Дата документу 16.11.2023 Справа№ 334/5993/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/1305/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №334/5993/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.345 КК України
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 25 серпня 2023 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, який проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України,
ВСТАНОВИЛА
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_7 , будучи співробітником ізолятору тимчасового тримання №6 Головного управління національної поліції в Запорізькій області на посаді інспектора чергової частини, 31.05.2023 разом із ОСОБА_10 , яка є співробітником відділу поліції №2 Пологівського районного відділу поліції та займає посаду дізнавача сектору дізнання, у складі пішого патруля №3, згідно графіку маршрутів патрулювання Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області з 20:00 31.05.2023 до 08:00 31.05.2023, будучи в однострої зі спеціальним жетоном, заступили на службу на маршруті патрулювання №18 (пр.Соборний - пр.Металургів - вул.Сергія Тюленіна) на території Дніпровського району м.Запоріжжя.
У зазначений день приблизно о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_7 разом з ОСОБА_10 під час патрулювання поблизу буд.222 по пр.Соборному у м.Запоріжжі виявили ОСОБА_9 , який перебував у збудженому стані та намагався здійснити ін'єкцію шприцом з невідомою речовиною.
З метою припинення спроб ОСОБА_9 здійснити ін'єкцію невідомою речовиною поблизу буд.222 по пр.Соборному у м.Запоріжжі співробітник поліції ОСОБА_7 звернувся до останнього з відповідними вимогами. Не реагуючи на вимоги поліцейського, усвідомлюючи, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу в однострої зі спеціальним жетоном, який виконував свої службові обов'язки, ОСОБА_9 умисно наніс один удар кулаком правої руки в обличчя з ліва працівнику поліції ОСОБА_7 , чим спричинив йому поверхневе садно на фоні набряку м'яких тканин лівої виличної ділянки, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
Дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.2 ст.345 КК, як умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Йому призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Запорізького апеляційного суду від 12.07.2023 року, більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі.
Вирішено питання про запобіжний захід, початок строку відбування покарання, зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення та речові докази.
В апеляційній скарзі прокурор просила вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.345 КК у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового складання вироків остаточно призначити покарання у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що новий злочин, за який обвинуваченого засуджено останнім вироком від 25.08.2023 року, вчинено ним 31.05.2023 року, тобто після постановлення попереднього вироку Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.01.2022 року. Відтак призначаючи обвинуваченому остаточне покарання суд повинен був керуватися положеннями не ч.4 ст.70 КК, а ч.1 ст.71 КК. Крім того, поза увагою суду залишилися відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий та судимості не зняті і не погашені, вчинив злочин проти працівника поліції, будь-якою суспільно-корисною працею не займався і не займається, не має зареєстрованого місця проживання, має досвід вживання наркотичних речовин. Наведене свідчить про свідому антисоціальну поведінку обвинуваченого та ігнорування законів України, а тому у суду були всі підстави для призначення обвинуваченому більш суворого покарання.
Обвинувачений в своїй апеляційній скарзі просив пом'якшити призначене йому покарання через його суворість і застосувати до нього Закон України №3342-ІХ (законопроект 9185), зазначивши при цьому, що цивільний позов у справі не заявлений.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечили проти скарги прокурора; потерпілого, який при вирішенні апеляційних скарг покладався на розсуд суду; прокурора, яка повністю підтримала апеляційну скаргу прокурора, що її подав, та заперечила проти апеляційної скарги обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Подія кримінального правопорушення, доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка його діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв'язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.
З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_9 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при визначенні обвинуваченому остаточного покарання, то вони є слушними виходячи з такого.
Загальні засади призначення покарання - це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов'язаний керуватись суд, призначаючи покарання у конкретному кримінальному провадженні.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 був засуджений вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.01.2022 року за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК до 2 років обмеження волі. На підставі ст.75 КК був звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.
В подальшому вироком Запорізького апеляційного суду від 12.07.2023 року вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.01.2022 року в частині призначеного покарання було скасовано з ухваленням в цій частині нового вироку і призначенням ОСОБА_9 покарання у виді 3 місяців арешту. В решті вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.01.2022 року залишено без змін.
З наведеного вбачається, що кримінальне правопорушення в цьому кримінальному провадженні ОСОБА_9 вчинив 31.05.2023 року, тобто після постановлення Ленінським районним судом м.Запоріжжя вироку від 18.01.2022 року. При цьому на час постановлення оскаржуваного у даній справі вироку від 25.08.2023 року названий попередній вирок щодо ОСОБА_9 вже був переглянутий в апеляційному порядку і скасований лише в частині призначеного покарання та звільнення обвинуваченого від його відбування на підставі ст.75 КК, тоді як у частині висновків суду першої інстанції про визнання ОСОБА_9 винуватим у вчиненні відповідного кримінального правопорушення вирок залишився в силі.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 01 червня 2020 року (справа №766/39/17, провадження №51-8867кмо18) зробила висновок про те, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:
а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК (за сукупністю злочинів);
б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст.71 КК (за сукупністю вироків).
При цьому скасування судом апеляційної інстанції такого попереднього вироку в частині покарання з підстав неправильного звільнення від відбування покарання або у зв'язку з необхідністю призначити більш суворе покарання не перешкоджає застосуванню ст.71 КК, оскільки в такому разі апеляційний суд не спростовує висновків суду першої інстанції щодо винуватості особи у вчиненні злочину і не скасовує вироку в цій частині, а навпаки посилює покарання чи вказує на необхідність його відбування реально.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на викладене суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 у цій справі остаточне покарання, повинен був керуватися не ч.4 ст.70, а ст.71 КК.
Наведеного суд першої інстанції не врахував, а тому вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового вироку.
В своїй апеляційній скарзі прокурор також не погодився з призначеним обвинуваченому ОСОБА_9 покаранням за ч.2 ст.345 КК та вважав його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Проте колегія суддів не погоджується з наведеними доводами прокурора в цій частині виходячи з такого.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У цій справі, як видно з її матеріалів, суд при призначенні обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.345 КК, керуючись вимогами ст.65 КК, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який хоча раніше неодноразово судимий, проте повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, попросив вибачення у потерпілого. Також судом було взято до уваги позицію потерпілого ОСОБА_7 , який жодних претензій до обвинуваченого не має, прийняв вибачення обвинуваченого і не наполягав на призначенні йому суворого покарання. Зважив суд і на відсутність у цій справі обставин, які би обтяжували покарання обвинуваченого.
Усі наведені прокурором в апеляційній скарзі обставини достатньою мірою були оцінені судом першої інстанції при виборі виду та розміру покарання та вони дали суду право призначити обвинуваченому найбільш суворий вид покарання, передбачений санкцією ч.2 ст.345 КК - у виді позбавлення волі.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що врахуванню підлягають усі обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це фактично ставить вимогу прокурор.
Отже переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_9 більш суворого покарання та таких, які би доводили істотну диспропорцію та неадекватність між визначеним судом розміром покарання та розміром покарання, яке вимагав призначити прокурор, в апеляційній скарзі не наведено. У зв'язку з чим вважати призначене покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, підстав не вбачається.
Такими, що не є обґрунтованими, визнає колегія суддів і вимоги апеляційної скарги обвинуваченого про пом'якшення призначеного йому покарання. Адже з огляду на дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів різного ступеня тяжкості, до нормального життя не повернувся, ніде не працює та знову вчинив новий злочин, жодних підстав для пом'якшення призначеного обвинуваченому за ч.2 ст.345 КК колегія суддів не вбачає. Крім того, колегія суддів зауважує, що обвинуваченому за ч.2 ст.345 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк, що є мінімально можливим за санкцією даного закону.
Отже, на переконання колегії суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини, менш суворе покарання не сприятиме виправленню та перевихованню обвинуваченого.
Що стосується посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на відсутність цивільного позову як на підставу для пом'якшення покарання, то колегія суддів зазначає, що заявляти чи не заявляти цивільний позов в кримінальному провадженні - це виключне право потерпілого. Тому ця обставина жодним чином не може впливати на розмір призначеного покарання, на відмінну від самого факту відшкодування шкоди заподіяної злочином.
Вимоги обвинуваченого про застосування до нього Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань» №3342-IX від 23.08.2023 року (законопроект 9185) не є прийнятними, оскільки на час апеляційного розгляду зазначений закон не набрав чинності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 420 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 25 серпня 2023 року щодо ОСОБА_9 в цій справі в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_9 за ч.2 ст.345 КК України покарання у виді 1 року позбавлення волі.
На підставі ст.ст.71, 72 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання призначеного вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.01.2022 року (з урахуванням вироку Запорізького апеляційного суду від 12.07.2023 року, яким цей вирок в частині призначеного покарання скасовано з ухваленням нового вироку) остаточно визначивши ОСОБА_9 покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даного вироку.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4