ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2023Справа № 910/12076/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУН ЛЕНД КОМПАНІ»
до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВО ІНВЕСТ»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРОФІНВЕСТ»
про стягнення 270 730 708,00 грн,
Представники учасників справи:
від позивача: Корж В.М.,
від відповідача: Коноваленко Є.О.,
від третьої особи: не з'явились
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУН ЛЕНД КОМПАНІ» до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВО ІНВЕСТ» про стягнення 270 730 708,00 грн, обґрунтований порушенням відповідачем умов Інвестиційного договору № 2-ІД/Д/18/12/19 від 18.12.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
09.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12076/23, підготовче засідання призначено на 11.09.2023. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРОФІНВЕСТ». Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов та пояснень третьою особою.
18.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення доказів надсилання третій особі позовної заяви з додатками.
29.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заяви про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/11539/23 (суддя - Ващенко Т.М.), у вигляді арешту, накладеного на грошові кошти Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВО ІНВЕСТ», що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, в межах суми позову 270 730 708,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду заяви відповідача про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 24.07.2023 у справі № 910/11539/23 (суддя Ващенко Т.М.) до повернення матеріалів вказаної справи з суду вищої інстанції.
04.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/13311/23; від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В підготовче засідання 11.09.2023 з'явилися представники сторін, представник третьої особи не з'явився.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи задовольнити та відкласти підготовче засідання на 09.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2023 призначено розгляд заяви відповідача про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/11539/23 (суддя Ващенко Т.М.) на 25.09.2023.
21.09.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові заперечення на заяву про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 у задоволенні заяв Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВО ІНВЕСТ» про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 № 910/11539/23, відмовлено.
06.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
В підготовче засідання 09.10.2023 з'явився представник позивача. Відповідач та третя особа в підготовче засідання своїх представників не направили.
Суд, в підготовчому засіданні 09.10.2023, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, через необґрунтованість.
Крім того, розглянувши в підготовчому засіданні 09.10.2023 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, заслухавши думку представника позивача, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив в задоволенні вказаного клопотання відмовити, оскільки у суду наявні об'єктивні можливості розгляду даної справи без вирішення справи № 910/13311/23, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 06.11.2023, про що постановлено ухвалу від 09.10.2023, занесену до протоколу судового засідання.
10.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
В судове засідання 06.11.2023 з'явились представники сторін. Представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600051787258 із ухвалою-повідомленням про судове засідання від 09.10.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.
При цьому, будучи обізнаною із даним судовим провадженням, третя особа не скористалась своїм правом на подання пояснень по суті спору відповідно до ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 06.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
18.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАУН ЛЕНД КОМПАНІ» (замовник) та Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВО ІНВЕСТ» (інвестор), від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору № 11092019-КУА про управління активами від 11.09.2019 діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ПРОФІНВЕСТ», укладено інвестиційний договір № 2-ІД/Д/18/12/19 (надалі - Договір), предметом якого згідно з п. 1.1. є інвестиційна участь інвестора у будівництві об'єкта нерухомості (надалі - Об'єкт), яким є будівництво житлового комплексу на вул. Дегтярівській, 25А у Шевченківському районі м. Києва, з метою отримання інвестором у власність приміщень (частка інвестора в об'єкті) після завершення будівництва та прийняття Об'єкту в експлуатацію.
За цим Договором замовник зобов'язується побудувати Об'єкт, забезпечити прийняття його в експлуатацію та передати інвестору належну йому частку в Об'єкті (п. 1.2. Договору), в той час як інвестор зобов'язується здійснити інвестування (оплатити погоджену сторонами вартість) належної йому частки у Об'єкті відповідно до розділу 2 цього Договору та прийняти за Актом прийому-передачі свою частку в Об'єкті у власність на умовах цього Договору (п. 1.3. Договору).
Згідно з п. 1.6. Договору частка інвестора в Об'єкті, характеристика кожного окремого приміщення, що сукупно складають частку інвестора в Об'єкті, а також перелік загальнобудівельних робіт, які виконуються замовником в приміщеннях, визначається у Додатках до цього Договору, які є невід'ємною його частиною.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.2., 2.3. Договору вартість частки інвестора в Об'єкті встановлюється із розрахунку визначеної сторонами у Додатках до даного Договору вартості 1 квадратного метра загальної проектної площі приміщень, які складають частку інвестора в Об'єкті. Розмір загальної інвестиційної участі інвестора в будівництві, що складає вартість частки інвестора в Об'єкті, визначається у Додатках до цього Договору, які є невід'ємною його частиною. Інвестор здійснює оплату вартості частки інвестора в Об'єкті в строки, визначені в Додатках до цього Договору, які є невід'ємною його частиною, але в будь-якому разі до завершення будівництва Об'єкту, якщо інше не встановлено в таких Додатках.
Умовами п.п. 3.1.1. п. 3.1. Договору визначено право замовника вимагати від інвестора належного виконання грошових зобов'язань за цим Договором, якому кореспондує визначений в п.п. 3.4.1 п. 3.4. Договору обов'язок інвестора належним чином виконувати грошові зобов'язання за цим Договором.
Після укладення цього Договору сторони зобов'язуються скласти і підписати Додаток до цього Договору «Перелік приміщень, які передаються у власність інвестора», який буде невід'ємною частиною цього Договору (п. 5.1. Договору).
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до настання подій, визначених в п.п. 7.1.1. та 7.1.2. п. 7.1. Договору (п. 7.1. Договору).
Так, сторонами було складено та підписано Додаток № 1 до Договору від 18.12.2019, яким визначено перелік приміщень, які складають частку інвестора в Об'єкті.
До вказаного Додатку № 1 до Договору неодноразово вносились зміни, про що сторони укладали додаткові угоди № 1 від 18.03.2021, № 2 від 20.09.2022, та востаннє уклали додаткову угоду № 3 від 30.12.2022.
Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 30.12.2022 до Договору, п. 7.1. Договору викладено в новій редакції, а саме: визначено строк дії Договору до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до моменту надання замовником інвестору в порядку, передбаченому даним Договором, документів, необхідних для оформлення права власності на частку інвестора в Об'єкті.
В п. 2 Додатку № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 3) сторони погодили, що вартість частки інвестора в Об'єкті встановлюється із розрахунку 35 833,33 грн без ПДВ, податок на додану вартість (надалі - ПДВ) складає 7 166,67 грн, всього з ПДВ - 43 000,00 грн за 1 кв.м. загальної проектної площі приміщень, які складають частку інвестора в Об'єкті.
Розмір загальної інвестиційної участі інвестора в будівництві Об'єкту, що складає вартість частки інвестора в Об'єкті, на момент укладення Договору, становить 509 628 833,33 грн, ПДВ складає 101 925 766,67 грн, всього з ПДВ - 611 554 600,00 грн (п. 3 Додатку № 1 до Договору в редакції Додаткової угоди № 3).
Крім того, в п. 4 Додатку № 1 до Договору в редакції Додаткової угоди № 3 сторони погодили, що сплата інвестором вартості частки інвестора в Об'єкті будівництва згідно з цим Додатком здійснюється в термін до 15.03.2023.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати згідно з умовами Договору в редакції Додаткової угоди № 3 вартості частки інвестора в Об'єкті, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість в розмірі 270 730 708,00 грн.
Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що третьою особою, як первинним суб'єктом фінансового моніторингу, було здійснено перевірку діяльності позивача, в ході якої встановлено наявність визначених статтями 15, 21, 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» підстав для зупинення фінансових операцій з позивачем. Також відповідач посилається на нікчемність відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України Додаткової угоди № 3 до Договору, оскільки ця угода є такою, що порушує публічний порядок та спрямована на незаконне заволодіння коштами юридичної особи та держави. Крім того, зазначає, що укладення Додаткової угоди № 3 до Договору відбулось без погодження та затвердження Наглядової ради відповідача, як це визначено в п. 7.4. Статуту АТ «ЕВО ІНВЕСТ».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.
Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів) (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Суд зазначає, що інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.
При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організованих діях відповідних суб'єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об'єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об'єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.
Отже, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об'єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17.
Судом встановлено, що Договір укладено сторонами для досягнення мети будівництва об'єкта нерухомості, а саме: житлового комплексу на вул. Дегтярівській, 25А у Шевченківському районі м. Києва та отримання інвестором у власність приміщень (частка інвестора) після завершення будівництва та прийняття Об'єкта в експлуатацію.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, як інвестором, на виконання умов Договору протягом грудня 2019 року - червня 2021 року проводились часткові оплати вартості частки інвестора в Об'єкті будівництва та всього сплачено грошові кошти в розмірі 340 823 892,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 01.12.2019 по 18.07.2023.
Отже, враховуючи встановлений сторонами згідно з умовами Договору (в редакції Додаткової угоди № 3) розмір загальної інвестиційної участі інвестора в будівництві Об'єкту та часткову оплату відповідачем коштів за Договором, залишок несплачених останнім коштів становить 270 730 708,00 грн.
Матеріали справи не містять доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед позивачем у вказаному вище розмірі.
При цьому, враховуючи встановлений п. 4 Додатку № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 30.12.2022), термін сплати відповідачем вартості частки інвестора в Об'єкті в повному обсязі, а саме: в розмірі 611 554 600,00 грн, є таким, що настав.
Доводи відповідача щодо необхідності зупинення здійснення фінансових операцій з позивачем не приймаються судом до уваги, оскільки наведені відповідачем підстави для не здійснення останнім оплати коштів позивачу за Договором (сумніви щодо реального кінцевого бенефіціарного власника позивача, високий ризик та підозрілість фінансової операції) мають характер припущень та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Жодних доказів притягнення осіб до кримінальної відповідальності за згаданими відповідачем у відзиві на позовну заяву кримінальними провадженннями, останнім в матеріали справи не надано, а відтак і не обґрунтовано наявності підстав для невиконання договірних зобов'язань перед позивачем.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, суд не вбачає в укладеній сторонами Додатковій угоді № 3 до Договору порушень закону, які б свідчили про її нікчемність.
Більше того, суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, вказують на оспорюваність Додаткової угоди № 3 до Договору, а не на її нікчемність (недійсність в силу закону).
Крім того, суд також критично оцінює доводи відповідача про нікчемність Додаткової угоди № 3 до Договору з підстав того, що попередні додаткові угоди №№ 1-2 до Договору відповідачем не оскаржувались та належним чином виконувались.
Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що Додаткова угоди № 3 до Договору у судовому порядку визнана недійсною, натомість питання недійсності цього правочину не є предметом розгляду даного спору.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Наведена норма узгоджується з положенням ст. 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено обов'язковість виконання договору його сторонами.
Суд звертається до правової позиції об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, відповідно до якої: «Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
В свою чергу, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже, доводи відповідача про нікчемність укладеного між сторонами правочину (Додаткової угоди № 3 до Договору) не підтверджені належними, допустимими та вірогідними доказами, а тому останній має виконувати належним чином взяті на себе договірні зобов'язання.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За встановлених судом обставин, оскільки відповідачем свій обов'язок щодо сплати коштів за Договору позивачу виконано лише частково, у розмірі 340 823 892,00 грн, суд дійшов висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 270 730 708,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Отже, суд вважає, що у даній справі було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Поряд з викладеним суд зазначає, що здійснені судом заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/11539/23 (суддя Ващенко Т.М,), відповідно до ч. 7 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВО ІНВЕСТ» (вул. Голосіївська, 17, поверх 8, м. Київ, 03039; ідентифікаційний код 43222969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУН ЛЕНД КОМПАНІ» (вул. Дегтярівська, 25А, м. Київ, 04119; ідентифікаційний код 41050152) заборгованість у розмірі 270 730 708 (двісті сімдесят мільйонів сімсот тридцять тисяч сімсот вісім) гривень 00 коп. та судовий збір у розмірі 939 400 (дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста) гривень 00 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20.11.2023.
Суддя Т. Ю. Трофименко