465/3687/23
2/465/2315/23
РІШЕННЯ
Іменем України
07.11.2023 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі :
головуючого-судді Мартинишин М.О.
з участю секретаря судового засідання Оверко Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Франківської районної адміністрація Львівської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивачп звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить визнати право ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користування житловим приміщенням - квартирою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона користується житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 , починаючи з лютого 1992 року, від моменту народження і по цей час. Квартира складається з трьох житлових кімнат та місць загального користування. Загальна площа квартири 63,9 кв. м., житлова площа 46,2 кв. м. Квартира перебуває у комунальній власності.
Ордер на вселення в надане житлове приміщення був виданий дідусю позивачки ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 проживає та зареєстрована у вказаній квартирі разом зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На сьогоднішній день померли родичі позивачки, які були вселені у вказану квартиру, а саме дід, бабця та батько, однак договір найму житлового приміщення не змінений на позивачку.
ОСОБА_2 звернулася до відповідача Франківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою, зареєстрованою в Центрі надання адміністративних послуг м. Львова за №3-Х-223/АП-35 від 05.01.2023, щодо зміни договору найму житлового приміщення з приводу на своє ім'я та визнання її наймачем у зв'язку із смертю основного квартиронаймача (копія звернення додається).
Проте Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради листом №35-вих-13475 від 06.02.2023 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні її заяви від 05.01.2023 про зміну договору найму житлового приміщення у зв'язку з тим, що заявником не подано повний пакет документів, а саме не надано копії ордера або рішення, на підставі якого зайнята квартира.
Проте виявилось, що у Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, а також в архівному відділі Львівської міської ради відсутні документи про найм житла моїми родичами, зокрема втрачено ордер на вказану квартиру.
При цьому, увесь цей час після смерті родичів ОСОБА_2 виконує обов'язки наймача, сплачує комунальні послуги та несе витрати на утриманню житла.
Крім цього, ОСОБА_2 тривалий час, починаючи з лютого 1992 року, тобто від моменту народження і по цей час, проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , наймачем якої був її дідусь ОСОБА_3 , має стійкі зв'язки із цим житлом, інше місце проживання у неї відсутнє.
Приймаючи до уваги те, що з моменту народження, тобто з лютого 1992 року, ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі як член сім'ї наймача, несе витрати, пов'язані з її утриманням, сплачує комунальні послуги, фактично виконує обов'язки наймача спірного житлового приміщення після смерті наймача, тобто є постійним користувачем зазначеної квартири, то вважаємо, що позивачка набула у встановленому порядку право користування даною квартирою та має право бути визнаним наймачем спірної квартири.
Відтак вказує, що ОСОБА_2 довела своє право на проживання у спірній кімнаті, в яку вселилася за згоди квартиронаймача ОСОБА_3 та в якій постійно проживає із 1992 року. При цьому право позивачки на користування спірним житлом не визнається відповідачами, тому порушені права позивачки у вигляді невизнання права користування вказаним житловим приміщенням та невизнання наймачем даного житла, підлягають захисту. У зв'язку з чим, просить позов задовольнити.
02.09.2022 року ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О. відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Від відповідачів відзив на адресу суду не надходив.
Ухвалою суду від 24.10.2023 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивач в судове засідання не з'явився, втім представник позивача подав клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача, в якому вказав позов підтримують повністю, просить такий задоволити.
Представник відповідача Львівської міської ради у судове засідання не з'явився, втім подав клопотання про розгляд справи без його участі, в якому вказав щодо прийнятті рішення покладається на розгляд суду.
Представник відповідача Франківської районної адміністрація Львівської міської ради у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи.
За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 користується житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 , починаючи з 25 лютого 1992 року, від моменту народження і по даний час, що підтверджується копією паспорта позивачки ОСОБА_2 , копією довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки № 17 від 05.01.2023, виданої ЛКП «Магістральне» та копією відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 109840 від 01.12.2022 року(а.с.9-11, 22-23)
Разом з позивачкою ОСОБА_2 проживає та зареєстрована у вказаній квартирі її малолітньою дитина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, ОСОБА_3 в установленому законом порядку на підставі ордеру №016455 від 25 лютого 1972 року, виданого виконкомом райради депутатів трудящих, було надано у користування квартиру, житловою площею 46,2 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
А ОСОБА_2 є внучкою ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними свідоцтвами, а саме: свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15.02.1992, виданим відділом запису актів громадянського стану виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів; свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 30.08.2016, виданим Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області; свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 29.01.1969, виданим Львівським міським бюро ЗАГС(а.с.13-15).
Вселення позивача ОСОБА_2 у зазначену квартиру відбувалось за згодою наймача, оскільки записи про її вселення та проживання містяться у відомостях про державну реєстрацію місця проживання за вказаною адресою, а також в заяві наймача ОСОБА_3 від 28.06.2001, поданій керівнику органу приватизації.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 1908 від 20.03.2002, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 02.09.2006, виданим повторно міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції (а.с.26).
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_5 , про що складено відповідний актовий запис за № 866 від 08.06.2015, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 08.06.2015, виданим міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (а.с.27).
ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_6 , про що складено відповідний актовий запис за № 6844 від 11.11.2022, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 11.11.2022, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)(а.с.28).
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 13.06.2016 року у справі 465/1121/16-ц позов ОСОБА_7 задоволено. Скасовано розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 942 «Про передачу квартир у власність громадян» від 26 липня 2001 року. Скасовано розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1921 від 24 жовтня 2006 року «Про внесення змін до розпорядження Франківської районної адміністрації № 942 від 26.07.2001 року». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_8 з від 24 жовтня 2006 року. Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.31-35).
Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Встановлені у преюдиційному рішенні Франківського районного суду м. Львова від 13.06.2016 року у справі 465/1121/16-ц обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 як основний наймач та інші члени його сім'ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в установленому законом порядку набули право користування спірною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а розпорядження відповідача Франківської районної адміністрації про передачу квартир у власність громадян скасовано лише з формальних причин, оскільки на час винесення спірних розпоряджень та видачі спірного свідоцтва про право власності на квартиру, проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно наймач ОСОБА_3 помер.
Водночас, після смерті померлих родичів позивачки, які були вселені у вказану квартиру, а саме її дід, бабця та батько, у позивачки виникло питання щодо заміни первісного наймача квартири та реалізації прав щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 .
З приводу чого, ОСОБА_2 звернулася до відповідача Франківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою, зареєстрованою в Центрі надання адміністративних послуг м. Львова за №3-Х-223/АП-35 від 05.01.2023, щодо зміни договору найму житлового приміщення з приводу на своє ім'я та визнання її наймачем у зв'язку із смертю основного квартиронаймача (а.с.6).
Проте Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради листом №35-вих-13475 від 06.02.2023(а.с.7-8) відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні її заяви від 05.01.2023 про зміну договору найму житлового приміщення у зв'язку з тим, що заявником не подано повний пакет документів, а саме не надано копії ордера або рішення, на підставі якого зайнята квартира
Відповідно до листа-відповіді архівного відділу Львівської міської ради № 110003-вих-15402 від 09.02.2023 та до листа-відповіді архівного відділу Львівської міської ради № 110003-вих-1648 від 13.01.2021(а.с.29-30), що ордери на зберігання в архівний відділ Львівської міської ради не передаються та на зберіганні не значаться (а.с.29-30).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 330829419 від 01.05.2023 вбачається, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності не зареєстрована (а.с.37).
Із довідки № 1/8918 від 21.12.2020, виданої Обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», вбачається, що згідно інвентаризаційних матеріалів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 29.12.2012 квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності не зареєстрована і свідоцтво про право власності не видавалося (а.с.38).
Згідно з наданих копії квитанції(а.с.49-60, 63) вбачається, що позивачка виконує обов'язки наймача, сплачує комунальні послуги та несе витрати на утриманню даного житла.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною четвертою статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частинами першою та другою статті 61 ЖК України закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщеннях між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
За змістом ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно з частинами першою та другою статті 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.
Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Слід зазначити, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 761/40889/20 (провадження № 61-14588св21).
Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду (25 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №367/8239/20, провадження № 61-10635св22 (ЄДРСРУ № 111096258).
Відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК України, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року в справі № 686/15695/15-ц (провадження № 61-344св18).
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18), для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК України іншого члена сім'ї необхідно щоб попередній член сім'ї мав правовий статус «наймача».
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
При цьому на вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей не потрібно письмової згоди всіх членів сім'ї, які проживають разом з наймачем.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21) зазначено, що «при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в помешканні може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в житловому приміщенні разом з наймачем. Втім, за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
Крім цього, 16 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №523/1756/20, провадження № 61-9862св22 (ЄДРСРУ № 108423758) досліджував питання щодо права користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача та зробив наступні висновки:
1. Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
2. Згідно зі статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
3. Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
4. Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
5. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
6. Відповідно до частини першої, другої статті 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
7. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема:
- чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача,
- чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні,
- чи було це приміщення постійним місцем їх проживання,
- чи вели вони з наймачем спільне господарство, якою є тривалість часу їх проживання,
- чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
8. Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 сформульовано такі висновки: у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
9. Водночас під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім'ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме:
- чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб,
- чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
10. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
11. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №205/6201/17, від 21 травня 2020 року справі № 199/91418/16-ц, від 18 травня 2022 року у справі №463/2277/20-ц.
12. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
13. Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21 (ЄДРСРУ № 106506793).
14. Вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною другою статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Відтак, у зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Відповідно до положення статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Так, поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Згідно із рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Згідно з пп. 4 п. 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 2 березня 2016 року № 207 до документів, що підтверджують право на проживання в житлі належать: ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, припинення дії, яка порушували право, зміна правовідношення. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом установлено, що позивачка на початку 1992 року вселилась до спірної квартири за з дозволу основного квартиронаймача і проживає у ній постійно до теперішнього часу, та є членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, що підтверджується наявними у справі доказами.
Водночас стороною відповідачів не спростовано доводи позивача, що вона, проживаючи в спірному житловому приміщенні з 1992 року, має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, яке є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Спірна квартира є постійним житлом та місцем проживання позивачки, що також слідує із наведених вище доказів, і певного порядку користування при вселенні не визначалось.
Позивачка тривалий час до смерті інших наймачів проживає у спірному житлі, а саме більше тридцять років і продовжує проживати в даному помешканні, приймає участь в утриманні майна, сплачує комунальні послугу, адже надані до позову квитанції наявні саме у неї і подані саме нею до суду.
Належних доказів, що позивач має інше житло, ніж спірна квартира, матеріали справи не містять.
За таких обставин, слід дійти висновку про необхідність захисту порушеного права позивача щодо користування спірними майном.
Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивачка довела, що вселився в спірну квартиру як член сім'ї наймача, набула рівного з наймачем права користування спірною квартирою, довела своє право на проживання у спірній квартирі, в яку вселилася за згоди основного квартиронаймача та є членом його сім'ї та в якій постійно проживає із 1992 року, несе витрати по утриманню квартири та сплачує комунальні послуги, суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_2 має всі права та обов'язки наймача, тому набула право користування цим житловим приміщенням, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.4, 5, 12, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України -
ВИРІШИВ:
позов задовольнити.
Визнати право ОСОБА_2 на користування житловим приміщенням - квартирою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання:АДРЕСА_1 ;
відповідач - Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: м. Львів пл. Ринок, буд. 1;
відповідач: Франківська районна адміністрація Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04056121, місцезнаходження: м.Львів вул. Ген. Чупринки, буд. 85.
Дата складення повного судового рішення - 17.11.2023 року.
Суддя Мартинишин М.О.