Дата документу 20.11.2023 Справа № 331/4731/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 331/4731/22 Головуючий у 1-й інстанції: Фісун Н.В.
Провадження №22-ц/807/2219/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
Повні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачу на праві власності належить нежитлове приміщення №26 підвал літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , яке є невід'ємною частиною житлового будинку, між сторонами укладений Типовий індивідуальний договір № 76205111 про надання послуги з постачання теплової енергії, який розміщено на сайті Концерну «МТМ». Житловий будинок оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії, відповідно обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається показаннями вузла комерційного обліку. Отримання теплоносія підтверджується відповідним Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради «Про початок опалювального сезону» та «Про закінчення опалювального сезону» 2021-2022 років.
Концерн поставив теплову енергію на потреби опалення боржнику в період з листопада 2021 року по жовтень 2022 року на суму 19 376,36 грн, що підтверджується рахунками, актами приймання-передачі теплової енергії за розрахунком суми основної заборгованості, проте відповідач зобов'язання по оплаті вартості відпущеної теплової енергії не виконує. На момент пред'явлення заяви боржник добровільно не погасив суму заборгованості.
На підставі зазначеного просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 19 376,36 грн та судові витрати у розмірі 2 481 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2023 року позов Концерну «Міські теплові мережі» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму грошової заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 19 376,36 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2 481,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2023 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було взято до уваги, що ніяких дій, спрямованих на укладення інших договорів на постачання теплової енергії сторони не здійснювали, договорів не укладали. Напроти, на час вступу ОСОБА_1 у право власності нежитлового приміщення 26 за адресою: АДРЕСА_1 з 10 лютого 2012 року, попереднім власником були передані всі документи по приміщенню (угода про розірвання договору № 600769 від 01 травня 2008 року, акт про відключення опалення, акт звірки за 2013 рік, технічні умови) з яких на її думку вбачається, що приміщення обладнано прибором обліку теплової енергії, але послуга з постачання теплової енергії не надається, договірні відношення з теплопостачальною організацією припинені. Позивач документально не підтвердив факт укладання у встановленому порядку договору на постачання теплової енергії з ОСОБА_1 №76205111, факт її приєднання до вказаного договору, та факт надання послуг з постачання теплової енергії на адресу: АДРЕСА_1 . Суд не перевірив правильність проведених розрахунків, не надав належної оцінки доводам відповідача щодо неправильних вихідних даних, що суттєвим чином вплинуло на загальну суму боргу. Вважає, що розрахунок заборгованості є неправильним, а тому позов Концерну "МТМ" задоволенню не підлягає.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу Концерн « МТМ» отримало 02.11.2023 року( а.с. 145-147).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2023 року це 268 400 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн (2684,00 грн Х 100 = 268 400 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 19 376,36 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не доведено відключення нежитлового приміщення від централізованого опалення в установленому законом порядку, тому позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 основного боргу за листопад 2021 року по жовтень 2022 року в розмірі 19 376,36 грн підлягає задоволенню, розмір якої відповідачем не погашено та не оспорено.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
Відповідно до копії Витягу про державну реєстрацію прав за № 33267578, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 23 лютого 2012 року зареєструвало право приватної власності ОСОБА_1 на нежилого приміщення, підвал літ А-4 за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Договору-47 від 10 лютого 2012 року зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу (а.с.11).
Відповідно до угоди про розірвання договору № 600769 від 01 травня 2008 року купівлі-продажу теплової енергії власником приміщення ОСОБА_2 договір в частині відпуску теплової енергії договір розірвано з Концерном «Міські теплові мережі» у зв'язку з продажем приміщення (а.с. 30-33).
01 листопада 2021 року набрав чинності, укладений між Концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 типовий індивідуальний договір №76205111 в порядку, визначеному ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі Закон N 2189-VIII).
На офіційному веб-сайті позивача 02 жовтня 2021 року було оприлюднено текст індивідуальних договорів на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, 07 жовтня 2021 року на офіційному веб-сайті Запорізької міської ради була розміщена інформація про зміни в законодавстві та тексти публічних договорів про надання послуг, типові форми яких затверджені постановами Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року та № 1182 від 11 грудня 2019 року.
Відповідно до абз. 1,2 ч. 5 ст. 13 Закону N 2189-VIII y разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Отже законодавством факт укладення вказаного договору пов'язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
У матеріалах справи відсутні докази того, що співвласники багатоквартирного будинку, в якому розташоване нежитлове приміщення відповідача, приймали рішення про вибір моделі договірних відносин або уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором № 76205111 від 01 листопада 2021 року, копія якого додана позивачем по справі.
Концерном «Міські теплові мережі» у період з листопада 2021 року по жовтень 2022 року надано послуги з постачання теплової енергії у зазначене нежитлове приміщення у загальній сумі 19 376,36 грн ( а.с. 3 ).
Факт надання послуг та порядок здійснення розрахунку за надані послуги підтверджено рахунками та актами приймання - передачі теплової енергії за вказаний період ( а.с. 5-10).
Згідно з Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29 січня 2009 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 січня 2009 року виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».
3гідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 200 від 28 квітня 2011 року «Про визначення виконавців комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 квітня 2011 року виконавцем комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, підігріву питної води визначено Концерну «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».
Пунктом 2.1. статуту Концерну «МТМ», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови від 08 квітня 2013 року № 99 року, зазначено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Згідно п. 2.2 статуту, предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії; транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.
Концерн «Міські теплові мережі» здійснював нарахування за постачання теплової енергії в нежитлове приміщення з урахуванням того, що відповідач є його власником.
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до положень ч. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року N 630 (далі - Правила N 630) централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.
Опалювальна площа (об'єм) будинку загальна площа (об'єм) приміщень будинку, в тому числі у разі опалення площа (об'єм) сходових кліток, ліфтових та інших шахт.
Опалювальна площа (об'єм) (квартири, будинку садибного типу) загальна площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу), без урахування площі в лоджій, балконів, терас.
Згідно з п. п. 3,4 ч. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання теплової енергії -теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Згідно п. 5 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строк, встановлений договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Положеннями п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
За приписами ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. ст. 610, 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.
Відповідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Таким чином, обов'язок утримання приміщень, в тому числі оплату послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води покладається на власника або наймача приміщення і рівною мірою на повнолітніх членів сім'ї наймача.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону N 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, чинне законодавство передбачає обов'язок споживача оплатити вартість тільки тієї теплової енергії, яка ним була спожита.
Отже, споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відсутність укладеного договору не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати надані йому послуги. Поряд із цим вказаний обов'язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.
Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного її вирішення.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі N 6-2951цс15.
Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок сплатити вартість теплової енергії не за видом пристроїв, які використовують теплову енергію, а за фактом її споживання. Таким чином, якщо у нежитлових приміщеннях наявні трубопроводи, стояки, споживач сплачує за фактичне тепло, яке виділяється від них, оскільки він фактично споживає цю теплову енергію.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (Постанова Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року по справі 6-59цс13).
Як було вказано раніше, між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором № 76205111 від 01 листопада 2021 року (а.с.12-14).
Концерн "Міські теплові мережі" здійснював та продовжував надавати відповідачу послуги з централізованого опалення у належне йому нежитлове приміщення за вищевказаною адресою.
Концерн "МТМ" по відношенню до відповідача, як споживача послуг, є виконавцем послуг з централізованого опалення.
Отже, колегія судів відхиляє доводи ОСОБА_1 щодо відсутності укладеного між сторонами договору про надання послуг з постачання теплової енергії.
Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі Методика).
Вказана Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
Для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.
Пунктом 6 Розділу III Методики визначено, що у будівлі/будинку, у якій/якій частина приміщень оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг спожитої теплової енергії розподіляється на опалення опалюваного приміщення, оснащеного вузлом розподільного обліку, визначається на підставі показань відповідного вузла розподільного обліку з врахуванням частки обсягу спожитої теплової енергії на загально будинкові потреби опалення будівлі/будинку, що визначається пропорційно до загальних/опалювальних площ/об'ємів цих приміщень, та враховуючи вимоги розділів VI, VIII цієї Методики.
Пунктом 1 Розділу VI Методики визначено, що для споживачів, приміщення яких оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії. Мінімальна частка середнього питомого споживання теплової енергії на опалення визначається для опалюваних приміщень, оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. Цією часткою перевіряють додержання теплового режиму в цих приміщеннях протягом опалювального періоду, в яких не допускається зниження температури повітря більше ніж на 4 нормативної температури внутрішнього повітря. Якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, визначений за показаннями приладів розподільного обліку теплової енергії і ніж визначений за мінімальною часткою середнього питомого споживання, такому приміщенню донараховується обсяг спожитої теплової енергії.
У кожному розрахунковому періоді протягом опалювального періоду перевіряється дотримання вимоги щодо мінімального споживання теплової енергії в опалюваних приміщеннях та оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. При перевірці спожитий опалюваним приміщенням обсяг теплової енергії на опалення, визначений за показаннями приладу (приладів) розподільного обліку теплової енергії та віднесений до загальної/опалюваної площі/об'єму цього приміщення, порівнюється з мінімальною часткою середнього питомого споживання теплової енергії. У разі недотримання цієї вимоги опалюваному приміщенню донараховується обсяг теплової енергії за такими формулою 32 Методики.
Нежитлове приміщення відповідача є невід'ємною частиною житлового будинку. Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін неопалювальне приміщення.
У разі відсутності змін у показах розподільчого приладу обліку вбачається порушення споживачем вимог щодо мінімального споживання теплової енергії у розрахунковому періоді і такому споживачу у відповідності до вимог Методики здійснюються донарахування обсягу спожитої теплової енергії.
Частиною 1статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 169 від 26.07.2019.
Враховуючи знаходження належного відповідачу приміщення в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення, суд вважає, що вказане приміщення є опалювальним.
Згідно Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 N 869 Концерном "МТМ" для застосування протягом опалювального періоду 2021-2022 років розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії, які затверджені рішенням Виконавчого комітету Запорізької Міської Ради від 11.10.2021 N 374.
Собівартість виробництва, транспортування та постачання теплової енергії складається, по-перше, з вартості палива, електроенергії, покупної теплової енергії та, по-друге, витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані.
Перший вид витрат називається умовно-змінними, тобто такими, розмір яких залежить від обсягів теплової енергії, що вироблена та надана споживачам.
Другий вид витрат не залежить від обсягів теплової енергії, що вироблена та надана споживачам, тому називається умовно-постійними.
Проте обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, яке виробляє та транспортує теплову енергію споживачам.
В періоді застосування сезонного тарифу на теплову енергію, до 01.10.2021, тобто до введення двоставкового формату тарифу, як умовно-постійні, так і умовно-змінні витрати в тарифі враховувались разом, і споживач, сплачуючи за теплову енергію, компенсував теплопостачальному підприємству одночасно дві частини витрат у складі однієї сплати.
Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо, тобто двома ставками.
Перша ставка (умовно-змінні витрати)- плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії.
Друга ставка (умовно-постійні витрати)- плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/годину).
Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 830 від 21.08.2019 (далі Правила) визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 N 315.
Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.
Згідно пункту 32 Правил N 830 розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пунктом 34 цих Правил визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Житловий будинок по АДРЕСА_1 обладнано приладом комерційного обліку теплової енергії.
Нежитлове приміщення відповідача є невід'ємною частиною житлового будинку. Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін неопалювальне приміщення.
Відповідно до визначення, передбаченого Методикою, опалюване приміщення це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями Виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022 років, які розміщені в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному сайті Запорізької міської ради, та відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.
Отже, відповідно до п., п 5, 11, 32, 34, 38 Типового індивідуального договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
У п. 32 Типового договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
За умовами п. 34 Типового договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Згідно з п. п. 3 п. 41 Типового договору споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором.
В період з листопада 2021 року по жовтень 2022 року позивач надав відповідачу послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 19376,36 грн (а.с.3).
Позивачем були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату спожитої послуги з постачання теплової енергії № 76205111 за листопад 2021 року по жовтень 2022 року на суму 19376,36грн (а.с. 5-10).
Для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться в рахунку, а саме покази приладу обліку, площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщення відповідача, тарифи що діяли в розрахунковому періоді.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться в рахунку, а саме покази приладу обліку, площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщення відповідача, тарифи що діяли в розрахунковому періоді.
Подача теплоносія на об'єкт відповідача нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у спірному періоді підтверджується інформацією зняття показань приладів обліку теплової енергії за листопад 2021 року по жовтень 2022 року (а.с.4).
Наведеним вище спростовуються доводи відповідача щодо того, що позивачем не доведено факту надання послуг за спірний період, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошових зобов'язань з послати таких послуг.
Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач не був позбавлений права та можливості звернутися до позивача стосовно роз'яснень здійснених нарахувань за надану послугу з постачання теплової енергії, а також вказаної відповідачем у відзиві різниці опалювальної площі приміщення. Відповідне листування в матеріалах справи відсутнє та відповідачем не подано.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відключення належного їй нежитлового приміщення літ. А-4 № 26 в будинку АДРЕСА_1 , від мереж централізованого опалення.
Для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише не мати відповідного договору та фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання.
Встановлено, що відповідачем не надано акту про відключення приміщення від мереж централізованого опалення, який подається на затвердження відповідної комісії, відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання послуг з централізованого опалення.
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.
При вищевикладених обставинах, Концерн "Міські теплові мережі" мав право на нарахування та правильно нарахував відповідачу основний борг за поставлену теплову енергію за адресою його нежитлового приміщення.
Враховуючи те, що відповідач не сплатив в повному обсязі суму боргу за отриману теплову енергію за період з листопада 2021 року по жовтень 2022 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 19 376,36 грн заборгованості.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за надані послуги з постачання теплової енергії за спірний період у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.
З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття оскаржуваного рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться в рахунку, а саме площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщень відповідача, навантаження, питому норму, фактичний коефіцієнт опалення, перевідний коефіцієнт, показники приладу опалення, тарифи що діяли в розрахунковому періоді.
Наведеним вище спростовуються доводи відповідачів щодо того, що позивачем не доведено факту надання послуг за спірний період, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідачів строку виконання грошових зобов'язань зі сплати таких послуг.
З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття оскаржуваного рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 279, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 20 листопада 2023 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.