Справа № 466/5209/23
Провадження № 2/466/1585/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді Баєвої О.І.
секретаря судового засідання Шукост О.М.
за участю: представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Підгородної І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, -
УСТАНОВИВ:
позивач звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 300000 грн, а також відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 03.01.2023 року приблизно о 01.50 год на станції «Підзамче» по вул.Огіркова у м.Львові відбувся наїзд поїзда №13 сполученням «Київ-Солотвино» під керуванням машиніста ОСОБА_4 у складі електропотяга та 21 пасажирських вагонів та пішохода ОСОБА_5 , яка від отриманих травм загинула на місці пригоди.
За фактом кримінального правопорушення слідчим відділенням РЗСТ СВ ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141380000003.
24.04.2023 року постановою про закриття кримінального провадження старшим лейтенантом поліції слідчим ВРЗСТ СВ ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області Герасимчуком Ю.О. було закрито кримінальне провадження №12023141380000003 від 03.01.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України у зв'язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення.
На час вчинення пригоди машиніст ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».
Позивач стверджує, що їй було завдано моральну шкоду, виражену в душевних стражданнях, пов'язаних з втратою доньки. Відновити становище, яке існувало до смерті доньки у її житті неможливо. За наслідками смерті вона позбавлена моральної підтримки з боку померлої доньки у житті в майбутньому.
На даний час, вона вже четвертий місяць підряд постійно відчуває апатію, скаржиться на головний біль, втрату сил та порушення сну, що супроводжуються сльозами. Втрата доньки позначилася на її здоров'ї. Загибла донька була її єдиною дитиною.
Позивач вважає, що сума моральної шкоди є співмірною понесеним фізичним та психологічним стражданням, так як наслідки вказаної трагедії на залізничному транспорті можуть знайти своє вираження у моральному стані навіть через тривалий проміжок часу.
Вона змушена докладати зусиль для організації свого життя, їй дуже тяжко жити з постійним, безперервним усвідомленням того, що більше ніколи в житті вона не зможе поговорити з донькою, побачити її. Вони поділяли спільні погляди, спільні традиції. Між ними були доволі тісні зв'язки. Окрім того, вона не бажає збагачення за рахунок відповідача, а хоче лише справедливий розмір компенсації завданої моральної шкоди.
У відзиві на позовні заяву представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки нещасний випадок з донькою позивачки стався не з вини відповідача, а причиною нещасного випадку стало нехтування постраждалою правил встановлених на залізниці. Органом досудового розслідування встановлено, що причиною настання даної пригоди стали дії пішохода ОСОБА_5 . Окрім того, трагічний випадок стався о 01.50 год 03.01.2023 року, в час, в який діє комендантська година, на залізничній колії.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, покликаючись на аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Підгородна І.М. в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, просила відмовити у задоволенні позову, покликаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення у зв'язку із наступним.
Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 05.01.2023 року Виконавчим комітетом Жванецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 є матір'ю померлої ОСОБА_5 , що стверджується виданим повторно Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Кам'янець-Полільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), де матір'ю ОСОБА_5 зазначено ОСОБА_3 28.05.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Ластовецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, після укладення шлюбу прізвище ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_3 .
ОСОБА_5 загинула за наступних обставин: 03.01.2023 року приблизно о 01.50 год на станції «Підзамче» по вул.Огіркова у м.Львові відбувся наїзд поїзда №13 сполученням «Київ-Солотвино» під керуванням машиніста ОСОБА_4 у складі електропотяга та 21 пасажирських вагонів та пішохода ОСОБА_5 , яка від отриманих травм загинула на місці пригоди.
За фактом кримінального правопорушення слідчим відділенням РЗСТ СВ ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141380000003.
24.04.2023 року постановою про закриття кримінального провадження старшим лейтенантом поліції слідчим ВРЗСТ СВ ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області Герасимчуком Ю.О. було закрито кримінальне провадження №12023141380000003 від 03.01.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України у зв'язку із встановленням відсутності в діянні події кримінального правопорушення.
На час вчинення пригоди машиніст ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».
Актом службового розслідування, складеного 12.01.2023 року встановлено, що машиністом локомотива ОСОБА_4 для попередження наїзду подавалися звукові сигнали великої гучності та було застосовано термінове гальмування. Порушень в управлінні автогальмами поїзда не виявлено. При огляді локомотива ЧС8 НОМЕР_4 встановлено, що автогальмівне обладнання, сигнали великої та малої гучності в справному стані. Причиною даного випадку стало порушення потерпілою ( ОСОБА_5 ) п.2.6 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54. Комісія по розслідуванню випадку аварії, допущеної 03.01.2023 року о 01.53 хв на 1474км ПК5 головної колії №1 станції Підзамче встановила, що вини працівників АТ «Українська залізниця» у даному випадку немає.
Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з ч.ч.1,2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Згідно п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02.11.2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).
Відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
При цьому умисел потерпілого як обставина, що виключає відповідальність відповідача належними та допустимими доказами доведена не була.
В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов'язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв'язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина 1 ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст.ст. 77-80 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Твердження, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Таких обставин під час розгляду справи не встановлено.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки не є непереборною силою.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.
Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05.06.2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01.07.2020 року у справі № 554/858/19
При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності, виваженості, співмірності (пропорційності) та справедливості, встановлені судом обставини, глибину та тривалість моральних страждань, яку позивачка зазнала внаслідок смерті свого батька, характер та тривалість їх немайнових втрат, які зруйнувала нормальні життєві зв'язки, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди, а також суд враховує те, порушення загиблим п.2.5 «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 1193 Цивільного кодексу України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Наведені положення ст. 1193 Цивільного кодексу України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
При цьому, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Суд враховує, що відповідно до вимог п. 2.1, 2.5, 2.6, 2.15, 2.19, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; класти на рейки залізничної колії будь-які предмети; знаходитись на об'єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи вищевикладене, зокрема те, що ОСОБА_5 перебувала 03.01.2023 року о 01.50 год, під час дії комендантської години, на об'єкті залізничного транспорту (колії), суд приходить до висновку, що у спірному випадку мала місце груба необережність потерпілого, яка має враховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами. У зв'язку із чим, суд вважає за можливе зменшити розмір, який просить позивач стягнути з відповідача на відшкодування завданої їй смертю доньки моральної шкоди, та стягнути з відповідача на користь позивача 30000 грн.
Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (ч.8 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Всупереч ч.ч.2,3 ст 137 ЦПК України позивачем не надано суду доказів, які підтверджують здійснення витрат на професійну правничу допомогу. Позивачем ОСОБА_3 долучено до матеріалів справи лише Ордер на представництво її інтересів та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Враховуючи відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу слід відмовити.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в доход держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 1167,168,1172, 1187, 1191, 1193 ЦК України, ст.ст.7, 10, 12, 13, 76, 81, 259, 263-268 ЦПК України суд, -
УХВАЛИВ:
позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 30000 грн (тридцять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в доход держави 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) судового збору.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 03.11.2023 року.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товаритсво «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5.
Суддя О. І. Баєва