справа № 366/3460/21 головуючий у суді І інстанції Слободян Н.П.
провадження № 22-ц/824/12237/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 листопада 2023року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2021 року АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 жовтня 2015 року у розмірі 16 723 грн. 24 коп. станом на 20 листопада 2021 року, яка складається з наступного: 7 123 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 8 249 грн. 29 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору № б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором. Однак, ОСОБА_1 не виконує належним чином умови договору, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору не сплачує.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року у задоволенні позову АТ «Акцент-Банк» відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк»просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та задовольнити позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що в анкеті-заяві відповідач підтвердив під підпис факт ознайомлення з Умовами та правилами надання банківський послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них. Як вбачається з розрахунку заборгованості боржник користувався кредитом, а, отже, ознайомився з Умовами та правилами і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі й постанові правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Для уникнення сумнівів потрібно використати позицію Верховного Суду щодо природи даних відносин та дійсності Умов і Правил, що викладена в постанові Верховного Суду від 09 липня 2018 року по справі №202/19403/13-ц, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі №705/6051/15-ц та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №265/7652/15-ц. При цьому, навіть якщо врахувати думку суду першої інстанції (хоча банк з нею не погоджується) щодо не підписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто, він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів (ч. 2 ст. 638. ч. 2 ст. 642 ЦК України, - фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією) і вже повинен сплачувати процентну ставку. Та навіть якщо суд першої інстанції з такими доводами не погоджується, то вже у будь-якому випадку він у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України. Позивач також вказує, що навіть приймаючи до уваги правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, суд повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд у зазначеній постанові, однак, судом і цю позицію не було взято до уваги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 07 жовтня 2015 року складена анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку, підписанням якої ОСОБА_1 відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг, які разом із тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, що розташовані у рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг (а.с.7).
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за договором № б/н від 07 жовтня 2015 року становить 16 723 грн. 24 коп., яка складається з наступного: 7 123 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 8 349 грн. 29 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом (а.с.7, зворотня сторона).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком безпідставно стягувалась заборгованість за простроченими відсотками. Також, оскільки відповідачем фактично сплачено банку загальну суму 23 440 грн., які банком направлені як на погашення окрім поточного тіла кредиту (що слід вважати тим, яке відповідає вимогам закону), також, і на погашення нарахованих без відповідних підстав відсотків, суд дійшов до висновку, що відповідачем виконано взяті на себе зобов'язання з повернення основної суми кредиту в повному обсязі: погашена нею сума більша ніж отримана від банку, відтак, заборгованості за отриманими коштами немає.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, щодо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З матеріалів справи вбачається, що 07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, у якій погодилася на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, правилами користування, основними умовами кредитування та обслуговування, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.
На підтвердження позовних вимог банк надав суду анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Акцент-Банку, паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Акцент-Банку, Тарифи користування кредитною карткою «Зелена».
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначає банк.
Підписом у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, відповідач погодився з умовами та правилами. Однак, з цієї анкети-заяви не вбачається суми бажаного та наданого кредитного ліміту, та отримання відповідачем кредитної картки, а, отже, застосування Умов та Правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в Акцент-Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не дає можливості їх застосувати навіть при наявності підпису позичальника на анкеті-заяві.
Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, остання містить особисті дані та підпис позичальника, однак, не містить будь-яких даних про те, яку картку виявила бажання отримати відповідач, який кредитний ліміт просив встановити.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», в т.ч. Тарифи, які містяться в матеріалах даної справи не визнається відповідачем та не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 жовтня 2015 року шляхом підписання заяви-анкети.
Відсотки за користування кредитом передбачені Тарифами користування кредитною карткою «Універсальна» (55 днів пільгового періоду), де була визначена базова відсоткова ставка у розмірі 3,9% в місяць. Зазначені Тарифи також не містять підпису відповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Акцент-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, з сум, які сплачувала відповідач на погашення заборгованості за отриманими коштами, банк погашав також і нараховані відсотки, комісію, які ним знову ж таки нараховувались без погодження з відповідачем. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягнення таких сум банком здійснено баз правових підстав.
Відповідно вся сума заборгованості, окрім нарахування за «тілом кредиту» (основною сумою кредиту, що отримана відповідачем та визнається останньою) здійснена без дотримання вимог закону та умов, погоджених з відповідачем.
В апеляційній скарзі позивач посилається на вимоги ст. 1048 ЦК України та зазначає, що з огляду на те, що суд не погодився з доводами щодо наявності підстав до стягнення прострочених відсотків за користування кредитними коштами визначених умовами у зв'язку з не підписанням Тарифів та Умов Правил, суд повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, при подачі позовної заяви позивач не заявляв вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України, а, відтак, його доводи щодо не стягнення судом зазначених сум є необґрунтованими та не ґрунтуються на вимогах закону.
Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.5), станом на 20 листопада 2021 року у відповідача був наявний борг за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 7 123 грн. 95 коп.
З наданої виписки про рух коштів за картковим рахунком (а.с. 140-141), що співпадає з даними у розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 за весь період користування кредитною карткою загалом отримала 15 877 грн. 01 коп. кредитних коштів, при цьому, сплатила - 23 440 грн.
Оскільки відповідачем фактично сплачено банку загальну суму 23 440 грн., які банком направлені як на погашення окрім поточного тіла кредиту (що слід вважати тим, яке відповідає вимогам закону), також, і на погашення нарахованих без відповідних підстав відсотків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем виконано взяті на себе зобов'язання з повернення основної суми кредиту в повному обсязі: погашена нею сума більша ніж отримана від банку, відтак, заборгованості за отриманими коштами немає.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.