Справа № 335/9746/21
Пр. № 2/336/144/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
17 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Щасливої О.В.,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Спірідонова Марина Ашурівна, про визнання недійсним заповіту,
ВСТАНОВИВ:
9 вересня 2021 року позивач звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту.
В позові зазначив, що є сином та єдиним спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_4 , чия смерть сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя спадкодавець набув права власності на будинку АДРЕСА_1 . У відповідності до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Спірідоновою М.А., від 07.02.2017 року ОСОБА_4 заповів належну йому частину будинку відповідачам. Позивач вважає, що даний заповіт є недійсним, оскільки його складання не відповідало дійсному волевиявленню батька. На момент складання заповіту батько позивача, хоча і був дієздатною особою, проте не міг повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки переніс ішемічний інсульт, мав послаблення пам'яті. Після кожної сварки з позивачем або з онуками спадкодавець в засобах масової інформації шукав оголошення осіб, які пропонували послуги з догляду за особами похилого віку з метою отримання житла взамін на ці послуги. За життя батько склав декілька таких заповітів на користь сторонніх осіб, при цьому вважав, що укладає договори довічного утримання. Проте жодна з осіб, кому він заповідав своє майно, ніколи не надавала йому допомоги по догляду та організації життєдіяльності. Про це свідчить і та обставина, що відповідачі пропустили строк на прийняття спадщини через свою необізнаність як про смерть спадкодавця, так і про наявність заповіту на їхню користь, тому в судовому порядку отримали додатковий строк для прийняття спадщини. Між тим позивач і його донька відвідували ОСОБА_4 не рідше, ніж два рази на тиждень, готували йому їжу, прали його речі, прибирали житло, приносили продукти харчування, ліки. ОСОБА_4 сам розповідав позивачу про складені заповіти, які самостійно скасовував, називаючи зазначених в заповітах осіб шахраями через те, що жоден з них жодного разу не відвідав його. Позивач вважає, що при складанні заповіту сталася помилка батька щодо правової природи оспорюваного правочину, оскільки він вважав, що укладає договір довічного утримання. ОСОБА_4 скасував би цей заповіт самостійно, як він це робив зі своїми попередніми розпорядженнями на випадок смерті, проте з 2016 року хворобливий стан його свідомості значно посилився, з ним часто ставалися напади амнезії, він повідомляв стороннім особам, що є батьком доньки, хоча позивач є його єдиним сином.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просить про визнання заповіту від 07.02.2017 року недійсним як такого, що складений під впливом помилки.
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Апаллонової Ю.В. від 14.09.2021 року позов направлений за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, де на підставі проведеного автоматизованого розподілу судової справи надійшов в провадження судді Щасливої О.В.
На підставі ухвали судді Щасливої О.В. від 25.10.2021 року позов залишений без руху.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Щасливої О.В. позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.
Заходи забезпечення позову, доказів судом не вживалися.
Ухвалою суду від 07.09.2022 року у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_4 .
На підставі ухвали суду від 28.10.2022 року підготовче провадження в справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач в судове засідання 17 листопада 2023 року не з'явився. Його представник надала суду письмове звернення, яке містить прохання про проведення судового розгляду без участі її та позивача, задоволення позову та згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді справи.
Третя особа, яка належним чином повідомлялась про дату, час та місце вирішення справи, до суду не з'явилась. Пояснень щодо позову, клопотань про відкладення судового розгляду або про вирішення справи у її відсутність суду не надала.
За вказаних обставин суд у відповідності до ст. ст. 211, 223 ЦПК України вирішує справу у відсутність означених учасників справи.
Відповідачі, належним чином повідомлені про час та місце вирішення справи, до суду не з'явилися з невідомих причин, відзиву на позов, клопотань про відкладення судового засідання, про розгляд справи у їх відсутність не надали.
За згаданих обставин зі згоди позивача та його представника, висловленої у письмовому зверненні, суд у відповідності до ст. 280 ЦПК України ухвалює про вирішення спору при заочному розгляді.
Вислухавши показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_4 , чия смерть сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6).
Від імені ОСОБА_4 7 лютого 2017 року складений заповіт, яким усе належне йому майно заповідано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках (а. с. 72).
Поняття та види правочинів встановлені статтею 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори), як випливає із змісту частини 2 статті 202 ЦК України.
Односторонній правочин, яким є дія однієї сторони, може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (ч. 3 ст. 202 ЦК України).
Поняття заповіту встановлено статтею 1233 ЦК України, згідно з якою заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт є одностороннім правочином в розумінні ч. 2 ст. 202 ЦК України.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину, як випливає із змісту частини 5 статі 202 ЦК України.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, що означає правомірність правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону врегульовані параграфом 2 Глави 16 Розділу ІV ЦК України і зводяться до визнання правочину недійсним за позовом однієї із сторін правочину або іншої заінтересованої особи, підставою для чого є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК.
Недійсність заповіту встановлена також статтею 1257 ЦК України, за змістом якої за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
З наведених положень законодавства випливає, що порушити питання про визнання правочину недійсним вправі не лише сторона правочину, а й будь-яка особа, чий законний інтерес порушує такий правочин.
Як зазначено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 року в справі № 759/17065/14-ц, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
До першої черги спадкоємців за законом належать, зокрема, діти спадкодавця (ст. ст. 1261 ЦК України).
Здійснення права на спадщину внормовано Главою 87 ЦК України.
У відповідності до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Позивач, який доводиться сином ОСОБА_4 , здійснив право на прийняття спадщини, звернувшись протягом встановленого статтею 1270 ЦК строку для прийняття спадщини до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а. с. 62), тому він вправі порушити питання про визнання недійсним правочину, що прямо стосується його прав та інтересів як спадкоємця заповідача.
Як випливає із змісту частини 3 статті 203 ЦК, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі.
Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, встановлено статтею 229 ЦК України.
Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила право чин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, , таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як випливає з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Такі ж саме висновки містить постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 року в справі № 759/17065/14-ц, за змістом якої аналіз статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:
а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);
б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20 березня 2019 року у справі № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18), від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) та інших.
Виходячи із змісту наведеної норми цивільного закону, роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України, правових висновків в постанові Верховного Суду, для визнання правочину недійсним з мотивів, викладених в статті 229 ЦК України, суд має констатувати, що особа, яка укладала цей правочин, помилялася, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України).
Під час з'ясування обставин справи суд встановив, що спадкодавцем ОСОБА_4 було складено кілька заповітів на користь осіб, які бажають надати послугу з догляду за літньою людиною, відомості про яких він отримував з оголошень в друкованих засобах масової інформації.
Про ці обставини розказав суду позивач, який зазначив, що у батька було багато газетних листів, що містили оголошення про осіб, які пропонують надати послуги з догляду за літньою людиною. Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 показали, що ОСОБА_4 був запальною образливою капризною людиною, здатною до маніпулювання, людиною настрою, непослідовною в своїх вчинках та рішеннях. володів мінливим характером, постійно погрожував сину, що віддасть своє житло іншим особам, які більш якісно будуть доглядати за ним, мав купу газетних вирізок з оголошеннями, що містили пропозицію доглянути особу похилого віку взамін на отримання житла цієї особи після її смерті.
Вказані свідки показали, що позивач сумлінно виконував синовні обов'язки, належним чином доглядаючи за батьком та створюючи йому всі необхідні умови для гідної життєдіяльності, але ж найменша, на думку спадкодавця, провина вінчалася погрозами сину про те, що батько знайде осіб, які будуть краще за ним доглядати і позбавить позивача таким чином спадщини.
Зміст наданих суду оголошень в друкованих засобах інформації про догляд за особою похилого віку або за особою з інвалідністю в обмін на отримання житла після її смерті, наявних в житлі спадкодавця, підкріплює висновки суду про те, що спадкодавець вдавався до пошуку осіб, на чию допомогу в організації його життєдіяльності він може розраховувати (а. с. 13-14).
Сукупність досліджених судом фактичних даних свідчить про направленість волевиявлення ОСОБА_4 на укладення іншого за своєю природою правочину, а саме: договору довічного утримання, тобто намірами померлого ОСОБА_4 охоплювалось отримання послуг по догляду в обмін на передану нерухомість, а не безоплатне передання на користь сторонніх осіб належного йому житла.
На користь вказаного висновку суду свідчать фактичні дані про стан здоров'я спадкодавця, порушення його пам'яті, розлади психіки, що випливає як із показань свідків, так і з амбулаторної карти померлого (а. с. 16-17).
У зв'язку з викладеним суд доходить висновку про те, що позивач довів наявність обставин, які в силу закону є передумовою для застосування наслідків вчинення правочину під впливом помилки, тобто довів, що під час складання заповіту від 07.02.2017 року спадкодавець помилявся щодо природи правочину, і така помилка має істотне значення.
Правовими наслідками правочину, який вчинено під впливом помилки, є визнання такого правочину недійсним.
На підставі викладеного суд доходить висновку про доведеність позивачем порушення його цивільного права, застосування належного способу захисту, що має наслідком ухвалення рішення на користь позовних вимог.
Судовий збір, попередньо сплачений позивачем, у відповідності до правил цивільного процесуального законодавства належить стягнути з відповідачів на його користь у рівних частках.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 205, 229, 1233, 1257, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 256, 257, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , задовольнити.
Визнати недійсним заповіт, складений 7 лютого 2017 року ОСОБА_4 , під номером 226, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Спірідоновою Мариною Ашурівною.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 454 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів після його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя О.В. Щаслива