ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 524/7697/22 Номер провадження 22-ц/814/3928/23Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.,
розглянула у письмовому провадженні за наявними матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Кременчуцького міськрайонного центра зайнятості на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2023 року у справі за позовом Кременчуцького міськрайонного центра зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2022 року Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з відповідача незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 11 481 грн 99 коп.
В обгрунтування позову представник позивача вказував, що 30.03.2017 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання (поновлення) йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, оскільки на той момент він не був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається та не отримував пенсії.
Відповідно до вимог чинного законодавства йому була призначена та виплачувалася допомога по безробіттю. На виконання вимог п. 18 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення» Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості було проведено розслідування страхового випадку відносно відповідача шляхом інформаційного обміну даних з податковим органом, державним центром зайнятості. Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 45 від 07.04.2022 року встановлено, що в період перебування на обліку в Кременчуцькому міськрайонному центрі зайнятості ОСОБА_1 одночасно отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 28.03.2017 року по 09.10.2017 року.
Таким чином, сума незаконно отриманої допомоги по безробіттю відповідача за період з 30.03.2017 року по 08.10.2017 року становить 11 481 грн. 99 коп.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Не погодившись з вказаним рішенням Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач із січня 2014 року отримує пенсію за вислугу років, що свідчить про умисне подання у 2017 році недостовірних відомостей до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості.
Вказує, що строк позовом давності позивачем не пропущено, оскільки саме актом розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття» № 45 від 07.04.2022 року встановлено, що в період перебування на обліку в Кременчуцькому МРЦЗЩ з 30.03.2017 року по 09.10.2017 року ОСОБА_1 одночасно отримував пенсію за вислугу років з 01.01.2014 року.
Таким чином вважає, що саме з цього часу у Кременчуцького МРЦЗЩ виникли законні підстави для звернення до суду.
Окрім того вказує, що ЗУ від 30.03.2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ « Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту « Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби ( COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Таким чином вважає, що позивач звернувся до суду з позовом в межах строків позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частини четверта, шоста статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК України).
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.03.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.
Також встановлено, що в результаті обміну інформацією з Державним центром зайнятості та Державною фіскальною службою України, було виявлено порушення умов перебування ОСОБА_1 у період перебування на обліку, як безробітного в центрі зайнятості.
07.04.2022 року Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості складено акт № 45 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Актом встановлено, що ОСОБА_1 не мав права на отримання допомоги по безробіттю з 30.03.2017 року по 08.10.2017 року, оскільки під час перебування на обліку у Кременчуцькому міськрайонному центрі зайнятості він одночасно отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 28.03.2017 року по 09.10.2017 року.
07.04.2022 року Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості було видано наказ № 53 про повернення ОСОБА_1 безпідставно нарахованої допомоги по безробіттю за період з 30.03.2017 року по 08.10.2017 року у розмірі 11 481 грн 99 коп.
Відповідачу було направлено повідомлення про необхідність відшкодування незаконно отриманих коштів, яке залишилось поза увагою відповідача.
Місцевим судом встановлено, що відповідач зобов'язаний був повідомити позивача про призначення йому пенсії за вислугу років, однак не зробив цього. ОСОБА_1 , зловживаючи своїми обов'язками, приховав від центру зайнятості інформацію про призначення йому пенсії за вислугу років і цим самим безпідставно отримав статус безробітного та допомогу по безробіттю у відповідному розмірі.
Проте, відповідач звернувся до суду зі заявою про застосування строків позовної давності, а тому районний суд відмовив задоволенні позову із цих підстав, оскільки початок перебігу позовної давності починається від дня надання відповідачу статусу безробітного і призначення їй допомоги по безробіттю, а саме: з 30 березня 2017 року, тобто строк позовної давності, передбачений ст.257 Цивільного кодексу України, до вказаних позовних вимог сплив у березні 2020 року, а з позовом про стягнення незаконно виплаченої допомоги по безробіттю сторона позивача звернулася лише у грудні 2022 та про поважність причин пропуску такого строку сторона позивача суду не повідомила, та не заявила перед судом клопотання про поновлення такого строку.
Колегія суддів вважає такий висновок районного суду вірним з наступних підстав.
Безробітним, згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про зайнятість населення, є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
При цьому, відповідно до пункту першого частини першої статті 43 Закону України Про зайнятість населення, статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років.
Пунктом 7 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на випадок безробіття передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.
З урахуванням наведеного призначення пенсії на пільгових умовах є підставою для припинення реєстрації безробітного, а також унеможливлює таку реєстрацію у випадку звернення до служби зайнятості особи, яка таку пенсію вже отримує.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2018 року у справі №452/1710/16-ц.
Відповідно до частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на випадок безробіття застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Частиною третьою статті 36 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Отже, неповідомлення особою обставини, яка не дає право їй для визнання її безробітною свідчить про невиконання нею своїх обов'язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення.
Згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на випадок безробіття фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року №6-91цс14 та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17 (провадження №61-33727сво18).
Враховуючи наведене, добросовісність безробітного полягає у своєчасному повідомленні Державної служби зайнятості України, в особі відповідного районного центру, про відсутність або втрату ним права на отримання допомоги по безробіттю.
Місцевим судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 під час постановлення на облік в Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості був особою, якій було призначено пенсію за вислугу років і він такий факт приховав та не повідомив позивача при поданні заяви про надання йому статусу безробітного, а тому, незаконно отримав статус безробітного та право на виплату допомоги по безробіттю упродовж перебування на обліку за період з 30 березня 2017 року по 08 жовтня 2017 року в сумі 11481,99 гривень.
Вказані обставини, які були встановлені судом першої інстанції, не оспорювалися відповідачем. Тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що даний позов є обґрунтованим.
Однак, відповідач подав до суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбачені ст.267 ЦК України і просив суд відмовити на підставі цього в задоволенні позову.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що початок перебігу строку позовної давності починається від дня надання ОСОБА_1 позивачем статусу безробітного, а саме з 30 березня 2017 року.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком викладеним в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №727/4084/16, від 13 лютого 2020 року в справі №302/66/17 в подібних правовідносинах, який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України має бути врахований судом при розгляду справи.
Сплив позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог. Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі, суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, зазначає у рішенні про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи те, що початок перебігу позовної давності почався від дня надання відповідачу ОСОБА_1 статусу безробітного і призначення йому допомоги по безробіттю, а саме з 30 березня 2017 року, тому строк позовної давності, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України, до вказаних позовних вимог сплив у березні 2020 році, а з позовом про стягнення незаконно виплаченої допомоги по безробіттю сторона позивача звернулася лише у грудні 2022 року і про поважність причин пропуску такого строку сторона позивача суду не повідомила, та не заявила перед судом клопотання про поновлення такого строку.
В зв'язку з цим висновки суду першої інстанції про відмову в позові за пропуском позивачем строку позовної давності є законними та обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки позивачу лише 07 квітня 2022 року, тобто з часу складання акту № 45 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стало відомо про неправомірне отримання відповідачем допомоги по безробіттю слід відхилити, з підстав наведених в мотивувальній частині постанови, крім того такі доводи суперечать нормам матеріального права та правовим позиція Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину» не заслуговують на увагу, оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX набув чинності 2 квітня 2020 року,в той час як строк позовної давності у даній справі сплив 30.03.2020 року.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги на законність судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів та встановлення фактичних обставин справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Оскільки рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну Кременчуцького міськрайонного центра зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20.11.2023 р.
Головуюча суддя О.В.Чумак
Судді О.І. Обідіна
О.В. Прядкіна