ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2023Справа № 910/8928/23
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в особі
1) Східного офісу Державної аудиторської служби України
2) Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новіс Трейд"
про визнання недійсним договору в частині та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ
Представники учасників справи:
від прокуратури: Стретович М.О.;
від позивача-1: не з'явився;
від позивача-2: не з'явився;
від відповідача: Мартиненко Ю.І.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Керівник Покровської окружної прокуратури Донецької області в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України (позивач-1) та Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області (позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новіс Трейд" про визнання недійсним договору в частині та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що включення до вартості товару за Договором поставки № НТ/К-000061 від 18.03.2022 податку на додану вартість у розмірі 20 % та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам пункту 82 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України, згідно якого поставка вказаного товару повинна оподатковуватися за ставкою 7 %. За твердженнями прокуратури, надмірно сплачена замовником сума ПДВ становить 24 310,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/8928/23, постановив здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.07.2023.
04.07.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
10.07.2023 до Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив зазначено, що порядок та механізм нарахування і сплати податку на додану вартість чи навпаки врегульовано нормами Податкового кодексу України та не може встановлюватися сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
14.07.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що заперечення відповідача є необґрунтованими та підлягають відхиленню в повному обсязі.
У судовому засіданні 20.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 22.08.2023.
02.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач зазначив, що у позивача відсутнє право вимагати повернення коштів у розмірі 24 310,00 грн., оскільки відповідно до вимог ч. 3. Ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
18.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 22.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.09.2023.
Розгляд справи у судовому засіданні 21.09.2023 відкладено на 02.11.2023.
У судовому засіданні 02.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
18.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новіс Трейд" (постачальник) та Селидівською міською радою (покупець) укладено Договір № НТ/К-000061 (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору відповідач приймає на себе зобов'язання передати Селидівський міській раді у власність, товар - паливо дизельне ДП-3/Л-Євро-5-ВО згідно специфікації, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.4. Договору передача товару з АЗС здійснюється з використанням Смарт карт при використанні товарної одиниці обліку (Літровий гаманець).
Відповідно до п. 4.2. Договору загальна сума Договору становить 224 400,00 грн., у тому числі ПДВ 37 400,00 грн.
Згідно з Додатком № 3 до Договору (Специфікація) постачальник передає замовнику 5000 л ДП-3/Л- Євро-5-BO вартістю 224400,00 грн., з ПДВ.
18.03.2022Селидівською міською радою проведено оплату товару згідно видаткової накладної № 77 від 18.03.2022 на загальну суму 224 400,00 грн., у тому числі ПДВ 37 400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10 від 18.03.2022 на суму 224 400,00 грн.
У накладній № 77 від 18.03.2022 визначено розмір ПДВ в сумі 37 400,00 грн., що складає 20% від вартості товару без ПДВ.
При зверненні з позовом до суду прокуратурою зазначено, що включення до вартості товару за Договором поставки № НТ/К-000061 від 18.03.2022 податку на додану вартість у розмірі 20 % та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам пункту 82 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України, згідно якого поставка вказаного товару повинна оподатковуватися за ставкою 7 %. За твердженнями прокуратури, надмірно сплачена замовником сума ПДВ становить 24 310,00 грн.
Неповернення відповідачем надлишково сплаченої суми ПДВ за Договором стало підставою для звернення прокуратури до господарського суду з відповідним позовом.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до п. 14.1.178 ст. 178 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;
Згідно з п/п "а", "б" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, зокрема, доповнено пункт 82 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 82 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, але не довше ніж до 1 липня 2023 року, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України бензинів моторних, важких дистилятів, скрапленого газу, біодизелю, палива моторного альтернативного, що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД, визначеними пунктом 41 підрозділу 5 цього розділу, яким встановлено ставки акцизного податку на такі товари, а також нафти або нафтопродуктів сирих, одержаних з бітумінозних порід (мінералів), що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 2709001000 та 2709009000, оподатковуються за ставкою у розмірі 7 відсотків.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ст. 217 Цивільного України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Оскільки п.п. 4.2 п. 4 Договору в частині включення до Договору податку на додану вартість у розмірі 20 % суперечить п. 82 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, то останній в цій частині підлягає визнанню недійсним.
Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним підпункт 4.2 пункту 4 Договору поставки № HT/K-000061 від 18.03.2022, укладеного між Селидівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новіс Трейд», в частині включення до Договору податку на додану вартість у розмірі 37 400,00 грн. підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц:
-предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права;
-зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України);
-об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб;
-під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №495/2442/16-ц наведено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). У постанові також вказано, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що з урахуванням встановлених судом обставин, позивачем під час здійснення сплати за товар на суму 187 000,00 грн. (без суми ПДВ) мав сплатити розмір ПДВ за ставкою 7% на суму 13 090,00 грн., проте сплатив за ставкою 20% у розмірі 37 400,00 грн., а тому господарський суд дійшов висновку, що різниця у вказаних сумах, що становить 24 310,00 грн., є такою, що набута відповідачем без достатньої правової підстави та підлягає поверненню позивачу.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність заявлених прокуратурою позовних вимог про стягнення з відповідача 24 310,00 грн.
Одночасно, судом перевірено наявність правових підстав щодо звернення прокурором в інтересах Східного офісу Державної аудиторської служби України та Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області з даним позовом до суду.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Наведений порядок при поданні Керівником Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України та Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області даного позову був дотриманий, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними листами прокуратури.
Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України та Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання недійсним договору в частині та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ підлягають задоволенню
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь прокуратури.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України та Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання недійсним договору в частині та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ - задовольнити повністю.
2.Визнати недійсним підпункт 4.2 пункту 4 Договору поставки № HT/K-000061 від 18.03.2022, укладеного між Селидівською міською радою (85400, Донецька область, Покровський район, місто Селидове, вулиця Європейська, будинок 8, ідентифікаційний код 44899730) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новіс Трейд» (03144, місто Київ, вулиця Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33/1, ідентифікаційний код 43645208), в частині включення до Договору податку на додану вартість у розмірі 37 400,00 грн.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новіс Трейд" (03144, місто Київ, вулиця Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33/1, ідентифікаційний код 43645208) на користь Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області (85400, Донецька область, Покровський район, місто Селидове, вулиця Європейська, будинок 8, ідентифікаційний код 44899730) 24 310 (двадцять чотири тисячі триста десять) грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новіс Трейд" (03144, місто Київ, вулиця Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33/1, ідентифікаційний код 43645208) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Університетська, будинок 6, ідентифікаційний код 25707002) 5 368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 21.11.2023
Суддя С. В. Стасюк