Номер провадження: 11-кп/813/2506/23
Справа № 522/14465/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у письмовому провадженні виділені матеріали справиза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2023 року в кримінальному провадженні №12019160500005691 від 19.10.2019 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в Республіці Дагестан Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, не маючого постійного місця проживання та реєстрації на території України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
встановив:
В Приморському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження №12019160500005691 від 19.10.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2023 року, в порядку ст.331 КПК України, за клопотанням прокурора продовжено строк дії запобіжних заходів обвинуваченим, а саме:
-обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді триманням під вартою, без визначення розміру застави, строком на 60 (шістдесят) днів;
-обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, із покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, строком на 60 (шістдесят) днів;
-обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло в період часу з 23:00 год. по 06:00 год., із покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, строком на 60 (шістдесят) днів;
-обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 продовжено дію покладених на них обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, строком на 60 (шістдесят) днів.
Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про накладення на обвинуваченого ОСОБА_11 грошового стягнення у виді 2 (двох) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався на тяжкість інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, продовження існування ризиків, які передбачені ст.177 КПК України, а також на матеріали, що характеризують особи обвинувачених.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду щодо нього скасувати, та постановити нову, якою відмовити в продовженні строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 та застосувати до нього менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали, стверджує, що ризики, які слугують підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні та судом не враховано особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв'язки, має місце реєстрації та місце постійного проживання, є одруженим, має дитину, та матір, що хворіє. Також захисник посилається на тривалий час перебування обвинуваченого під вартою.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду оскаржена не була.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, учасники судового провадження до апеляційного суду не з'явилися.
Разом з тим, захисник ОСОБА_5 подав клопотання про розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні за відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника.
Прокурор ОСОБА_12 також звернувся із клопотанням про розгляд апеляційної скарги без його участі, ухвалу суду просить залишити без змін та врахувати, що у кримінальному провадженні ризики продовжують існувати, у обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні міцні соціальні зв'язки, останній перебуває в міжнародному розшуку, обвинувачується на території Російської Федерації за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. «б» ч.4 ст.162, п. «б» ч.3 ст.163 КК Російської Федерації, та перебуваючи на території України видавав себе за іншу особу.
Відповідно до ч.1 ст.406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.1 ст.406 КПК України апеляційний розгляд проведено у письмовому провадженні за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, за кваліфікуючими ознаками: відкрите заволодіння чужого майна (грабіж), поєднаний з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб.
Відповідно до ст.12 КК України вказане кримінальне правопорушення відноситься до тяжких злочинів.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні; а також вчинити інші кримінальні правопорушення.
Місцевим судом також враховані доводи прокурора про те, що знаходячись на території України, з 2019 року ОСОБА_6 видавав себе за іншу особу, а саме за ОСОБА_13 , для підтвердження своєї особистості використовував підроблений паспорт громадянина, під час судового розгляду продовжував стверджувати, що він є ОСОБА_13 , що вказує на те, що у разі зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний із триманням під вартою, існує суттєвий ризик того, що останній ймовірно буде намагатись переховуватись від суду.
При постановленні оскарженої ухвали місцевим судом враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який не має міцних соціальних зв'язків на території України, офіційно не працює, немає законних джерел доходу, є громадянином іншої держави, де підозрюється у вчиненні інших злочинів, перебуває у міжнародному розшуку.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або з погрозою його застосування.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, а також вчинення інших кримінальних правопорушень, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Згідно оскарженої ухвали та повідомлення прокурора вбачається, що ОСОБА_6 , який є громадянином іншої держави, також обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п. «б» ч.4 ст.162, п. «б» ч.3 ст.163 КК Російської Федерації, перебуває у міжнародному розшуку, не має міцних соціальних зв'язків на території України, офіційно не працює, немає законних джерел доходу.
Крім того, ОСОБА_6 знаходячись на території України, з 2019 року видавав себе за іншу особу, а саме за ОСОБА_13 , для підтвердження своєї особистості використовував підроблений паспорт громадянина, під час судового розгляду продовжував стверджувати, що він є ОСОБА_13 .
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих, свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілих, свідків, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілих, свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
З врахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_6 перебуває у міжнародному розшуку, у зв'язку із вчиненням ним злочинів на території іншої держави, ризик вчинення інших кримінальних правопорушень також є доведеним.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, а також вчинення інших кримінальних проваджень, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Одночасно, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини та висновки про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, доводи сторони захисту про наявність підстав для застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу не пов'язаного із триманням під вартою є безпідставними, оскільки інші запобіжні заходи у виді домашнього арешту, особистої поруки, чи особистого зобов'язання, на думку колегії суддів, можуть виявитися недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, має місце реєстрації та місце проживання, є одруженим, має дитину, а також матір, що хворіє, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не підтверджені доказами. На думку колегії суддів, навіть у разі документального підтвердження вказаних обставин, вони не можуть нівелювати наявність встановлених ризиків.
Доводи сторони захисту щодо не доведеності ризиків можливого знищення, приховання чи спотворення речових доказів у кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно оскарженої ухвали вказані ризики судом не були встановлені.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту та скасування ухвали суду першої інстанції.
Одночасно, апеляційний суд враховує те, що обвинувачений ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, а тому вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , свідчить про те, що кримінальне провадження, навіть враховуючи його складність, перебуває на розгляді суду першої інстанції протягом тривалого часу. Протягом цього часу обвинувачений тримається під вартою та судом неодноразово продовжувався строк дії запобіжного заходу, але судовий розгляд ще не завершений.
Апеляційний суд вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2023 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в кримінальному провадженні №12019160500005691 від 19.10.2019 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо дотримання розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4