Справа № 201/13829/23
Провадження № 2-о/201/493/2023
РІШЕННЯ
Іменем України
13 листопада 2023 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
ВСТАНОВИВ:
09.11.2023р. ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з заявою, в порядку окремого провадження, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, в якій заінтересованою особою зазначила Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Наумової О.С. від 10.11.2023р. відкрито провадження у справі (а.с. 17).
У поданій заяві ОСОБА_1 просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті її матері, громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, смт Новотроїцьке Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в селищі Асканія-Нова, у віці 88 років. На час смерті ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Маючи в наявності копії (фото) свідоцтва про смерть, медичного свідоцтва про смерть, корінця медичного свідоцтва про смерть, інформаційного листа про виїзд бригади швидкої медичної допомоги, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 заявниця звернулася до Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо реєстрації смерті ОСОБА_2 .
Проте, Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Асканія-Нова, через відсутність підстав для державної реєстрації смерті та видачі свідоцтва про смерть українського зразку відповідно до законодавства України на підставі наданих мною, документів.
Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно заявниці для державної реєстрації смерті померлої особи, проведеної державним органом України.
Отже, факт смерті матері заявниця підтверджує копіями (фото) наступних документів: свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 20 вересня 2023 року, корінця медичного свідоцтва про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року, медичного свідоцтва про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року, інформаційного листа про виїзд бригади швидкої медичної допомоги № 05 від 17 вересня 2023 року.
Заявниця у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила (а.с. 18).
Представник Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся (а.с. 19).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 8 частини 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У відповідності до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Родинні зв'язки заявниці та її матері підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 (а.с. 8).
20 грудня 1980 року ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 , у звА'язку з укладенням шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 8).
17 вересня 2023 року ОСОБА_2 , знаходячись за адресою свого зареєстрованого місця проживання, АДРЕСА_1 , померла.
Відповідно до інформаційного листа про виїзд бригади швидкої медичної допомоги №05 від 17 вересня 2023 року констатована біологічна смерть ОСОБА_2 , слідів насильницької смерті не виявлено (а.с. 11).
Відповідно до медичного свідоцтва про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року, виданого Чаплинською районною лікарнею - амбулаторією Асканія Нова, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, знаходячись у себе вдома (а.с. 12).
На час смерті ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9 - 10).
Після смерті матері заявницею було отримано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 20 вересня 2023 року, видане Сімферопольським районним відділенням РАЦС № 2 Департаменту РАЦС Міністерства юстиції Республіки Крим, актовий запис № 170239910003004419009 (а.с. 14).
Отже, заявниця підтверджує факт смерті своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копіями свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 20 вересня 2023 року, корінця медичного свідоцтва про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року, медичного свідоцтва про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року та копією інформаційного листа про виїзд бригади швидкої медичної допомоги № 05 від 17 вересня 2023 року.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявниці для проведення державної реєстрації її смерті компетентним органом виконавчої влади України, отримання свідоцтва про смерть встановленого державного зразку та вирішення в подальшому питання щодо вступу до спадщини, оформлення належним чином спадщини, можливого отримання допомоги на поховання.
Суд вважає вимоги заяви підлягаючими задоволенню, виходячи з такого.
Встановлення факту смерті для заявниці має юридичне значення, проте медичне свідоцтво про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 20 вересня 2023 року є недійсними, оскільки видані органами, які не мають права їх видавати, так як знаходяться на території, непідконтрольній державній владі України.
Законом України від 21 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» було внесено зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Зокрема, згідно з п. 7 ст. 1 (1) Закону, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до Наказів Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022р. та № 309 від 22.12.2022р., було внесено зміни до Переліку територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до якого починаючи з 24.02.2022р. та станом на дату смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 сел. Асканія - Нова Чаплинського району Херсонської області входить до переліку вищевказаних громад.
Таким чином, місце смерті матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) є територією, що не підконтрольна державній владі України.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996, параграф 45), ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016, §142).
Таким чином, сформульовані в рішеннях Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території істотно обмежені.
Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000р. № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.10.2000р. за №719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є, між іншим рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
Згідно з п. 1 Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000р. № 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особа та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання (ч. 3 ст. 17 Закону).
Отже, відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та п. 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану, підставою для державної реєстрації смерті є:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006р. № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006р. за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);
б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006р. № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006р. за № 1150/13024:
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть:
г) рішення суду про оголошення особи померлою:
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Одночасно п. 11 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-УІІ від 20.10.2014р. передбачає, що внутрішньо переміщена особа має право на проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування. Підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (за формою № 106/о) або фельдшерська довідка про смерть (за формою № 106-1/о) та інше, що видаються закладами охорони здоров'я.
Наявні в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 20 вересня 2023 року, корінця медичного свідоцтва про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року, медичного свідоцтва про смерть № 198 від 18 вересня 2023 року, інформаційного листа про виїзд бригади швидкої медичної допомоги № 05 від 17 вересня 2023 року, підтверджують той факт, що 17 вересня 2023 року в АДРЕСА_1 , померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до п. 1 Постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, якщо від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Відповідно до роз'яснень п. 13 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Згідно з п. 18 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органі, а є лише підставою для їх одержання. Згідно з п. 9 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно зі ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
За викладених обставин, суд вважає можливим задовольнити заяву ОСОБА_1 та встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: смт Новотроїцьке Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в селищі Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області, у віці 88 років, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.
Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту (факту смерті) знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, доведені, а тому заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 18 Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995р. (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25.05.1998р.) при постановлені рішення в справах про встановлення фактів, розподіл судових витрат не застосовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 9 Закону України «Про забезпечення праві свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 317 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: смт Новотроїцьке Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області, у віці 88 років,з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.
Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.
Рішення допустити до негайного виконання. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили. після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлений 16 листопада 2023 року.
Суддя О.С. Наумова