Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/3304/23
Номер провадження 1-кп/711/394/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4 ,
потерпілих - ОСОБА_5 , ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси кримінальне провадження відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України,-
ВСТАНОВИВ :
В провадженні Придніпровського районного суду м.Черкаси перебуває на розгляді кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
В ході судового розгляду справи прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою на 60 діб без права внесення застави. Клопотання вмотивовано тим, що 10.05.2023 року слідчим суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси відносно ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави. Необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю наступних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які можуть настати, якщо обвинувачений буде залишатись на волі. Метою застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: - переховуватись від органів досудового розслідування та суду; - незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; - вчинити нове кримінальне правопорушення. Обставинами, які дають підстави зробити висновки про наявність вищевказаних ризиків є: 1. кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 має високий ступінь суспільної небезпеки, так як скоєно військовослужбовцем Збройних Сил України, який зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, а також, професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно- правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва. Кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 зумовлені тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, на сьогоднішній день наша країна переживає один з найскладніших періодів в історії, коли питання незалежності та суверенітету перебуває на вустах у кожного свідомого громадянина та патріота, коли військовослужбовці приймають участь в стримані збройного агресії збройних сил Російської Федерації, захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України від збройної агресії ворога, однак дії, які кваліфікуються ОСОБА_7 є аморальними та викликають реальний суспільний резонанс.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, за його вчинення санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 10 років.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
2. Підозрюваний ОСОБА_7 виконуючи свої службові обов'язки, як військовослужбовець Збройних Сил України, має стійкі професійні та особисті зв'язки з іншими працівниками в органах державної влади, в тому числі військових частин, що свідчить про те що, підозрюваний ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, для уникнення від кримінальної відповідальності, може використати свої повноваження та зв'язки для незаконного впливу на свідків та потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні, зокрема на: - потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , які були очевидцями події, та яким відомі обставини вчинення вказаного злочину, у зв'язку з тим, що на даний час є реальні підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на волі може на них незаконно впливати шляхом підкупу, вмовлянням та/або застосуванням погроз, що перешкоджатиме об'єктивному розслідуванню кримінального провадження, зокрема в частині відмови надання ними показань; - свідка ОСОБА_9 , який був очевидцем події, та якому відомі обставини вчинення вказаного злочину, у зв'язку з тим, що на даний час є реальні підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на волі може на нього незаконно впливати шляхом підкупу, вмовлянням та/або застосуванням погроз, що перешкоджатиме об'єктивному розслідуванню кримінального провадження, зокрема в частині відмови надання ним показань.
Викладені обставини вказують про наявність ризику, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні.
Перебуваючи на волі підозрюваний може вчинити нове кримінальне правопорушення, оскільки вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України свідчить про наявність в нього стійкої антисоціальної поведінки та схильності до вчинення нових злочинів, небажання ставати на шлях виправлення.
Викладені обставини вказують про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити нове кримінальне правопорушення.
Неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту полягає в тому, що ОСОБА_7 фактично буде перебувати поза межами виконання обов'язків військової служби, весь свій час буде використовувати на власний розсуд, матиме можливість безконтрольно спілкуватися, в тому числі за допомогою телефонних засобів зв'язку, із свідками-співслужбовцями та потерпілими у кримінальному провадженні, що об'єктивно може зашкодити встановлення істини у цій справі, а також є підстави вважати, що у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, обвинувачений змінить місце проживання (перебування), що може негативно вплинути на подальше проведення досудового розслідування.
Однак, відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Разом з тим, згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, у разі обрання альтернативного запобіжного заходу у виді застави, вважає за доцільне, з урахуванням вищевказаних обставин кримінального провадження, беручи до уваги аморальність можливого вчинення кримінального правопорушення у період дії правового режиму воєнного стану, визначити обвинуваченому ОСОБА_7 заставу в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 390000 грн. Саме такий розмір застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у обвинуваченого ОСОБА_7 бажання будь-яким чином перешкоджати досудовому розслідуванню у кримінальному провадженні та вчиняти інші кримінальні правопорушення. Застава у меншому розмірі не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків.
Разом з тим, у разі внесення застави, просив покласти на ОСОБА_7 , обов'язки, передбачені п.п. 1-4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати до суду за першим викликом; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; заборонити спілкування із свідками та потерпілими у кримінальному провадженні; здати на зберігання слідчому свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю. Просив клопотання задовольнити.
Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили задовольнити клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_4 просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 та змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку свого захисника та просив суд змінити йому запобіжний захід на будь-який інший, не пов'язаний із триманням під вартою.
Заслухавши учасників судового провадження, суд дійшов до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому з наступних мотивів.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст.178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
Суд враховує, що при обранні ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси були враховані ризики, а саме: запобігання спробам переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконному впливу на свідків у кримінальному провадженні; запобігати спробам вчинити інше кримінальне правопорушення. Останній не має постійного місця роботи та законного джерела доходів, тому є підстави вважати, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, вказані ризики не зменшились та продовжують існувати, та застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Так, суд приходить до висновку про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинувального акту судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв'язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від суду, незаконний вплив на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
З моменту ратифікації Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Серед них відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України. ч.4 ст.9 КПК України вказує, що у разі наявності протиріччя норм КПК України міжнародному договору, застосовуються положення відповідного міжнародного договору.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для застосування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 «Баришевський проти України», 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України», 25.03.1999 «Пелісьє і Сассі проти Франції»), справа має суспільний інтерес та повинна бути розглянута всебічно, повно та неупереджено, у розумні строки. Вказані суспільні інтереси мають більшу перевагу ніж правила про повагу до свободи особи (справа Європейського суду з прав людини «Калашніков проти Росії», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Російської Федерації).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, на час проведення судового розгляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, зокрема можливість обвинуваченого переховуватися від суду, не втратили свою актуальність. Об'єктивних даних що вказують на зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України, які можуть слугувати підставою для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу суду не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, тому суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 строком на 60 днів, тобто до 15.01.2024 року включно.Альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з покладенням обов'язків, визначений ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.05.2023 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 177,178, 331, ч. 2 ст. 334, 372 КПК України, суд,-
УХВАЛИВ :
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити частково.
Продовжити відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15 січня 2024 року включно.
Альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з покладенням обов'язків, визначений ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.05.2023 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду протягом 5 діб з дня її оголошення.
Відповідно до ч.3 ст.395 КПК України для осіб які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлено і проголошено в залі Придніпровського районного суду м. Черкаси 20.11.2023 року о 10 год.00 хв.
Головуючий: ОСОБА_1