РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/7279/18
Провадження № 22-ц/4815/832/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Ковальчук Н. М.,
судді: Боймиструк С. В., Шимків С. С.
секретар судового засідання - Пиляй І.С.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав";
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2 ;
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_3 ;
відповідачі - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 , представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" - адвоката Харіної Тетяни Геннадіївни, представника ОСОБА_1 - адвоката Курганської Олени Вікторівни, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 рокуу цивільній справі за
- позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав", про поділ майна подружжя,
- зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,
- зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля,
ухвалене у м.Рівне у складі судді Гордійчук І. О. о 15 год. 06 хв., повний текст рішення складено 15.05.2023 року,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2018 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. З урахуванням уточнених вимог остаточно просила поділити майно, набуте під час шлюбу з ОСОБА_2 , по частині кожному:
- виділити ОСОБА_1 в особисту приватну власність в порядку поділу спільного майна подружжя: квартиру АДРЕСА_1 вартістю 25 368 720,00 гривень; машиномісце № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 в районі Оболонський квартал вартістю 535 778,00 гривень; машиномісце АДРЕСА_3 в районі Оболонський квартал вартістю 535 778, 00 гривень; автомобіль HONDA, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 700 000,00 гривень; речі побутового призначення згідно з переліками, які додаються, а саме №1 світильники на суму 154 000 гривень; №3 килими на суму 65 100,00 гривень; №5 штори на суму 69 000,00 гривень; №7 меблі та інші речі на суму 1 400 100,00 гривень, а всього на суму 28 828 376,00 гривень.
- виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя таке майно: блокований житловий будинок, загальною площею 1413 м2 житловою площею 435,5 м2 в АДРЕСА_4 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 5610100000:01:029:0416, вартістю 34 180 031,00 гривень; залишити в користування орендовану земельну ділянку площею 988 м2 на АДРЕСА_4 ; автомобіль LEXUS, д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 700 000,00 гривень; речі побутового призначення згідно з переліками, які додаються: №2 світильники на суму 326 600,00 гривень; №4 килими на суму 82 900,00 гривень; №6 штори на суму 289 000,00 гривень; №8 меблі та інші речі на суму 1 141 100,00 гривень, а всього на суму 36 719 631,00 гривень.
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошовох коштів, витрачених з рахунку в банку Німеччини не в інтересах сім'ї та без її згоди, в сумі 203 080 Євро 7 центів, на придбання автомобілів, плату за проживання іншої особи, на віллу з ідентифікаційним номером А-5 у проспекті «Середземноморські розкішні вілли» на земельній ділянці номер АДРЕСА_5 , яка набута ОСОБА_2 під час шлюбу та за спільні кошти подружжя за Договором від 06.02.2018 з компанією ТОВ «Абіат Креатіва» (Авеніда де Прінсіпе де Астурія №16 - нижній поверх).
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», а саме грошові кошти у національній валюті - гривні у розмірі, що є еквівалентом 700 000,00 Євро.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, де з урахуванням остаточних вимог просив:
- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; машиномісце № НОМЕР_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки LEXUS, модель LX600, номер кузова НОМЕР_5 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 ;
- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; машиномісце № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки HONDA, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_6 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, номер кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , у розмірі 1 206 393,00 гривень.
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки LEXUS, модель GX460, номер кузова НОМЕР_9 , 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , в розмірі 319 368,00 гривень;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки HONDA, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_6 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 183 715 гривень:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 , у розмірі 172 484 гривень;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , у розмірі 1 333 000 гривень.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1979 року, рішенням Рівненського міського суду від 23 липня 2018 року шлюб розірвано. Під час перебування в шлюбі вони спільно набули право власності на рухоме та нерухоме майно, проте після припинення сімейно-шлюбних відносин не досягли згоди про його поділ.
Зустрічний позов до спільного розгляду із первісним ухвалою Рівненського міського суду від 10 грудня 2018 року об'єднано в одне провадження.
Ухвалою Рівненського міського суду від 18 серпня 2020 року до участі у справі залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як співвідповідачів за зустрічним позовом.
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 подав позов до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля у формі довідки-рахунку від 20 квітня 2012 року, визнання укладеним 21 вересня 2012 року договору купівлі-продажу автомобіля. Ухвалою Рівненського міського суду від 29 жовтня 2020 року даний позов прийнято до спільного розгляду.
Ухвалою Рівненського міського суду від 11 липня 2022 року залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" (далі - ТОВ "Завод "Екосплав") як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
5 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 подала до суду клопотання про залишення без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 42,5 % у статутному капіталі ТОВ "ВП "Акватон", яка зареєстрована за ОСОБА_2 , в порядку поділу спільного майна подружжя. Ухвалою Рівненського міського суду від 20 грудня 2022 року клопотання задоволено.
Рішенням Рівненського міського суду від 04 травня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання укладеним 21 вересня 2012 року договору купівлі-продажу автомобіля.
Відмовлено в частині позовних вимог ОСОБА_1 про виділення їй із спільного сумісного майна речей побутового призначення згідно з переліками, які додаються, а саме №1 світильники на суму 154 000 гривень; №3 килими на суму 65 100,00 гривень; №5 штори на суму 69 000,00 гривень; №7 меблі та інші речі на суму 1 400 100,00 гривень, суд вказав, що позивачка не довела наявності такого майна належними та допустимими доказами.
У цих частинах рішення суду не оскаржується, а тому, в силу вимог 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.
Рішенням Рівненського міського суду від 04 травня 2023 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково:
-визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 ;
-визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
-визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Honda, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_6 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ;
-визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на блокований житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;
-визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
-визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки LEXUS, модель LX600, номер кузова НОМЕР_5 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 .
На вказане майно припинено право спільної сумісної власності.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя оскаржуваним рішенням суду:
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 , у сумі 150 000 гривень;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 і витрачені ним не в інтересах сім'ї, в сумі 203 080 Євро 70 центів;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТзОВ «Виробниче підприємство «Акватон» у сумі 3 294 681 гривню 61 копійки.
У решті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Курганська О. В., Корунов І. О., представник ТОВ "Завод "Екосплав" - адвокат Харіна Т. Г., подали апеляційні скарги.
Мотивуючи доводи і вимоги своєї апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 - адвокат Курганська О.В., вважала судове рішення частково незаконним та необґрунтованим з огляду на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
Заявник покликалася на неврахування тих обставин, що майно, яке позивач просила присудити ОСОБА_2 , - житловий будинок АДРЕСА_9 , вартує 34 180 031 гривні, тоді як вартість її частки нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 , два машиномісця № НОМЕР_1 і № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 є меншою і становить 26 440 276 гривень. При цьому відповідач самостійно користується спірним житловим будинком у м.Рівне, де є два гаражі, у м. Києві не проживає тривалий час, не користується машиномісцем № НОМЕР_4 та не сплачуює витрати на його утримання. У спірній квартирі проживають ОСОБА_1 і її дочка, які користуються та утримують зазначене машиномісце. Оскільки порядок користування майном з 2020 року є усталеним, сторони фактично поділили нерухоме майно, визнають, що його експертна вартість є рівноцінною, не ставлять вимоги про компенсацію від вартості його поділу, тому підстав для іншого поділу не вбачається. При цьому у ОСОБА_2 наявне інше нерухоме майно - в Іспанії, де він постійно проживає, та на яке ним було використано кошти, набуті у шлюбі з ОСОБА_1 . Тобто саме їй слід присудити машиномісце № НОМЕР_4 , відповідно змінивши оскаржуване рішення в цій частині.
Щодо задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення на його користь 172 484 гривень як компенсації за автомобіль Toyota Land Cruiser Prado, який згідно з договором зареєстрований за ОСОБА_3 , апелянт зазначає, що суд помилково вказав про відсутність оцінки вартості відчуженого автомобіля. Також залишив без уваги те, що в порушення положень ст. 81 ЦПК України ОСОБА_2 не було надано жодних доказів на спростування вартості проданого без його згоди автомобіля, який сам визначив його вартість у 300 000 гривень. При цьому клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи для визначення вартості спірного транспортного засобу не заявлялося. Сторони договору визначили вартість автомобіля Toyota Land Cruiser Prado у 120 000 гривень, тобто компенсація за автомобіль Toyota Land Cruiser Prado повинна складати 60 000 гривень. В зв'язку з цим вважає, що судом не враховано роз'яснення абз. першого п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді спарв про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".
Окрім іншого, в апеляції ОСОБА_1 вказано: правильно встановивши, що ОСОБА_1 має право на компенсацію частини вартості відчуженої без її згоди частки у ТОВ "ВП "Акватон", суд зробив хибний висновок, що це є різниця між ціною продажу та сумою стягнутих ТзОВ "Завод "Екосплав" коштів у господарському спорі. Проте, відповідно до постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №161/19023/17 вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. При вирішенні спірних правовідносин до уваги не повинні були братися, як преюдиційні, обставини, встановлені постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 21 червня 2022 року у справі №918/812/21, так як позивач не була стороною у справі, судовим рішенням ціна договору не змінювалася, а вона не зобов'язана відповідати за борговими зобов'язаннями ОСОБА_2 у господарських відносинах.
Апелянт переконана, що ОСОБА_1 має право на отримання саме половини коштів, сплачених ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу його частки, адже відчужувалася саме частка у товаристві, а не майно. При цьому завдані збитки ТзОВ "Завод "Екосплав" уже стягнув із ОСОБА_2 на підставі судового рішення у господарській справі, яке перебуває на примусовому виконанні.
Тому, просила змінити рішення суду першої інстанції в частині поділу нерухомого майна, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 ; у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частки відповідача у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон" збільшити стягнення з 3 294 681, 61 гривні на 22 617 280 гривень; у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації частки транспортного засобу Toyota Land Cruiser, модель Prado, зменшити стягнення із 150 000 гривень на 60 000 гривень. В решті просить залишити без змін.
У поданому відзиві ОСОБА_4 посилалася на обгрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 , тому просила її задовольнити, а рішення суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині - скасувати.
Обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_2 покликався на часткову незаконність та необгрунтованість оскаржуваного рішення, що полягало у неповноті з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав установленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Заявником зверталася увага на хибне застосування судом при ухваленні рішення норм ст.ст. 207-208, 355, 356, 365, 368 ЦК України, ст.ст. 9, 57, 60, 63-67, 69 СК України, ст.ст. 1, 4, 6, 13, 25, 27, 39, 61 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Вважав, що рішення в частині спору щодо квартири АДРЕСА_8 ухвалене не в інтересах ОСОБА_1 , а в інтересах третьої особи.
Не погоджується і з висновками суду про недоведеність вимоги про стягнення компенсації за спірні автомобілі, адже такі висновки суперечать встановленим фактам, а саме: позивач діяла без його згоди, тобто витрата зайвих грошей не могла бути здійснена в інтересах сім'ї. При цьому, його витрати під час навчання в Англії - купівля автомобілів, проживання і харчування вважаються витратами в інтересах сім'ї.
Посилається на зміст рішення Рівненського міського суду від 23 липня 2018 року, яким шлюб між сторонами розірвано. Так, у цьому рішенні чітко зазначається про доводи ОСОБА_2 з того приводу, що сторони понад рік спільно не проживають, а сім'я існує формально. Тобто суд мав би визнати особистою приватною власністю відповідача майно, що набуте ним під час окремого проживання з фактичним припиненням шлюбних відносин, а саме речі, придбані за час з початку квітня 2017 року.
На думку ОСОБА_2 внаслідок недодержання вимог закону місцевий суд помилково відмовив у визнанні його особистою приватною власністю коштів, які отримані ним у позику від свого брата; незаконно припинено право ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_8 ; безпідставно стягнуто 203 080,70 Євро як частини коштів, що зберігалися на депозитних рахунках та частки ОСОБА_2 у статутному капіталі у сумі 3 294 681, 61 гривні.
На думку апелянта, суд незаконно відмовив у стягненні з ОСОБА_1 компенсації за відчужений без його згоди автомобіль LEXUS, модель LX600, номер кузова НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_3 , а також за два автомобілі - Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 , і Honda CR-V, 1HGRW6850HL510869, д.н.з. НОМЕР_2 , що придбані також без його згоди та у стягненні компенсації за приховування ОСОБА_1 реальної ціни продажу будинку АДРЕСА_7 .
Порушення норм процесуального права полягало у незастосування пункту 6 ст. 95 ЦПК України щодо необхідності дослідження судом оригіналів доказів, що підтверджено висновком Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 року у справі №910/6210/20, пункту 8 цієї статті щодо легалізації офіційних іноземних документів, а також ст.ст. 81, 91 ЦПК України щодо порядку виклику свідка та обов'язків доказування і подання доказів учасниками справи, ст.ст. 77-78 цього Кодексу щодо допустимості і належності доказів у справі. Зокрема, судом прийнято до уваги ксерокопії документів без оригіналів та без їх легалізації або апостиля, що вважав помилкою або свідомим незастосуванням норм законодавства. Тому просив виключити як неналежні, недопустимі і недостовірні докази копії документів, що містяться на а.с. 58-87, 108-122, 231-232 т.1; а.с. 237-245 т. 2; а.с. 17-21, 230-236 т. 5. З наведених міркувань просить рішення Рівненського міського суду від 04 травня 2023 року скасувати:
- в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на квратиру №5 у АДРЕСА_10 та припинення права власності ОСОБА_2 на цю квартиру; в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 частини грошових коштів в сумі 203 080, 70 Євро та визнання цих витрат понесених ОСОБА_2 не в інтересах сім'ї; в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 грошової компенсації вартості частки у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон" у сумі 3 294 681, 61 гривні; в частині визнання витрат ОСОБА_1 на купівлю і продаж автомобілів Land Cruiser 200 вартістю 2 412 786 гривень і Honda CR-V вартістю 1 067 430 гривень такими, що понесені нею в інтересах сім'ї; в частині визнання факту відчуження ОСОБА_1 автомобіля Lexus GX 460 таким, що зроблено в інтересах сім'ї; в частині відмови у стягненні на його користь компенсації за приховування реальної ціни продажу будинку АДРЕСА_7 ;
У своїй апеляції ОСОБА_2 просив визнати за ним право особистої приватної власності на квратиру №5 у АДРЕСА_10 , з часткою не менше 50%; визнати з моменту підписання засновниками ТзОВ "ВП "Акватон" протоколу №69 загальних зборів від 10 серпня 2013 року частку корпоративних прав у розмірі 85%, що належали відповідачу, і частку корпоративних прав ТзОВ "ВП "Акватон" у розмірі 10%, що належали позивачу, такими, що з 10 серпня 2013 року набули статусу особистої приватної (роздільної) власності, які не підлягали повторному поділу між сторонами; визнати грошові кошти в іноземній валюті - Євро, що зберігалися ОСОБА_1 на колишньому депозитному рахунку у колишньому німецькому банку "BankSchilling&Co", такими, що були спільним роздільним майном ОСОБА_2 і не підлягали поділу між подружжям; визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на додаткову частину будинку АДРЕСА_9 , пропорційну сумі у 500 000 Євро з огляду на те, що ним при його купівлі вкладено також і особисті кошти, що належали йому на правах позичальника, тобто на праві особистої власності; визнати відчуження позивачем автомобіля Lexus GX 460 в Україні таким, що зроблено не в інтересах сім'ї; визнати витрати позивача на купівлю та продаж автомобілів Land Cruiser 200 вартістю 2 412 786 гривень і Honda CR-V вартістю 1 067 430 гривень такими, що понесені нею не в інтересах сім'ї; стягнути з ОСОБА_1 350 000 гривень компенсації за відчуження автомобіля Lexus GX 460, що зроблено не в інтересах сім'ї; стягнути з позивача 1 206 393 гривні компенсації за автомобіль Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 ; стягнути із ОСОБА_1 350 000 гривень компенсації за автомобіль Lexus GX 460, номер кузова (рами, шасі) НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_3 ; стягнути із ОСОБА_1 555 715 гривень компенсації за автомобіль Honda CR-V, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_2 та стягнути з неї компенсацію у розмірі частини від 1 446 000 гривень, що є приховуваною частиною від реальної ціни продажу будинку АДРЕСА_7 ; визнати шлюб між сторонами в період часу з квітня 2016 року до дня його офіційного розірвання 23 липня 2018 року Рівненським міським судом таким, що був практично припиненим;
ОСОБА_2 просив рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на машиномісце № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 ; визнання за нею права особистої власності на транспортний засіб Honda CR-V, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_2 ; визнання за ОСОБА_2 права особистої власності на машиномісце № НОМЕР_4 по проспекту Героїв Сталінграда у м. Києві; визнання за ним права особистої власності на транспортний засіб Lexus GX 460, номер кузова (рами, шасі) НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_3 ; стягнення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя з ОСОБА_1 на користь відповідача компенсації вартості частини транспортного засобу Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 , у сумі 150 000 гривень залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник позивача - адвокат Курганська О.В. покликалася на законність і обгрунтованість судового рішення в оскаржуваній частині, в зв'язку з чим не погоджувалася з доводами та вимогами апеляційної скарги відповідача.
ОСОБА_4 у поданому відзиві покликалася на правильність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а тому просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
На обґрунтування своєї апеляційної скарги ТзОВ "Завод "Екосплав" через свого представника - адвоката Харіну Т. Г., зазначає про порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 у сумі 203 080, 70 Євро, що зберігалися на депозитних рахунках; визнання за позивачем права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 ; визнання за позивачем права особистої приватної власності на паркомісце АДРЕСА_11 .
Щодо вимоги про стягнення 203 080,70 Євро, які зберігаються на депозитних рахунках відповідача, то вказувалося про неврахування судом того, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення матеріали справи не містять доказів про розміщення коштів на депозитних рахунках ОСОБА_2 у розмірі 203 080,70 Євро. При цьому залишено без уваги, що справа розглядалася понад п'ять років, а обставини існування спірних 203 080,70 Євро у відповідача підлягали би актуалізації на час прийняття судом свого рішення. Тому вважає, що висновки в частині стягнення з ОСОБА_2 203 080,70 Євро, які знаходяться на депозитних рахунках відповідача, свідчать про недоведеність і передчасність оскаржуваного рішення.
Недоведеними є ті обставини, що витрачені ОСОБА_2 кошти на купівлю автомобілів Toyota в сумі 31 349, 06 Євро та Lexus RX450h F-Sport в сумі 45 525, 64 Євро, оренду квартири на суму 29 286, 71 Євро в Лондоні і часткову оплату нерухомості в Іспанії за 300 000 Євро були здійснені не в інтересах сім'ї і без згоди ОСОБА_1 . Тобто пред'явлення з цього приводу відповідних вимог спрямоване на штучне створення завищених витрат відповідача з метою виведення коштів, які підлягають поверненню на користь ТзОВ "Завод "Екосплав", а також сприяє ухиленню ОСОБА_2 від виконання рішення суду. Представник апелянта вважає, що суд не врахував Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року у справі №5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження").
Заявник не погоджувався і з рішенням в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 . Справа на стадії розгляду судом першої інстанції підлягала до об'єднання в одне провадження зі справою №756/13838/20 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю та визначення часток кожного зі співвласників, яка знаходиться на вирішенні Оболонського районного суду м. Києва. У разі визнання районним судом спірної квартири спільною власністю з визначенням часток кожного із співвласників виключається/ унеможливлюється виконання судового рішення про визнання за ОСОБА_2 або ОСОБА_2 права особистої приватної власності на цю квартиру. Між тим, судом було незаконно відмовлено в об'єднанні цих справ, що вважає порушенням вимог ст. 188 ЦПК України і є підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині як такого, що створює правову невизначеність та свідчить про відсутність аналізу матеріалів справи.
Крім того, товариство вважає неправомірним присудження спірного паркомісця №128 на користь позивача, оскільки це відбулося внаслідок пред'явлення штучних позовних вимог та намагань колишнього подружжя ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зберегти сімейні активи шляхом виведення їх за межі доступу або їх зменшення.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Курганська О.В., вважаючи рішення Рівненського міського суду від 04 травня 2023 року в оскаржуваній частині законним і обґрунтованим, просила апеляційну скаргу представника ТзОВ "Завод "Екосплав" залишити без задоволення.
ОСОБА_4 у своєму відзиві покликалася на правильність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а тому просила відхилити апеляційну скаргу ТзОВ "Завод "Екосплав".
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_2 , його представник у судове засідання апеляційного суду не з'явились тричі. Так, справа до слухання була призначена на 29.08.2023 року. ОСОБА_2 , його адвокат Молинь Р. П. у судове засідання не з'явились, від адвоката надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що в цей день у Київському апеляційному суді він бере участь у іншій справі.
Справа до слухання була призначена на 17.10.2023 року на 10:45. До апеляційного суду 16 жовтня 2023 року ОСОБА_2 направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що ним розірваний договір про надання правової допомоги з адвокатом Молинь Р. П. і він має намір укласти договір з іншим адвокатом. Ще просив призначити розгляд справи після 12 листопада 2023 року, оскільки має бажання особисто бути присутнім у судовому засіданні.
Справу відкладено на 14 листопада 2023 року на 12:00. Цього дня ОСОБА_2 , його представник на апеляційний розгляд справи не з'явились без поважних причин. Заяв, клопотань із зазначенням причин неявки до суду не подали.
Заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, апеляційний суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено: 28 серпня 1979 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_12 , виданим 21 грудня 2017 року Палацом шлюбів №3 Управління ЗАГС м. Москви, актовий запис №4881.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
За час перебування у шлюбі сторонами набуто у власність рухоме та нерухоме майно, яке на час припинення шлюбних відносин перебувало у спільній сумісній власності подружжя.
Нерухоме майно:
- відповідно до свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської ради від 02 квітня 2008 року №587-С/НП за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 , яке розташоване у напівпідземному паркінгу по АДРЕСА_2 ;
-відповідно до свідоцтва про право власності від 20 серпня 2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської ради від 13 серпня 2008 року №1384-С/НП, за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на машиномісце № НОМЕР_4 у напівпідземному паркінгу по АДРЕСА_2 ;
- 27 січня 2009 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_13 від 27.01.2009 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради на праві приватної власності, зареєстровано блокований житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;
- 25.04.2016 на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_14 , виданого 24 квітня 2008 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської ради, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 260 м2, житлова площа 143,3 м2.
Рухоме майно:
- автомобіль марки Honda, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_6 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_1 ;
- автомобіль марки LEXUS, модель LX600, номер кузова НОМЕР_5 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу;
- 01.08.2006 року автомобіль марки Toyota Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 . Даний автомобіль після розірвання шлюбу 05 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу №4623/18/001277 ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 ;
- 20.04.2012 року придбано автомобіль марки LEXUS, модель RX350, номер кузова - НОМЕР_15 , д.н.з. НОМЕР_16 на ім'я ОСОБА_1 . Даний автомобіль після розірвання шлюбу 05 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу 34623/18/001277 ОСОБА_1 продала ОСОБА_7 . Вимог про стягнення компенсації за вказаний автомобіль ОСОБА_2 не заявляв, що свідчить про відсутність спору щодо поділу цього автомобіля, як спільного сумісного майна.
Враховуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції вірно визначив об'єкти рухомого і нерухомого майна, що є спільною сумісною власностю подружжя і які підлягають поділу. За рішенням місцевого суду частина майна розділена між бувшим подружжям з правильним враховуванням встановлених у справі обставини, вимог сторін та відповідних норми законодавства:
- квартиру АДРЕСА_8 , вартістю 25 368 720,00 грн, виділено у власність ОСОБА_1 ;
- машиномісце № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 , вартістю по 535 778, 00 грн, виділено у власність ОСОБА_1 ;
- машиномісце № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 , вартістю по 535 778, 00 грн, виділено у власність ОСОБА_2 ;
- житловий будинок АДРЕСА_12 , АДРЕСА_4 вартістю 34 180 031,00 грн, виділено у власність ОСОБА_2 ;
- автомобіль Honda, модель CR-V, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 700 000,00 грн виділено у власність ОСОБА_1 ;
- автомобіль Lexus, модель LX 600, 2011 року випуску модель LX600, номер кузова НОМЕР_5 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 700 000,00 грн, виділено у власність ОСОБА_2 ;
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 , у сумі 150 000 гривень.
Такий висновок є вірним, ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, апеляційний суд погоджується з таким висновком.
Так, судом правильно встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу поділу спільного сумісного рухового і нерухомого майна, яке набуто ними за час перебування у сімейних відносинах.
При цьому позивач просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 . Виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя блокований житловий будинок загальною площею 1 413 м2 житловою площею 435,5 м2 в АДРЕСА_4 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 5610100000:01:029:0416, вартістю 34 180 031,00 гривень; в користування - орендовану земельну ділянку площею 988 м2 по АДРЕСА_4 .
ОСОБА_2 просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 , а за ОСОБА_1 - визнати право особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_4 .
Висновком експерта про об'єкт незалежної оцінки від 10 квітня 2018 року встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_8 , станом на день його складання становить 25 368 720 гривень.
Зі Звіту про оцінку блокованого житлового будинку, господарських будівель, споруд та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , (реєстраційний номер звіту 180406) вбачається, що станом на 06 квітня 2018 року вартість домоволодіння становить 34 180 031 гривень, в т.ч. вартість блокованого житлового будинку, господарських будівель, споруд 32 471 430 грн. Як зазначалося у Звіті, будинок розташований на двох спарених земельних ділянках.
Земельна ділянка, кадастровий номер: 5610100000:01:029:0416, площею 0,0990 га, перебуває у власності ОСОБА_2 . Друга земельна ділянка площею 0,0988 га, цільове призначення: для обслуговування будинку, має кадастровий номер 5610100000:01:029:0418, та перебуває в оренді.
З копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії №765940 від 19 березня 2010 року видно, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0990 га, кадастровий номер 5610100000:01:029:0416, яка розташована у АДРЕСА_12 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 16 березня 2010 року Рівненська міська рада як орендодавець надала, а ОСОБА_2 як орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у АДРЕСА_12 та АДРЕСА_13 . На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна. Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
Ці обставини сторонами не заперечувалися та визнавалися.
Не заперечувалося сторонами і те, що в квартирі АДРЕСА_8 , проживає спільна дочка - ОСОБА_4 з сім'єю. Після припинення шлюбних відносин сторони не мешкають у даній квартирі. Вимог про компенсацію вартості частки спірного майна при поділі блокованого житлового будинку на квартири сторони не ставлять. При цьому спірний будинок у АДРЕСА_4 , розташований на двох земельних ділянках, одна з яких належить на праві власності відповідачу, інша надана йому ж в строкове платне користування.
Судом зроблено висновок, який учасниками справи не оспорювався, що поділ спільного нерухомого майна - квартири АДРЕСА_8 та блокованого житлового будинку в АДРЕСА_4 , у спосіб визначення сторонам ідеальних часток по кожному у праві власності на це майно призведе до утруднення його використання та розпорядження, не вирішуючи спору по суті.
З огляду на те, що застосований спосіб поділу не порушуватиме суб'єктивних цивільних прав сторін, судом в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 , а за ОСОБА_2 визнано право особистої приватної власності на блокований житловий будинок у АДРЕСА_4 .
Тому не заслуговують на увагу аргументи відповідача про припинення всупереч вимогам закону його права на квартиру АДРЕСА_8 , адже спростовуються правильністю висновків суду.
Апеляційний суд не погоджується з посиланнями представника ОСОБА_1 на хибність відмови у визнанні за останньою права особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 , виходячи з такого.
Щодо поділу машиномісць № НОМЕР_1 і №129 у АДРЕСА_2 , судом враховано, що відповідно до Висновку експерта від 10 квітня 2018 року ринкова вартість машиномісця № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , станом на день його складання становила 535 778 гривень. Цим же Висновком стверджується, що ринкова вартість машиномісця №129 у АДРЕСА_2 , станом на 10 квітня 2018 року складала 535 778 гривень (а.с.23, 24 т.1)
В засіданні суду попередньої інстанції ОСОБА_2 визнав вимоги за первісним позовом частково, а саме в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя права власності на машиномісце № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 .
Тому, з урахуванням цієї обставини, а також беручи до уваги те, що машиномісця №№ НОМЕР_1 і 129 по проспекту Героїв Сталіграда у м. Києві є рівноцінними, суд правильно визнав за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , та за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_4 за тією ж самою адресою.
Також сторонами не заперечується, що після припинення шлюбу спірний автомобіль Honda, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_6 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстроване за ОСОБА_1 , залишився у її володінні. Ними придбано і автомобіль марки LEXUS, модель LX600, номер кузова НОМЕР_5 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , правовий титул на який зареєстровано за відповідачем, і після розірвання шлюбних відносин між сторонами цей транспортний засіб залишився у володінні ОСОБА_2 .
Не можна погодитися із доводами ОСОБА_2 про необгрунтованість відмови у стягненні з ОСОБА_1 компенсації за відчужений без його згоди спірний автомобіль LEXUS, модель LX600, а також за два автомобілі - Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 , і Honda CR-V, 1HGRW6850HL510869, д.н.з. НОМЕР_2 , що придбані також без його згоди.
Так, відповідач вказував, що вартість спірного автомобіля Honda станом на дату придбання становить 1 067 430 гривень, тоді як вартість автомобіля марки LEXUS, модель LX600, 2011 року випуску, становила 700 000 гривень. При цьому посилається на те, що ОСОБА_1 на власний розсуд визначила вартість автомобіля марки Honda, модель CR-V, у розмірі 700 000 гривень, така вартість є суттєво заниженою порівняно з вартістю спірного автомобіля LEXUS, модель LX600. Отже, має бути врахована ціна, за яку було придбано транспортний засіб 11 грудня 2017 року, а саме 1 067 430 гривень (а.с.243 т.3) ((1067430 грн - 700000 грн):2) = 183 715 гривень.
Пункти 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснюють, що вартість майна, яке підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Як звернув увагу суд попередньої інстанції, оцінка вартості спірних автомобілів не проводилася, а відомості щодо ринкової вартості на час розгляду справи автомобілів марки Honda, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_6 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , та марки LEXUS, модель LX600, номер кузова НОМЕР_5 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , відсутні.
Правильним є твердження суду про те, що процесуальним обов'язком ОСОБА_2 було надання об'єктивних і переконливих доказів на спростування доводів позивача, адже самі по собі усні заперечення проти обставин, які наведені ОСОБА_1 , в силу правил ст. 78 ЦПК України, не могли бути прийняті судом. Оскільки таких доказів ним надано не було, тому слід вважати, що він не довів своїх вимоги про стягнення компенсації у розмірі 183 715 гривень.
Крім іншого, сторонами було придбано також транспортні засоби, право власності на які було зареєстроване за ОСОБА_1 : автомобіль марки Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, номер кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 ,; автомобіль марки LEXUS, модель GX460, номер кузова НОМЕР_9 , 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 ,; автомобіль марки Toyota Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 ; автомобіль марки LEXUS, модель RX350, номер кузова НОМЕР_15 , д.н.з. НОМЕР_16 .
В зв'язку з відчуженням даних автомобілів ОСОБА_1 без згоди відповідача він просив стягнути з позивача на його користь компенсацію за спірний автомобіль Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, у розмірі 1 206 393,00 гривень, компенсацію за спірний автомобіль LEXUS, модель GX460, в розмірі 319 368,00 гривень, компенсацію за спірний автомобіль Toyota Cruiser, модель Prado, в розмірі 172 484 гривні.
Щодо автомобіля марки LEXUS, модель RX350, то 05 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу 34623/18/001277 його продано ОСОБА_7 , а вимоги про стягнення компенсації за відчужений автомобіль ОСОБА_2 при вирішенні спору не заявлялися.
Разом з тим відповідач зазначав, що спірний автомобіль Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, на підставі договору купівлі-продажу №6726/17/010910 18 грудня 2017 року без його згоди було продано ОСОБА_8 . Автомобіль Toyota Cruiser, модель Prado, на підставі договору купівлі-продажу №4623/18/001277 без його згоди був проданий ОСОБА_3 . Автомобіль марки LEXUS, модель GX460, 12 жовтня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу №5641/2016/125562 без його згоди був проданий ОСОБА_9 .
Як встановлено судом, автомобіль LEXUS, модель GX460, номер кузова НОМЕР_9 , 2012 року випуску, на підставі довідки-рахунку ДПІ №600005, виданої 26.09.2012 ТОВ «Віді Еліт» і ВМД №125110002/113459, виданої 20.09.2012 Київською обласною митницею, був придбаний ОСОБА_1 , а правовий титул зареєстровано 27 вересня 2012 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу №5641/2916/125562 від 12 жовтня 2016 року даний транспортний засіб було продано ОСОБА_10 за ціною 700 000 гривень.
При цьому, з договору купівлі-продажу №AR1215 від 10 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ «Агат Авто», вбачається, що позивач придбала автомобіль марки Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, номер кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 . В подальшому на підставі договору комісії №6726/17/010910 від 08 грудня 2017 року зазначений автомобіль було продано ОСОБА_8 за ціною 1 080 000 гривень.
11 грудня 2017 року за умовами договору купівлі-продажу №121101 позивач придбала автомобіль Honda CR-V, сплативши за нього договірну вартість транспортного засобу - 1 067 430 гривень.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 спростовуються правильністю висновків суду, оскільки грошові кошти, отримані від продажу спірних автомобілів, використовувалися ОСОБА_1 для платного придбання наступних автомобілів, тобто в інтересах сім'ї. Тому правильно відмовлено в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення на його користь компенсації за спірний автомобіль марки Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, у розмірі 1 206 393,00 гривень та стягнення з ОСОБА_1 на його користь компенсації за автомобіль марки LEXUS, модель GX460, у розмірі 319 368,00 гривень.
Суду не надано інформації про вартість проданого автомобіля марки Toyota Cruiser, модель Prado, номер кузова - НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 на час розгляду справи. Однак відповідач ОСОБА_2 визначив вартість автомобіля Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова - НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 у розмірі 300 000 грн.
Суд не може прийняти до уваги заперечення ОСОБА_1 про те, що не доведена вартість автомобіля, оскільки, в порушення вимог ст.81 ЦПК України, з боку відповідача не надано будь-яких доказів на спростування вартості проданого нею транспортного засобу, без згоди позивача, яка визначена ОСОБА_2 , а також не заявлялось клопотання про призначення у даній справі судової автотоварознавчої експертизи для визначення вартості спірного майна.
З огляду на наведене, рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини відчуженого транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова - НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 у сумі 150 000 грн. є вірним.
Не може колегія суддів погодитися з аргументами представника ОСОБА_1 про хибність оскаржуваного рішення в частині присудження з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 150 000 гривень компенсації частки транспортного засобу Toyota Land Cruiser, модель Prado. Апелянт зазначає, що розмір такої компенсації мав би скласти 60 000 гривень. Цим обставинам суд попередньої інстанції дав повну і вичерпну правову оцінку, а оскаржуване рішення в цій частині містить детальний та послідовний аналіз спірних прав та обов'язків із застосуванням норм права, які підлягали до застосування при його ухваленні.
У своїх позовних вимогах ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 у розмірі 1 333 000 грн.
У задоволенні вказаних позовних вимогах суд першої інстанції відмовив правильно, що підтверджується наступним.
За умовами договору купівлі-продажу від 21 червня 1996 року сторони купили незакінчений будівництвом житловий будинок, процент готовності якого становив 93%, з надвірними будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_7 , і розташований на земельній ділянці площею 600 м2.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 12752155 від 13 листопада 2013 року) видно, що зазначений житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_1 і розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером: 5610100000:01:052:0435, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,06 га; підстава виникнення: свідоцтво про право власності серії НОМЕР_17 , видане 13.11.2013.
Згодом, 28 січня 2015 року, житловий будинок у АДРЕСА_7 , разом з земельною ділянкою, кадастровий номер: 5610100000:01:052:0435, відчужено шляхом укладення договору купівлі-продажу з третьою особою.
Ця обставина підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер довідки: 244131047 від 12 лютого 2021 року).
При цьому, ОСОБА_2 дав згоду на продаж позивачем зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями за ціною 100 000 гривень на умовах, визначених нею самостійно.
Тому, не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2 про обгрунтованість його вимог щодо стягнення на користь із ОСОБА_1 1 446 000 гривень як компенсації частини коштів, що є прихованою позивачем частиною від реальної ціни продажу вказаного житлового будинку. При цьому ним не було доведено тих обставин, що ОСОБА_1 здійснила відчуження житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_7 , та земельної ділянки з кадастровим номером: 5610100000:01:052:0435, на власний розсуд проти волі відповідача і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, адже ОСОБА_2 згода на відчуження даного нерухомого майна висловлена письмово з її нотаріальним посвідченням.
Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що грошові кошти, які були на його рахунку в Німеччині, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя внаслідок того, що він їх позичив у брата на підставі договору позики, то вони теж не заслуговують на увагу. Обгрунтовуючи свої твердження, відповідач у суді першої інстанції подав копію розписки від 12 грудня 2018 року про те, що ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_2 позичені ним йому кошти згідно з договором позики від 22 квітня 2006 в сумі 500 000.
Знаходження у позичальника розписки про повернення коштів свідчить про виконання обов'язку про повернення боргу, проте не спростовує презумпцію спільного майна подружжя. Інших засобів доказування на спростування доводів ОСОБА_1 відповідач не подав. Більше того, умовами розписки не визначено, яку саме валюту було використано при позиці.
Спростовуються обгрунтованістю висновків суду і покликання ОСОБА_2 на помилковість судового рішення в частині стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 3294681,61 гривні як компенсації вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон".
Так, судом встановлено, що 19 квітня 2021 року ОСОБА_2 , без згоди позивача, уклав договір купівлі-продажу частки учасника у статутному капіталі ТзОВ «ВП «Акватон», за яким продав належну йому частку в товаристві, розмір якої складає 85% у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон", на користь ТзОВ "Завод "Екосплав" за ціною, що еквівалентна 1 400 000 Євро. 23 квітня 2021 року відповідач направив позивачу пропозицію щодо реалізації переважного права на придбання частки у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон", де пропонував придбати частку за ціною, що еквівалентна 1 400 000 Євро. Ця пропозиція фактично відхилена, а своєї згоди на укладення правочину вона не надала. Оскільки при укладенні договору купівлі-продажу від 19 квітня 2021 року ОСОБА_2 не отримав письмової згоди позивача, як другого з подружжя, та відчуження частки у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон" відбулось не в інтересах сім'ї, ОСОБА_1 вимагала задовольнити позов та поділити спільне сумісне майно, стягнувши з відповідача на її користь частину від частки у статутному капіталі ТзОВ «ВП «Акватон», яка є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме 700 000,00 Євро в еквіваленті національної грошової одиниці України - гривні.
За цим договором ОСОБА_2 (продавець) та ТзОВ "Завод "Екосплав" (покупець) уклали його з метою купівлі-продажу частки учасника у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон". За умовами пункту 1.1 договору, предметом якого є частка у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон", відомості про що зазначені нижче, яку продавець передає у власність покупця, а покупець приймає її і зобов'язується сплатити її вартість.
Відомості про частку продавця у статутному капіталі Товариства, яка відчужується за цим Договором: загальний розмір частки продавця на дату підписання цього договору, зазначений у ЄДР, та складає 8 500 000, 00 гривень; Розмір частки продавця, яка відчужується за цим договором, складає: 8 500 000, 00 гривень, що становить 85% у статутному капіталі товариства; частка в товаристві, яка належить продавцю станом на дату укладання цього договору на підставі останньої редакції Статуту ТзОВ "ВП "Акватон", затвердженого загальними зборами у відповідності до протоколу від 10.08.2013 №69, сформована повністю; продаж частки здійснюється за ціною продажу частки, визначеної цим договором, відповідно до вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», Цивільного кодексу України та інших правових норм чинного законодавства України.(п.1.3 договору).
Сторони погодили, що ціна продажу частки за договором визначається та сплачується в національній валюті - гривні, у розмірі, що є еквівалентом 1 400 000 Євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України станом на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті кожного платежу або даті відкриття акредитиву у відповідності до умов договору та публікується на сайті www.udinform.com.(п.2.1 Договору).
Пунктом 2.2 договору визначено порядок оплати продажу частки: сплата ціни продажу частки здійснюється покупцем таким чином: 2.2.1 Протягом п'яти робочих днів з моменту підписання договору покупець сплачує продавцеві завдаток в розмірі, що є еквівалентом 140 000 Євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України станом на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті кожного платежу. 2.2.2 Оплата залишку ціни продажу частки у розмірі, що є еквівалентом 1 260 000 Євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України станом на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті відкриття акредитиву, здійснюється шляхом відкриття у обслуговуючому продавця та покупця банку згідно із р.11 договору покритого, неподільного та безвідкличного акредитиву не пізніше ніж за три робочих дні до дня підписання акту, як вказано нижче. Акредитив відкривається покупцем на користь продавця строком до 19 липня 2021 року.
21 квітня 2021 року покупцем перераховано на розрахунковий рахунок продавця завдаток в розмірі, що є еквівалентом 140 000 Євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України станом на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті кожного платежу, а саме 4 723 066, 74 гривні, що підтверджується платіжними дорученнями №1496 від 21.04.2021 та №1497 від 22.04.2021.
В подальшому, 12 липня 2021 року, сторони підписали та нотаріально посвідчили акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ВП "Акватон", провели державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.19 липня 2021 року ОСОБА_2 отримав залишок оплати вартості відчуженої частки у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон" згідно з договором купівлі-продажу у розмірі, що є еквівалентним 1 260 000 Євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України станом на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті відкриття акредитиву. Цей залишок коштів за відчужену частку у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон" відповідно до договору купівлі-продажу у розмірі, що є еквівалентом 1 260 000 Євро, склав 40 711 104 гривень, що стверджується відповідною довідкою банку .
Визначаючи розмір грошової компенсації вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон", яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , суд правильно взяв до уваги, що ТзОВ "Завод "Екосплав" звертався до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну умов договору та стягнення грошових коштів. За наслідками вирішення правовідносин Північно-західним апеляційним господарським судом 21 червня 2022 року у справі №918/812/21 стягнуто з відповідача на користь ТзОВ "Завод "Екосплав" грошові кошти у розмірі 38 844 807, 52 гривні та 582 672, 11 гривень судового збору .
З мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду видно, що ним надавалась оцінка укладеному між ОСОБА_2 та ТзОВ "Завод «Екосплав" договору від 19 квітня 2021 року купівлі-продажу частки учасника у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон". Також встановлено, що ТзОВ "Завод "Екосплав" фактично здійснив оплату за більшу кількість товару, ніж отримав.
Згідно із ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З висновку Верховного Суду, що викладений у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц та від 28 липня 2021 року у справі № 755/10979/19, вбачається, що преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлена у судовому рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
З огляду на це, суд правильно вирішив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТзОВ "ВП "Акватон" у сумі 3294 681,61 гривень ((від 45 434170,74 грн. як вартості частки за договором відняти 38844807,52 гривень згідно з постановою від 21 червня 2022 року у справі №918/812/21) : 2).
Необгрунтованими визнаються твердження ОСОБА_2 про те, що за рішенням Рівненського міського суду від 23 липня 2018 року, яким шлюб між сторонами розірвано, встановлено факти непроживання сторін спільно понад рік, тобто сім'я існувала формально, а фактично - сторони проживали окремо. Тому вважав, що суд мав би визнати особистою приватною власністю відповідача майно, яке набуте ним під час окремого проживання з фактичним припиненням шлюбних відносин, а саме речі, що придбані за час з початку квітня 2017 року.
Між тим, обставини, на які посилається ОСОБА_2 , не можна вважати встановленими фактами, адже зі змісту судового рішення, на яке він покликається, видно, що це є лише доводи, на яких ґрунтувався сам ОСОБА_2 при пред'явленні позову. Тобто вони не є преюдиційними обставинами в розумінні ст. 82 ЦПК України і не тягнуть юридичних наслідків, на яких наполягав заявник.
Окрім іншого, ОСОБА_1 просила у своїх вимогах компенсувати їй половину витрат ОСОБА_2 , які він поніс з липня 2017 року по червень 2018 року, тобто у період пербування сторін у шлюбі. Позивач вказувала, що відповідач ОСОБА_2 грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя та перебували на відкритому рахунку IVAN НОМЕР_18 у банку «BANKSCHILLING”, витратив не в інтересах сім'ї, без її згоди на придбання майна та плату за проживання іншої особи.
Заперечуючи щодо цих позовних вимог, відповідач вказував, що під час його проживання у ОСОБА_12 користувався орендованою квартирою, автомобілями. За умовами оренди плата за оренду квартири здійснюється попередньо за шість місяців. Тому він здійснював оплату у жовтні 2016 року, квітні та жовтні 2017 року. При достроковому припиненні оренди сплачена орендна плата не повертається. Він достроково виїхав з орендованої квартири в листопаді 2017 року, а тому оплачена орендна плата йому повернута не була.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 та витрачені ним не в інтересах сім'ї в сумі 203 080,7 Євро є обґрунтованими і законними.
З висновком місцевого суду у цій частині апеляційний суд не погоджується, виходячи із слідуючого.
Обгрунтовуючи вимоги про стягнення половини витрат, які здійснив ОСОБА_2 не в інтересах сім'ї, позивачка ОСОБА_1 вказувала на те, що ОСОБА_2 мав відкритий рахунок IVAN НОМЕР_18 у банку «BANKSCHILLING” м.Бад Кіссінген Німеччина і з цього рахунку витрачав кошти:
- 26.07.2016 року 31 349,06 євро, призначення платежу інв.№10020283 замовлення №1351496 від 18.03.2016 Toyota ;
- 24.03.2017 витрачено 45 525,64 євро, призначення платежу передоплата за Lexus модель RX450h F-Sport;
- 10.10.2017 року в сумі 29 286,71 євро витрачено на оплату житла для проживання іншої особи.
- 06.02.2018 року 300000 Євро витрачено на Віллу у проспекті «Середземноморські розкішні вілли» на земельній ділянці номер 21-AS-16- у муніципалітеті Фіненстрат, Авеніда Барселони, набуту ОСОБА_2 під час шлюбу за Договором від 06.02.2018 року.
Належними та допустимими доказами для задоволення цих вимог суд першої інстанції визнав:
- копію додатку 1-1 від 29.07.2016 до виписки про рух коштів на рахунку ОСОБА_13 № НОМЕР_19 з якого вбачається списання коштів 26.07.2016 призначення платежу інв.№10020283 замовлення №1351496 від 18.03.2016 Toyota в сумі 31 349,06 євро;
-копію форми замовлення транспортного засобу на ім'я ОСОБА_14 , інформація про транспортний засіб що замовляється марка Lexus модель RX450h F-Sport загальна ціна 61 136 євро;
-копію виписки про рух коштів на рахунку ОСОБА_13 № НОМЕР_19 з якої вбачається списання коштів 24.03.2017 в сумі 45 525,64 євро призначення платежу передоплата за Lexus модель RX450h F-Sport;
- копію нотаріально посвідчених поясненнь ОСОБА_15 від 24.05.2019 року, яка вказала, що виконуючи доручення ОСОБА_2 нею був укладений договір на придбання автомобіля марки Toyota;
- договір від 06.02.2018 року ОСОБА_16 з Компанією ТОВ «Абібат Креатіва» про куплю-продаж вілли з ідентифікаційним номером А-5 у проспекті «Середземноморські розкішні вілли», на земельній ділянці номер 21-AS-16-, призначеній для відокремленого будівництва, розташована у муніципальному районі міста Фіненстрат в Іспанії в загальній сумі 300 000 євро.
Достовірність цих документів ОСОБА_2 заперечував, як і заперечував, щодо здійснених ним витрат, які під час шлюбу використовувались не в інтересах сім'ї.
За ч. 1. ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належність, допустимість, порядок подання доказів врегульовано Главою 5 ЦПК України, де зазначено: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом . Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.ст. 77-80 ЦПК).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до ч. 8 ст. 95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Конвенція 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов'язковість якої надана Законом України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" від 10 січня 2002 року, набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання з 22 грудня 2003 року.
Статтею 3 вказаної Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Згідно з частинами 2,3 статті 5 Конвенції 1961 року заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний у будь-якій державі-учасниці цієї Конвенції.
Відповідно до статті 1 Гаазької конвенції, вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з договірних держав і мають бути представлені на території іншої договірної держави.
В силу статті 9 Конституції України положення Конвенції 1961 року необхідно вважати частиною національного законодавства, що є обов'язковим до застосування в Україні до відповідних відносин.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, не звернув уваги на те, що копії документів та їх переклад, якими обґрунтовувались вимоги про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені ОСОБА_2 ним не в інтересах сім'ї в період перебування сторін у шлюбі з липня 2017 року по червень 2018 року в сумі 203 080,7 Євро, надані ОСОБА_1 без апостиля компетентного органу держави, тому не можуть вважатись належними та допустимими доказами.
Судом не встановлено походження копій цих документів, а також матеріали справи не містять доказів, які би посвідчували офіційне походження іноземних документів.
Як видно з матеріалів справи до банку «BANKSCHILLING” м.Бад Кіссінген Німеччина представником ОСОБА_1 направлялись запити про надання даних щодо руху коштів, які перебувають на рахунках на ім'я ОСОБА_2 за період з 1 березня 2017 року по 01.03.2019 року і згідно відповіді від 04.04.2019 року банк «BANKSCHILLING” м.Бад Кіссінген даних про рух коштів не надав. З метою отримання такої інформації місцевий суд ухвалою від 17 липня 2019 року звертався із судовим дорученням про надання правової допомоги (про виконання окремої процесуальної дії) до компетентного суду/компетентного органу Федеральної Республіки Німеччина. Доручення не виконане за відмови банком надати інформацію.
Зазначене дає підстави для висновку, що належних та достовірних доказів, які обґрунтовували б вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені ОСОБА_2 ним не в інтересах сім'ї в період з липня 2017 року по червень 2018 року матеріали справи не містять.
Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Із рішення Рівненського міського від 23 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу вбачається, що ОСОБА_2 , заперечуючи проти вимог, вказувала, що їх шлюб існує, у липні 2018 року вони спільно проживали у Німеччині, і на її думку ОСОБА_2 надалі бажає проживати з нею спільно.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Враховуючи принцип рівності прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, відсутність належних доказів про витрати ОСОБА_2 коштів за угодами, які потребують згоди, апеляційний суд приходить до висновку про незаконність рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 203 080 Євро 70 центів.
З цих самих міркувань аргументи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ТОВ "Завод "Екосплав" заслуговують на увагу і підтверджують про хибність висновків щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 203 080, 70 Євро як частини грошових коштів, що зберігалися на депозитних рахунках відповідача, однак витрачених ним не в інтересах сім'ї.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Щодо доводів апеляційних скарг про недодержання судом попередньої інстанції норм процесуального права, то з ними погодитися не можна.
Так, відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Між тим, будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв'язання спірних правовідносин, матеріали справи не містять, заявниками представлено не було, а апеляційним судом їх не було здобуто.
При цьому відсутні й обставини порушення норм процесуального права, які спонукали би до обов'язкового скасування судового рішення, що передбачено ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Решта доводів апеляційних скарг є необгрунтованими і тому апеляційним судом теж відхиляються.
Норми частини четвертої ст. 367 ЦПК України передбачають, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Натомість таких фактів порушення норм процесуального права чи помилкового застосування норм матеріального права, що передбачені зазначеною вимогою закону, колегією суддів при розгляді апеляційних скарг встановлено не було.
Європейський суд з прав людини вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27 вересня 2001 року).
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищенаведене, апеляціний суд, врахувавши досліджені обставини, аргументи
апеляційних скарг та норми законодавства, прийшов до висновку про недоведеність вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені не в інтересах сім'ї в сумі 203 080 Євро 7 центів, тому у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог.
В іншій частині спірних правовідносин суд першої інстанції повно і правильно з'ясувавши обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та обгрунтовано частково задовольнив первісний та зустрічний позови, відмовивши ОСОБА_3 у задоволенні позову повністю.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курганської Олени Вікторівни, залишити без задоволення.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" - адвоката Харіної Тетяни Геннадіївни, задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 та витрачені ним не в інтересах сім'ї в сумі 203 080(двісті три тисячі вісімдесят) Євро 7 центів скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені не в інтересах сім'ї в сумі 203 080(двісті три тисячі вісімдесят) Євро 7 центів відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 листопада 2023 року.
Головуючий: Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.