Справа № 336/5905/22
пр. № 2-др/336/50/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Щасливої О.В.,
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Макаренка Сергія Сергійовича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про стягнення страхового відшкодування,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Шевченківського районного суду від 19.10.2023 року позов ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхоіва компанія «Кредо» про стягнення страхового відшкодування задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в сумі 2500 грн., пеню за прострочення виконання зобов'язань в сумі 10 грн. 50 коп., інфляційні витрати та три відсотка річних в сумі 750 грн., а всього 3355 грн. 50 коп.
27 жовтня 2023 року представник позивача адвокат Макаренко С.С. надав суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача вартості отриманої позивачем професійної правничої допомоги в сумі 16 500 грн.
В силу ч. 4 ст. 270 ЦПК України учасники справи в судове засідання з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення не викликались.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалення додаткового рішення внормовано статтею 270 ЦПК України, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Як випливає із змісту ст. 265 ЦПК України, яка регламентує вимоги до змісту рішення, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких відносяться і витрати з отримання професійної правничої допомоги, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Витрати на професійну правничу допомогу внормовані статтею 137 ЦПК України.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 ст. 137 ЦПК).
У відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).
Право на професійну правничу допомогу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, гарантовано статтею 59 Конституції України.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
Однією з засад цивільного судочинства в силу ст. 2 ЦПК України є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Представником позивача на підтвердження вимог про стягнення витрат з отримання правничої допомоги надано лише ордер та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Вирішуючи питання про покладення означених видатків на відповідача, суд враховує положення ст. 141 ЦПК України про те, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже, як вже зазначалось, цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Оцінюючи надані представником позивача докази понесених позивачем витрат з отримання правової допомоги, суд констатує відсутність акту виконаних робіт та фінансових документів, що підтверджували б фактично понесені витрати на отримання правничої допомоги (квитанція, прибутковий ордер тощо), тому суд підстав для задоволення вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу не вбачає.
Що стосується гонорару за прийняття рішення на користь позивача (гонорару успіх) в сумі 10 000 гривень, суд виходить з такого.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12травня 2020 року у справі N904/4507/18 (провадженняN12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Враховуючи, що такий договір суду також не був наданий, суд відмовляє у задоволенні і цієї частини вимог.
Керуючись ст. ст. 137, 141, 265, 270, 352, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви представника позивача адвоката Макаренка Сергія Сергійовича про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Щаслива