ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Житомир справа № 240/2978/22
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до треті Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши і нарахувавши суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при її обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270 гривень та виплатити їй недоотриману частину: суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на її користь суддівську винагороду за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року в сумі 63324,71 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку при звільненні в сумі 163213,77 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік в сумі 5544 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 24155,79 грн;
- визнати протиправними дії (бездіяльність) територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 з урахуванням та у відповідності до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону Україну "Про Державний бюджет України на 2021 рік", застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області видати їй довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 з урахуванням та у відповідності до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року у справі №240/2978/22 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши і нарахувавши її відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", застосувавши при обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270 гривень;
- визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 року, застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн;
- зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 року, застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн.;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року задоволено апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області: скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року та прийнято постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 липня 2023 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 : скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі №240/2978/22, а справу направлено на новий судовий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/2978/22 було визначено суддю Черняхович І.Е. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №240/2978/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів. Дана адміністративна справа розглядатиметься за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 11.09.23 14:30.
16 серпня 2023 року до суду надійшло клопотання позивача про залучення у якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України.
25.08.2023 до суду надійшов відзив Державної судової адміністрації України, в якому остання просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, просив суд слухати справу без участі представника.
Ухвалою суду від 27.09.2023 в якості другого відповідача залучено Державну судову адміністрацію України. Розгляд справи призначено на 16 жовтня 2023 року о 15:30.
В судове засідання, призначене на вказану дату, представники сторін не з'явилися, подали клопотання про розгляд справи без їх участі. Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно частини 9 цієї правової норми, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Відтак, 16 жовтня 2023 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею у відставці Богунського районного суду м. Житомира та отримує щомісячне грошове утримання відповідно до статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яке виплачується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Зі змісту наданих доказів судом встановлено, що оклад позивача складає 69366,00 грн, тобто суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 19.08.2021 позивачу обчислено з урахуванням розрахункової величини, передбаченої Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Позивач, вважаючи невірним застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме - 2102,00 грн для розрахунку її посадового окладу та, як наслідок, недоплати суддівської винагороди та усіх інших доплат, які обраховуються виходячи із суддівської винагороди, звернулась до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Судом безспірно встановлено, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн (2102 х 30 = 63060). Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснювало ТУ ДСА в Житомирській області. Обчислення суддівської винагороди позивачу з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року проведено у відповідності до статей 7 законів України «Про Державний бюджет на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ (далі - Закон України №1082-ІХ) та «Про Державний бюджет на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ (далі - Закон України №1928-ІХ), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 43 Основного Закону, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 цього Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Судом безспірно встановлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статей 7 законі України №1082-ІХ та №1928-ІХ із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року. Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої наведено вище.
Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З даною конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України. Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон України № 966-XIV). Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Отже наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
При цьому, судді названим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Натомість, статтями 7 законів України №1082-ІХ та №1928-ІХ, разом із встановленням на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
Суд зауважує, що зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (січень 2021 року - січень 2022 року), а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України №1089-ІХ та №1928-ІХ.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас закони України №1089-ІХ та №1928-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII.
Суд зауважує, що закони України №1089-ІХ та №1928-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України № 1402-VIII, а положення Закону України № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Відтак, Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, на підставі абзаців 5 статей 7 законів України №1089-ІХ та №1928-ІХ - була неправомірною.
Дана правова позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21.
Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № України 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 грн. Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Житомирській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період з 01 січня 2021 року по 19 cерпня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн та похідні від них вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 148 Закону України № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Статті 149 цього Закону передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно пункту 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Відповідач - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).
З метою правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача судом ухвалою від 06 листопада 2023 року зобов'язано відповідача надати копії кошторисів на 2021 рік з інформацією про фінансування Богунського районного суду м. Житомира. На виконання даної ухвали відповідачем надано витребувані судом документи, з яких встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270 грн. Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України (другого відповідача у даній справі) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
З урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред'явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн. Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання другого відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 грн. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі 280/788/19, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).
Щодо позовних вимог в частині вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити на її користь недоотриманий розмір компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги та інших виплат, застосувавши при їх обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270 гривень та виплатити їй недоотриману частину, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Сдом безспірно встановлено, що згідно із рішенням Вищої ради правосуддя № 1672/0/15-21 від 22.07.2021 року, позивача було звільнено з посади судді Богунського районного суду м. Житомира у зв'язку з поданням заяви про відставку та наказом №34-К від 18.08.2021 відраховано зі штату Богунського районного суду м.Житомира з 19.08.2021. ОСОБА_1 було здійснено нарахування та виплату компенсації за не використані дні відпустки. При цьому, при нарахуванні вказаної компенсації безпідставно застосовано прожитковий мінімум у розмірі 2102 грн.
Відповідно до статті 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, при нарахуванні ОСОБА_1 вихідної допомоги відповідачем аналогічно застосовано прожитковий мінімум у розмірі 2102 грн, що призвело до отримання вказаної вихідної допомоги у меншому розмірі.
Відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Таку допомогу на оздоровлення позивачу нараховано та виплачено також із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати позивачу, суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні.
Щодо вимоги стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на її користь суддівську винагороду за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року в сумі 63324, 71 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку при звільненні в сумі 163213,77 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік в сумі 5544 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 24155, 79 грн, суд зазначає наступне.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства. Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення заявлених позивачем сум. Водночас, з метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів, суд зазначає наступне.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Здійснивши системний аналіз позовних вимог, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплатити суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, матеріальну допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи в розмірі 2270 гривень.
Щодо вимог визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області та зобов'язати видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 року з урахуванням та у відповідності до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної осоои в сумі 2270, 00 грн суд зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивач 23.11.2021 зверталась до відповідача з відповідною заявою, в якій просила надати довідку. Разом з листами від 03.12.2021 та 11.01.2022 позивачу направлялись розрахункові листи, однак довідку про суддівську винагороду надано не було. Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати видати довідку про суддівську винагороду позивача для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 із застосуванням в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн.
Стосовно позивних вимог про допуск до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за 1 місяць, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Зважаючи на те, що предмет судового розгляду в цій справі не стосується стягнення з відповідача на користь позивача конкретної суми недоплаченої суддівської винагороди, то відсутні правові підстави для допуску рішення суду до негайного виконання. Така правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) поняття власності, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права, і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.
Відповідно до пункту 23 цього рішення в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. При цьому, у відповідності до пункту 26 названого рішення органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, відтак, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі статті 382 КАС України суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках. Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Крім того, це є правом а не обов'язком суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до акту взаєморозрахунку загальна вартість робіт/послуг професійної правничої допомоги складає 15000,00 грн. Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір про надання правничої допомоги від 22.11.2021, та акт взаєморозрахунку до Договору про надання правничої допомоги від 24.01.2022 . Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного: дана справа відноситься до незначної складності, розгляд справи проведено без участі сторін, позов носить немайновий характер.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату, який здійснював підготовку та складання позовної заяви у заявленому розмірі 15000,00 грн не є співмірним із складністю справи, обсягом задоволених вимог та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним переліком.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1500,00 грн. Вказана сума підлягає пропорційному розподілу між відповідачами.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 134, 139, 205, 242-246, 250, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270,00 грн.
Визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести перерахунок та виплату суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши і нарахувавши її відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270 гривень.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 року, застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19.08.2021 року, застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270, 00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5. Код ЄДРПОУ 26255795) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 750,00 (сімсот п'ятдесят) грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Бориса Лятошинського, 5, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 26278626) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 750,00 (сімсот п'ятдесят) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович