ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2023 року Справа № 280/9108/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
про визнання незаконними та скасування постанов,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1) визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 20.10.2023 ВП № 72890883, винесену державним виконавцем відповідача, ОСОБА_1 ;
2) визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.10.2023 ВП № 72890883, винесену державним виконавцем відповідача, Мельниковим Олегом Андрійовичем.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти, витрачені на сплату судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.10.2023 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у порушення пункту 3 частини п'ятої статті 27 Закону «Про виконавче провадження» винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження. Так, оскаржувані постанови прийняті в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/5742/22, виконання якого забезпечується за рахунок бюджетних коштів, передбачених паспортом бюджетної програми «Забезпечення виконання рішень суду», механізм використання яких встановлений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902, внаслідок чого, на думку позивача, виконавчий збір не стягується. Також позивач вказує, що до відкриття виконавчого провадження стягувача було зараховано до відповідної черги відповідно до Порядку, за якою в силу частини дев'ятої статті 27 Закону виконавчий збір також не стягується. Враховуючи зазначене, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою від 01.11.2023 суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначити її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
07.11.2023 до суду надійшла заява позивача (вх.№49375) про долучення документів до матеріалів справи, а саме списки за черговістю виконання рішень відповідно до пріоритетності спрямування коштів за Постановою № 902, лист про надання інформації щодо потреби в бюджетних асигнуваннях для забезпечення грошових зобов'язань.
15.11.2023 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№50953), в якому зазначив, що станом на теперішній час рішення суду в частині виплати нарахованої разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік боржником не виконано, у зв'язку з чим державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та одночасно стягнуто виконавчий збір. Також зауважує, що виконання рішення немайнового характеру, за яким боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не врегульовується. З огляду на викладене, вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 280/5742/22 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Запорізьке районної державної адміністрації Запорізької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі № 280/5742/22 скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.01.2023 в адміністративній справі №280/5742/22; ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено:
визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, як учаснику бойових дій, у 2022 році в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, встановленому ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
зобов'язано Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня як учаснику бойових дій за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
26.09.2023 Запорізьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №280/5742/22, на підставі якого 20.10.2023 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мельниковим Олегом Андрійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72890883 з примусового виконання вказаного виконавчого листа (а.с.8, 36-38).
20.10.2023 державним виконавцем також винесено постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 26800,00 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 230,00 грн (а.с.5-6, 10-11, 39-41).
Не погоджуючись з винесенням постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, позивач звернувся з цим позовом до адміністративного суду.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За правилами частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
При цьому, відповідно до визначення частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчим збором є збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За змістом частин другої - четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язано з початком примусового виконання рішення.
Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 по справі № 480/3452/19 дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Слід зазначити, що розмір виконавчого збору згідно положень частин другої, третьої статті 27 Закону № 1404-VIII визначається, виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено рішення, що підлягає виконанню за виконавчим документом.
Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до статті 8 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX Про Державний бюджет на 2023 рік» з 01.01.2023 мінімальна заробітна плата становить 6700 грн на місяць.
Оскаржуваною постановою вирішено стягнути з боржника виконавчий збір в сумі 26800,00 грн, тобто, виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6700 грн), як за виконання рішення немайнового характеру.
З матеріалів справи встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору від 20.10.2023 ВП № 72890883 винесена державним виконавцем на підставі виконавчого листа № 280/5742/22 віл 26.09.2023, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду, якою, зокрема, зобов'язано Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня як учаснику бойових дій за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
За змістом резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду зобов'язано вчинити певні дії - нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня як учаснику бойових дій за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
У відповідності до статті 63 Закону № 1404-VIII немайновими рішеннями є рішення, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення.
Щодо посилання позивача на пункт 3 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII як на відсутність підстав стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне. За приписами вказаної норми виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (частина перша статті 7 Закону № 4901-VI).
Разом з тим, суд зазначає, що підставою для стягнення з Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області виконавчого збору є невиконання ним рішення суду про зобов'язання вчинити певні дії.
Тобто, незважаючи на те, що боржником є державний орган в особі Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області зазначений виконавчий лист містить вимогу щодо зобов'язання вчинити певні дії, а не стягнення. Тому виконання такого виконавчого листа здійснюється відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», а не Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права вже була висловлена в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 справа № 703/1086/17, від 20.05.2020 справа № 295/310/17, від 04.06.2020 справа № 161/7302/17.
Відтак, державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови правомірно оцінив заявлені у виконавчому листі вимоги як вимоги немайнового характеру.
У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» Суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах -учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено судом, аналізуючи відповідні доводи сторін.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 01.07.2003).
Отже, судом встановлено, що Управлінням соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі № 280/5742/22 виконано в частині нарахування ОСОБА_2 недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум, а саме 8179 грн.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії»). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» від 13.06.2006, рішення «Ліпісвіцька проти України» від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України», №1811/06, від 19.02.2009).
За такого правового регулювання та обставин справи суд вважає, що державний виконавець при винесенні постанов про стягнення виконавчого збору від 20.10.2023 ВП № 72890883 діяв в межах і спосіб встановлений приписами Закону № 1404-VІІІ.
Стосовно прийняття державним виконавцем постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.10.2023 ВП № 72890883 суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Аналогічна норма передбачена частиною десятою статті 31 Закону України ід 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1300/29430, встановлено види та розмір витрат виконавчого провадження.
У Розділу І цього наказу встановлено перелік видів витрат виконавчого провадження, відповідно до якого витратами виконавчого провадження є: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку; 3) послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій; 4) послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 5) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 6) послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; 7) банківські послуги при операціях з іноземною валютою; 8) сплата судового збору; (0 оплата вчинюваних нотаріальних дій; 10) плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження; 11) інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 11 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта». Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 5 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості розшукових дій, визначених законодавством. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 8 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до ставок судового збору, затвердженого Законом України «Про судовий збір». Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати.
Відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п'яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 11 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження.
Тобто, витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій. Такі витрати компенсуються за рахунок боржника, незалежно від до того чи виконано рішення боржником у добровільному порядку.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 05.04.2019 у справі № 296/3226/17, від 29.11.2018 у справі № 748/1049/17.
Пунктом 2 розділу VI затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 «Інструкції з організації примусового виконання рішень» встановлено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесення постанов про:
відкриття виконавчого провадження;
стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);
стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);
стягнення витрат виконавчого провадження;
закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:
виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);
пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Таким чином, винесення, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, є обов'язком виконавця.
З оскаржуваної постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, винесених державним виконавцем на підставі статті 42 Закону № 1404-VIII, стягнуто з позивача 230,00 грн витрат виконавчого провадження, з них: плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження 69 грн, винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження 12,69 грн; винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) 16,92 грн; винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 122,93 грн; винесення постанови про стягнення виконавчого збору 8,46 грн.
Відповідно постанови Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 640/1612/20, суд зазначив, що у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження виконавець не повинен зазначати детальний розрахунок понесених витрат, а зазначає лише розмір усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження.
Як зазначено вище відсутні докази повного виконання постанови суду від 03.08.2023 у справі № 280/5742/22 як до відкриття виконавчого провадження, так і після його відкриття. При цьому, заперечень щодо розміру витрат позивач не висловив.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування й постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.10.2023 ВП № 72890883.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 271, 287, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконними та скасування постанов відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, місцезнаходження: вул. Центральна, буд.192, смт Кушугум, Запорізький район, Запорізька область, 70450; код ЄДРПОУ 03193241.
Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), місцезнаходження: вул. Приходська, буд.58, м.Запоріжжя, 69095; код ЄДРПОУ 43315529.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 17.11.2023.
Суддя К.В.Мінаєва