ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3182/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,
при секретарі судового засідання: Мисько І.С.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - Піун С.П.,
від Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області - Гончаренко К.Ю.,
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2023, прийняте суддею Желєзною С.П., м. Одеса, повний текст складено 26.07.2023,
у справі №916/3182/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача: Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області
про стягнення 274 135,48 грн
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 274135,48 грн, з яких: основний борг у сумі 199246,94 грн, пеня у сумі 34827,27 грн, 3% річних у сумі 3504,56 грн та інфляційні втрати у сумі 36556,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 23.01.2022.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 17.01.2023 відкрито провадження у справі №916/3182/22.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.07.2023 у справі №916/3182/22 (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено; стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 199246,94 грн, пеню у розмірі 34827,27 грн, 3% річних у розмірі 3504,56 грн, збитки від інфляції у розмірі 36556,71 грн, судовий збір у розмірі 4112,03 грн.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області своїх зобов'язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 23.01.2022, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, а також штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Держпродспоживслужби в Херсонській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2023 у справі №916/3182/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не було враховано факт наявності форс-мажорних обставин (збройної агресії проти України та воєнного стану), протягом часу існування яких строк виконання зобов'язань відкладається, а також не було вжито заходів щодо витребування документу (витягу з розпорядження голови Херсонської обласної військової адміністрації), який є важливим для об'єктивного вирішення спору у даній справі. Крім того, апелянт стверджує про те, що типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не містить конкретної інформації щодо дати укладення такого договору та граничного строку його дії, що виключає можливість реєстрації відповідного зобов'язання в органах казначейства. Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Головне управління Держпродспоживслужби в Херсонській області у спірний період мало іншого постачальника природного газу, що підтверджується укладеним між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" договором поставки природного газу №20-1280/21-БО-Т від 04.01.2022, на підставі якого між останніми в подальшому було підписано відповідний акт приймання-передачі поставленого природного газу, який безпідставно не було витребувано судом першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 19.09.2023.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2023 у справі №916/3182/22 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 15.11.2023 об 11:00.
Між тим, проведення вищенаведеного судового засідання 15.11.2023 об 11:00 було унеможливлене з огляду на направлення судді Богатиря К.В. відповідно до наказу Голови Південно-західного апеляційного господарського суду №258-к від 17.10.2023 для участі у підготовці для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських суддів, яка має відбутися у період з 13.11.2023 по 17.11.2023 (включно), у зв'язку з чим ухвалою суду від 19.10.2022 було призначено справу №916/3182/22 до розгляду на 06.11.2023 о 10:30.
У судовому засіданні 06.11.2023, проведеному в режимі відеоконференції, представник Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" висловив заперечення проти її задоволення.
24.10.2023 до суду апеляційної інстанції від Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області надійшло клопотання б/н від 23.10.2023 (вх.№2564/23/Д2 від 24.10.2023) про долучення доказів.
Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи те, що клопотання б/н від 23.10.2023 (вх.№2564/23/Д2 від 24.10.2023) подане Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області з пропуском строку, встановленого в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/3182/22, а також те, що відповідач не порушував питання про продовження вказаного процесуального строку, зазначене клопотання про долучення доказів судом апеляційної інстанції залишено без розгляду, про що у судовому засіданні 06.11.2023 було постановлено протокольну ухвалу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані до апеляційної скарги Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області, до уваги колегією суддів не беруться та до розгляду не приймаються, оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, адже апеляційний перегляд повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що апелянтом взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи доказів, поданих ним разом зі своєю апеляційною скаргою, та врахування їх при апеляційному розгляді справи №916/3182/22.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2501 від 30.09.2015 було затверджено типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - типовий договір) та передбачено, що суб'єкти господарювання, визначені Кабінетом Міністрів України як постачальники, які не мають права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (постачальники "останньої надії"), оформлюють свої договірні відносини зі споживачами на підставі типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії".
Згідно з пунктом 1.1 типового договору цей договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу постачальником "останньої надії".
В силу пункту 1.3 типового договору цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі Споживачем враховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти Постачальника та її акцептування Споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі Споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За цим договором Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (пункт 2.1 типового договору).
Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 типового договору постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Положеннями пунктів 4.1, 4.2 типового договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті. Об'єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
У пунктах 4.3, 4.4 типового договору передбачено, що Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
За умовами пункту 4.5 типового договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору, а Постачальник має право отримувати від Споживача плату за поставлений природний газ (підпункт 1 пункту 5.2, підпункт 1 пункту 6.1 типового договору).
Згідно з пунктами 10.1-10.4 типового договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору. Строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.
В силу пункту 11.1 типового договору цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє Споживача від обов'язку сплатити заборгованість Постачальнику за цим договором.
04.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ("Постачальник") та Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №20-1280/21-БО-Т (далі - договір №20-1280/21-БО-Т від 04.01.2022), за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві природний газ у період з січня місяця 2022 року по грудень 2022 року (включно), а Споживач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
На підставі платіжного доручення №122 від 16.02.2022 відповідач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" грошові кошти у розмірі 8434,67 грн в якості оплати вартості природного газу, спожитого у січні місяці 2022 року.
Позивачем було складено, підписано та скріплено печаткою акт приймання-передачі природного газу №1708, відповідно до якого вартість природного газу, поставленого останнім Головному управлінню Держпродспоживслужби в Херсонській області у січні місяці 2022 року, складає 199246,94 грн. На підставі зазначеного акту відповідачу також було виставлено рахунок №6084 на оплату спожитого у січні місяці 2022 року природного газу на суму 199246,94 грн.
На підтвердження факту направлення на адресу відповідача вищенаведених акту та рахунку позивачем до суду першої інстанції було надано копії списків згрупованих поштових відправлень та квитанцій від 09.02.2022 та 15.02.2022 про сплату вартості пересилання поштових відправлень.
Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області №Н/567-22 від 24.02.2022 для всіх працівників відповідача було запроваджено дистанційний режим роботи на період з 24.02.2022 по 25.02.2022, а наказом №Н/615-22 від 14.11.2022 встановлено простій з 15.11.2022.
07.09.2022 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" з адвокатським запитом, в якому просив, зокрема, надати інформацію щодо фактичних обсягів споживання природного газу Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області за період з 01.10.2021 і до дати видачі відповіді на цей запит.
За результатами опрацювання вищенаведеного адвокатського запиту Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" надало позивачу відповідь №ТОВВИХ-22-10434 від 28.09.2022, в якій повідомило, що в інформаційній платформі Головне управління Держпродспоживслужби в Херсонській області у період з 01.01.2022 по 23.01.2022 було закріплене за постачальником "останньої надії" - Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", а обсяг природного газу, використаний споживачем у вказаний період та внесений в алокацію постачальника "останньої надії", становить 4908,56 м3.
На підставі відомостей, повідомлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" у зазначеному вище листі №ТОВВИХ-22-10434 від 28.09.2022, позивачем було складено довідку про об'єми поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" природного газу споживачу - Головному управлінню Держпродспоживслужби в Херсонській області.
Листом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" №16/2-09/2063 від 26.09.2022 позивача було повідомлено, що за період 01.10.2021-19.09.2022 грошові кошти від Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" не надходили.
21.04.2023 начальником управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності - головним бухгалтером Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області було складено службову записку на ім'я в.о. начальника відповідача, в якій зазначено про укладення договору №20-1280/21-БО-Т від 04.01.2022 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", а також надходження від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у лютому місяці 2022 року акту приймання-передачі природного газу №1708 за січень місяць 2022 року на суму 199246,94 грн, який внаслідок відсутності з позивачем підписаного договору не було прийнято до виконання.
У матеріалах справи також міститься роздруківка архіву ціни постачальника останньої дії для непобутових споживачів, оприлюдненої Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на своєму офіційному веб-сайті, та довідка позивача б/н від 29.09.2022 щодо ціни природного газу, який постачався останнім як постачальником "останньої дії".
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 274135,48 грн, з яких: 199246,94 грн основної заборгованості, 34827,27 грн пені, 36556,71 грн інфляційних втрат та 3504,56 грн 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській своїх зобов'язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 23.01.2022.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області своїх зобов'язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 23.01.2022, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості, а також штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).
Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".
За умовами частини першої статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (пункт 26 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу").
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020 визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії" строком на три роки як переможця конкурсу.
В силу пункту 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2501 від 30.09.2015, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.
Згідно з пунктом 3 Розділу VI Правил постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачу (за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта) та оператору газорозподільної системи в таких випадках: банкрутство, ліквідація попереднього постачальника природного газу; зупинення або анулювання ліцензії на постачання природного газу попереднього постачальника; відсутність підтвердженої номінації та реномінації постачальника споживача, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником "останньої надії" відключення по об'єкту такого споживача (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу, споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператору газорозподільної системи); відсутність побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії (точки комерційного обліку споживача) в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу та споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії).
Положеннями пункту 2 Глави 5 Розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015, визначено, що оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику “останньої надії” через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії”, за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; прізвище, ім'я, по батькові (для побутових споживачів); назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що в інформаційній платформі Головне управління Держпродспоживслужби в Херсонській області у період з 01.01.2022 по 23.01.2022 було закріплене за постачальником "останньої надії" - Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-22-10434 від 28.09.2022.
Крім того, у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження наявності у Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області у період з 01.01.2022 по 23.01.2022 іншого постачальника природного газу, ніж постачальник "останньої надії" (позивач).
Посилання скаржника на наявність договору постачання природного газу №20-1280/21-БО-Т від 04.01.2022, укладеного між Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", жодним чином не підтверджує факт здійснення вказаним товариством постачання відповідачу природного газу у період з 01.01.2022 по 23.01.2022, оскільки господарська операція пов'язана не з самим фактом підписання договору і сам по собі договір не є первинним документом, адже останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо). Між тим відповідачем до суду першої інстанції не було подано жодного первинного документа, складеного на виконання вищенаведеного договору постачання природного газу №20-1280/21-БО-Т від 04.01.2022 (зокрема, акту приймання-передачі природного газу тощо).
Доводи апелянта про те, що між Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" було підписано відповідний акт приймання-передачі поставленого природного газу за договором №20-1280/21-БО-Т від 04.01.2022, проте вказаний доказ безпідставно не був витребуваний місцевим господарським суд, колегією суддів оцінюються критично, оскільки в силу статті 14 Господарського процесуального кодексу України збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, при цьому сам відповідач, будучи обізнаним про існування цієї судової справи, повинен був розуміти наслідки своєї пасивної поведінки у вигляді неподання доказів, які, за його твердженням, спростовують вимоги позивача, та не порушення питання про їх витребування (у разі наявності передбачених процесуальним законом підстав для цього), а тому намагання апелянта перекласти на Господарський суд Одеської області відповідальність за своє байдуже ставлення до можливості реалізації відповідачем наданих йому чинним законодавством процесуальних прав учасника справи є необґрунтованими, тим більше, що згідно з частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення між сторонами договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", який діяв у період 01.01.2022-23.01.2022.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Отже, укладений між сторонами договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" став належною підставою виникнення у них господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Як зазначалося вище, на виконання договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" позивачем було оформлено та направлено відповідачу для підписання акт приймання-передачі природного газу №1708 на суму 199246,94 грн, між тим зі сторони Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області зазначений акт підписано не було, при цьому відповідачем не заперечується факт його отримання, про що свідчить зміст наданої останнім до суду першої інстанції службової записки б/н від 21.04.2023, складеної начальником управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності - головним бухгалтером Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області на ім'я в.о. начальника даного управління.
При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що передання та прийняття робіт (послуг, товару) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг, передачі товару) за договором (угодою) у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника від підписання такого акту та, відповідно, прийняття робіт (послуг, товару). Крім того, виконавець робіт (надавач послуг, постачальник товару) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання відповідного акта, а має лише констатувати факт відмови від підписання останнього за відсутності належних підстав для цього.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" мотивованої відмови від підписання акту приймання-передачі природного газу №1708 на суму 199246,94 грн (зокрема, не висловив жодних заперечень щодо факту постачання позивачем природного газу, обсягів, якості, вартості та строків постачання).
З огляду на викладене, а також беручи до уваги те, що відображені в акті приймання-передачі природного газу №1708 на суму 199246,94 грн відомості повністю узгоджуються з даними, наведеними у листі Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-22-10434 від 28.09.2022, колегія суддів зазначає про безпідставність ухилення відповідача від підписання зазначеного акту.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та умови договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати вартості природного газу, поставленого позивачем відповідачу на підставі вказаного договору у період з 01.01.2022 по 23.01.2022, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" основного боргу у розмірі 199246,94 грн
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом за результатами перевірки правильності проведеного позивачем розрахунку обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 3% річних у сумі 3504,56 грн (нараховані за період з 01.03.2022 по 30.09.2022) та інфляційних втрат у сумі 36556,71 грн (нараховані за березень-вересень місяці 2022 року).
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.5 типового договору передбачено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Колегія суддів зазначає, що позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" правомірно нараховано пеню у сумі 34827,27 грн (за період з 01.03.2022 по 31.08.2022).
Доводи апелянта стосовно не реєстрації в органах казначейства відповідного зобов'язання за типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", на підставі якого позивачем заявлено вимоги у даній справі, апеляційним господарський судом до уваги не приймаються, оскільки зазначена обставина жодним чином не спростовує факт укладення такого договору та здійснення позивачем на його виконання поставки відповідачу природного газу, вартість якого повинна бути сплачена споживачем.
Щодо посилань скаржника на те, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не було враховано факт наявності форс-мажорних обставин (збройної агресії проти України та воєнного стану), Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.
При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.
Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який посилається апелянт, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання військової агресії Російської федерації проти України або введеного з 24.02.2022 у зв'язку з цією агресією воєнного стану, форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість виконання Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу постачальником "останньої надії".
За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об'єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов'язань за вищенаведеним договором внаслідок існування обставин непереборної сили.
Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції необґрунтовано не було вжито заходів щодо витребування витягу з розпорядження голови Херсонської обласної військової адміністрації, який підтверджує факт наявності форс-мажорних обставин, апеляційним господарським судом відхиляються, оскільки, по-перше, як вже зазначалося вище, суд в силу вимог чинного процесуального законодавства не здійснює збирання доказів з власної ініціативи, при цьому питання щодо витребування зазначеного доказу відповідачем під час розгляду даної справи місцевим господарським судом порушено не було; по-друге, вказаний документ не є сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", у зв'язку з чим останній не може вважатися належним доказом існування обставин непереборної сили.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 17.07.2023 у справі №916/3182/22 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2023 у справі №916/3182/22 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Держпродспоживслужби в Херсонській області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови, з огляду на направлення судді Богатиря К.В. для участі у підготовці для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських суддів у період з 13.11.2023 по 17.11.2023 (включно), складено та підписано 20.11.2023.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук