ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2023м. ХарківСправа № 922/1323/21 (910/7433/23)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Черновій В.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Техностар" (вул. Велика Панасівська, 168, м. Харків, 61017)
до Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Петлюри Симона, 25, м. Київ, 01032)
про про витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю сторін:
пр-к позивача - Янко Марія Ігорівна (в режимі відеоконференції, ордер серії АІ №1438556 від 08.08.2023),
пр-к відповідача - Сосунов Є.В. (витяг з ЄДР),
ліквідатор ТОВ "Техностар" - арбітражний керуючий Панасюк І.В. (свідоцтво),
ВСТАНОВИВ:
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ.
До господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Техностар" з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про встановлення права власності за позивачем на обладнання "Комплексний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВт типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D-12Р)" в кількості 1 шт. загальною вартістю 18 644 484,00 грн з ПДВ, а також витребування у ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" вказане обладнання та стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт виконання ним, як підрядником, робіт згідно укладеного між сторонами Договору № 80-4/2647-17 від 20.09.2017 року, зокрема, здійснення придбання, доставки на об'єкт і передачі у власність відповідача спірного обладнання "Комплексний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВт типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D-12Р)" в кількості 1 шт. загальною вартістю 18 644 484,00 грн з ПДВ, яку було перераховано відповідачу, і за яке відповідачем в подальшому було стягнуто з ТОВ "Техностар" суму авансу в розмірі 18 644 484,00 грн постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 року у справі № 922/1346/20. Отже, на думку позивача, оскільки за умови повернення суми авансу в судовому порядку придбане обладнання не було повернуто позивачеві замовником робіт (відповідачем) та в доступі (лист №10-2 від 10.04.2023) до майна ТОВ "Техностар" відповідачем було відмовлено, позивач просить суд витребувати спірне обладнання у відповідача, як належне йому на праві власності майно на підставі ст. 387 ЦК України.
Ухвалою від 20.07.2023 прийнято матеріали позовної заяви до розгляду та відкрито загальне позовне провадження з розгляду заяви по справі № 922/1323/21 (910/7433/23).
Ухвалою суду від 28.08.2023 відкладено розгляд позову в підготовчому засіданні суду на 12.09.2023. В судовому засіданні 12.09.2022 постановлено протокольну ухвалу суду про відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні на 28.09.2023. В судовому засіданні 28.09.2023 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів до 18.10.2023 р. та відкладено розгляд справи на 12.10.2023.
У відзиві відповідача на позовну заяву від 14.08.2023 (вх.21575) та у письмових запереченнях відповідача на відповідь на відзив позивача від 12.10.2023 за вх. №27803 відповідач вважає вимоги позивача про витребування майна з чужого незаконого володіння необґрунтованими, оскільки позивачем не була врахована Постанова Східного апеляційного господарського суду у справі 922/1346/20, відповідно до якої встановлений факт передачі позивачем у власність відповідачу "Комплексний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВт типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D-12Р)" в кількості 1 шт. загальною вартістю 18 644 484,00 грн. з ПДВ відповідно до акту №1 прийому-передачі вищевказаного обладання від 02.07.2018, і як наслідок, позивач не довів свого права власності на вказаний розподільчий пристрій, крім того авансовий платіж у загальному розмірі 13 412 326,45 грн за вказаний пристрій було сплачено відповідчем, а не позивачем, що також підтверджує право власності на вказане обладнання за відповідачем.
У письмовій відповіді на відзив відповідача від 25.09.2023 та додаткових письмових поясненнях від 11.10.2023 позивач заперечує щодо відзиву відповідача посилаючись на те, що позивач замовив у виробника (ТОВ "АВМ Ампер"), придбав та передав відповідачу відповідно до умов договору за № 80-4/2647-17 від 20.09.2017 комплексний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВт типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D-12Р)" в кількості 1 шт. загальною вартістю 18 644 484,00 грн з ПДВ відповідно до акту №1 прийому-передачі обладання від 02.07.2018, погашення підрядником (позивачем) авансових платежів проводиться поетапно шляхом пропорційного зменьшення коштів (згідно з відсотком отриманого авансу), відповідно до актів виконаних робіт, що підлягають оплаті у поточному місяці (п.п.3.2.3. Договору), також позивач зазначає, що вимоги щодо укладання акту №1 прийому-передачі обладання від 02.07.2018 було передбачено у п.п.3.2.3 п.3. договору № 80-4/2647-17 від 20.09.2017, який у юридичному значенні не створює у відповідача право власності на вказане обладнання.
Ліквідатор ТОВ "Техностар" арбітражний керуючий Панасюк І.В. підтримує позов у повному обсязі на підставах, викладених позивачем у позовній заяві.
В судовому засіданні 12.10.2022 постановлено протокольну ухвалу суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.11.2023.
01.07.2023 позивач надав суду письмову заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій він відмовляється від вимог щодо встановлення права власності на обладнання "Комплексний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВт типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D-12Р)" в кількості 1 шт. загальною вартістю 18 644 484,00 грн. з ПДВ за ТОВ "Техностар" на підставі приписів п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України, оскільки в матеріалах справи є всі первинні документи, які підтверджують набуття позивачем права власності на вказане обладнання, яке було придбане у ТОВ "АВ "Ампер" на суму 9 126 780, 00 грн (видаткова накладна № А-00000057 від 25.06.2018) та у ТОВ "Завод високовольтної апаратури (зовнішня оболочка) - 9 517 704,00 грн (видаткова накладна № 48 від 02.07.2018), враховуючи платіжні доручення за 2017р.
Присутній в судовому засіданні 09.02.2023 представник позивача позов підтримує та просить суд задовольнити вимоги у повному обсязі, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Розглянувши матеріали позовної заяви, подані сторонами документи, вислухавши пояснення представників сторін суд зазначає:
Позивач перебуває в процедурі банкрутства (судове провадження №922/1323/21), в межах якої розглядається цей спір, і перебуває на стадії ліквідаційної процедури (постанова господарського суду від 23.07.2023), яка здійснюється відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Суд зазначає, що до відкриття провадження у справі про банкрутство позивача, а саме: 20.09.2017 року між відповідачем - Державним підприємством “Національна енергетична компанія "Укренерго" (замовник) та позивачем ТОВ "Техностар" (підрядник) було укладено договір №80-4/2647-17, відповідно до п.1.1., 1.2. якого підрядник зобов'язався протягом 2017 року - до 30.06.2018 року на свій ризик власними або залученими силами виконати роботи по технічному переоснащенню КРПЗ-6 кВ ПС 330 кВ “Полтава” шляхом встановлення комірок з вакуумними вимикачами та регулювального трансформатора за визначеною адресою, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи у відповідності до умов договору та додатків №№2-32 до нього. Підрядник повинен був виконати роботи, а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт) та передати іншу необхідну дозвільну документацію, затверджену в установленому порядку, прийняти виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Ціна договору (відповідно до розрахунків вартості робіт, обладнання) становить 28 908000,00 грн з ПДВ (п. 2.3. договору).
Пунктами 3.2.1., 3.2.2. цього договору визначено, що фінансування робіт на умовах часткової попередньої оплати, яку замовник (відповідач) зобов'язувався здійснити протягом 25 банківських днів з дати надання підрядником рахунку-фактури (після набуття договором чинності) в загальній сумі 13412326,45 грн з ПДВ, яка складалася з: 30% від вартості робіт, що становило 1839900,60 грн з ПДВ; 50% від вартості вітчизняного обладнання, що становило 10993924,09 грн з ПДВ; 80% від вартості імпортного обладнання, що становило 578501,76 грн з ПДВ.
Подальша оплата відповідно до договору №80-4/2647-17, здійснювалась у відповідності з актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) та актами приймання-передачі обладнання за умови надання підрядником оригіналу рахунку-фактури, підрядника із зазначенням номеру договору, описом виконаних робіт; при цьому така оплата здійснюється після реєстрації податкової накладної відповідно до статті 201 Податкового кодексу України в Єдиному реєстрі податкових накладних у строк, визначений чинним законодавством України.
У відповідності до умов договору, що підтверджено матеріалами позову відповідачем було проведено попередню оплату за договором №80-4/2647-17 на суму 13412326,45 грн з ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 49 від 29.09.2017 року.
Позивачем вказані кошти були використані, як передплату за модульну споруду ПКРЗ-10 на суму 8 848 936,45 грн та за шафи відхідної лінії/ трансформатору напруги у загальному розмірі 4 563 390,00 грн відповідно до умов договору, про що свідчить звіт про використання авансового платежу від 11.12.2017, який був наданий позивачем відповідачу на підставі до п.3.3. вищенаведеного договору.
Суд зазначає, що позивачем на підставі платіжних доручень № 20276 на суму 1 800 000 грн, № 20275 на суму 2 100 000 грн, за № 20274 на суму 2 100 000 грн, за № 20272 на суму 748 536 45 грн від 27.11.2017, за № 19935 на суму 2 100 000 грн від 29.09.2017 було оплачено ТОВ "Завод високовольтної апаратури" за обладнання ПКРЗ-10, що підтверджує видаткова накладна № 48 від 02.07.2018 на загальну суму з ПДВ 9 517704,00 грн. Крім того, на підставі платіжного доручення № 19944 від 02.10.2017 позивач самостійно здійснив ТОВ "АВМ Ампер" попередню оплату за шафи відхідної лінії /трансформатору напруги на загальну суму 4 563 390,00 грн. Всього, згідно видаткової накладної № А-0000057 від 25.06.2018р. було перераховано ТОВ "АВМ Ампер" грошову суму з ПДВ 9126789,00 грн. На підставі вищенаведеного суд констатує, що за рахунок авансованих коштів відповідача та власних грошей позивачем було придбано обладнання на загальну суму 18644484,00 грн.
Отже, позивач придбав і передав відповідачу за умовами договору за актом № 1 приймання-передачі обладнання від 02.07.2018 року комплектний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р) в кількості 1 шт. загальною вартістю 18644484,00 грн з ПДВ.
В судовому засіданні проти цього факту відповідач не заперечує.
Згідно до п.3.2.3 договору підряду визначено, що погашення підрядником (позивачем) авансових платежів проводиться поетапно шляхом пропорційного зменьшення коштів (згідно з відсотком отриманого авансу).
Додатковою угодою № 2 від 23.10.2018 року до договору № 80-42647-17 сторони внесли зміни до розділу 6 договору "Відповідальність сторін", який був доповнений п.6.34, відповідно до якого було визначено, що замовник (відповідач) має право на застосування оперативно-господарської санкції до підрядника (позивача) за не повернення авансових платежів у передбачений договором порядку.
Листом за № 01/9586 від 11.03.2020 року відповідач повідомив позивача про розірвання договору 80-4/2647-17 від 20.09.2017 з 16.03.2020 на підставі приписів п. 5.2.1., 5.2.10.,5.2.12, 5.2.13. договору. Отже, на момент розгляду позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, договір підряду між сторонами є достроково розірваний, про що позивач та відповідач не заперечують.
В зв'язку з неповерненням позивачем авансових платежів у передбачений договором строк у розмірі 13412326,45 грн та у розмірі 5232157,55 грн (03.08.2018 року відповідач сплатив вказану суму, що підтверджується платіжним дорученням № 57), всього на суму 18644484,00 грн, невиконанням інших зобов'язань за договором відповідачем з позивача у відповідності до ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України, було стягнуто реальні збитки на суму вартості вищевказаного обладнання у розмірі 18644484,00 грн (постанова Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 922/1246/20).
Так, в мотивувальній частині постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 922/1246/20 було зазначено, що відповідальність за неналежне виконання умов договору підряду від 20.09.2017 року була визначена в розділі 6 цього договору. У п. 3.3., п. 6.1. та у п.6.2., 6.14 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законом та договором, у тому числі повернення суми авансового платежу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних.
Крім того, апеляційним судом було зазначено, що підрядник (позивач) не виконав передбачені договором зобов'язання по своєчасному поверненню отриманих грошових коштів (авансу) та враховуючи встановлену у договорі можливість нарахування процентів за користування коштами у розмірі 14% річних від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, з позивача ТОВ "Техностар" на користь ПАТ "НЕК "Укренерго" було стягнуто суму 6 406 146,45 грн - 14% річних.
Отже, умовами договору підряду за № 80-4/2647-17 від 20.09.2017, по -перше: встановлено відповідальність сторін у випадку неповернення авансових платежів (замовнику) відповідачу з застосуваням до винної сторони оперативно-господарських санкцій, нарахування відсотків за користування чужими коштами та індексу інфляції, по-друге: сторонами за договором не було визначено (передбачено), що у випадку неповернення авансових платежів підрядником (позивачем) замовнику (відповідачу) право власності на поставлене (підрядником) позивачем обладнання переходить до відповідача (замовника). Навпаки, суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно до п.4.3.2., п.4.3.5., п.4.3.6 договору передбачено, що підрядник (позивач) зберігає право власності на матеріально-технічні ресурси на будівельному майданчику і несе ризик їх випадкової втрати та пошкодження до моменту здачі об'єкта в есплуатацію. Отже, право власності на матеріально-технічні ресурси (обладнання) у замовника виникає лише після здачі об'єкта будівництва (приймання - передачі закінчених робіт ) в експлуатацію (п.4.5. п.п.4.5.1. ст. 4 "Виконання робіт").
Вказане кореспондується з п.1.5. цього договору, де сторонами було визначено, що власником об'єкта будівництва лише після його завершення та здачі його в есплуатацію є замовник (відповідач).
Проте, об'єкт будівництва за договором № 80-4/2647-17 від 20.09.2017 наменування робіт: Технічне переоснащення КРПЗ-6 кВ ПМС 330 кВ "Полтава" шляхом встановлення комірок з вакуумними вимикачами та регульованого трансформатора, вул. ПВдстанційна,1.с. Щербані, Полтавського району, Полтавської області, Інв № 689/1 45450000-6 інші завершальні будівельні роботи не було здано в експлуатацію, і, як наслідок, відповідач не міг отримати право власності на обладнання.
Акт № 1 приймання-передачі обладнання від 02.07.2018 року комплексного розподільчого пристрою КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р) в кількості 1 шт. загальною вартістю 18644484,00 грн з ПДВ, відповідно до якого позивач передав відповідачу обладнання, на думку суду, не свідчить про перехід права власності на нього від позивача до відповідача, оскільки це, по-перше, як було зазначено вище, не було передбачено положеннями договору підряду, по-друге: 02.07.2018 року комплексний розподільчий пристрий КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р) за актом № 1 приймання-передачі устаткування до монтажу (спеціфікація № 1) був переданий відповідачем до монтажу позивачу відповідно до умов договору, по-третє: акт приймання-передачі обладнання створюється (укладається) за умовами договору при прийманні Замовником виконанних робіт у Підрядника за договором підряду в переліку (в системі) інших актів, таких як, акт приймання-передачі будівельних робіт (форма № КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма № КБ-3), акти приймання-передачі змонтованого обладнання. (п.5.1.2. договору), які у своїй сукупності утворюють відповідний результат виконаних робіт за договором підряду, враховуючи правову природу договору підряду у розумінні ст. 837 ЦК України.
Суд зазначає, що у розумінні приписів статей 213, 637 ЦК України тлумачення правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.
Одним з рівнем тлумачення є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами, звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення.
У разі сумніву суд застосовує принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".
Отже, тлумачення та співвідношення положень вищенаведеного договору підряду, як вважає суд, не визначає та не встановлює для відповідача права власності на вищенаведене обладнання за актом приймання- передачі.
Щодо посилання представника відповідача на те, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 922/1246/20 встановлено факт придбання відповідачем у власність комплексного розподільчого пристрою КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р, про що сторонами укладений акт приймання-передачі обладнання № 1 від 02.07.2018 суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Проте, суд зазначає, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Отже, по-перше: преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. По-друге: преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Також, як було зазначено Верховним Судом України, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. (Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18.).
З урахуванням вищенаведеного, посилання відповідача на мотивувальну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 922/1246/20, де було лише зазначено, що ТОВ "Техностар" придбав і передав ПАТ "НЕК Укренерго" у власність комплексний розподільчий пристрий КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р на загальну суму 18644484,00 грн, про що сторонами укладений акт приймання-передачі обладнання № 1 від 02.07.2018, не є, на думку суду, преюдиційним фактом у відповідності до ст.75 ГПК України, оскільки апеляційним судом не досліджувалось питання виникнення права власності на вказане обладнання за ПАТ "НЕК Укренерго" відповідно до умов договору підряду від 20.09.2017. Натомість преюдицію може утворювати виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Отже, лише посилання апеляційним судом в мотивувальній частини на акт приймання-передачі обладнання № 1 від 02.07.2017, який був укладений між сторонами, не може "автоматично" створювати або встановлювати за ПАТ "НЕК Укренерго" (відповідачем) право власності на вищезазначене обладнання, в зв'язку з чим такий доказ не може бути прийняти да уваги судом в якості преюдиційного факту придбання відповідачем у власність комплексного розподільчого пристрою КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р.
Щодо ефективності обраного способу захисту та відновлення порушеного права позивачем.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотніми (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Такі висновки, були викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Така правова позиція викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.
Крім того, необхідно звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду визначила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору в зв'язку з чим суд розглядає справу у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (див. висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Судом встановлено, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст.ст. 316, 321, 387, 388 Цивільного кодексу України.
Тобто, позивач звертаючись з наведеним позовом до суду із зазначених вище підстав прагне відновити належне йому право на рухоме майно (комплектний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р) в кількості 1 шт. загальною вартістю 18644484,00 грн з ПДВ), власником якого він є, що підтверджено документально та узгоджується з приписами ст.328, ч.3 ст.331 ЦК України та умовами договору підряду.
Ч.1, 2 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340 звертала увагу, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна з чужого незаконого володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Як було зазначено вище, листом за № 01/9586 від 11.03.2020 року відповідач повідомив позивача про розірвання договору за № 80-4/2647-17 від 20.09.2017 з 16.03.2020 р. на підставі приписів п. 5.2.1., 5.2.10.,5.2.12, 5.2.13 договору підряду.
Відповідно до ч.3 статті 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У відповідності до ст. 653 ЦК України передбачені правові наслідки розірвання договору.
Так, ч.1 цієї статті визначає, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Частина 2 ст.653 ЦК України передбачає, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Ч. 3 ст. 653 ЦК України встановлює, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
З наведеної норми права слідує, що розірвання договору припиняє його дію лише на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до момента його розірвання (подібні висновки викладені у Постанові Великої Палати ВСУ від 08.09.2020 у справі № 916/667/18).
Отже, якщо за договором підряду № 80-4/2647-17 від 20.09.2017, який на момент розгляду позову є розірваним між сторонами, і за яким раніше одна сторона (у даному випадку позивач) передала іншій стороні (відповідачу) майно (обладнання), то відпадає будь-яка правова підстава набуття у власність майна (обладнання) відповідачем. Натомість, в подальшому у іншої сторони (позивача) виникає правова підстава щодо витребування майна (обладнання) з чужого незаконного володіння відповідача.
Разом з тим, встановивши факт розірвання договору, необхідно виришити спір щодо правових наслідків такого розірвання (правочину) та правової можливості позивача вимагати повернення обладнання з чужого незаконого володіння на підставі приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України, які визначає позивач у позові.
Суд зазначає, що розірвання договору підряду між сторонами в односторонньому порядку, створує інші правила щодо повернення обладнання з чужого незаконого володіння, а саме: норми про набуття, збереження майна без достатних правових підстав або з підстав, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України) ст.1212 ЦК України. В зв'язку з чим, на думку суду, належним та ефективним способом захисту прав позивача, є подання позову на підставі статей 1212, 1214 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Враховуючи вищенаведене враховуючи, що між сторонами договірні відносити були припинені в зв'язку з розірванням договору підряду, відповідач зберігає обладнання у себе без достаньої правової підстави.
Частина 2 та 3 ст.1212 ЦК України визначає, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; при витребування майна власником із чужого незаконного володіння; в разі повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, при витребуваннні майна з чужого незаконого володіння відповідача, а саме: комплектного розподільчого пристрію КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВ типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D- 12Р) в кількості 1 шт. загальною вартістю 18644484,00 грн з ПДВ необхідно застосувати положення п.2 ч.2 ст.1212 ЦК України (витребування майна власником із чужого незаконного володіння).
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Так, господарський суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).
Тому посилання позивача в позовній заяві про витребування майна з чужого незаконого володіння на норми ст.387, ч.1 ст.388 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні такої позовної заяви, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) заявлених вимог.
В зв'язку з вищенаведеним, позов ТОВ "Техностар" до ПАТ "НЕК Укренерго" про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З'ясування відповідних обставин здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 11, 16, 321, 328, 387, 388, 638, 1212 ЦК України, ст.ст. 86, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати у Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (код ЄДРПОУ 0010227, адреса: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25) обладнання "Комплексний розподільчий пристрій КРУ 6 кВ, серія ВМ-1 в БМЗ (аналог КРУМ-6 кВт типу серії SKP з комірками 6 кВ по типу D-12Р)" в кількості 1 шт. загальною вартістю 18 644 484,00 грн з ПДВ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техностар" (код ЄДРПОУ 30884393, адреса: 61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 168).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (код ЄДРПОУ 0010227, адреса: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техностар" (код ЄДРПОУ 30884393, адреса: 61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 168) судовий збір у розмірі 279667,26 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення направити позивачу, відповідачу, ліквідатору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "17" листопада 2023 р.
Суддя С.В. Міньковський