РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Рівне №460/18924/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-2) в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 18.07.2023 №172850022144 «Про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах», яким позивачу відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 починаючи із 11 липня 2023 року;
зобов'язати відповідача-2 призначити та виплатити позивачу пільгову пенсію за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 починаючи із 11 липня 2023 року, зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 03.05.2004 по 31.03.2023 у інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позову позивач зазначила, що маючи загальний страховий стаж більше 58 років, зокрема й пільговий стаж роботи за Списком №2 понад 38 років, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вона набула право на призначення пенсії у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII". Відтак, 11.07.2023 позивач звернулася до відповідача-2 із заявою про призначення їй пільгової пенсії за віком по Списку №2, яка разом із поданими документами за принципом екстериторіальності (випадковістю) передана для розгляду та прийняття рішення про призначення/відмову в призначенні пенсії Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням відповідача-1 від 18.07.2023 №172850022144 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з тих підстав, що у неї відсутній необхідний вік (55 років) для призначенні такого виду пенсії. Окрім цього листом відповідача-2 від 26.07.2023 №1700-0304-8/67960 додатково повідомлено, що необхідний вік для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» повинен становити 55 років. Позивач вважає, що відповідачами не було враховано рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, відповідно до якого, для призначення пенсії за Списком №2 застосовуються положення п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», які передбачають, що жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Також позивач вказала, що за результатом перевірки розрахунку загального страхового стажу та виходячи із листів відповідачів від 26.07.2023 встановлено, що Пенсійними органами лише частково зарахованого період роботи в інфекційному відділенні охорони здоров'я до стажу в подвійному розмірі виключно з 16.05.1991 по 28.01.1993 та з 14.12.1995 по 11.06.2001, а про правові підстави не зарахування періоду роботи з 03.05.2004 по 31.03.2023 в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 повідомлено не було.
Ухвалою суду від 11.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, за змістом якого вказав, що на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 N 1-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Однією з умов для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту другого частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є досягнення 55 років.
Однак, відповідно до паспорта позивач на момент звернення до органу Пенсійного фонду України досягла 50 років, що суперечить вимогам чинного закону щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Враховуючи зазначене та вимоги чинного законодавства, відповідач-2 вважає, що оскільки позивач не досягла віку, встановленого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років), то підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на даний час відсутні. Виходячи з цього, відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якій зазначається, що позивач не досягла віку, встановленого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років), то підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на даний час відсутні. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до вимог ч.3 ст.263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши позовну заяву, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач 04.06.1973 року народження після досягнення 50 річного віку, 11.07.2023 звернулася до відповідача-2 із заявою про призначення їй пільгової пенсії за віком по Списку №2.
Рішенням відповідача-1 від 18.07.2023 №172850022144 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав не досягнення 55 річного віку.
Окрім цього, із розрахунку загального страхового стажу, наданого відповідачами із спірним рішенням вбачається, що період її роботи з 03.05.2004 по 31.03.2023 зарахований до страхового стажу календарному розмірі, незважаючи на факт її роботи в цей період в інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я.
Вважаючи протиправним рішення відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії та поведінку щодо не зарахування періоду роботи з 03.05.2004 по 31.03.2023 в подвійному розмірі, позивач звернулася до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Згідно зі статтею 44 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV від 09.07.2003) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09.07.2003 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Суд враховує, що відповідачами не заперечується наявності в позивача як загального, так і спеціального стажу за Списком №2 для призначення пенсії на пільгових умовах, що підтверджується проведеними відповідачами розрахунком страхового стажу. Спірним у даній справі є виключно питання досягнення позивачем віку, який необхідний для призначення такого виду пенсії.
Суд враховує, що згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII від 05.11.1991, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В оскарженому позивачем рішенні зазначено, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії вона досягла 50 річного віку, а пільговий стаж роботи за Списком №2 становив 38 років 6 місяців 24 дні.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок при вирішенні питання про призначення пенсії за Списком №2 збільшено із 50 років до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу та змінено мінімальний обов'язковий страховий стаж із 20 років до 25 років у жінок теж поетапно.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV від 09.07.2003 доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом №2148-VIII від 03.10.2017 у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV від 09.07.2003, де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015; пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Положення згаданих законів щодо умов призначення пенсії за віком були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Пунктом першим резолютивної частини цього Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відтак, з 23.01.2020, зокрема й станом на дату прийняття відповідачем-1 оскарженого рішення, в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 50 років за пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015; та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, щодо застосування вікового цензу для призначення пільгової пенсії за віком - 50 років, що відповідає п. «б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020.
У зв'язку із наведеним з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №1-р/2020 встановлювалося право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 КАС України (далі КАС України) і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Суд вважає, що обрані відповідачем-1, у даному випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, у межах спірних правовідносин Пенсійним органам слід було віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону - п. «б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ та умови призначення пенсії, зокрема після досягнення 50 річного віку.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Аналогічних висновків щодо застосування положень чинного пенсійного законодавства було досягнуто Верховним Судом при ухваленні постанов від 21.04.2021 у справі № 360/3611/20, від 07 грудня 2021 року у справі №280/3230/20 (провадження № К/9901/3212/21) 17 грудня 2021 року у справі №160/9272/20 (адміністративне провадження № К/9901/33965/20) 18 лютого 2022 року у справі №360/4639/20 (адміністративне провадження № К/9901/24874/21) та в безлічі інших постанов Верховного Суду, практика у яких вже є усталена впродовж останніх років.
Таким чином, відповідач-1 при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії повинен був виходити із того, що необхідний вік для призначення ОСОБА_1 пенсії складав 50 років, а у зв'язку з цим, та прийнятим Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, у позивача виникло право на пільгову пенсію після досягнення 50 років.
Вказане свідчить про те, що рішення відповідача-1 від 18.07.2023 №172850022144 «Про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах» суперечить положенням чинного законодавства, прийняте всупереч та не на підставі закону, є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Окрім цього, із аналізу листів відповідачів від 26.07.2023 № 1700-0304-8/67960, № 0200-0302-8/74281 та наданого Пенсійними органами розрахунку загального страхового стажу вбачається, що відповідачами не зараховано періоди роботи в інфекційних відділеннях охорони здоров'я з 03.05.2004 по 31.03.2023 в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, не є спірним у даній справі, що в зазначений період позивач працювала в інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я, позаяк такий період роботи зарахований до спеціального стажу за Списком №2.
Відповідачі вважають, що положення ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються при кратному обчисленні страхового стажу лише за період роботи до дня набрання законної сили Законом №1058-IV, тобто до 01.01.2004.
Суд оцінює критично та відхиляє такі доводи відповідачів виходячи з наступного.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 08 червня 2022 року у справі №510/1593/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22згідно з висновками яких зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач-1 зобов'язаний був при обчисленні загального страхового стажу враховувати період роботи, зокрема, з 03.05.2004 по 31.03.2023 в інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Зважаючи на те, що позивач набула право на призначення пенсії з 05.06.2023, звернулась до відповідача із заявою 11.07.2023 - з дотриманням вставного ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» строку, а тому, саме з 05.06.2023 відповідач-2 зобов'язаний призначити таку пенсію.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач у випадку спірних правовідносин діяв протиправно, що підтверджується належними і допустимими доказами.
Суд вважає, що для відновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких вона звернувся до суду, з метою унеможливлення її повторного звернення до суду, слід здійснити у спосіб зобов'язання відповідача-2 (на обліку в якому перебуватиме позивач) призначити та виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 починаючи із 05 червня 2023 року, зарахувавши до її загального страхового стажу період роботи з 03.05.2004 по 31.03.2023 у інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не доведено правомірності його поведінки у спірних правовідносинах, натомість позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.07.2023 №172850022144 «Про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах», яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 починаючи із 05.06.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 починаючи із 05.06.2023, зарахувавши до її загального страхового стажу період роботи з 03.05.2004 по 31.03.2023 у інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 429,44 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 429,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 20 листопада 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7,м. Вінниця,Вінницька обл.,21028, ЄДРПОУ/РНОКПП 13322403) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя У.М. Нор