ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. ЧернівціСправа № 926/3240/23
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Боднарчука В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом акціонерного товариства “Акцент-Банк”, м. Дніпро
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 92023,16 грн
представники сторін - не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство “Акцент-Банк” звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №20.35.0000000240 від 02.06.2021 в сумі 92023,16 грн., яка складається з наступного: 79325,46 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 5587,70 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 7110,00 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами 02.06.2021 кредитного договору №20.35.0000000240, щодо надання відповідачу кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 100000,00 грн строком на 35 місяців (до 31.05.2024) зі сплатою процентів у розмірі 20,90% щорічно, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 92023,16 грн.
19.07.2023 до суду з позовною заявою надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2023 справу №926/3240/23 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 20.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.08.2023.
Ухвалою від 10.08.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі 926/3240/23 на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 21.09.2023.
Ухвалою від 21.09.2023 відкладено підготовче засідання на 18.10.2023.
Ухвалою від 18.10.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 14.11.2023.
У судове засідання 14.11.2023 представники сторін не з'явилися.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд констатує, що ухвали по справі 926/3240/23 (зокрема і ухвала від 18.10.2023) з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на офіційну адресу відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засобами поштового зв'язку. До суду поверталися без вручення адресовані відповідачу поштові відправлення з ухвалами суду (зокрема і з ухвалою від 18.10.2023) з зазначенням причин невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд зазначає, що в силу приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З огляду на те, що судом здійснено всі заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з врахуванням клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд здійснює розгляд справи за відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
02.06.2021 між акціонерним товариством «Акцент-Банк» (кредитор, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (позичальник, відповідач) було укладено кредитний договір №20.35.0000000240 (далі - Договір).
Розділом А Договору визначено істотні умови кредитування, зокрема: вид кредиту - строковий кредит (А1). Ліміт цього договору у розмірі 100000,00 на фінансування поточної діяльності (п.А2). Термін повернення кредиту - 31.05.2024. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (додаток 1 до цього договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою, визначеною в договорі. Згідно зі ст. 212, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 31.05.2024.
Пунктом А6 Договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % (двадцять цілих дев'яносто сотих) річних.
Відповідно до пункту А7 Договору, у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права банку передбаченого п. А.3 цього Договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, кількістю днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів “факт/360”). Якщо ануїтентний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день (п. А8 Договору).
Згідно з пунктом А10 Договору, позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % (нуль цілих сімдесят дев'ять сотих) від суми зазначеного у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Сплата винагороди здійснюється згідно з графіком платежу та, в разі дострокового погашення кредиту згідно з фактичним періодом користування кредитними коштами від дати погашення згідно з графіком платежу до дати дострокового погашення кредиту.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Договору, банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п.А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п.А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Строковий кредит (далі “кредит”) надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням. Термін повернення кредиту, зазначений у п.А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п.п.А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору. Усі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору «Істотні умови кредитування».
Пунктом 2.1.2 Договору передбачено, що банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів позичальнику на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми обумовленої п.1.1 цього договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.12 цього договору.
Позичальник зобов'язується: використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому п.1.1 цього договору (п.2.2.1 Договору); сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3 цього договору (п.2.2.2 Договору); повернути кредит у терміни, встановлені п.1.1, 2.2.14, 2.3.2 цього договору (п.2.2.3 Договору); сплатити банку винагороду відповідно до п.п.2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6 цього договору (п.2.2.4 Договору); щомісячно направляти не менше ніж 100% від загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок Банку (п.2.2.13 Договору).
Згідно з пунктом 2.3.2 Договору, при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема: порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т. ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, банк, на свій розсуд, має право зокрема змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором в повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за цим договором.
Пунктами 4.1-4.3,4.5 Договору встановлено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів до дати погашення кредиту згідно з п.п.1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п.А.6 цього договору. Відповідно до ст. 212 ЦКУ у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п.1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п.А.7 цього договору (за винятком випадку реалізації банком права зміни умов цього договору, встановленого п.А.3 цього договору). Сплата процентів за користування кредитом передбачених п.п.4.1, 4.2 цього договору, здійснюється згідно до п.А.8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту. Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно п.А.10 цього договору.
Відповідно до пункту 4.11 Договору, нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується.
Договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами. (п.6.1 Договору).
Цей договір у частині п. 4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором (пункту 6.2 Договору).
Додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору №20.35.0000000240 від 02.06.2021, сторони визначили графік погашення, зокрема: термін повернення частини кредиту та сплати процентів за відповідний розрахунковий період, розмір частини кредиту, що підлягає поверненню у відповідну дату, суму процентів, що підлягає сплаті у відповідну дату, суму комісійних винагород, кредит та проценти та комісія разом.
Кредитний договір №20.35.0000000240 від 02.06.2021 та додаток 1 до нього підписані сторонами.
Доказів розірвання Договору або визнання його недійсним внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання Договору в силу певних об'єктивних обставин.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач свої зобов'язання за договором №20.35.0000000240 від 02.06.2021 виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 100000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №TR.17990050.21087.64999 від 02.06.2021.
Проте, всупереч взятих на себе зобов'язань, відповідач суму наданих йому кредитних коштів в повному обсязі не повернув, нарахованих відсотків, винагороди за користування кредитними коштами не сплатив, у зв'язку з чим у нього виникла перед банком заборгованість за вказаним договором.
Згідно частини першої статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач направив відповідачу вимогу від 14.04.2023 про сплату заборгованості за Договором в розмірі 90240,14 грн, з яких: 79325,46 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 68,00 грн - залишок заборгованості за поточними процентами, 4526,68 грн - залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом, 6320,00 грн - залишок заборгованості по комісії.
Проте, сторони до матеріалів справи докази надання відповіді на отриману вимогу не долучили, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що відповідач вказану вимогу та свої зобов'язання щодо повернення тіла кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та сплати винагороди (комісії) за користування кредитом не виконав.
Судом також встановлено, що кінцевим терміном повернення кредиту є 31.05.2024 згідно укладеного Договору.
Однак, умовами Договору сторони встановили можливість зміни банком терміну повернення кредиту.
Так, згідно пункту 2.3.2 Договору, при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема: порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т. ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, банк, на свій розсуд, має право зокрема змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором в повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором.
У направленій відповідачу вимозі від 14.04.2023 позивач просить погасити всю поточну заборгованість за наявним кредитом у розмірі 90240,14 грн до 21.04.2023.
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як підтверджено матеріалами справи, позичальником допущено порушення виконання зобов'язання за кредитним договором.
Як встановлено вище судом кінцевою датою повернення кредиту є 21.04.2023. Таким чином, приймаючи до уваги умови Договору, наявну в матеріалах справи вимогу, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачкою своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Згідно з частини першою статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок сум заборгованості за наданим кредитом, заборгованості за процентами та заборгованості за винагородою суд зазначає, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає законодавству та умовам договору.
Враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу кредиту, а останнім не надано доказів повернення кредитних коштів своєчасно та в повному обсязі, позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 92023,16 грн., яка складається з наступного: 79325,46 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 5587,70 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 7110,00 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі “Руїз Торіха проти Іспанії” Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
Отже, на підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №20.35.0000000240 від 02.06.2021 в сумі 92023,16 грн., з яких: 79325,46 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 5587,70 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 7110,00 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою, підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 73-75, 77, 79, 86, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства “Акцент-Банк” (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080) заборгованість в сумі 92023,16 грн., з яких: 79325,46 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 5587,70 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 7110,00 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою та судовий збір у сумі 2684,00 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2023.
Суддя С.О.Миронюк