ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" листопада 2023 р. Справа№ 925/257/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Лунгул Л.А. ордер ВЕ № 1091755 від 26.06.2023
від відповідача: Демідовський А.В. копія витягу
від третьої особи: не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду Черкаської області від 01.06.2023 (повний текст складено 06.06.2023)
та апеляційної скарги Смілянської міської ради
на додаткове рішення господарського суду Черкаської області від 16.06.2023 (повний текст складено 21.06.2023)
у справі № 925/257/23 (суддя - Скиба Г.М.)
за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Смілянської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - комунальне некомерційне підприємство "Смілянська міська лікарня" Смілянської міської ради
про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до господарського суду Черкаської області із позовом до Смілянської міської ради про витребування будівлі трансформаторної підстанції, яка позначена літерою "О" в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі - РПВН), Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, та є складовою частиною об'єкту нерухомого майна, який розташований за адресою: Черкаська область, м. Сміла, вул. Шевченка Тараса, буд. 1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 446210971105, номер об'єкта в РПВН 13890138 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № НЮ-14/318 від 30.03.2023; а.с. 92-93 том 1).
В обґрунтування позовних вимог заявник зазначав, що будівля трансформаторної підстанції перебуває на балансі залізниці з 1974 року по теперішній час, у зв'язку з чим, на переконання позивача, він згідно положень ст. 85 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 115 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набув право власності на це майно, однак згідно інформації з реєстрів вказаний об'єкт нерухомого майна станом на 23.01.2023 є власністю відповідача, що, на думку позивача, - незаконно і змусило його звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.06.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що спірне нерухоме майно у складі цілісного майнового комплексу було передано територіальній громаді м. Сміла згідно положень Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" і позивачем не доведено права на його володіння.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивач не вчиняв жодних дій стосовно відчуження спірного майна, зокрема, передачу його у державну власність. При цьому, зазначив, що були відсутні підстави для оформлення права власності на майно за Смілянською міською радою та передачі на праві оперативного управління комунальному некомерційному підприємству "Смілянська міська лікарня" Смілянської міської ради, а отже таке майно незаконно вибуло з володіння позивача.
Додатковим рішенням господарського суду Черкаської області від 16.06.2023 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про стягнення з позивача 1 481,84 грн. понесених витрат на відрядження представників до суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд прийшов до висновку, що компенсація витрат відповідача, пов'язаних з відрядженням його працівників у судові засідання з розгляду даної справи, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань юридичної особи і не є судовими витратами в розумінні приписів статей 128, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Окрім того, відповідач не був позбавлений можливості приймати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції й вчиняти процесуальні дії в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а отже відповідачем у заяві не конкретизовано із вчиненням яких саме процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, пов'язано відрядження представників у судові засідання, участь представників у яких судом визнано необов'язковою.
Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням, Смілянська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з позивача 1 481,84 грн. витрат на відрядження.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, міська рада зазначила про те, що будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані з її розглядом є процесуальною дією, а відтак і витрати, понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат. Відповідач також посилався на те, що судом помилково зроблено висновок про відсутність необхідності в понесенні таких витрат міською радою.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), судді: Барсук М.А., Кропивна Л.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами та призначено справу до розгляду на 03.10.2023.
27.07.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про участь його представника в режимі відеоконференції.
08.08.2023 до суду від позивача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу відповідача.
09.08.2023 до суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 задоволено клопотання позивача про участь його представника в режимі відеоконференції.
02.10.2023 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), судді: Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю, прийнято апеляційні скарги до провадження у визначеному складі суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 відкладено розгляд справи на 14.11.2023.
10.11.2023 до суду надійшла заява відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 задоволено вказану заяву.
В судовому засіданні 14.11.2023 представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги, в задоволенні скарги відповідача - відмовити. Додаткове рішення просив залишити без змін.
Відповідач в судовому засіданні вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для скасування відсутні. Також, просив скасувати додаткове рішення та повністю відшкодувати судові витрати.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином (а.с. 123,124 т.2) поважних причин неявки в судове засідання не повідомили.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
А тому, колегія суддів, зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи у судовому засіданні 14.11.2023.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а скарга відповідача є частково обґрунтованою, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно із свідоцтвом про право власності від 17.02.2006 серії ЯЯЯ № 159339 (а.с. 158 зворот том 1), виданого на підставі рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради № 28 від 17.01.2006, - право власності на комплекс нежитлових будівель (зокрема, трансформаторну підстанцію, літ. "О") за адресою: м. Сміла, вул. Жовтнева, 1, належить Державі (на праві оперативного управління відділкової лікарні станції Шевченко Одеської залізниці).
Такі ж відомості містяться в державному Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 13890138; а.с. 157 зворот том 1).
09.02.2015 Смілянською міською радою прийнято рішення № 62-8/VІ про надання згоди на передачу державного закладу (далі - ДЗ) "Відділкова лікарня станції імені Тараса Шевченка державного підприємства (далі - ДП) "Одеська залізниця" у комунальну власність м. Сміла (а.с. 53 том 1).
18.06.2015 Смілянською міською радою прийнято рішення № 69-5/VІ про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Сміла цілісного майнового комплексу (далі - ЦМК) державний заклад "Відділкова лікарня станції імені Тараса Шевченка ДП "Одеська залізниця", до якого зокрема входить спірний об'єкт (а.с. 54 том 1).
12.08.2015 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 817-р передано цілісні майнові комплекси державних закладів охорони здоров'я у власність (спільну власність) територіальних громад (а.с. 55 том 1).
Згідно пункту 12 додатку до цього розпорядження до переліку цілісних майнових комплексів увійшов державний заклад "Відділкова лікарня станції імені Тараса Шевченка ДП "Одеська залізниця" (ЄДРПОУ 0111115), що розміщений на земельних ділянках (кадастрові номери 7110500000:09:003:0178, 7110500000:09:003:0177, 7110500000:09:003:0176, 7120355700:01:001:0008, 7110136700:06:001:0090) площею 0,0331, 0,7022, 5,1812, 0,3136 і 0,1425 га, - у власність територіальної громади м. Сміли (Черкаська область) (а.с. 55-56 том 1).
В подальшому, 23.09.2015 року виконавчим комітетом Смілянської міської ради прийнято рішення № 427 про утворення комісії з питання безоплатної передачі до комунальної власності м. Сміла ЦМК ДЗ "Відділкова лікарня ст. ім. Т. Шевченка ДП "Одеська залізниця" та додатком до рішення затверджено склад комісії (а.с. 58-61 том 1).
Так, 10.12.2015 року виконавчим комітетом Смілянської міської ради Черкаської області прийнято рішення № 493 про затвердження акту приймання-передачі з державної до комунальної власності м. Сміла ЦМК ДЗ "Відділкова лікарня ст. ім. Т. Шевченка ДП "Одеська залізниця" (а.с. 62-63 том 1).
Згідно з актом приймання-передачі ЦМК ДЗ "Відділкова лікарня станції імені Т. Шевченка ДП "Одеська залізниця" (а.с. 64-74 том 1) комісією з безоплатної передачі (до складу якої входили представники ДП "Одеська залізниця" - заступник начальника медичної служби Лисий О.Г., головний бухгалтер медичної служби - Щебет С.Ю.) 23.10.2015 проведено обстеження об'єкту передачі ЦМК ДЗ "Відділкова лікарня станції імені Т. Шевченка ДП "Одеська залізниця", що передається в комунальну власність територіальної громади м. Сміли, та встановлено, що:
- до складу об'єкту передачі - комплекс нежитлових будівель за адресою: Черкаська область, м. Сміла, вул. Жовтнева, 1, разом із земельною ділянкою площею 5,1812 га, кадастровий номер 7110500000:09:003:0176, входить, зокрема, трансформаторна підстанція 1970 року введення в експлуатацію (будівельний об'єм (загальний) - 220 куб.м, площа забудови - 53,6 кв.м, загальна площа будівлі - 23,6 кв.м (а.с. 68 том 1).
18.02.2016 рішенням Смілянської міської ради Черкаської області № 12-24/VII вулицю Жовтневу у місті Сміла перейменовано на вулицю Тараса Шевченка (а.с. 159 том 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майно № 329114168 від 13.04.2023 (а.с. 147-157 том 1) 27.04.2016 за номером 14398097 внесені відомості про право власності Смілянської міської ради на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 446210971105 - комплекс нежитлових будівель за адресою: м. Сміла, вул. Шевченка Тараса, буд. 1, до складової частини якого, зокрема, входить спірний об'єкт - трансформаторна підстанція літ. "О".
Згідно з технічним паспортом на об'єкт за адресою: Черкаська область, Черкаський район, Смілянська територіальна громада, м. Сміла (станом на 01.01.2021) Черкаська область, Черкаський район, Смілянська ТГ, м. Сміла, вул. Т. Шевченка, 1, виготовленого комунальним проектно-виробничим підприємством "Архітектурно-планувальне бюро" на замовлення комунального некомерційного підприємства "Смілянська міська лікарня" Смілянської міської ради (ЄДРПОУ 02005026) станом на 22.03.2023 (а.с. 116-120 том 1):
- в експлікації до схеми розташування будівель та споруд за літ. "О" числиться запис про будівлю/споруду - "трансформаторна підстанція" (а.с. 117 зворот);
- план громадського будинку літ. "О" по вул. Шевченка, 1 в м. Сміла, Смілянської територіальної громади Черкаського району Черкаської області в масштабі 1:100 (а.с. 118 том 1);
- експлікація приміщень громадського будинку літ. "О" по вул. Т. Шевченка, 1, м. Сміла, Смілянська територіальна громада, Черкаський район, Черкаська область, згідно з яким остання складається з відокремлених груп приміщень (4 приміщення трансформаторні підстанції площею 5,5 кв.м, 5,6 кв.м, 13,1 кв.м, 14,08 кв.м, загальною площею - 39,0 кв.м);
- характеристика громадського будинку, господарських будівель та споруд: за літ. "О" - трансформаторна підстанція (фундамент - бетон, стіни - цегла, покрівля - рубероїд, площа основи забудівлі - 53,6 кв.м).
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що майно товариства "Одеська залізниця" складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, в тому числі права господарського відання майном, переданого товариству тощо.
Відповідно зведеного переліку майна Одеської залізниці, що вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Українська залізниця" (а.с. 13-16 том 1), складеним на підставі результатів інвентаризації майна станом на 31.07.2014, проведеної на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення ПАТ "Українська залізниця", наказу Міністерства інфраструктури № 301 від 09.07.2014, та результатів оцінки ринкової вартості майна та майнових прав для цілей формування статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", проведеної ТОВ "Делойт і Туш" на виконання договору "Про надання послуг з оцінки" № FAS/2014/28383 від 26.12.2014 та рецензії Фонду державного майна України та затвердженим Міністром інфраструктури України від 18.08.2015, до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" (в тому числі) увійшла будівля трансформаторної підстанції-93, що розташована за адресою: Черкаська область, м. Сміла, вул. Жовтнева,1 (інвентарний номер 011045-12Л).
Підстави набуття права на це майно ПАТ "Українська залізниця" та внесення спірного майна в статутний фонд залізниці - не вказані.
Відповідно до наказу ПАТ "Укрзалізниця № 046 від 01.12.2015 "Про наділення майном регіональної філії "Одеська залізниця" (а.с. 23 том 1) будівля трансформаторної підстанції-93 відноситься до майна ПАТ "Укрзалізниця", а регіональна філія "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" є її балансоутримувачем (а.с. 25 том 1), користується та експлуатує її, що підтверджується інвентарними картками № 66 та № 011-045-12Л (а.с. 10-12 том 1) та витягами з інвентаризаційного опису за 2019-2022 роки (а.с. 173-184 том 1).
Відповідно до затвердженого 27.11.2018 статуту АТ "Українська залізниця" майно товариства формується в тому числі і за рахунок майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства - пункт 32 статуту.
Враховуючи наведене, позивач стверджував, що спірна будівля трансформаторної підстанції перебуває на балансі залізниці з 1974 року, регіональна філія "Одеська залізниця" є балансоутримувачем цього майна і жодних дій на його відчуження не вчиняла, проте це майно протиправно перебуває в комунальній власності громади.
Свої вимоги позивач обґрунтовував посиланнями на приписи ст.ст. 115, 317, 318, 334, 387 ЦК України, ст. 85 ГК України, Закону України "Про особливості утворення ПАТ залізничного транспорту загального користування" та просив витребувати майно з незаконного володіння територіальної громади.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції встановлено, що спірне нерухоме майно у складі ЦМК було передано територіальній громаді м. Сміла згідно положень Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" і позивачем не доведено права власності на таке майно.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16 та від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.
Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (№ 147/98-ВР від 03.03.1998) встановлено, що передача цілісних майнових підприємств, організацій з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України за наявності згоди відповідних рад, якщо інше не передбачено законом. Така передача здійснюється комісією з передачі об'єктів, яку утворює виконавчий орган відповідної ради.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" об'єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у т.ч. з основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, притиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.
Згідно частин 5, 6 ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної, та комунальної власності" передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.
Як вбачається з матеріалів справи, актом приймання-передачі ЦМК ДЗ "Відділкова лікарня станції імені Тараса Шевченка ДП "Одеська залізниця" (а.с. 64-74 том 1) комісією, до складу якої входили, зокрема, представники ДП "Одеська залізниця", 23.10.2015 було проведено обстеження об'єкту, до складу якого, зокрема, входила трансформаторна підстанція 1970 року введення в експлуатацію (а.с. 68 том 1).
Вказаний акт підписаний головою та членами комісії, а отже об'єкт був переданий в комунальну власність територіальної громади м. Сміли.
З огляду на те, що трансформаторна підстанція є частиною ЦМК, тож вона була передана разом із цілісним майновим комплексом у комунальну власність територіальної громади м. Сміла згідно положень Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
При цьому, станом на момент прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України № 817-р від 12.08.2015, ЦМК (в тому числі, і трансформаторна підстанція) перебував у державній власності, а відтак, твердження позивача, що спірне майно перебувало у нього на праві власності та вибуло з його володіння з невідомих йому підстав, є необґрунтованими.
Також, слід зазначити, що знаходження нерухомого майна на балансі залізниці не породжує права власності на таке майно у балансоутримувача, оскільки факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства.
Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження свого права власності на спірне нерухоме майно, а отже судом першої інстанції не було встановлено порушення прав та вірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Подана відповідачем заява № 409/02-25/4 від 03.04.2023 (а.с. 105-106 том 1) про застосування строку позовної давності, до уваги не приймається, у зв'язку з відсутністю у позивача суб'єктивного права, яке підлягає судовому захисту, адже в силу ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Стосовно оскарження відповідачем додаткового рішення господарського суду колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідач у відзиві на позов (а.с. 99 том 1) заявив, що орієнтовний розмір витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи, становить 300,00 грн. (добові витрати на відрядження в м. Черкаси представника у порядку самопредставництва). Також зазначив, що остаточний розрахунок з відповідними доказами буде подано у порядку, визначеному ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Рішенням суду від 01.06.2023 у задоволенні позову відмовлено, а 06.06.2023 до господарського суду надійшла заява відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача 1 481,84 грн понесених витрат на відрядження (а.с. 226-250 том 1).
Заява мотивована тим, що представники відповідача у порядку самопредставництва (головні спеціалісти юридичного відділу - Демідовський А.В., Возний С.І.) на підставі розпоряджень міського голови м. Сміла Черкаської області (а.с. 228 зворот, 234, 237, 241 том 1) були відряджені в господарський суд Черкаської області та брали участь у чотирьох судових засіданнях і їм було виплачено з місцевого бюджету суми на відрядження в загальному розмірі 1 481,84 грн, а саме: 420,00 грн (звіт № 25 від 13.04.2023 та платіжна інструкція № 332 від 19.04.2023; а.с. 231 зворот-233 том 1); 365,95 грн (звіт № 27 від 25.04.2023 та платіжна інструкція № 373 від 26.04.2023; а.с. 235 зворот-236 том 1); 380,00 грн (звіт № 32 від 22.05.2023 та платіжна інструкція № 439 від 23.05.2023; а.с. 239-240 том 1); 315,89 грн (№ 38 звіт від 01.06.2023 та платіжна інструкція № 486 від 02.06.2023; а.с. 243-244 том 1).
Також відповідачем надано проїзні документи на суму 281,84 грн, яка складається з: 2-ох квитків на пасажирське перевезення залізницею вартістю 7,95 грн, один - 7,94 грн; 5 квитків на автобусне пасажирське перевезення вартістю - 58,00 грн, 57,80 грн, 62,20 грн, 40,00 грн, 40,00 грн (а.с. 245-247 том 1).
Заявник вважає, що ці витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду і підлягають відшкодуванню позивачем.
За змістом частини 1 та 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з п. 3 ч. 1, ч.ч. 3, 4 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
Статтею 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Зі змісту частини 1 статті 58 ГПК України випливає, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Повноваження самопредставництва посадовцями відповідача - Демідовського А.В., Возного С.І. підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 259876025244 від 29.12.2021 (а.с. 49 том 1).
У справі наявні докази на підтвердження відшкодування за рахунок бюджетних коштів вказаним працівникам витрат (понесених у зв'язку із виконанням посадових обов'язків) для відряджень у розмірі 300,00 грн. за добу (4 доби * 300 грн = 1 200,00 грн), а також додатково в розмірі вартості проїзду поїздом та автобусом приміського сполучення до місця відрядження в суд (м. Черкаси) і назад (м. Сміла) (8 квитків вартістю 281,84 грн).
Враховуючи наведене, компенсація витрат відповідача, пов'язаних з відрядженням його працівників, а також вартість проїзду у судові засідання, які відбулись 11.04.2023, 24.04.2023, 15.05.2023, 01.06.2023, з розгляду даної справи судом першої інстанції, здійснювалась за рахунок бюджетних асигнувань юридичної особи.
Колегія суддів зазначає, що будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом, зокрема, явка в судове засідання, участь у судовому засіданні відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України, а відтак, і витрати, понесені такою стороною, відносяться до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18).
Такі обмеження, зокрема, встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 02.02.2011 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998.
Отже, понесені відповідачем транспортні витрати на суму 281,84 грн, є такими, що пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та правомірно заявлені відповідачем на підставі п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України.
Водночас, представники не є адвокатами і перебувають у трудових відносинах із відповідачем, є його штатними юристами та виконують обов'язки, передбачені трудовим договором, до яких (в тому числі) належить представництво інтересів юридичної особи у суді, а також отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету, з цих підстав колегія суддів вважає, що понесені, у зв'язку із виконанням посадових обов'язків витрати на відрядження у розмірі 300,00 грн за добу (4 доби * 300 грн = 1 200,00 грн) не підлягають задоволенню.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються висновки суду першої інстанції стосовно того, що явка представників відповідача не визнавалась обов'язковою і він не був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції й вчиняти процесуальні дії в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, оскільки у відповідності до положень ГПК України прийняття участі у судових засідань та вчинення учасником справи процесуальних дій відбувається у вибраний ним спосіб та є правом, а не обов'язком такої особи.
Враховуючи наведене, заява відповідача про покладення на позивача витрат пов'язаних із розглядом справи підлягає частковому задоволенню на суму 281,84 грн транспортних витрат, які є обґрунтованими. В решті доводи заявника не знайшли свого підтвердження, а тому у задоволенні 1 200,00 грн витрат слід відмовити.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено обґрунтованості своєї апеляційної скарги, тож апеляційний суд погоджується із рішення господарського суду. Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, додаткове рішення господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового додаткового рішення про часткове задоволення заяви Смілянської міської ради щодо покладення на позивача понесених витрат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 277, 282 ГПК України суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Черкаської області від 01.06.2023 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Черкаської області від 01.06.2023 у справі № 925/257/23 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Смілянської міської ради на додаткове рішення господарського суду Черкаської області від 16.06.2023 у справі № 925/257/23 частково задовольнити.
Скасувати додаткове рішення господарського суду від 16.06.2023 у справі № 925/257/23 та прийняти нове додаткове рішення, яким частково задовольнити заяву Смілянської міської ради щодо покладення на позивача понесених витрат.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150 м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; ЄДРПОУ ВП 40081200) на користь Смілянської міської ради (20701, Черкаська область, м. Сміла, вул. Незалежності, 37; ЄДРПОУ 25874705) 281 грн 84 коп витрат.
Відмовити в задоволенні вимог іншої частини заяви.
Доручити господарському суду Черкаської області видати наказ.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги позивача покласти на нього.
Матеріали справи № 925/257/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.11.2023.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.В. Кропивна
Є.Ю. Пономаренко