Справа № 307/622/17
Закарпатський апеляційний суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.10.2023 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі :
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретарки судових засідань ОСОБА_4 ,
та учасників судового провадження : прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , та його захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/202/21, за апеляційними скаргами, які подали обвинувачений ОСОБА_6 , потерпілий ОСОБА_8 та адвокат ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_10 ,
ВСТАНОВИВ :
Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з повною загальною середньою освітою, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, є інвалідом третьої групи, раніше не судимий,
визнаний винуватим і йому призначено покарання за ч. 3 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на шість років із позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не обирався.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної злочином, - задоволено частково : ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 500000 (п'ятсот тисяч) гривень моральної шкоди та 9900 (дев'ять тисяч дев'ятсот) гривень матеріальної шкоди. У решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної злочином, - задоволено частково : ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 70000 (сімдесят тисяч) гривень моральної шкоди та 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень матеріальної шкоди. У решті заявлений позовних вимог відмовлено.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної злочином, - задоволено частково : ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 500000 (п'ятсот тисяч) гривень моральної шкоди та 7900 (сім тисяч дев'ятсот) гривень матеріальної шкоди.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_12 , одноразово в розмірі 5902 гривні 26 копійок, за період з 14 січня 2017 року по 30 червня 2017 року (період закінчення навчання), виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (в 2017 році - 3200 гривень).
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_13 відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_12 , одноразово в розмірі 35556 гривень 06 копійок, за період з 14 січня 2017 року по 1 липня 2019 року (період закінчення навчання), виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (в 2017 році - 3200 гривень, в 2018 році - 3723 гривні в 2019 році - 4173 гривні). У решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави 3191 (три тисячі сто дев'яносто одну) гривню 45 копійок процесуальних витрат за проведення експертиз.
Речові докази: автомобіль марки «DODG», моделі «SPRINTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходиться на зберіганні на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів при Тячівському ВП ГУНП в Закарпатській області, повернуто обвинуваченому ОСОБА_6 як володільцю; автомобіль марки «Mersedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 , який знаходиться на зберіганні на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів при Тячівському ВП ГУНП в Закарпатській області, повернуто потерпілому ОСОБА_8 як володільцю.
Згідно вироку, ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
14 січня 2016 року приблизно о 10 години 40 хвилин, обвинувачений ОСОБА_6 , на автодорозі «Н-09» сполученням Мукачево-Івано-Франківськ-Рогатин-Львів, рухаючись зі сторони смт Буштино Тячівського району в напрямку м. Мукачево, керуючи технічно справним автомобілем марки «DODG», моделі «SPRINTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , у салоні якого знаходились пасажири: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 та ОСОБА_17 , проїжджаючи ділянку дороги на відрізку між дорожніми інформаційно-вказівними знаками - 5.60 «Кілометровий знак 86 та 85» автомобільної дороги «Н-09» сполученням «Мукачево-Івано-Франківськ-Рогатин-Львів», де дорога має дві смуги руху, по одній смузі в кожному напрямку, які розділені між собою дорожньою горизонтальною розміткою 1.5 та які на той час були вкриті снігом у вигляді снігової каші, на якій утворились колії від транспортних засобів, по одній у кожному напрямку, наблизившись з-заді до попутно рухаючогося по його смузі руху, в колії автомобіля марки «VOLKSWAGEN» моделі «Caddy», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_18 , діючи всупереч вимог п. п. 2.3«б», 12.1, 12.3 та 14.2«в, г» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її зміни, у складних дорожніх та погодних умовах, не забезпечив безпеку дорожнього руху, діючи самовпевнено та самонадіяно, виїхав на зустрічну смугу руху та розпочав виконувати маневр обгону попереду рухаючогося по його смузі руху автомобіля марки «VOLKSWAGEN» моделі «Caddy», державний номерний знак НОМЕР_3 , виконуючи таким чином маневр обгону по зустрічній смузі руху, по якій у той час зі сторони м. Мукачево в напрямку смт. Буштино, Тячівського району, рухався автомобіль марки «MERSEDES-BENZ» моделі «SPRINTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія - потерпілого ОСОБА_12 , при цьому, водій ОСОБА_6 не відмовився від виконання вказаного маневру, а навпаки продовжив рух, збільшуючи швидкість руху, що призвело до заносів керованого ним автомобіля та незначної втрати його керованості, внаслідок чого ОСОБА_6 не зумів вчасно завершити маневр обгону та допустив зіткнення з автомобілем марки «MERSEDES-BENZ» моделі «SPRINTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , водій якого ОСОБА_12 мав перевагу в русі та з моменту виникнення йому небезпеки для руху був позбавлений технічної можливості уникнути зіткнення, в результаті чого сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій автомобіля марки «MERSEDES-BENZ» моделі «SPRINTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, які є прижиттєвими та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому-причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_12 , пасажир автомобіля марки «MERSEDES-BENZ» моделі «SPRINTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , потерпілий ОСОБА_19 отримав тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя і по цій ознаці кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, пасажир автомобіля марки «DODG», моделі «SPRINTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_17 отримала тілесні ушкодження, які є прижиттєвими, не сумісні з життям та відносяться до групи тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням її смерті, а потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до групи тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, так як подібного характеру тілесні ушкодження викликають розлад здоров'я більше 21-го дня.
В апеляційних скаргах:
- обвинувачений ОСОБА_6 вказує на те, що вирок є незаконним. Стверджує, що призначене йому покарання є занадто суворим, позаяк він визнав вину, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Разом із тим, зазначає, що судом не викладено об'єктивну сторону передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України кримінального правопорушення, оскільки узагальнено перелічивши допущені обвинуваченим порушення ПДР, суд не встановив, порушення яких саме конкретних Правил перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що настали, тобто з виникненням ДТП та заподіянням потерпілим тілесних ушкоджень, від яких настала смерть, у зв'язку з чим, надаючи правову оцінку діянням обвинуваченого, з огляду на встановлені фактичні обставини, суд не з'ясував та не зазначив у вироку обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, та які, незважаючи на розгляд кримінального провадження у порядку ст. 349 КПК України, мають бути встановлені та викладені в судовому рішенні, оскільки зазначені положення визначають лише обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які суд зобов'язаний з'ясувати. Вказує і на те, що при призначенні йому покарання суд не в повній мірі врахував конкретні обставини та його поведінку після вчинення злочину, а також позитивні характеристики, те, що має інвалідність, у нього на утриманні є неповнолітні діти й він доглядає за особою похилого віку. Разом із тим, зазначає, що протягом досудового розслідування та в суді давав визнавальні покази про обставини ДТП, чим сприяв розкриттю злочину, у вчиненому щиро розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності й за доволі довгий час від дати вчинення злочину нових правопорушень не допускав. Окрім того, посилається на те, що суд безпідставно не задовольнив клопотання захисника - адвоката ОСОБА_20 , про призначення транспортно-авто-технічної та трасологічної експертиз, а також не дав оцінки показам свідка ОСОБА_19 , який стверджував про наявність вини в даній ДТП і водія іншого транспортного засобу. Посилається і на те, що суд не перевірив усіх вимог цивільних позивачів, не дослідив відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України наданих ними письмових доказів (товарних чеків), не оцінив їх відповідно до ст. 94 цього Кодексу з точки зору належності й допустимості, і на обґрунтування свого рішення про стягнення із обвинуваченого коштів у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди не навів у вироку будь-якого доказу й точного розрахунку сум, які підлягають стягненню на користь потерпілих. Також зазначає, що суд безпідставно стягнув всю завдану внаслідок вчинення злочину шкоду лише з нього, не взявши до уваги те, що він був застрахований і платив за поліс та виконував усі умови відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Просить вирок у частині призначеного покарання, змінити, призначивши йому за ч. 3 ст. 286 КК України покарання із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки й на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням на нього передбачених ст. 76 цього Кодексу обов'язків;
- адвокат ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_10 вказує на те, що вирок у частині призначеного ОСОБА_6 покарання є незаконним. Зазначає, що призначене ОСОБА_6 покарання є занадто м'яким і не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та негативним наслідками, що настали в результаті протиправних дій щодо потерпілих - смерть двох потерпілих, заподіяння двом потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, а трьом потерпілим - тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості. Стверджує, що ОСОБА_6 не визнав своєї вини у вчиненні злочину, не розкаявся, не відшкодував жодному потерпілому ні матеріальної, ні моральної шкоди, що свідчить про те, що права потерпілих тривалий час не поновлені. Просить вирок скасувати, ухвалити новий, яким обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із позбавленням права керування транспортними засобами на три роки, а в решті вирок залишити без зміни;
- потерпілий ОСОБА_8 вказує на те, що вирок у частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання є незаконним внаслідок його м'якості. Вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання є занадто м'яким, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, який не визнав вину, не відшкодував матеріальну та моральну шкоду, і протягом розгляду справи вчиняв дії, спрямовані на уникнення від відповідальності та затягування судового процесу. Також зазначає, що судом не враховано наслідків, які настали в результаті вчиненої обвинуваченим ДТП. Просить вирок скасувати, ухвалити новий, яким обвинуваченому ОСОБА_6 призначити більш суворе покарання.
У запереченні на апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах потерпілої ОСОБА_10 , захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_21 , вказує на те, що апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_9 є безпідставними. Посилаючись на викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого доводи, вказує і на те, що суд розглядав обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 , в якому чітко вказано, що ОСОБА_6 вину визнав та сприяв слідству, однак непорозуміння обвинуваченого із захисником, призвело до того, що суд та потерпілі сприйняли позицію сторони захисту як невизнання вини. Просить апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_22 , відхилити, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити.
До початку апеляційного розгляду від потерпілого ОСОБА_8 , а також потерпілої ОСОБА_10 та її представниці - адвокатки ОСОБА_9 надійшли заяви про відклик поданих ними апеляційних скарг, що свідчить про те, що вони відмовляються від апеляційних вимог, а тому відповідно до ст. 403 КПК України апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та представниці потерпілої ОСОБА_10 - адвокатки ОСОБА_9 не розглядаються.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, про основні доводи апеляційної скарги обвинуваченого, пояснення учасників апеляційного розгляду: обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу; прокурора ОСОБА_5 , який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню.
Апеляційна скарга розглядається за відсутності потерпілих, неявка яких, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає її розгляду. Приймаючи рішення про розгляд апеляційної скарги за відсутності потерпілих береться до уваги те, що потерпілі належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, клопотань чи заяв про відкладення її розгляду не подавали, а в матеріалах кримінального провадження містяться заяви про розгляд справи без участі потерпілої сторони.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість вироку підлягають задоволенню з таких підстав.
Так, відповідно до ст. ст. 370, 371, 373, 374 КПК України судове рішення (вирок), який ухвалюється іменем України, є найважливішим актом правосуддя в кримінальних справах, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, у тому числі ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням, передбачених цим Кодексом, вимог щодо кримінального провадження, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням у ньому належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви не врахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому; підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; диспозитивність; гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.
Відповідно до ст. 349 КПК України після виконання дій, передбачених статтею 348 цього Кодексу, головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадку, передбаченого статтею 381 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що при розгляді кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 судом першої інстанції не дотримані передбачені ст. 7 КПК України загальні засади кримінального провадження, допущена неповнота та поверховість при дослідженні його фактичних обставин, зокрема, викладені у вироку висновки не підтверджені наведеними у ньому доказами, які були досліджені під час судового розгляду, при вмотивуванні вироку суд допустив суперечності та неповноту при дослідженні доказів, у зв'язку із чим такий не може бути визнано законним та обґрунтованим.
Так, у мотивувальній частині вироку (фабула справи), перерахувавши допущені обвинуваченим порушення ПДР, суд не зазначив, які саме дії вчинив ОСОБА_6 , що кваліфіковані як порушення приписів передбачених п. 2.3б, 12.1, 12.3, 14.2 в, г ПДР України, у тому числі суд не встановив, порушення яких саме приписів Правил перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що настали, тобто з виникненням ДТП та заподіянням потерпілим тілесних ушкоджень.
На переконання колегії суддів вказане свідчить про те, що судом не викладено об'єктивну сторону передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України кримінального правопорушення.
У порушення вимог ст. 372- 374 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. 17 постанови від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку« (зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року № 3 та від 03 грудня 1997 року № 12 ), судом не вмотивовані висновки про прийняття одних і відхилення інших доказів, зокрема судом належним чином не вмотивовані висновки щодо відхилення показань ОСОБА_6 про невизнання вини, у тому числі про те, що виникла колія зі снігу, яку він побачив, що перешкодила повернутися ОСОБА_6 на смугу руху керованого ним транспортного засобу, про вину працівників дорожньої служби у даній ДТП через неналежне утримання доріг. Також судом не вмотивовані висновки щодо відхилення (прийняття до уваги) показань потерпілого ОСОБА_19 та свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_23 про те, що водій автомобіля марки «Мерседес Бенц» ОСОБА_12 , виявивши момент небезпеки, а саме наявність на смузі руху, по якій рухався цей транспортний засіб, іншого транспортного засобу, не вжив заходів до зменшення швидкості, тобто до недопущення ДТП (т. 5, а. с. 142-145).
Окрім того, у порушення вимог ст. 372- 374 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. 15 постанови від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку« (зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року № 3 та від 03 грудня 1997 року № 12 ), суд не дав аналіз усім зібраним у справі доказам, які спростовують (підтверджують) пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення, а обмежився лише зазначенням цих доказів : протоколи огляду місця дорожньо-транспортної події та доданих до нього фото-таблиць від 14.01.2017, та протокол слідчого експерименту з доданими до нього фото- таблицями від 01.02.2017 зі свідком ОСОБА_18 та спеціалістом (т. 5, а. с. 147-148).
У порушення вимог ст. 372- 374 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. 16 постанови від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку« ( із змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року № 3 та від 3 грудня 1997 року № 12, у мотивувальній частині вироку суд не дав аналіз усім зібраним у справі доказам, які підтверджують пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення, а обмежився лише зазначенням цих доказів. Так, у мотивувальній частині вироку у підтвердження доведеності вини ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, суд посилається на
протокол огляду місця події та висновок трасологічної експертизи, при оцінці цих доказів не зазначивши, де саме мало місце зіткнення транспортних засобів, у тому числі не вказавши на смузі руху якого саме транспортного засобу мало місце зіткнення автомобілів : смузі руху автомобіля під керуванням обвинуваченого ОСОБА_6 чи смузі руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_12 .
Пославшись у мотивувальній частині вироку на протокол огляду місця події/речей від 01.02.2017, суд не зазначив, які саме пошкодження виявлено на транспортних засобах, тобто також не дав аналіз цьому доказу.
Вказане свідчить про те, що викладені у судовому рішенні висновки не підтверджені доказами, які безпосередньо досліджені у судовому засіданні.
Окрім цього,колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зі змісту показань обвинуваченого ОСОБА_6 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 частково визнає вину у недотриманні ним окремих приписів ПДР, що судом першої інстанції показанням обвинуваченого у цій частині оцінка дана не була.
Наведені обставини також свідчать і про неповноту та поверховість при дослідженні інкримінованих ОСОБА_6 фактичних обставин кримінального правопорушення, що свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 370, 373 цього Кодексу щодо законності та вмотивованості судового рішення, а також про те, що викладені у вироку висновки не підтверджені дослідженими безпосередньо під час судового розгляду доказами.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що ухвалений у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_6 вирок не може бути визнано законним та обґрунтованим.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке віднесено до істотних порушень вимог КПК України, і яке колегія суддів Закарпатського апеляційного суду не може виправити, використовуючи свої повноваження, що у свою чергу, відповідно до ст. ст. 412, 415 КПК України, є підставою для скасування вироку із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції в іншому складі. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сторонами кримінального провадження не заявлялись клопотання про дослідження апеляційним судом тих чи інших доказів на спростування (підтвердження) доводів апеляційної скарги, що адвокат ОСОБА_24 просив вирок скасувати, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд до місцевого суду.
У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги сторони захисту про зміну вироку в частині призначення покарання, не можуть бути задоволені.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно усунути вказані вище недоліки, повно, всебічно та об'єктивно розглянути матеріали кримінального провадження, дати належну оцінку пред'явленим сторонами кримінального провадження доказам у їх сукупності, а також викладеним у апеляційній скарзі сторони захисту доводам, і прийняти рішення з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, тобто ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, з урахуванням положень ст. ст. 370-374 КПК України.
Підлягають до ретельної перевірки та відповідної оцінки і доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання захисника - адвоката ОСОБА_20 про призначення транспортно-авто-технічної та трасо логічної експертиз, а також не дав оцінки показам свідка ОСОБА_19 , який стверджував про наявність вини в даній ДТП і водія іншого транспортного засобу
Тому, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу, яку подав обвинувачений ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року щодо обвинуваченого за ч. 3 ст. 286 КК України ОСОБА_6 - скасувати, призначивши новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: