РІШЕННЯ
Іменем України
20 листопада 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1322/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження господарську справу
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МУКАМОЛ"
код ЄДРПОУ 42453958, вул. Підводника Китицина, б.5А, м. Чернігів, 14026
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Черниш-Агро"
код ЄДРПОУ 39470491; вул. Перемоги, 1, с. Черниш, Чернігівський район, Чернігівська область, 15526; ІНФОРМАЦІЯ_1
Предмет спору: про стягнення 223 416,30 грн,
без повідомлення (виклику) сторін
Товариством з обмеженою відповідальністю "МУКАМОЛ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черниш-Агро" про стягнення 223 416,30 грн, з яких 200 000,00 грн суми попередньої оплати, 17 120,41 грн інфляційного збільшення, 6295,89 грн 3% річних.
Дії суду, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою суду від 22.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами на підтвердження своєї позиції, та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №1400057870461, №1400057869510.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано не виконанням відповідачем умов договору поставки №1502 від 15.02.2022 в частині поставки товару у встановлений строк.
Відзиву на позов від відповідача у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідачем не подано відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мукамол» (надалі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черниш-Агро» (надалі - Постачальник) було укладено договір поставки №1502 від 15.02.2022 (далі - Договір) (а.с.11-13).
Відповідно до п.1.1. Договору в порядку та на умовах цього Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити пшеницю 2-го та 3-го класу українського походження, врожаю 2022 року (код УКТ ЗЕД 1001990000 ), надалі - "Товар".
Загальна кількість Товару за цим Договором становить 300 тон +/- 10 % за вибором Покупця ( п.1.2. Договору).
Умови поставки визначаються відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів („Інкотермс" в редакції 2020 року), а саме-переоформлення згідно складської квитанції на елеваторі: FСА - склад продавця, с. Черниш Чернігівського р-ну (п.1.3. Договору).
Згідно з п.2.1. Договору вартість одиниці Товару (однієї метричної тони) встановлюється в гривнях і становить: 5 263,16 грн без ПДВ, крім того ПДВ - 736,84 грн. Всього з ПДВ - 6000,00 грн.
Сума Договору становить: 1 578 948,00 грн. +/- 10 % без ПДВ, крім того ПДВ - 221 052,72 грн. +/- 10 % . Всього з ПДВ - 1 800 000,72 грн. +/- 10 % (п.2.2. Договору).
Відповідно до п. 3.1.-3.3. Договору поставка Товару може здійснюватися партіями. За партію Товару приймається його кількість, що зазначена у видатковій накладній. Зважування Товару проводиться на вагах Зернового складу.
Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту здійснення поставки Товару та підписання сторонами видаткової накладної на поставлену партію Товару.
Постачальник зобов'язаний виконати зобов'язання з поставки Товару в повному обсязі в строк до 30.08.2022 включно.
Згідно з п. 5.1.-5.3. Договору Покупець провадить оплату Товару в національній валюті України в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Зобов'язання щодо оплати Товару вважатиметься виконаним Покупцем з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Покупець здійснює попередню оплату вартості Товару в розмірі 100% від вартості Товару, зазначеного у Договорі протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Покупцем рахунку на оплату від постачальника:
Остаточний платіж - в розмірі різниці між повною вартістю поставленого в Місце поставки Товару та сумою, сплаченою відповідно до п. 5.2. цього Договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту реєстрації відповідної податкової накладної, складеної належним чином та зареєстрованої в єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) без порушення встановлених законодавством термінів та після оплати Постачальником послуг по прийманню, сушці, очистці, складського зберігання та відпуску зерна згідно наданих актів Зерновим складом (п. 1.4).
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 30.12.2022 року, в частині проведення розрахунків-до повного' виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.1. Договору).
Відповідач виставив позивачу рахунок №7 від 23.02.2022 на оплату пшениці врожаю 2022 року українського походження у кількості 50 тон на загальну суму 300 000,12 грн (а.с.14).
На підставі даного рахунку позивачем було здійснено попередню оплату за товар на суму 200 000,00 грн, що підтверджується випискою з банку від 23.02.2022 (№127) (а.с.15-16).
Поставку товару у визначений договором строк не здійснено.
При проведенні звірки розрахунків відповідач визнав заборгованість в сумі 200 000,00 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2021 по 25.07.2023 (а.с.17).
Станом на дату подання позову відповідно до договірних умов та вимог чинного законодавства, загальна сума попередньої оплати за непоставлений товар становить 200 000,00 грн.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо своєчасної поставки позивачу товару стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості (суми попередньої оплати), 3% річних та інфляційного збільшення.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки №1502 від 15.02.2022 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст.663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 655 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст.599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як слідує із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання щодо попередньої оплати товару на суму 200 000,00 грн. Відповідач, у свою чергу, взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у строк, визначений Договором, не виконав, товар позивачу не передав.
Умови укладеного між сторонами Договору не встановлюють обов'язку Постачальника щодо повернення попередньої оплати у разі непоставки товару.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стягнення з ТОВ «Черниш-Агро» суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання за Договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зроблений висновок, що зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України, ч.1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 31.08.2022.
Відповідач суму попередньої оплати не повернув.
При проведенні звірки розрахунків відповідач визнав заборгованість в сумі 200 000,00 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2021 по 25.07.2023.
З огляду на наведені обставини та представлені докази, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 200 000,00 грн суми основного боргу.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 17 120,41 грн інфляційного збільшення та 6295,89 грн 3% річних за період з 01.09.2022 по 11.08.2023.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційного збільшення та 3% річних, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 17 120,41 грн інфляційного збільшення та 6295,89 грн 3% річних за період з 01.09.2022 по 11.08.2023 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Також слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.
За частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану із справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При цьому, докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Інтереси позивача у даній справі представляє адвокат Борода Андрій Вікторович згідно з ордером серії СВ №1061449 від 11.08.2023 про надання ТОВ «Мукомол» правничої (правової) допомоги.
У позовній заяві позивачем зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження вимоги про стягнення витрат на правову допомогу позивачем надано договір на надання правової допомоги б/н від 01.03.2023, укладений між Адвокатським об'єднанням «Північна Фортеця» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мукамол» (Замовник), платіжні інструкції №238 від 11.08.2023 на суму 2000,00 грн, №286 від 13.09.2023 на суму 3000,00 грн.
Так, згідно з умовами договору на надання правової допомоги б/н від 01.03.2023:
Виконавець надає Замовнику юридичну (правову) допомогу (послуги), пов'язану з питаннями представництва інтересів Замовника в Господарському суді у справі (-ах) по стягненню заборгованості.
Виконавець зобов'язується своєчасно та якісно надавати послуги, у відповідності до умов Договору та вимог, які звичайно ставляться до надання послуг юридичного характеру.
Виконавець має наступні права: представляти інтереси клієнта та приймати участь у судових засіданнях, розробити правову позицію у справі, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, - експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, підписувати заяви, скарги, клопотання, інші документи правового характеру від імені Замовника, користуватися іншими процесуальними правами встановленими ГГІК тощо.
Вартість юридичних послуг складає 3000,00 грн без ПДВ за ведення кожної справи окремо.
Договір починає дію з моменту його підписання сторонами і діє до 01.09.2023.
Платіжним інструкціями №238 від 11.08.2023 на суму 2000,00 грн, №286 від 13.09.2023 на суму 3000,00 грн сплачено 5000,00 грн за послуги правової допомоги.
Враховуючи, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений договором у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, а тому для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України) не вимагається.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/455/19.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).
Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі № 922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення
Принцип пропорційності є загальним, універсальним принципом права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.
Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18 та від 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.
З огляду на викладене, дослідивши зміст наданих доказів в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, судом встановлено, що вони не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у розмірі 5000,00 грн з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Так, суд виходить із того, що сторони у Договорі про надання правової допомоги передбачили, що вартість юридичних послуг складає 3000,00 грн. Доказів, які б регулювали зміну розміру вартості юридичних послуг до 5000,00 грн позивачем не надано.
Враховуючи вищевикладене, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також критерієм розумності, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 3000,00 грн.
Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 3387,87 грн.
Керуючись ст. 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черниш-Агро" (код ЄДРПОУ 39470491; вул. Перемоги, 1, с. Черниш, Чернігівський район, Чернігівська область, 15526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МУКАМОЛ" (код ЄДРПОУ 42453958, вул. Підводника Китицина, б.5А, м. Чернігів, 14026) 200 000,00 грн боргу, 17 120,41 грн інфляційного збільшення, 6295,89 грн 3% річних, 3387,87 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на правову допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор