Справа № 226/2799/21
ЄУН №226/2799/21
Провадження № 2/226/25/2022
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:
головуючої - судді Клепка Л.І.,
при секретарях Новиковій К.В., Філіпповській Т.Г.,
за участю представників позивача Полєсової МВ., ОСОБА_1 ,
представника відповідачів ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мирноград Донецької області справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, поділ спільного майна подружжя, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, в обґрунтування якого вказала, що з 20.06.2015 по 23.09.2020 вона перебувала у шлюбі з відповідачем. 23.09.2020 згідно рішення суду їх шлюб був розірваний. Під час перебування у шлюбі вони з відповідачем придбали спільне майно: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за 70 000 грн, право власності на яку згідно договору купівлі-продажу від 19.06.2018 було оформлено на ім'я відповідача, та легковий автомобіль марки MERSEDES-BENZ моделі С220D легковий седан, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 за 5 000 доларів США, з яких 2000 доларів США вони віддали продавцю відразу, а для погашення несплаченої суми вартості автомобіля в АТ «ПУМБ» було взято кредит, який сплачувався ними зі спільного бюджету. Як з'ясувалося пізніше, вказаний автомобіль 25.04.2019 був оформлений не на ім'я чоловіка, а на ім'я його батька - ОСОБА_5 , про що вона не знала і своєї згоди на це не давала. Після розлучення вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо поділу майна, тому просить суд визнати квартиру їх спільною сумісною власністю, здійснити її поділ, визнавши за нею право власності на частку квартири. Також просить суд визнати сумісною власністю подружжя легковий автомобіль MERSEDES-BENZ, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість якого згідно експертної оцінки становить 4200 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 113,022 грн., та здійснити його поділ, стягнувши з відповідача на її користь компенсацію за частину вартості автомобіля в розмірі 56259 грн.
В подальшому позивачка збільшила заявлені до відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги, просила стягнути з нього на її користь частину кредитних зобов'язань за споживчими кредитами, оформленими під час шлюбу на її ім'я в компанії «SmartCredit» на суму 3000 грн., в Фінансовій установі «Кредит+» на суму 4000 грн., в Фінансовій установі «Кредитон» на суму 4000 грн. та в ООН «Манівео Швидка фінансова допомога» на суму 20 000 грн., а загалом на суму 31000 грн, та стягнути з відповідача на її користь на відшкодування частини невиконаних нею зобов'язань 15500 грн.
Крім цього, залучивши співвідповідачем у спорі щодо автомобіля батька відповідача - ОСОБА_5 , на якого оформлено право власності на автомобіль MERSEDES-BENZ, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який позивач вважає спільним майном подружжя, просила суд визнати договір купівлі-продажу цього транспортного засобу, оформлений в Територіальному центрі МВС 1444 РСЦ МВС в Донецькій області 25.04.2019 на ім'я ОСОБА_5 , недійсним, так як продаж автомобіля відбувся без її згоди, як співвласника автомобіля.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , вимоги якого з урахуванням їх збільшення під час судового розгляду зводяться до визнання за ним права власності на квартиру загальною площею 48,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 105 600 грн, придбану під час шлюбу з відповідачкою, та стягнення з нього на користь відповідачки вартості квартири; визнання спільним боргом подружжя коштів, отриманих під час шлюбу за кредитними договорами: договором споживчого кредиту №1001321656604 від 30.05.2019 строком до 30.05.2021 на суму кредиту 70 000 грн., оформленого на його ім'я в ПАТ «Перший український міжнародний банк», загальні витрати за яким з врахуванням щомісячної комісії і реальної процентної ставки склали 120 239,16 грн, зобов'язання за яким повністю виконані ним особисто 30.05.2021, суми виконаного кредитного зобов'язання за яким складає 60 119,58 грн ;
договором споживчого кредиту № 1001379978301 від 23.08.2019 строком до 23.08.2021 на суму кредиту 70 000 грн., оформленого на його ім'я в ПАТ «Перший український міжнародний банк», загальні витрати за яким з врахуванням щомісячної комісії і реальної процентної ставки склали 120 239,16 грн та зобов'язання за яким повністю виконані ним особисто 23.08.2021, суми виконаного кредитного зобов'язання складає 60 119,58 грн ;
договором споживчого кредиту № 1001685962401 від 16.09.2020 строком до 16.09.2022 на 120 000 грн., укладеного між ним та ПАТ «Перший український міжнародний банк», вартість якого за весь час користування кредитом з урахуванням тіла кредиту, відсотків, комісії за обслуговування та реальної процентної ставки становить 206 124,40 грн., який був взятий на погашення кредитних зобов'язань за Договором № 014/380805/82/787667 від 16.01.2020, укладеного між ОСОБА_6 та АТ «Райффайзен Банк Аваль», за яким на час звернення до суду кредитні зобов'язання були виконані ним частково на суму 137 428,32 грн., частина виконаного зобов'язання за яким становить 68 714,16 грн;
договором споживчого кредиту №014/380805/82/787667 від 16.01.2020 до 16.01.2024, укладеного ним з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на 166 493,24 грн., який був взятий з метою погашення кредитних зобов'язань за Договором № 1001379978301 від 23.08.2019, укладеним в ПАТ «Перший Український міжнародний банк» для погашення боргових зобов'язань відповідачки ОСОБА_3 , придбання їй мобільного телефону, на відпустку сім'єю та здійснення ремонтних робіт в спірній квартирі, кредитні зобов'язання за яким станом на 12.11.2021 - дату звернення до суду з зустрічним позовом, виконані ним частково на суму 43 415,19 грн., частина якої становить 21 707, 59 грн. Під час судового розгляду представником позивача ОСОБА_2 надано суду довідку про погашення вказаного кредитного договору ОСОБА_6 та відсутність заборгованості станом на 08.03.2023.
Вказуючи, що вказані споживчі кредити були взяті та використані в інтересах сім'ї, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь частини виконаного зобов'язання за кредитними договорами в порядку зворотної вимоги до солідарного боржника в сумі 157 860, 92 грн. з врахуванням вартості частки квартири, яку він просить стягнути з нього на її користь.
Крім цього, погоджуючись з тим, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності, тягар утримання якої за період з вересня 2020 по вересень 2021 несе лише він, позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідачки на його користь половину сплачених ним житлово-комунальних послуг за період з вересня 2020 по вересень 2021 в розмірі 9 972,57 грн.
Позивач і відповідач, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з'явилися, бажання прийняти особисту участь у розгляді спору та надати суду свої доводи з приводу заявлених вимог не висловили, надавши повноваження на участь у справі своїм представникам.
Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 вимоги позивачки ОСОБА_3 підтримав повністю і просив суд ці вимоги задовольнити, а у задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити.
Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_2 проти задоволення первісних позовних вимог заперечувала, просила повністю задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.06.2015, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Димитровського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 177 (а.с.5).
Рішенням Димитровського міського суду від 23.09.2020 шлюб між сторонами розірвано (а.с.6-8). Дітей від шлюбу не мають.
Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом Мирноградського нотаріального округу, сторони придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку оформлено на ОСОБА_4 , що підтверджується як договором купівлі-продажу, так і Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.57-58).
Виходячи з вимог первісного позову, позивачка просить суд визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю та здійснити її поділ, визнавши за нею та за відповідачем по частині квартири.
Також позивачка за первісним позовом просить визнати їх спільною з відповідачем власністю легковий автомобіль марки MERSEDES-BENZ моделі С220D легковий седан, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний під час шлюбу за 113022 грн, право власності на який за відсутності її згоди за договором купівлі-продажу від 25.04.2019 оформлено на батька відповідача ОСОБА_7 , визнавши цей договір недійсним та здійснити розподіл автомобіля, виходячи з рівності часток подружжя, залишивши автомобіль у користуванні відповідача, а їй присудити грошову компенсацію вартості частки автомобіля, що становить 56 520,00 грн.
Крім цього, позивачка за первісним позовом ОСОБА_3 також просить суд поділити між нею та відповідачем ОСОБА_7 боргові зобов'язання за кредитними договорами, оформленими під час шлюбу на її ім'я в компанії «SmartCredit» на суму 3000 грн., в Фінансовій установі «Кредит+» на суму 4000 грн., в Фінансовій установі «Кредитон» на суму 4000 грн. та в ООН «Манівео Швидка фінансова допомога» на суму 20 000 грн. на загальну суму 31000 грн, та стягнути з відповідача на її користь пропорційно до часток у спільному майні 15500 грн. невиконаних нею боргових зобов'язань.
Заявлених до неї зустрічних позовних вимог не визнає, заперечує проти варіанту розподілу квартири, запропонованого відповідачем, та не погоджується повністю з вимогами про визнання спільним боргом подружжя коштів, отриманих за кредитними договорами, оформленими на ім'я колишнього чоловіка, вважаючи, що спільною власністю чоловіка та дружини може бути лише майно, придбане подружжям у кредит, а не кошти, вже витрачені на погашення кредитів. Крім цього, зазначає, що споживчий кредит за договором №1001321656604 від 30.05.2019 на суму 70 000 грн., оформлений в АТ «ПУМБ», був взятий не на здійснення ремонтних робіт в квартирі та інші побутові потреби, а на придбання легкого автомобіля MERSEDES-BENZ моделі С220D легковий седан, 2001 року випуску, які були віддані продавцю автомобіля, а решту вартості автомобіля вони з відповідачем віддавали продавцю із спільних коштів. При цьому кошти на погашення кредиту перераховувалися з заробітної плати відповідача, а на її заробітну плату вони вели спільне господарство і про те, що кредит не погашений, вона дізналася лише з зустрічного позову відповідача. Щодо кредитного договору № 1001379978301 від 23.08.2019, укладеного відповідачем в АТ «ПУМБ», позивачка зазначає, що цей кредит не використовувався в інтересах сім'ї, тому кредитні зобов'язання з повернення грошових коштів за вказаним договором позики не може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю відповідача. Про укладення відповідачем кредитного договору №014/380805/82/787667 від 16.01.2020 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» та в АТ «ПУМБ» 16.09.2020 вона взагалі не знала, так як на початку 2020 між нею і відповідачем вже склалися неприязні стосунки, вони проживали окремо один від одного і спільного господарства не вели. В інтересах сім'ї вказані кошти не витрачалися і на що вони були витрачені відповідачем їй невідомо.
Не визнає позивачка повністю і вимог відповідача щодо стягнення з неї на його користь вартості половини сплачених ним житлово-комунальних послуг, обґрунтовуючи свою позицію тим, що з червня 2020 року вона в спірній квартирі не проживає і житлово-комунальними послугами не користується.
Відповідач, не заперечуючи того, що квартира є об'єктом спільної сумісної власності, право власності на всю квартиру просить визнати за ним, стягнувши з нього на користь позивачки компенсацію вартості цієї квартири, виходячи з ринкової вартості квартири, зазначеної у поданому позивачкою звіті про оцінку майна, що становить 52800 грн. Підставами для такого варіанту розподілу зазначає те, що після розірвання шлюбу позивачка у спірній квартирі не проживає, комунальні послуги за квартиру не сплачує та, крім цього, на праві власності має ще одну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , в якій вона мешкає з жовтня 2020 року по теперішній час. До того ж, вважаючи, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, чого відповідач за зустрічним позовом не робить, позивач, вказуючи на те, що за період з вересня 2020 по вересень 2021 ним самостійно сплачено комунальних послугг на суму 19 945,14 грн, просить стягнути з відповідача на його користь частину цих витрат, що становить 9 972,57 грн.
Вимоги позивачки про визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля марки MERSEDES-BENZ моделі С220D легкового седану, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та його поділ вважає безпідставними, так як право власності на вказаний транспортний засіб зареєстровано за іншою особою - його батьком ОСОБА_6 , який придбав вказаний автомобіль за власні збереження, в тому числі за кошти, отримані від продажу попереднього автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO LANOS», який належав йому на праві власності. Безпідставними вважає і заявлені до нього вимоги про покладення на нього обов'язку у вигляді повернення частини кредитних коштів, отриманих позивачкою у фінансових установах на її власні потреби.
Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1,2 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними єдокази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ( ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Вирішуючи спір між сторонами за позовною вимогою первісного позову про визнання спільною власністю подружжя квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , придбаної під час шлюбу, та визнання за кожною із сторін права власності на частки квартири, а також за зустрічним позовом щодо визнання права власності на вказану квартиру за позивачем та стягнення з нього вартості квартири на користь відповідачки, суд виходить з такого.
Як встановлено судом і вбачається з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19.06.2018 та витягу з Державного реєстру речових прав, спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу за спільні кошти і незважаючи на те, що право власності на неї оформлено на ім'я одного з подружжя, є спільною сумісною власністю.
За змістом ч.4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Відповідно до ч.3 ст. 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно із ч.5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.
Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч.4,5.ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги невнесення позивачем за зустрічним позовом на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, відсутність згоди позивачки за первісним позовом на присудження їй компенсації за частину вартості квартири, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає квартиру у їх спільній частковій власності.
При цьому суд враховує положення ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України, згідно яких усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Доводи позивача за зустрічним позовом як можливість набуття ним права власності на всю квартиру, про наявність у позивачки іншого житла, непроживання її у спірній квартирі та несплату комунальних послуг, є безпідставними.
Отже, квартира підлягає залишенню в частковій власності сторін з визначенням за кожним із них права на 1/2 частину квартири без реального її поділу.
Щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля марки MERSEDES-BENZ моделі С220D, легкового седану 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , поділу його між подружжям та визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, суд вважає за необхідне у задоволенні вказаних вимог відмовити повністю за недоведеністю позивачкою за первісним позовом, що вказаний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Твердження позивачки про те, що спірний автомобіль придбаний під час шлюбу за їх спільні з відповідачем кошти, суд до уваги не приймає, так як будь-яких належних та допустимих доказів того, що ці кошти є спільним майном подружжя, позивачка суду не надала.
Не підтверджено факту набуття подружжям спірного автомобіля, як об'єкта права власності, і показаннями допитаних за клопотанням сторін свідків, зокрема, свідком ОСОБА_8 зі сторони позивача.
До того ж, як вбачається з договору купівлі-продажу №1444/2019/1434135 від 25.04.2019 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за батьком відповідача - ОСОБА_5 , який придбав цей автомобіль у ОСОБА_9 за 150 000 грн. та в день придбання спірного автомобіля продав свій автомобіль «ЗАЗ-DAEWOO LANOS», номерний знак НОМЕР_2 за 140 000 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу №144/2019/1433919 від 25.04.2019 (а.с.27, 171,173 ). Про те, що у батька відповідача на праві власності був автомобіль «ЗАЗ-DAEWOO LANOS», було підтверджено в судовому засіданні і показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Доказів на спростування вказаних обставин, як і підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, позивачем суду не надано і не наведено, отже її вимоги щодо визнання автомобіля MERSEDES-BENZ моделі С220D, легковий седан 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісної власністю подружжя, поділу його між подружжям та визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним задоволенню не підлягають.
Не підлягають задоволенню і вимоги як за первісним, так і за зустрічним позовом щодо щодо розподілу кредитних зобов'язань у зв'язку з недоведеністю сторонами цих позовних вимог.
Так, відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Виконання кредитних зобов'язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України, якою встановлено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі N 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 712/6574/16-ц (провадження N 61-17824св18).
При цьому слід зазначити, що поділ стосується виключно залишку за борговими зобов'язаннями, а не за кредитом в цілому, оскільки презюмується, що за час перебування у шлюбі дружина та чоловік діють в інтересах сім'ї та за погодженням один одного, навіть якщо фактично борг було погашено тільки одним із подружжя. Той із подружжя, який після розірвання шлюбу продовжував сплачувати борг одноосібно, за доведеністю ним таких вимог має право на стягнення грошової компенсації з іншого із подружжя за період від дня розірвання шлюбу до дня поділу майна подружжя.
Звертаючись до суду з позовом, як позивач за первісним позовом, так і позивач за зустрічним, як на підставу своїх позовних вимог посилалися на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя, тому підлягає стягненню з обох відповідачів, причому не той борг, який залишився несплаченим та був сплачений одноосібно після розірвання шлюбу, а загальний борг.
В підтвердження існування боргових зобов'язань позивач за первісним позовом вказує на споживчі кредити, оформлені під час шлюбу на її ім'я в компанії «SmartCredit» на суму 3000 грн., в Фінансовій установі «Кредит+» на суму 4000 грн., в Фінансовій установі «Кредитон» на суму 4000 грн. та в ООН «Манівео Швидка фінансова допомога» на суму 20 000 грн. на загальну суму 31000 грн, зобов'язання за якими нею не виконані та вважає, що половина цих зобов'язань має бути покладена на відповідача.
Позивач за зустрічним позовом посилається на договір споживчого кредиту №1001321656604 від 30.05.2019 на суму 70 000 грн., оформлений на його ім'я строком до 30.05.2021, зобов'язання за яким на суму 120 239,16 грн ним виконані повністю особисто 30.05.2021, у зв'язку з чим він просить стягнути з відповідачки за зустрічним позовом на його користь суми виконаного кредитного зобов'язання, що складає 60 119,58 грн ; на договір споживчого кредиту № 1001379978301 від 23.08.2019 на 70 000 грн. строком до 23.08.2021, оформленого на його ім'я в ПАТ «Перший український міжнародний банк», загальні витрати за яким з врахуванням щомісячної комісії і реальної процентної ставки склали 120 239,16 грн та зобов'язання за яким повністю виконані ним особисто 23.08.2021, з урахуванням чого він просить суд стягнути з відповідачки на його користь суми виконаного кредитного зобов'язання, яка складає 60 119,58 грн; на договір споживчого кредиту № 1001685962401 від 16.09.2020 строком до 16.09.2022 на 120 000 грн., укладеного між ним та ПАТ «Перший український міжнародний банк», розмір якого за весь час користування кредитом з урахуванням тіла кредиту, відсотків, комісії за обслуговування та реальної процентної ставки становить 206 124,40 грн., який був укладений ним на погашення кредитних зобов'язань за Договором № 014/380805/82/787667 від 16.01.2020 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», за яким на час звернення до суду кредитні зобов'язання були виконані ним частково на суму 137 428,32 грн., з врахуванням чого просить стягнути з відповідачки на його користь частину виконаного ним зобов'язання в розхмірі 68 714,16 грн; на договір споживчого кредиту №014/380805/82/787667 від 16.01.2020 строком до 16.01.2024, укладеного ним в АТ «Райффайзен Банк Аваль» на 166 493,24 грн., який був взятий з метою погашення кредитних зобов'язань за Договором № 1001379978301 від 23.08.2019, укладеним в ПАТ «Перший Український міжнародний банк» для погашення боргових зобов'язань відповідачки ОСОБА_3 , придбання їй мобільного телефону, на відпустку сім'єю та здійснення ремонтних робіт в спірній квартирі, кредитні зобов'язання за яким станом на 12.11.2021 - дату звернення до суду з зустрічним позовом, виконані ним частково на суму 43 415,19 грн., частина якої становить 21 707,59 грн. Під час судового розгляду представником позивача надано суду довідку про погашення вказаного кредитного договору ОСОБА_6 та відсутність у нього заборгованості за вказаним договором станом на 08.03.2023.
Доказів на підтвердження розміру одноосібної сплати боргових зобов'язань з власних коштів після розірвання шлюбу ні одною, ні іншою стороною суду не надано. Надані позивачем за зустрічним позовом довідки про відсутність у нього заборгованості станом на 26.10.2021 за кредитним договором №1001321656604 від 30.05.2019, укладеним в АТ «Перший український міжнародний Банк», за кредитним договором № 1001379978301 від 23.08.2019, укладеним в АТ «Перший український міжнародний Банк», станом на 26.10.2021, за договором № 014/380805/82/787667 від 16.01.2020, укладеним в АТ «Райффайзен Банк», станом на день видачі довідки 08.03.2023 не підтверджують розміру сплати ним коштів, які за своєю природою є його особистими коштами, а не спільним майном подружжя (а.с.69,73,80, ).
Судом не встановлено і того, що кошти за укладеними за час шлюбу кредитними договорами сторони витратили в інтересах сім'ї, а саме на придбання спірного автомобіля, ремонт квартири та інше, про що в своєму позові зазначає позивач за зустрічним позовом та позивач за первісним позовом, стверджуючи, що отримані 70 000 грн. кредитних коштів за довогором №1001321656604 від 30.05.2019, оформлений в АТ «ПУМБ», був взятий на придбання легкого автомобіля MERSEDES-BENZ.
Отже, законних правових підстав для задоволення вимог сторін як за первісним, так і за зустрічним позовом про визнання спільним боргом подружжя коштів, отриманих під час шлюбу за кредитними договорами та розподілу кредитних зобов'язань суд не вбачає.
Твердження, що такі платежі здійснювалися в інтересах сім'ї або в особистих інтересах, належними засобами доказування не доведені, тому на увагу не заслуговують.
Вирішуючи питання щодо заявленої позивачем за зустрічним позовом вимоги про стягнення з відповідачки на його користь частини вартості сплачених ним комунальних послуг на утримання житла, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення оспорюваних відносин, споживач зобов'язаний сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Отже, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до положень ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Отже, щоб встановити порядок користування квартирою співвласники мають право укласти договір, в якому виділити у користування окремі кімнати та розподілити між собою права та обов'язки. У випадку, коли співвласники не досягли згоди щодо порядку користування квартирою, існує можливість звернутися з відповідним позовом до суду.
Оскільки між сторонами не визначений порядок користування належною їм квартирою, відповідач ОСОБА_3 , будучи співвласником, частка якої становить 1/2, зобов'язана оплачувати 1/2 частину витрат на житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки частини витрат на комунальні послуги, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що відповідачка у квартирі не проживає з жовтня 2020 року, на що вказує і наданий ним суду акт фактичних обставин не проживання особи № 301/08 від 16.11.2021 (а.с.107). Сама відповідачка стверджує, що вона не проживає у спірній квартирі з червня 2020 року, на підтвердження чого надала суду акт №309/06 від 23.11.2021 (а.с.142). І хоча вказане питання є спірним, на вирішення спору воно не впливає, оскільки період, за який позивач просить стягнути з відповідачки на його користь половину сплачених ним комунальних послуг, визначений ним з 01.09.2020 по вересень 2021 року.
Згідно наданих суду квитанцій, за вказаний період позивачем сплачено 19945,14 грн. За вересень 2020 - 2051,86 грн, з яких: квартплата - 520,45 грн, опалення - 1000 грн, послуги з електропостачання - 350,70 грн, водопостачання - 167,11, вивіз твердих побутових відходів (ТПВ) - 13,50 грн. За жовтень 2020 позивачем сплачено 1134,25 грн, з яких квартплата складає 120,50 грн, опалення - 1000 грн, вивіз ТПВ -13,75 грн. за листопад 2020 позивачем сплачено 2123,24 грн, з яких квартплата складає 120,55 грн, опалення - 1910,41 грн, абонентське обслуговування послуги з теплопостачання - 52,84 грн, водопостачання - 25, 84 грн, вивіз ТПВ -13,60 грн. За грудень 2020 сплачені послуги склали 2907,44 грн, з яких квартплата - 120,50 грн, опалення - 2666,92 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 26,36 грн, електропостачання - 41,40 грн, водопостачання - 38,61 грн, вивіз ТПВ - 13,65 грн. В січні 2021 позивачем на утримання квартири сплачено 2853,29 грн, з яких квартплата становить 120,55 грн, опалення - 2591,27 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 26,38 грн, електропостачання - 75,60 грн, водопостачання - 25,84 грн, вивіз ТПВ - 13,65 грн. В лютому 2021 позивачем сплачено 2819,52 грн, з яких квартплата - 120,55 грн, опалення - 2544,07 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 26,42 грн, електропостачання - 89,04 грн, водопостачання - 25,84 грн, вивіз ТПВ - 13,60 грн. В квітні 2021 за утримання квартири позивачем сплачено 3371,08 грн, з яких - квартплата становить 241,10 грн, опалення - 2638,64 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 52,84 грн, електропостачання - 359,52 грн, водопостачання - 51,68 грн, вивіз ТПВ - 27,30 грн. За травень 2021 позивачем сплачено 243,58 грн, з яких квартплата складає 120,55 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 26,42 грн, електропостачання - 57,12 грн, водопостачання - 25,84 грн, вивіз ТПВ - 13,65 грн. В червні 2021 витрати на утримання квартири склали 264,38 грн, з яких квартплата - 120,55 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 26,42 грн, електропостачання - 52,08 грн, водопостачання - 51,68 грн, вивіз ТПВ - 13,65 грн. В липні 2021 позивачем сплачено 301,16 грн, з яких квартплата складає 120,55 грн, електропостачання - 141,12 грн, водопостачання - 25,84 грн, вивіз ТПВ - 13,65 грн. За серпень 2021 позивачем сплачено 951,31 грн, з яких квартплата складає 120,55 грн, опалення - 652,09 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 26,42 грн, електропостачання - 112, вересень 2021 позивачем на утримання квартири сплачено 924,03 грн, з яких квартплати - 120,55 грн, опалення - 652,09 грн, абонентське обслуговування за послуги з теплопостачання - 26,42 грн, електропостачання - 85,68 грн, водопостачання- 25,84 грн, вивіз ТПВ - 13,45 грн.
Як встановлено судом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 участі у вказаних витратах не брала, хоча мала обов'язок нести 50% від витрат за житлово-комунальні послуги, проте лише тих, які пов'язані з утриманням належної їй частки майна - опалення, квартплати та абонентського обслуговування, які згідно наданих позивачем квитанцій становлять 17912, 96 грн, оскільки решту послуг, не проживаючи в квартирі, вона не споживала. Таким чином, з неї на користь позивача підлягає стягненню 50% понесених позивачем витрат за послуги з опалення, квартплати та абонентського обслуговування за послуги з теплопостачання в сумі 8956,48 грн.
Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд враховує, що позивачкою за первісним позивачем при зверненні до суду сплачено 4002,22 грн., позивачем за зустрічним позовом - 2077,45 грн. Виходячи з того, що вимоги задовольняються частково, суд вважає за необхідне, з урахуванням принципу пропорційності, в порядку ч.10 ст.141 ЦПК України зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні і стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 1585 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, поділ спільного майна задовольнити частково.
Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з двох жилих кімнат, житловою площею 29,1 кв.м, загальною площею - 48,6 кв. м.
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , право власності на 1/2 частину квартири житловою площею 29,1 кв.м, загальною площею - 48,6 кв. м, АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , право власності на 1/2 частину квартири житловою площею 29,1 кв.м, загальною площею - 48,6 кв. м.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ моделі С220D легковий седан, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 недійсним відмовити повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати з утримання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 8956,48 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1585 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Вступна і резолютивна частини рішення проголошені 13.11.2023, повний текст судового рішення виготовлено та підписано 17.11.2023.
Суддя Л.І. Клепка