ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Житомир справа № 240/8082/23
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за жовтень 2022 року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за жовтень 2022 року, в розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч) грн.
Аргументуючи заявлені до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) позовні вимоги вказав, що йому безпідставно не нарахована та не виплачена за жовтень 2022 року додаткова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168), з підстав невиконання бойового наказу терміном до 25 листопада 2022 року. Наголошує, що за жовтень місяць 2022 року ні йому, ні іншим військовослужбовцям у складі батальйону, в якому проходив службу не ставилося жодного бойового завдання, яке відмовився виконувати, про що свідчать заяви військовослужбовців, які перебували разом з ним у складі Військової частини у жовтні 2022 року. При цьому зауважує, що будь-яку інформацію про причини і підстави проведення службового розслідування на подані адвокатські запити відповідачем не надано, а тому є законні підстави вважати, що у Військової частини НОМЕР_1 були відсутні підстави для позбавлення його додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану - за жовтень 2022 року.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Ухвалою суду від 03.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи, а також витребувано від Військової частини НОМЕР_1 , ряд документів: копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 , яким зупинена виплата додаткової винагороди ОСОБА_1 , копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 , який не був виконаний ОСОБА_1 , докази, які підтверджують факт доведення наказу командира до особистого складу, докази підтвердження факту відмови ОСОБА_1 від виконання наказу командира, копію наказу про відправлення ОСОБА_1 в зону ведення воєнних (бойових) дій, інформацію чи була порушена щодо ОСОБА_1 кримінальна справа, щодо невиконання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 , інформацію про розмір додаткової винагороди передбаченої п.1 Постанови №168 за жовтень місяць 2022 року, яка не виплачена ОСОБА_1 та наказ про виведення ОСОБА_1 із зони бойових дій. У встановлений судом строк вимоги ухвали від 03.04.2023 військовою частиною не виконано.
Відповідно до ухвали суду від 04.09.2023 судом повторно витребувано від Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України вище перелічені документи.
14.11.2023 від представника відповідача разом із відзивом на позов надійшло до суду клопотання про поновлення пропущеного з поважних причин процесуального строку звернення на подання до суду відзиву на позовну заяву, яке ухвалою суду від 20.11.2023 задоволено. Також представником відповідача подані до суду додаткові пояснення.
У відзиві на позов та додаткових поясненнях представник відповідача пояснив, що за невиконання наказу в жовтні місяці 2022 року за рапортом командира підрозділу у листопаді 2022 року позивача позбавлено виплати додаткової винагороди за жовтень 2022 року. Вважає, що на момент видання наказу про виплату додаткової винагороди Військова частина НОМЕР_1 не порушувала вимоги чинного законодавства і чітко дотримувалася вимог передбачених Постановою №168 та окремого доручення Міністра оборони України №912/з/29 від 23.06.2022 "Щодо врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168". Також представником відповідача повідомлено, що службове розслідування призначене наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №3648 від 02.10.2022 не проведено, інформації про порушення відносно позивача кримінального провадження у військовій частині відсутня. Крім того, як зауважив представник відповідача доказом підтвердження факту відмови позивача від виконання наказу командира є наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02.10.2022 № 3658, який і слугував підставою невиплати позивачу додаткової винагороди. З огляду на що, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду: № 01-36-В від 12.06.2023 (у період з 03.07.2023 до 21.07.2023) та №01-53-в від 17.08.2023 (у період з 28.08.2023 до 01.09.2023) суддя Єфіменко О.В. перебувала у щорічній відпустці, тому розгляд даної справи судом відкладався.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вказує наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №54/2022 «Про воєнний стан в Україні призваний до складу Збройних Сил України та проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 і відряджений в зону ведення бойових дій для забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у період з 08.08.2022 по 16.09.2022, з 17.09.2022 по 02.11.2022 в селище Дружба Донецької області, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №207 від 08.08.2022, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №248 від 16.09.2022, витяг із наказу командира оперативно-тактичного угруповання "Соледар" (по стройовій частині) №101 від 23.09.2022 та витягу із наказу командира оперативно-тактичного угруповання "Соледар" (по стройовій частині) №147 від 09.11.2022.
Спірні відносини між позивачем та відповідачем виникли з приводу виплати за жовтень 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168
Як свідчать матеріали справи, 02.10.2022 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №3658 від 02.10.2022 призначено службове розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 . Проведення службового розслідування доручено майору ОСОБА_2 , заступнику командира з морально-психологічного забезпечення 2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 у строк до 11.10.2022, та зобов'язано подати акт проведення службового розслідування.
Відомості про проведення призначеного службового розслідування у встановлений строк матеріали справи не містять. Разом з тим, на момент розгляду судом спірних правовідносин також відсутня інформація про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року.
Позивач не погоджуючись із діями відповідача спрямованими на позбавлення його права на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 та вважаючи свої права на отримання належного грошового забезпечення у жовтні 2022 року порушеними, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє на даний час.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постанова №168 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачала у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил передбачала отримання додаткової винагороду в розмірі 30 000,00 гривень.
У контексті наведеного відслідковується, що сам факт виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов'язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн.
За таких обставин, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин, було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 абзацом 8 пункту 10 якого передбачені підстави, наявність яких позбавляє права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 в розмірі 100 000 грн чи 30 000 грн.
Однією із таких підстав є відмова виконувати бойові накази (розпорядження), у зв'язку із чим військовослужбовцю не виплачується така винагорода за місяць в якому здійснено порушення.
Дані спірні правовідносини виникли з приводу саме виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 за жовтень 2022 року, з підстав невиконання додаткової винагороди.
Як свідчать матеріали справи, додаткова винагорода позивачу не виплачена у зв'язку із невиконанням наказу командира військової частини. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №3658 від 02.10.2022 призначено службове розслідування по вказаному факту, але таке не проведено, вину позивача не доведено.
При цьому, слід відмітити, що наказ №3658 від 02.10.2022 на який посилається представник відповідача, як на підставу позбавлення позивача спірної виплати не містить відомостей про позбавлення його додаткової винагороди за жовтень 2022 року.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №15048 від 08.11.2023 позивач у спірний період (з 17.09.2022 до 02.11.2022) брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на території селище Дружба Донецької області.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №248 від 16.09.2022 позивач, на підставі бойового розпорядження Оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " №3045т від 14.09.2022 вважався таким, що брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності Оперативного угруповання військ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та вибув зі складу сил та засобів до оперативно-тактичного угруповання "Соледар".
Отже, суд вважає, що матеріали справи містять докази безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дій в жовтні 2022 року (виконання бойового розпорядження Оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " №3045т від 14.09.2022).
Крім того, факт відмови виконання бойового наказу позивачем спростований матеріалами справи, оскільки службове розслідування по даному факту не проводилося, інформації про порушення відносно позивача кримінального провадження у військовій частині відсутня, а доказом підтвердження факту відмови позивача від виконання наказу командира не є наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02.10.2022 № 3658, оскільки за його змістом, призначено лише службове розслідування (яке в подальшому не проведене) та не позбавлено позивача виплати додаткової винагороди за жовтень 2022 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача додаткової винагороди за жовтень 2022 року на користь позивача, суд вказує наступне.
При розгляді спірних правовідносин, суд не може перебирати на себе повноваження органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, які в свою чергу, є дискреційними.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Враховуючи встановлені обставини справи та викладені пояснення учасників справи, суд вважає, що відновленню підлягають права позивача, шляхом зобов'язання Військової частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду передбачену Постановою №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу суд вказує наступне.
На підтвердження витрат на правову допомогу, при подання до суду позовної заяви, представником позивача було додано суду копію ордеру та свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю. Платіжні інструкції відсутні. Таким чином, відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів у сумі 3000 грн адвокатом від позивача.
В питанні надання доказів суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг) у межах розгляду даної справи.
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18).
Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 вищевказаного Закону).
Розглядаючи питання співмірності заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Велика Палата у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Натомість, у розумінні наведених положень КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у додатковій постанові від 23.08.2023 у справі 640/18043/18.
Заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу, матеріали справи не містять.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на вказане та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги в межах розгляду саме даної справи, тобто не додержані приписи ч.4 ст.134 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі заявленій представником позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду вказаної категорії справ, тому помилково сплачений судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: ( НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за жовтень 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 20 листопада 2023 р.