ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2023Справа № 910/8311/23
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут"
доАкціонерного товариства "Мегабанк"
провизнання припиненим зобов'язання за договором
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Зінчук Я.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8311/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" (далі також - позивач, ТОВ "Житомиргаз Збут") до Акціонерного товариства "Мегабанк" (далі також - відповідач, АТ «Мегабанк») про визнання припиненим зобов'язання за договором про надання гарантії № 393 від 29.10.2021 в розмірі 120 328,77 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
19.07.2023 відповідачем подано відзив на позов, а 24.07.2023 надійшла відповідь на відзив від позивача.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 02.11.2023.
Представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні 02.11.2023 заперечив проти задоволення заявленого позову та надав усні пояснення по справі.
Позивач явку уповноваженого представника у судове засідання 02.11.2023 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, наданих сторонами доказів та пояснень достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.
Керуючись положеннями ч. 6 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суддя-доповідач оголосив стислий зміст позовної заяви та відповіді на відзив.
У судовому засіданні 02.11.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
29.10.2021 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» (як Банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (як клієнтом) було укладено Договір про надання гарантії № 393, за умовами якого Банк надає клієнту послуги з видачі тендерної гарантії на користь ТОВ "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" (далі - бенефіціар) з метою забезпечення виконання клієнтом зобов'язання перед бенефіціаром за закупівлею: Договором транспортування природного газу № 1910000138 від 17.12.2019 року на наступних умовах: сума Гарантії - 12 000 000,00 UAH, строк дії Гарантії - до 28.10.2022 року включно.
Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток наведених юридичних осіб.
Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 цієї угоди клієнт зобов'язався:
- за надання Банком послуг за цим Договором щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця протягом строку дії Гарантії сплачувати Банку комісійну винагороду в розмірі 3,0 % (три) відсотки річних із розрахунку суми Гарантії, фактичної кількості днів у місяці та у році. Комісійна винагорода сплачується на рахунок № НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: 39577504 у АТ "МЕГАБАНК". У разі здійснення Банком платежу по Гарантії протягом 3-х робочих днів з дати отримання повідомлення Банку додатково сплатити Банку комісійну винагороду у розмірі 0,5 % (нуль цілих п'ять десятих відсотка) від суми платежу за Гарантією, мін. 800,00 грн. на рахунок № НОМЕР_2 у АТ "МЕГАБАНК" (пункт 2.3.1).
У разі сплати Банком (бенефіціару) будь-яких сум по Гарантії, не пізніше наступного робочого дня після отримання повідомлення Банку про сплату, відшкодувати Банку всі витрати в розмірі, достатньому для повного погашення заборгованості по Гарантії, шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_2 у АТ "МЕГАБАНК" (пункт 2.3.2).
За умовами пункту 5.1 означеного договору останній набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 28.10.2022 року, але не менше ніж до повного виконання сторонами усіх зобов'язань за договором.
15.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (Новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (Первісний кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 12А167-20-23 (далі - Договір про відступлення), за умовами якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору (позивачу) право вимоги до АТ «Мегабанк» за договором № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021 року.
Згідно з пунктом 1.2 Договору про відступлення за цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника (Банку) виконання визначеного в Основному договорі зобов'язання з повернення грошових коштів (вкладу) в розмірі 120 328, 77 грн.
Відповідно до пункту 1.4 Договору про відступлення право вимоги, що відступається за цим Договором, переходить до Нового кредитора з моменту укладення цього Договору. Додаткового оформлення відступлення права вимоги не вимагається. Після переходу права вимоги до Нового кредитора останній стає кредитором по відношенню до боржника на суму 120 328, 77 грн та набуває відповідне право вимоги.
Пунктом 6.1 Договору про відступлення передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Листом від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 ТОВ «Житомиргаз Збут» повідомило Банк про заміну кредитора у зобов'язанні з повернення грошових коштів (вкладу) на суму 120 328, 77 грн за договором банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021 року № 59/2021.
У той же час, заявою від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 ТОВ «Житомиргаз Збут» на підставі статті 601 Цивільного кодексу України повідомило Банк про припинення свого зобов'язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 за період з 01.02.2022 року по 02.06.2022 року включно в сумі 120 328, 77 грн шляхом повного зарахування наступних зустрічних однорідних вимог:
1) вимоги Банку до Товариства щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 за період з 01.02.2022 року по 02.06.2022 року включно в сумі 120 328, 77 грн;
2) вимоги Товариства до Банку щодо виконання останнім грошового зобов'язання з повернення грошових коштів в розмірі 120 328, 77 грн, яке виникло на підставі та у відповідності до Договору № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021 року, та право вимоги щодо виконання якого відступлене ТОВ "ЙЕ Енергія" на користь Товариства на підставі Договору про відступлення.
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги, Товариство посилалося на те, що його зобов'язання перед Банком на суму 120 328, 77 грн щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 є припиненими. З огляду на викладене, Товариство просило суд визнати припиненими його зобов'язання за Договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393, укладеним між позивачем та Банком, у розмірі 120 328, 77 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Внаслідок укладення Договору про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 між сторонами у справі згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Як було зазначено вище, заявою від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 ТОВ «Житомиргаз Збут» на підставі статті 601 Цивільного кодексу України повідомило Банк про припинення свого зобов'язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 за період з 01.02.2022 року по 02.06.2022 року включно в сумі 120 328, 77 грн шляхом повного зарахування наступних зустрічних однорідних вимог:
1) вимоги Банку до Товариства щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 за період з 01.02.2022 року по 02.06.2022 року включно в сумі 120 328, 77 грн;
2) вимоги Товариства до Банку щодо виконання останнім грошового зобов'язання з повернення грошових коштів в розмірі 120 328, 77 грн, яке виникло на підставі та у відповідності до Договору № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021 року, та право вимоги щодо виконання якого відступлене ТОВ "ЙЕ Енергія" на користь Товариства на підставі Договору про відступлення.
Факт направлення на адресу відповідача вищенаведеної заяви від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідного опису вкладення у цінний лист від 27.03.2023 року та кур'єрською накладною № 02129180-ААWH.
За приписами частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особам.
За умовами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року в справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) міститься висновок про те, що "стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".
Главою 50 Цивільного кодексу України визначені правові засади припинення зобов'язання.
Так, статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені у статті 601 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Положеннями частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Таким чином, зважаючи на приписи статей 202 та 601 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що спірна заява Товариства від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: тобто, боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому.
Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
У той же час, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 року в справі № 910/11116/19 уточнив висновки наступним чином: безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Разом із тим, судом встановлено, що листом від 11.04.2023 року № 5616 Банк у відповідь на повідомлення від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 про заміну кредитора у зобов'язанні та на заяву від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 року про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відмовив у зарахуванні зустрічних однорідних вимог, посилаючись на запровадження в АТ "Мегабанк" процедури ліквідації, а також на те, що на час складення цього листа у Товариства наявна заборгованість перед Банком за договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 в сумі 168 657, 40 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2022 року № 261-рш/БТ "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних", Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.06.2022 року № 383 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Мегабанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" розпочато процедуру виведення Банку з ринку і запроваджено тимчасову адміністрацію з 03.06.2022 року по 02.07.2022 року включно.
22.06.2022 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 423 щодо продовження тимчасової адміністрації в неплатоспроможному АТ "Мегабанк" на один місяць: з 03.07.2022 року по 02.08.2022 року включно.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.07.2022 року № 362-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.07.2022 року № 506 "Про початок процедури ліквідації АТ "Мегабанк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ "Мегабанк", визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", призначено провідного професіонала з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білу Ірину Володимирівну строком на три роки з 22.07.2022 року до 21.07.2025 року включно. Вимоги кредиторів вирішено приймати протягом 30 днів з дня опублікування у газеті "Голос України" оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку за адресою: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053.
За умовами частини 2 статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, не має на меті отримання прибутку і не відповідає за зобов'язаннями банків. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні (частина 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Частиною 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Статтею 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Згідно з пунктами 1, 8 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;
Забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується.
Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку;
Положеннями статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Тобто, вказаний пункт статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спрямований на захист боржника банку, під час ліквідації банку, який є одночасно і кредитором цього банку, шляхом надання можливості боржнику погасити свою заборгованість за кредитами, відсотками та заборгованість за борговими цінними паперами за рахунок коштів на поточних та/або депозитних рахунках боржника у банку, не застосовуючи норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За змістом статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фондздійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що законодавчі та інші нормативно правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи прийняте виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк", спірні правовідносини сторін не регулюються Цивільним кодексом України, оскільки визначаються спеціальним законом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до пункту 8 частини 2 статті 46 якого забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Суд також звертає увагу на те, що припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в процесі ліквідації банку є порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема черговості задоволення вимог кредиторів банку, передбаченої статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Вказані правові позиції наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/23398/16, постановах Верховного Суду від 02.03.2018 року в справі № 910/8297/17, від 20.03.2018 року в справі № 910/3226/17, від 29.08.2018 року в справі № 910/3361/17.
Судом враховано, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано Рішення № 261-рш/БТ Правління Національного банку України від 02.06.2022 року "Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МЕГАБАНК" до категорії неплатоспроможних".
Разом із тим, частиною 7 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що були підставою для її початку.
Відповідно до статті 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта Національного банку України, зазначеного в частині другій цієї статті, або окремих його положень: не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення.
Стаття 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.
Згідно з частиною 9 статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першою цієї статті, або окремих його положень:
1) не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення;
2) не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;
3) не породжує будь-яких прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування заподіяної шкоди.
Таким чином, нормами чинного законодавства України чітко визначено, що визнання протиправним та скасування Рішення № 261-рш/БТ Правління Національного банку України від 02.06.2022 року "Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МЕГАБАНК" до категорії неплатоспроможних" не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення, а тому суд не приймає до уваги доводи позивача, які зводяться до незаконності Рішення Правління Національного банку України від 02.06.2022 року № 261-рш/БТ.
Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 року "Справа "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27.10.1993 року в справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства до Банку про визнання зобов'язання припиненим є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем та компенсації Товариству не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 13.11.2023 року.
Суддя Ю.О.Підченко