ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року Справа № 280/6253/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Прус Я.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі - прокуратура, відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 про поновлення позивача в органах прокуратури на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, починаючи з 10.06.2021 по 14.02.2022 включно в розмірі 151393,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 його було поновлено на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області. Отже, рішення суду від 09.06.2021 в частині поновлення позивача на посаді прокурора підлягало негайному виконанню вже починаючи з 09.06.2021. Незважаючи на це, позивача поновлено на посаді не було, рішення суду, яке підлягало негайному виконанню залишилось не виконаним. Пояснює, що не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачі звернулися із апеляційними скаргами до Третього апеляційного адміністративного суду, постановою якого від 15.02.2022 скарги задоволені, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином, вважає, що ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) дає позивачу право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду, починаючи з 10.06.2021 по 14.02.2022 включно, який за його розрахунком складає 151393,14 грн.
Ухвалою суду від 11.08.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 30 серпня 2023 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надіслав відзив, в якому зазначає, що зазначено постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21, а задоволенні позовних вимог відмовлено. При цьому, відповідач зазначає, що під час апеляційного провадження ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 зупинено дію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021. Відповідач вважає, що зупинення судом апеляційної інстанції дії судового рішення суду першої інстанції, а також його подальше скасування під час апеляційного перегляду, невілює право ОСОБА_1 на стягнення у даних правовідносинах середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. На підставі наведеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, у той самий день від відповідача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, на обґрунтування якої, посилаючись на приписи ч. 5 ст. 122 КАС України, зазначає, що обставини, з якими позивач пов'язує порушення своїх прав, були йому відомі з 15.02.2022 (постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2023 по справі №280/823/21, якою скасовано рішення суду першої інстанції про поновлення позивача). Зазначає, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання судового рішення не входить до структури заробітної плати.
У свою чергу, представником позивача 13 вересня 2023 року через систему «Електронний суд» надано до суду відповідь на відзив, у якій додатково стверджує, що аргумент відповідача про те, що подальше скасування судом апеляційної інстанції рішення суду про поновлення позивача на посаді прокурора є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій справі, не ґрунтується на вимогах закону на суперечить усталеній позиції Верховного Суду. Зауважує, що Верховний Суд також чітко сформулював правову позицію про те, що покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, не залежить від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем. З огляду на це, відсутність письмової заяви позивача про поновлення на роботі не усували обов'язок обласної прокуратури виконати судове рішення від 09.06.2021 у справі № 280/823/21 та не могли бути перешкодою для його виконання, а тому ці обставини не мають значення для вирішення спору в цій судовій справі.
Ухвалою від 19.09.2023 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 05 жовтня 2023 року.
05 жовтня 2023 року в підготовчому засіданні судом відкладено підготовче засідання на 26 жовтня 2023 року.
Ухвалою суду від 26.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 листопада 2023 року.
Представник позивача, представник відповідача кожен окремо звернулись до суду із заявами про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Таким чином, суд визнав за доцільне надалі вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 з 12.07.2017 працював на посаді прокурора Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області.
25.09.2019 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), на підставі якого 07.10.2019 позивачем до Генерального прокурора надано заяву про переведення його на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Згідно з графіком складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, затвердженого Рішенням першої, другої, третьої та четвертої кадрових комісій обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), ОСОБА_1 призначено тестування на 19.10.2020.
Згідно з листком непрацездатності, серії АДЧ №675476 (режим амбулаторний) з 12.10.2020 по 17.10.2020 ОСОБА_1 знаходився на лікарняному.
19.11.2020 третьою кадровою комісією прийнято рішення №88 в якому зазначено, що прокурор Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 набрав 68 балів, що є менше встановленого пунктом 4 Розділу II Порядку прохідного балу (70) для успішного складання іспиту, тому він не допускається до проходження іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички та припиняє участь в атестації.
На підставі даного рішення 24.12.2020 керівником обласної прокуратури видано наказ №2491к, яким відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 з 29 грудня 2020 року звільнено з посади прокурора Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області.
Не погодившись із зазначеними рішенням третьої кадрової комісії та наказом керівника Запорізької обласної прокуратури, позивач звернувся до суду із позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 позовні вимоги задоволено частково, а саме:
визнано протиправним та скасовано рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 88 від 19.11.2020 про неуспішне проходження прокурором Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснення повноваження прокурора;
визнано протиправним та скасовано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури № 2491к від 24.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 з 29.12.2020 з посади прокурора Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області;
поновлено ОСОБА_1 з 30.12.2020 в органах Запорізької обласної прокуратури та на посаді прокурора Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області або на посаді із рівнозначними умовами, функціями та повноваженнями в органах Запорізької обласної прокуратури;
стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 30.12.2020 по 09.06.2021 у розмірі 96502,06 грн.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 поновлено прокуратурі строк на апеляційне оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 в адміністративній справі №280/823/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокуратури на вказане рішення суду та зупинено дію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду залишено без змін.
25.07.2022 Верховним Судом постановлено ухвалу про повернення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись з бездіяльністю прокуратури, яка виразилась у невиконанні рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 про поновлення на посаді, яке підлягало негайному виконанню, звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді прокурора, починаючи з 10.06.2021 по 14.02.2022 включно в розмірі 151393,14 грн.
Щодо додержання позивачем строку звернення до суду із цим позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Статтею 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до 19.07.2022) передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Частиною другою цієї статті передбачалось, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Поточною редакцією ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).
За змістом ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 в справі №755/12623/19 визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. Водночас виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.
Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. На момент виникнення спірних правовідносин частина друга вказаної норми встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У п. 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
За наведеного суд зазначає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Отже, право на заробітну плату щодо правовідносин, які існували до 19.07.2022 не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до 19.07.2022).
Аналогічна за своїм змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 420/10861/21, від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20, від 04.05.2023 у справі №560/3294/22, а також в постанові Верховного Суду від 11.07.2023 по справі №440/5726/22.
Разом з тим, з 19.07.2022 визначений ст. 233 КЗпП України строк обмежується 3 місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте, в даному випадку слід враховувати приписи п. 1 Глави ХІХ КЗпП України, відповідно до яких:
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, в період дії зазначеного карантину було продовжено строки, визначені ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, з 01.07.2023 продовжено перебіг строку звернення позивача до суду із цим позовом.
Правова позиція Верховного Суду з питань застосування законодавства про продовження процесуальних строків під час дії карантину, викладена на офіційній сторінці Верховного Суду в мережі Інтернет в загальному доступі за посиланням https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/928802/. Ця позиція Верховного Суду є загальновідомою та відповідає принципам права.
З врахуванням цієї позиції Верховного Суду, а також того, що обставини, яким позивач обґрунтовує свої вимоги існували в період дії зазначеного карантину, з 01.07.2023 для позивача розпочався відлік 3-місячного строку звернення до суду із цим позовом, а із цим позовом позивач звернувся до суду 07.08.2023, тобто в межах визначеного ст. 233 КЗпП України строку.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Пунктами 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Отже, чинним законодавством передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. При цьому, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У свою чергу, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
В даному випадку негайного поновлення позивача на роботі не відбулось, внаслідок чого відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №640/19103/19 та у подальшому підтримано у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №460/4900/21, від 15.06.2023 у справі №640/9125/21, від 19.10.2023 у справі № 380/8582/22, що врахований судом на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України.
Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №807/2434/15, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі №640/19103/19).
Верховним Судом в постанові від 23.04.2020 у справі № 826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, який враховується судом при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах. Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
З врахуванням викладеного доводи відповідача про неподання позивачем заяви про поновлення на посаді судом не беруться до уваги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
В постанові від 15.05.2020 у справі № 500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту ст. 21 і 24 КЗпП України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату.
Також незастосування ст. 236 КЗпП у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.
Подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний суд не перегляне справу.
Інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою ст. 236 КЗпП не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
На основі цих обставин і міркувань суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
Інакше застосування ст. 236 КЗпП може атакувати принцип обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
З огляду на викладене суд не може погодитися з доводами відповідача стосовно того, що скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 у частині поновлення на роботі виключає можливість застосування ст. 236 КЗпП до спірних правовідносин.
У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з п. 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом першим п. 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою прокуратури Запорізької області від 30.12.20 №21-520вих-20, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складала 885,34 грн.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 820/2894/16.
Тобто, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню за період з 10.06.2021 по 14.02.2022 включно.
Суд встановив, що кількість робочих днів за період з 10.06.2021 по 14.02.2022 включно становить 171 день.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 10.06.2021 по 14.02.2022 включно становить 151393,14 грн (885,34 грн х 171 день) та належить стягненню з прокуратури на користь позивача.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст.143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються. Доказів здійснення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення задовольнити.
Стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №280/823/21 про поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, починаючи з 10.06.2021 по 14.02.2022 включно в розмірі 151393,14 грн.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак