Дата документу 20.11.2023 Справа № 331/3722/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 331/3722/22 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М.
Провадження № 22-ц/807/1811/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Дашковської А.В.
Подліянової Г.С.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення сум відповідно до статті 625 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.10.2014р. позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 615 009,09 грн., з яких: 583 000,00 грн. - сума основного боргу та 32 009,09 грн. - 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання за розпискою та судові витрати. Рішення набрало законної сили 11.12.2014р., але з цього часу відповідач добровільно його не виконав, а навпаки ухиляється від виконання. Оскільки відповідач не повертає грошові кошти, то позивач просив застосувати відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України, нарахувавши суму індексації на суму боргу за період з серпня 2019р. по серпень 2022р. у розмірі 212 701,63 грн. та суму 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 07.10.2019 по 07.10.2022р. у розмірі 55 502,88 грн., які просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за період з 07.10.2019р. по 07.10.2022р. в розмірі 268 204,51 грн., яка складається із: інфляційних втрат - 212 701,63 грн., 3 % річних - 55 502,88 грн., а також стягнуто судовий збір в сумі 2682,05 грн. та витрати на професійну правничу допо-
могу у сумі 5 000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договору позики, а не з рішення суду у справі № 333/4464/14 від 15.10.2014р., як вважав суд першої інстанції. Відтак, інститут позовної давності судом застосовано неправильно, оскільки саме з дати набрання законної сили 11.04.2014р. вище вказаним рішенням, на його думку, слід розпочинати відлік строку позовної давності, так як з цієї дати позивач взнав про своє порушене право, пов'язане з невиконання рішення боржником, що, як зазначає сам позивач, тривало протягом семи років.
Крім того, вважає, що, оскільки грошові зобов'язання виникли з договору позики, у якому валютою зобов'язання визначено долари США, то вимоги щодо стягнення інфляційних втрат на такі грошові зобов'язання не поширюються.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що суд правильно визнав, що відносини з договору позики із моменту ухвалення рішення про стягнення боргу перейшли у площину стягнутого грошового зобов'язання за рішенням суду, яким визначено його у гривневому еквіваленті, а тому на подальші відносини з невиконання такого грошового зобов'язання поширюються вимоги статті 625 ЦК України щодо застосування індексу інфляції у випадку несвоєчасного виконання. Судом правильно застосовані положення цієї норми, а також ураховано правові висновки Верховного Суду з цього питання. Також зазначає, що суд вірно встановив, що позовні вимоги ним заявлені за три роки, тобто в межах трирічної позовної давності. Просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також, вийшовши за межі апеляційної скарги з урахуванням встановлених порушень норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Судом першої інстанції встановлено, 27.04.2012р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики на суму 50 000 доларів США, строк повернення грошових коштів до 01.08.2012 року.
Вказані відомості встановлені рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.10.2014р. у цивільній справі № 333/4464/14-ц.
Зазначеним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 615 009, 09 грн., з яких: 583 000, 00 грн. - сума основного боргу та 32 009,09 грн. - 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання за розпискою, та судові витрати у розмірі 3654,00 грн.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.10.2014р. набрало законної сили 11.12.2014р.
З позовної заяви ОСОБА_2 слідує, що видані 30.12.2014р. на підставі вказаного рішення виконавчі листи пред'являлись до виконання, але в подальшому були втрачені, тому на підставі його заяви судовим рішенням був поновлений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видано дублікат виконавчого листа.
Згідно з листом Олександрівського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) № 13484/7 від 04.10.2022 р., за виконавчим листом № 333/4464/14-ц, виданим 18.03.2021 Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 618 663,09 грн., проводяться виконавчі дії.
Відповідно до постанови заступника начальника Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гнідої Ю.В. про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2023р., виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 333/4464/14-ц, виданого 18.03.2021 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу за договором позики у розмірі 615 009,09 грн., з яких 583 000 грн. - сума боргу та 32 009,09 грн. - 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання за розпискою, закінчено у зв'язку з повним виконанням.
Відтак, повне виконання рішення відбулось 24.03.2023 року.
Ще до виконання рішення суду та повного погашення боргу 07.10.2022р. позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з боржника на його користь суму індексації на суму боргу за період з серпня 2019р. по серпень 2022р. у розмірі 212 701,63 грн. та суму 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 07.10.2019 по 07.10.2022р. у розмірі 55 502,88 грн.
У розрахунку позивач врахував сплачені в цьому періоді відповідачем суми, стягнуті рішення суду, віднявши їх із загальної суми заборгованості у періоді їх сплати.
Заперечуючи проти позову, відповідач просив застосувати строк позовної давності, який, на його думку, повністю сплив за всіма вимогами позивача з огляду на дату набран-
ня рішенням суду про стягнення боргу законної сили та обізнаності позивача про факт невиконання боржником рішення протягом семи років.
Встановивши вказані обставини та перевіривши розрахунки позивача, суд першої інстанції визнав обґрунтованими і доведеними вимоги позивача. При цьому, заяву про застосування позовної давності суд залишив без задоволення з огляду на те, що позивачем заявлені вимоги за три роки до дня звернення до суду з цим позовом, а тому строк позовної давності ним дотримано.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що, оскільки грошові зобов'язання виникли з договору позики, у якому валютою зобов'язання визначено долари США, то вимоги щодо стягнення інфляційних втрат на такі грошові зобов'язання не поширюються.
Проте суд першої інстанції такі заперечення проти позову ретельно дослідив та правильно виснував, що позивач скористався своїм правом обирати валюту зобов'язання та пред'явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ, тому з моменту винесення рішення 15.10.2014р. валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахуваання індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року, у справі № 340/385/17.
Так, в пункті 49 вказаної постанови у справі про стягнення коштів за договором позики, грошове зобов'язання у якому визначалось у доларах США, ВП ВС виснувала про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання та пред'явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на дату виконання зобов'язання. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.
Отже, суд першої інстанції вірно визначив, що позивач має право на стягнення суми
інфляційних втрат.
Іншим доводом апеляційної скарги є неправильне застосування судом інституту позовної давності. Вважає, що саме з дати набрання законної сили 11.04.2014р. рішенням про стягнення боргу за позикою, на його думку, слід розпочинати відлік строку позовної давності, так як з цієї дати позивач узнав про своє порушене право, пов'язане з невиконання рішення боржником, що, як зазначає сам позивач, тривало протягом семи років. Тож, позивач пропустив строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Суд першої інстанції, вирішуючи заяву про застосування строку позовної давності, вказував, що відповідач погасив борг лише 24.03.2023р., а тому у позивача мається право на застосування статті 625 ЦК України, зокрема, в даному випадку за три роки до дати звернення до суду з відповідним позовом.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з правовою позицією ВП ВС, наведеною ним у мотивувальній частині рішення.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначено: «до правових наслідків порушенні грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим. А тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
З позовом до суд ОСОБА_2 звернувся 07.10.2022р., а тому його позовні вимоги могли бути задоволені за період з 10.10.2019 по 07.10.2022р.
Якщо розрахунок суми 3 % річних визначено саме за цей період, то сума інфля-ційних втрат визначена, починаючи з серпня 2019р. по серпень 2022р., тобто за межі позовної давності виходить період серпень-вересень 2019р. Тому із стягнутої судом суми інфляційних втрат підлягає вирахуванню сума за цей період, яка складає 4 330,64 грн.
Тобто доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в ході апеляційного розгляду, а тому із загальної суми стягнення слід вирахувати 4 330,64 грн.
Між тим, також колегія в ході апеляційного розгляду виявили порушення судом норм матеріального права, про які не заявив апелянт, але які мають суттєве значення для вирішення спору та є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду відповідно до приписів ч. 4 ст. 367, п. 4. ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Так, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З таких внесених до ЦК України змін слідує, що статтю 625 цього Кодексу не можна застосовувати у відносинах позики під час дії воєнного стану, який введено в Україні з 24.02.2022р. та який триває до теперішнього часу. Тобто із заявленого розміру інфляційних втрат та суми 3 % річних слід відрахувати ці нараховані складові за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року включно.
Так, сума інфляційних втрат за цей період складає: лютий - 9877,87 грн., березень - 27817,96 грн., 19163,48 грн., 16690,78 грн., 19163,48 грн., 4327,24 грн., 6799,95 грн., а всього - 103 840,76 грн., які слід відрахувати від загальної суми інфляційних втрат, стягнутої судом, а тому до стягнення буде належати: 212 701,63 - 4330,64 - 103 840,76 = 104 530,23 грн.
Визначену позивачем та стягнуту судом суму 3 % річних теж слід зменшити за рахунок нарахувань у період дії воєнного стану, на який припадає 189 днів із визначених позивачем 1095 днів затримки розрахунку. Тому з урахуванням остаточної кількості днів - 906, за які позивачу належать 3 % річних, сума 3 % річних до стягнення буде становити: 615 009,09 х 3 : 100 : 364 х 906 = 45 922,93 грн.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить: інфляційні втрати в сумі 104 530,23 грн. та 3 % річних в сумі 45 922,93 грн., а всього - 150 453,16 грн.
Зважаючи на всю вище наведену мотивацію, колегія визнає апеляційну скаргу частково обґрунтованою та з урахуванням виходу за її межі через суттєві порушення судом норм матеріального права змінює рішення суду шляхом зменшення розміру стягнутих грошових сум з 268 204,51 грн. до 150 453,16 грн.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки витрати на оплату правничої допомоги судом стягнуті з відповідача на користь позивача з урахуванням всіх критеріїв їх оцінки: складності справи, кваліфікації адвоката, характеру та обсягу наданих послуг, з урахуванням принципу співмірності витрат, внаслідок застосування яких заявлений розмір витрат в сумі 10 000 грн. судом зменшеного до 5 000 грн., підстав для їх зменшення на стадії апеляційного провадження колегія не вбачає.
Проте сума задоволених позовних вимог впливає на розмір судового збору, який належить позивачеві пропорційно до їх задоволеного розміру, тому розмір судового збору, який належить до компенсації позивачу, слід зменшити пропорційно до зменшеного розміру стягнутих сум.
Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на суму 268 204,51 грн., за які ним
сплачено судовий збір при поданні позовної заяви на суму 2706,19 грн., задоволено позов на суму 150 453,16 грн. Тому до компенсації позивачу за рахунок відповідача належить сума судового збору у розмірі: 2706,19 х 150 453,16 : 268 204,51 = 1518,07 грн.
Відповідачу належить до компенсації за рахунок позивача судовий збір у сумі, пропорційній розміру вимог, у яких було відмовлено в задоволенні. Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 4023,08 грн., а відмовлено позивачу в задоволенні позову на суму 268 204,51 - 150 453,16 = 117 751,35 грн. Тому йому до компенсації належить сума судового збору у розмірі: 4023,08 х 117 751,35 : 268 204,51 = 1766,28 грн.
Взаємозарахуванням сум судового збору належних сторонам у справі за рахунок один одного визначається на користь відповідача сума судового збору до стягнення з позивача у розмірі: 1766,28 - 1518,07 = 248,21 грн.
Враховуючи, що витрати на професійну правничу допомогу віднесені до судових витрат, то колегія вважає також можливим здійснити взаємозарахування належного відповідачу судового збору із визначеними позивачу витратами на правову допомогу, тому остаточно визначається до стягнення з відповідача на користь позивача суму витрат на правову допомогу у розмірі: 5000 - 248,21 = 4751,79 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2023 року у цій справі змінити в частині стягнутого розміру грошових коштів та судових витрат, у зв'язку із чим викласти його резолютивну частину у новій редакції.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошт відповідно до статті 625 ЦК України за період з 07.10.2019р. по 23.02.2022р. в розмірі 150 453 ( сто п'ятдесят тисяч чотириста п'ятдесят три) гривні 51 копійки., яка складається із: інфляційних втрат в сумі 104 530 (ста чотирьох тисяч п'ятиста тридцяти) гривень 23 копійок, 3 % річних в сумі 45 922 (сорока п'яти тисяч дев'ятсот двадцять двух) гривень 93 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 751 (чотирьох тисяч сімсот п'ятдесят одної) гривні 79 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Постанова прийнята, складена та підписана 20 листопада 2023 року.
Головуючий: С.В. Маловічко
Судді: А.В. Дашковська
Г.С. Подліянова