 16 коп.
Таким чином, на підставі отриманих довідок щодо сум заборгованості у заявлений спірний період позивачем, а саме до 01 травня 2018 року, яка на думку позивача підлягає стягненню з ОСОБА_1 складає: послуги з централізованого опалення - 2 799 грн. 79 коп.; послуги з централізованого постачання гарячої води - 4 309 грн. 82 коп.
Заявляючи вимоги про стягнення зазначеної суми з відповідача, позивач не звернув уваги, що передача боргу за договором відступлення не підтверджує обґрунтованість такого боргу, з огляду на відсутність будь-яких доказів його наявності. Договір про відступлення права вимоги надано суду не в повному обсязі, що позбавляє суд можливості дати оцінку його змісту.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту заяви ОСОБА_2 (а.с.70, т.1), фактично ОСОБА_1 отримав квартиру з можливістю реального використання послуг позивача лише з 29 грудня 2018 року, а, відтак, з нього не може бути стягнуто заборгованість за надані послуги, які він не отримував та якими фактично не користувався.
Враховуючи зазначене, відсутні підстави до задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 боргу за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період до 01 травня 2018 року у загальному розмірі 7 109 грн. 61 коп.
За загальним правилом, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла до 01 травня 2018 року, то застосування судом першої інстанції до даних правовідносин позовної давності є безпідставним.
Щодо позовних вимог КП «Київтеплоенерго» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води апеляційний суд виходить з наступного.
Частиною 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пунктом першим Постанови Кабінету Міністрів України N 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» установлений карантин на всій території України з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року.
У подальшому зазначений строк неодноразово продовжувався Постановами Кабінету Міністрів України.
Тобто, з 12 березня 2020 року і до скасування карантину, строки позовної давності продовжені Законом.
Таким чином, при застосуванні строків позовної давності до позовних вимог, які виникли з 01 травня 2018 року судом не враховано Перехідні положення ЦК України та підстави про необхідність обчислення строку позовної давності з березня 2017 року. Тому, звертаючись із даним позовом у листопаді 2021 року позивачем не допущено пропуску строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог у період з 01 травня 2018 року.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо застосування строку позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої та ухвалення нового судового рішення по суті позовних вимог позивача.
Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог КП «Київтеплоенерго» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 10 862 грн. 32 коп. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 16 383 грн. 11 коп., з урахуванням зменшених позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги з 01 травня 2018 року позивач надав суду докази підтвердження надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, деталізований розрахунок заборгованості за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2021 року.
При цьому, як встановлено судом, ОСОБА_1 придбав кв. АДРЕСА_1 , яка була реалізована при виконанні виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в м. Києві ДП «СЕТАМ» МЮ України.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. 23 травня 2017 року відповідачу було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та № 2435 та в цей же день зареєстровано право власності.
Заперечуючи проти стягнення з нього заборгованості, ОСОБА_1 вказує про те, що після придбання у власність квартири він не міг використовувати її за призначенням, оскільки у квартирі були зареєстровані та проживали попередні власники з членами своєї сім'ї зі згоди колишнього власника.
ОСОБА_1 зазначає, що послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, які ним отримані, повністю оплачені та надає на підтвердження вказаних обставин відповідні квитанції.
Як вбачається з наданих відповідачем квитанцій, ним дійсно оплачувалися надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води з жовтня 2019 року (а.с.76-100, 129-174, т. 1).
В той же час, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що до жовтня 2019 року відповідачу нараховано послуги з централізованого опалення на суму 15 295 грн. 36 коп. та централізованого постачання гарячої води на суму 10 590 грн. 47 коп., які відповідачем оплачені не були. Відповідач визнає зазначені обставини, вказуючи про те, що не мав оплачувати зазначені послуги, оскільки фактично їх не отримував, у зв'язку з наведеними обставинами вище.
Разом з тим, зазначені доводи відповідача не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки як вбачається з наданої відповідачем заяви (а.с.70, т. 1), ОСОБА_2 разом з членами його сім'ї було без добровільної згоди 28 грудня 2018 року виселено з квартири.
Крім того, доводи відповідача щодо неможливості його проживання в квартирі після реєстрації права власності є непослідовними, а, відтак, не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги.
Зі змісту заяви ОСОБА_2 вбачається, що відповідач фактично отримав реальну можливість проживати в квартирі з 29 грудня 2018 року. Про зазначені обставини також вказує відповідач у своєму клопотанні від 19 січня 2023 року (а.с.65, т.1), де зазначає, що виселив попередніх власників саме 28 грудня 2018 року. У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що набув реальної можливості користуватися квартирою 07 серпня 2020 року (а.с.126), що не узгоджується з його попередньою позицією та тим, що послуги відповідач почав оплачувати з жовтня 2019 року.
Враховуючи, що з моменту фактичного отримання реального доступу до квартири, а саме 29 грудня 2018 року, відповідач був власником квартири та мав можливість нею користуватись та розпоряджатись на власний розсуд, апеляційний суд вважає, що останній був зобов'язаний, як власник, з зазначеної дати оплачувати отримані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
09 березня 2023 року на адресу Оболонського районного суду міста Києва від КП «Київтеплоенерго» надійшла заява, якою останній, користуючись своїм правом, фактично відмовився від частини позовних вимог та у зв'язку з частковою оплатою послуг з моменту звернення до суду з позовом просив стягнути з ОСОБА_1 спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення - 10 862 грн. 32 коп.; спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 16 383 грн. 11 коп.
Апеляційний суд враховує, що на спростування зазначених обставин, відповідачем не надано суду жодних доказів, що ним було сплачено більшу суму ніж заявляє позивач.
Оскільки відповідно до наданого позивачем розрахунку неоплачена заборгованість за послуги з централізованого опаленняз січня 2019 року складає 15 295 грн. 36 коп. (а.с.5), а позивач просить стягнути з відповідача 10 862 грн. 32 коп., апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню в межах заявлених позивачем вимог.
Що стосується вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води спожиті з 01 травня 2018 року апеляційний суд виходить з наступного.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що відповідач сплачує послуги з централізованого постачання гарячої води з січня 2020 року (а.с.5).
Станом на січень 2020 року була наявна заборгованість в сумі 18 258 грн. 13 коп., відповідач не визнає зазначений борг, вказуючи про те, що не мав оплачувати його, оскільки фактично послуги не отримував, у зв'язку з наведеними вище обставинами.
В той же час, як встановлено апеляційним судом, відповідач фактично був позбавлений можливості користуватися зазначеними послугами до 28 грудня 2018 року, у зв'язку з неможливістю проживання в квартирі.
Отже, відповідач, будучи власником та маючи можливість користуватися квартирою з 29 грудня 2018 року є відповідальним за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води.
З наведеного позивачем розрахунку (а.с. 5, т.1) вбачається, що заборгованість за спожиті з 29 грудня 2018 року по 01 січня 2020 року послуги з централізованого постачання гарячої води склала 10 590 грн. 47 коп., а, відтак, позовній вимоги в зазначеній частині підлягають частковому задоволенню.
Вимоги позивача щодо стягнення витрат, пов'язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33 грн. є безпідставними та необґрунтованими. Зі змісту наданої позивачем квитанції, на підтвердження понесених ним витрат, не вбачається, що платником послуги щодо отримання інформації з реєстру речових прав є саме КП «Київтеплоенерго», а також того, що зазначена квитанція стосується саме витягу, наданого позивачем за номером 272980326.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви позивачем сплачено 2 270 грн. судового збору, а при подачі апеляційної скарги позивач сплатив 3 405 грн. В загальному розмірі позивачем сплачено 5 675 грн. судового збору.
Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до часткового задоволення позовних вимог (62,38%), то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 3 450 грн. 06 коп. (5 675*62,38%).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року скасувати та прийняти постанову.
Позов Комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь Комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження - площа Івана Франка, 5, м. Київ, ідентифікаційний код 40538421, спожиті з 29 грудня 2018 року послуги з централізованого опалення - 10 862 (десять тисяч вісімсот шістдесят дві гривні) 32 копійки; спожиті з 29 грудня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 10 590 (десять тисяч п'ятсот дев'яносто) гривень 47 копійок та судовий збір у розмірі 3 450 (три тисячі чотириста п'ятдесят) гривень 06 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.