Справа № 299/1716/22
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 жовтня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КОЖУХ О.А., СОБОСЛОЯ Г.Г.
за участю секретаря ГУСОНЬКИ З.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 299/1716/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Виноградівського районного суду від 19 вересня 2022 року, головуючий суддя Левко Т.Ю., -
встановив:
24.03.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.
21.02.2019 позивач дав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 2370 дол. США, про що свідчить письмова розписка. Відповідно до розписки відповідач зобов'язався повернути позивачу вказані кошти. Крім того, при отриманні в борг коштів у розписці відповідач зобов'язався в разі неповернення в обумовлений термін боргу сплатити позивачу 3000 дол. США.
На неодноразові усні звернення позивача з проханням повернути гроші відповідач жодним чином не реагує. У лютому 2022 року на адресу відповідача ОСОБА_2 позивачем було направлено письмові вимоги з проханням повернути борг за розпискою, які отримано 24.03.2022, однак борг відповідач не повернув.
Станом на день подачі позову ОСОБА_2 не віддав позивачу борг, чим порушив своє зобов'язання, від відповідальності за невиконання якого він не звільняється.
Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 борг у сумі 3000,00 дол. США.
Заочним рішенням Виноградівського районного суду від 19.09.2022 позов задоволено:
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.02.2019 у розмірі 3000,00 дол. США, яка в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України станом на 19.09.2022 складає 109705,80 грн;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1097,05 грн.
Ухвалою Виноградівського районного суду від 29.03.2023 у перегляді за заявою відповідача ОСОБА_2 заочного рішення суду від 19.09.2022 відмовлено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, з того, що зобов'язання, яке виникло з договору позики, було порушене відповідачем, тому з нього підлягають стягненню на користь позивача кошти на погашення заборгованості.
Відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Захарченко О.Ю., оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги зводяться до такого.
Відповідач не брав участі в процесі та не був повідомлений про нього, оскільки перебував на заробітках у Чехії, де знаходиться і зараз.
У розписці, на яку як на підставу позову посилається ОСОБА_1 , не зазначений кредитор, тому немає доказів, що відповідач отримав кошти в позику від позивача та має перед ним обов'язок повернути гроші. Ніщо в розписці не свідчить про її стосунок саме до позивача.
Між сторонами немає правовідносин, які б виникли з договору позики, такий договір між сторонами не укладений, відповідач не отримував від позивача коштів, не свідчить про це і факт наявності розписки у позивача. Справжня правова природа боргової розписки не встановлена.
Крім того, у розписці не вказана і дата отримання коштів, що унеможливлює розрахунок процентів за прострочення повернення боргу.
За таких обставин ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі.
Відповідач просить скасувати рішення суду та відмовити в позові.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Захарченка О.Ю., який апеляцію підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності суд приходить до такого.
За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 1, 2, 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:
загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність;
кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;
особа діє у цивільних і процесуальних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує обов'язки у межах, наданих їй договором або актами законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;
якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом;
при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, зловживання цивільними правами не допускається;
сторони в цивільних відносинах є юридично рівними, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;
основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність, змагальність сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;
кожна сторона зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред'явлення вимог (право на позов), так і право на пред'явлення вимог до конкретного відповідача та обов'язок такого конкретного відповідача відповідати за пред'явленим до нього позовом, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві;
предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;
обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;
доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред'явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов'язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред'явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень ані щодо власне самих вимог, ані щодо підстав, якими вони обґрунтовуються, ані щодо позивача, який вимогу пред'явив, ані щодо відповідача, який повинен відповідати саме за зверненою до нього вимогою.
Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по захист своїх прав не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом чи договором, правомірній вимозі позивача відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.
Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах належно пред'явленого позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, фізичні особи (ст. 2 ч. 1 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку;
зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;
зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ч.ч. 1, 2, 3 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ст. 510 ч. 1 ЦК України).
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту;
кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ст. 527 ч.ч. 1, 2 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ст. 202 ч. 1, ст. 203 ч. 3 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ч. 1 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ч. 1 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ч. 1 ЦК України).
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції;
якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 ч.ч. 1, 2 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;
договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ч. 1 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 208 ч. 1 п. 4, ст. 1047 ч.ч. 1, 2 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ч. 1 ЦК України).
Правомірність договору презюмується, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 204 ч. 1, ст. 629 ч. 1 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі …, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором;
позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ч.ч. 1, 3 ЦК України).
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі;
якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає;
наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку;
у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання; у цьому разі настає прострочення кредитора (ст. 545 ч.ч. 1, 2, 3, 4 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання;
якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (ст. 625 ч. 1, ст. 1050 ч. 1 ЦК України).
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України).
Відповідно до вказаних вимог закону та положень ст.ст. 11-14, 509, 525, 526, 530, 610-612, 614, 622-624 ЦК України, цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов'язаний повернути кредитору все заборговане на умовах, передбачених договором і законом, виконати зобов'язання у відповідний строк, а кредитор управі вимагати виконання порушеного зобов'язання.
Наявність підстави для виникнення боргу, пред'явленого до стягнення, право вимоги боргу, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).
У справі міститься посвідчена позивачем ОСОБА_1 копія розписки такого змісту:
«21 02.2019 г.
От ОСОБА_2
паспорт серия НОМЕР_1
ОСОБА_3 взял сумму 2370 $ долларов США
И обязуюсь вернуть через 3 месяца
с процентом (5%) 3000 $ США.
/Марушка П.Ст/
/21 02.2019 [рукописний підпис]/» (а.с. 3, 6).
25.02.2022 ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 рекомендованими поштовими відправленнями за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 вимоги від 16.02.2022 і від 22.02.2022 про повернення боргу в розмірі 2370,00 дол. США, отриманого за розпискою від 21.02.2019, протягом п'яти календарних днів з моменту одержання вимоги з попередженням, що в разі невиконання вимоги він звернеться до суду з метою примусового стягнення боргу з нарахуванням пені (а.с. 2, 4, 5, 7).
Вимоги були 24.03.2022 вручені за адресою доставки (а.с. 20, 21).
Інших доказів на підтвердження пред'явлених вимог позивач ОСОБА_1 суду першої, а також апеляційної інстанцій не надавав.
Справу позивач ОСОБА_1 просив розглянути з ухваленням заочного рішення, безоплатну вторинну правову допомогу йому надавала в суді адвокат Кобрин М.М. (а.с. 14, 15, 36). Доказів повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи в порядку, передбаченому ст.ст. 128, 130 ЦПК України у справі немає. Заочне рішення у справі ухвалене 19.09.2022 Виноградівським районним судом за відсутності учасників процесу (а.с. 37-40).
19.12.2022 відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяв адвокат Захарченко О.Ю., подав до суду першої інстанції заяву з доданими документами про перегляд ухваленого в справі заочного рішення, вмотивовану обставинами, які в подальшому лягли в основу апеляційної скарги на рішення суду (а.с. 47-64).
Ухвалою від 29.03.2023 Виноградівський районний суд у перегляді свого заочного рішення від 19.09.2022 відмовив виходячи з необґрунтованості та бездоказовості заява відповідача (а.с. 92-93).
Тим часом, певні істотні доводи, якими обґрунтовувалася правова позиція відповідача в справі, заслуговують на увагу.
За змістом наведених вище норм закону та за суттю правовідносин, що виникають із договору позики, сторонами такого договору є конкретні, в даному випадку - фізичні особи як учасники цих правовідносин: кредитор і боржник, саме у яких і виникають цивільні права та обов'язки і які, за загальним правилом, здійснюють свої цивільні права та виконують цивільні обов'язки особисто, безпосередньо. Договір позики укладається кредитором і боржником, які в ньому мають бути чітко зазначені в спосіб, який виключає будь-які сумніви щодо їх ідентифікації, будь-які припущення щодо осіб дійсних учасників правовідносин.
Щодо боржника (позичальника) ОСОБА_2 у розписці від 21.02.2019 є дані, які його ідентифікують у достатній мірі, що ним не спростовано, тоді як дані про кредитора (позикодавця) у розписці не зафіксовані в будь-який спосіб. Договір позики має визначених у ньому сторін, вимога про повернення позики та сплату нарахованих на неї процентів не може розглядатися за правилами «вимог на пред'явника», які можуть мати місце в боргових відносинах іншого характеру, з оформленням інших документів, які підтверджують права і обов'язки сторін включно з безумовними правом вимоги держателя боргового документа та обов'язком боржника сплатити кошти будь-якому пред'явнику (держателю) боргового документа.
За договором позики право вимоги боргу належить саме кредитору за цим договором, який повинен довести, підтвердити наявність саме у нього права вимоги такого боргу, що доводиться передовсім текстом відповідного договору, доказами передачі саме ним коштів (позики) боржнику. Сама лиш наявність у особи, яка як кредитор пред'явила вимогу про стягнення боргу за договором позики, тексту договору чи розписки, в якій особу кредитора не зазначено, не є належним і достатнім підтвердженням відповідного права вимоги у цієї конкретної особи.
Відповідач ОСОБА_2 якраз і заперечував наявність у позивача ОСОБА_1 права вимоги боргу за розпискою від 21.02.2019, вимагав доказів того, що виконання зобов'язання за розпискою вимагається та буде прийняте в разі задоволення вимог належною стороною-кредитором. Такі докази не були надані.
За таких обставин суд першої інстанції не мав передбачених законом, договором і доведених позивачем ОСОБА_1 підстав для стягнення саме на його користь боргу за розпискою від 21.02.2019 з відповідача ОСОБА_2 .
У цьому зв'язку те, що в частині повернення боргу в сумі 3000,00 дол. США через три місяці з дня одержання коштів саме з нарахуванням 5% на суму 2370,00 дол. США позов не є обґрунтованим і доведеним по суті та не містить відповідного розрахунку значення вже не має. До прикладу:
якщо відповідно до закону виходити з того, що проценти є щомісячними (хоча в розписці не зазначено, якою є процентна ставка: місячною чи річною), із суми 2370,00 дол. США при місячній ставці 5% проценти становлять 118,50 дол. США, що за три місяці дає 355,50 дол. США і, відповідно, суму боргу з процентами дає 2725,50 дол. США;
при річній ставці 5% проценти за три місяці становлять 29,22 дол. США (5% : 365 днів = 0,0137%/день; 2730,00 дол. США х 0,0137% = 0,32469 дол. США/день х 90 днів), що, відповідно, суму боргу з процентами дає 2399,22 дол. США;
якщо ставиться питання про повернення боргу у фіксованій сумі 3000,00 дол. США, то саме цьому повинно відповідати обґрунтування позову і ані про місячну, ані про річну ставку у 5% тоді не йдеться.
Тож позивач ОСОБА_1 не довів у належний процесуальний спосіб наявності у нього права вимоги з ОСОБА_2 боргу за розпискою від 21.02.2019. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не мав законних підстав для покладання на ОСОБА_2 майнової відповідальності за невиконання зобов'язання за договором позики перед ОСОБА_1 . Судом порушені і норми процесуального права, оскільки відповідач не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, що також є доводом його апеляції, який, оскільки підтвердився, є самостійною підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.
Відтак на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ч. 2, ч. 3 п. 3 ЦПК України апеляцію відповідача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.
Позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи безстроково, тому звільнений від сплати судового збору (ст. 133 ч. 3 ЦПК України, ст. 5 ч. 1 п. 9 Закону України «Про судовий збір») (а.с. 11-13).
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ч. 2, ч. 3 п. 3, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, заочне рішення Виноградівського районного суду від 19 вересня 2022 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 15 листопада 2023 року.
Судді