ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року Справа № 280/7721/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Прус Я.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури
про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі - прокуратура, відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/3713/20 про поновлення на посаді прокурора, починаючи з 11.02.2021 по 10.08.2022 у розмірі 388569,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/3713/20 його було поновлено на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Запорізької області. Отже, рішення суду від 10.02.2021 в частині поновлення позивача на посаді прокурора підлягало негайному виконанню, однак, незважаючи на це, позивача поновлено на посаді не було, рішення суду, яке підлягало негайному виконанню залишилось не виконаним. Пояснює, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 вирішено рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/3713/20 змінити. У подальшому, постановою Верховного Суду від 11.08.2022 касаційні скарги Запорізької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволені, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021 у справі № 280/3713/20 скасовані, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином, вважає, що ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) дає позивачу право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду, починаючи з 11.02.2021 по 10.08.2022 включно, який за його розрахунком складає 388569,02 грн.
Ухвалою судді від 25.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 19 жовтня 2023 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 11 жовтня 2023 року на адрес суду надіслав відзив (вх. №44891), в якому зазначає, що Верховним Судом по справі №280/3713/20 встановлена правомірність звільнення позивача із займаної посади та відсутність підстав для його поновлення на роботі, відповідно позивача не визнано незаконно звільненим, а відпали нормативні підстави для його поновлення на посаді, виплати йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді. Крім того, вказує, що позивач у заявлений ним період був працевлаштованим, обіймав посаду державної служби, категорії «Б», а саме начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури та отримував у вказаний період заробітну плату. Також вважає, умовою для видання наказу про поновлення працівника на роботі є надходження письмової заяви такого працівника, проте така заява позивачем до відповідача не подавалась, відповідачем двічі було надіслано в адресу позивача листи з роз'ясненням умов поновлення на посаді та проходження повторної атестації. Натомість, позивач після звільнення з органів прокуратури 30.04.2020 неодноразово звертався до керівника прокуратури із заявами про призначення на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, на які він був призначений. На підставі наведеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
19 жовтня 2023 року під час підготовчого засідання, протокольно судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 листопада 2023 рокуо 10:30 год.
Представник позивача, представник відповідача кожен окремо звернулись до суду із заявами про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Таким чином, суд визнав за доцільне надалі вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 з 01 серпня 2011 року працює в органах прокуратури.
18.12.2019 наказом прокурора області ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Запорізької області на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника до дня її фактичного виходу, звільнивши з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Запорізької області.
25.09.2019 набув чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі -Закон № 113-IX).
Позивач на підставі п. 10 розділу ІІ Закону «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX звернувся до Генерального прокурора із заявою від 09.10.2019 про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
За результатами тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора згідно Додатку 3 до Протоколу № 1 від 03.03.2020 засідання Другової кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, ОСОБА_1 набрав 66 балів та був недопущений до наступного етапу тестування.
09 квітня 2020 року Кадровою комісією прийнято рішення № 214 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, в якому зазначено, що прокурор відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Запорізької області на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника до дня її фактичного виходу ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію, у зв'язку з чим він не допускається до проходження наступних етапів атестації.
Прокурором Запорізької області видано наказ від 29.04.2020 № 742к, в якому керуючись ст. 11 Закону України «Про прокуратуру», пп.2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, наказано звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Запорізької області, яку він займав, строково, на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до фактичного виходу основного працівника та з органів Прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, посилаючись на їх неправомірність та необґрунтованість, позивач звернувся до суду із позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/3713/20 позов задоволено у повному обсязі:
визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 09.04.2020 № 214 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області № 742к від 29.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;
поновлено ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Запорізької області, з 01 травня 2020 року;
стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 травня 2020 року по 10 лютого 2021 року, у розмірі 350805,95 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021 у справі №280/3713/20 рішення суду першої інстанції змінено, викладено шостий абзац його резолютивної частини у наступній редакції: "Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 травня 2020 року по 10 лютого 2021 року в розмірі 203139,30 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства". В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/3713/20 залишено без змін.
Відділом кадрової роботи та державної служби прокуратури на ім'я позивача двічі направлено листи із роз'ясненнями щодо можливості поновлення на посаді та повторного проходження атестації, а саме: від 13.01.2022 №07-43вих-22 та від 20.05.2022 №07-235вих-22.
Постановою Верховного Суду від 11.08.2022 вирішено задовольнити касаційні скарги Запорізької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021 у справі № 280/3713/20 скасувати, ухвалити у справі № 280/3713/20 нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
До того ж, судом з'ясовано, що наказом прокурора області від 30.06.2020 №1140к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури за результатами добору шляхом укладення контракту з 01 липня 2020 року на період дії карантину та до дня визначення переможця за результатами конкурсного відбору на цю посаду відповідно до законодавства. Підстава: заява ОСОБА_1 , довідка про результати спеціальної перевірки.
Відповідно до наказу прокуратури від 19.11.2020 №2225к позивача звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури та з органів прокуратури за угодою сторін з 19 листопада 2020 року.
При цьому, наказом від 20.11.2020 №2230к з 20 листопада 2020 року призначено ОСОБА_1 на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури за результатами добору шляхом укладення контракту на період дії карантину та до дня визначення переможця за результатами конкурсного відбору на цю посаду відповідно до законодавства. Підстава: заява ОСОБА_1 , подання повноваженої особи, контракт.
Відповідно до наказу прокуратури від 14.07.2021 №1023к позивача звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури та з органів прокуратури у зв'язку із закінченням строку дії контракту з 14 липня 2021 року.
Проте, наказом від 14.07.2021 №1041к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури, як такого, що пройшов конкурсний відбір з 15 липня 2021 року. Підстава: заява ОСОБА_1 , протокол конкурсної комісії.
Позивач, не погодившись з бездіяльністю прокуратури, яка виразилась у невиконанні рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/3713/20, яке підлягало негайному виконанню, звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді прокурора, починаючи з 11.02.2021 по 10.08.2022 у розмірі 388569,02 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Пунктами 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Отже, чинним законодавством передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. При цьому, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У свою чергу, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №640/19103/19 та у подальшому підтримано у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №460/4900/21, від 15.06.2023 у справі №640/9125/21, від 19.10.2023 у справі № 380/8582/22, що врахований судом на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України.
Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №807/2434/15, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі №640/19103/19).
Верховним Судом в постанові від 23.04.2020 у справі № 826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, який враховується судом при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах. Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
З врахуванням викладеного доводи відповідача про неподання позивачем заяви про поновлення на посаді судом не беруться до уваги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
В постанові від 15.05.2020 у справі № 500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту ст. 21 і 24 КЗпП України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату.
Також незастосування ст. 236 КЗпП у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.
Подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний суд не перегляне справу.
Інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою ст. 236 КЗпП не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
На основі цих обставин і міркувань суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
Інакше застосування ст. 236 КЗпП може атакувати принцип обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
З огляду на викладене суд не може погодитися з доводами відповідача стосовно того, що скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №280/3713/20 у частині поновлення на роботі виключає можливість застосування ст. 236 КЗпП до спірних правовідносин.
В даному випадку негайного поновлення позивача на роботі не відбулось, внаслідок чого відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Посилання відповідача на те, що позивач був працевлаштований в органах Запорізької обласної прокуратури, отримував заробітну плату, через що стягнення середнього заробітку за цей період буде суперечити вимогам ст.236 КЗпП України, оскільки позивач увесь спірний період був забезпечений роботою, суд вважає такими, які здійсненні з невірним тлумаченням норм законодавства.
З огляду на викладені приписи законодавчих норм, суд звертає увагу на те, що ними не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Висновки аналогічного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 та від 24.09.2019 у справі №826/16191/17.
У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з п. 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом першим п. 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою прокуратури Запорізької області від 08.05.2020 р.№18-262вих-20, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складала 1041,74 грн.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 820/2894/16.
Тобто, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню за період з 11.02.2021 по 10.08.2022 включно.
Суд встановив, що кількість робочих днів за період з 11.02.2021 по 10.08.2022 включно та з урахуванням положень ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (щодо незастосування під час воєнного стану ст. 71-73 КЗпП України щодо святкових і неробочих днів), який набрав чинності з 24.03.2022, становить 379 день.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 11.02.2021 по 10.08.2022 включно становить 394819,46 грн (1041,74 грн х 379 день) та належить стягненню з прокуратури на користь позивача.
Водночас, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст.143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд.29-а, код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення задовольнити частково.
Стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/3713/20 про поновлення на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді, починаючи з 11.02.2021 по 10.08.2022 включно в розмірі 394819,46 грн.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак