465/3180/20
2/465/1277/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.11.2023 року місто Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої-судді Мигаль Г.П.
при секретарі судового засідання Власюк Д.Я.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третю особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольги Петрівни про визнання недійсним договору дарування,
встановив:
позивач звернувся в суд із позовом, у якому просить визнати недійсним договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 листопада 2018 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П.
Обґрунтовуючи позов покликається на те, що 28 листопада 2018 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 подарували у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Позивач є кредитором відповідача ОСОБА_5 за договорами позики грошових коштів в сумі 3 087 990,61 грн., а тому внаслідок укладення Договору дарування, було порушено його право на задоволення грошових вимог за рахунок відчуженого майна.
Стверджує, що оспорюваний договір є фіктивним та таким, що порушує його законні права, оскільки дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на квартиру, з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення з поручителя грошових коштів, що є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Представник відповідача подав до суду відзив та заперечення на позов, у яких позовні вимоги заперечив повністю. Зазначив, що укладаючи оспорюваний позивачем договір, відповідачі діяли у відповідності до норм цивільного законодавства України, реалізовуючи власну волю та права, з дотриманням договірних зобов'язань, які, у свою чергу, призвели до реальної зміни права власності з відповідною державною реєстрацією, підстав визнавати такий договір недійсними з наведених у даному позові мотивів немає. Просив відмовити у задоволенні позову.
Приватний нотаріус подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Також подала пояснення на позовну заяву, відповідно до яких посвідчений договір дарування від 28 листопада 2018 року відповідає вимогам законодавства. Суд постановив провести розгляд справи за відсутності відповідача, на підставі наявних у матеріалах справи документів.
Позивач подав до суду відповідь на відзив. Зазначив, що доводи відповідача є неправдивими та не ґрунтуються на матеріалах справи.
11 червня 2020 року судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду 11 червня 2020 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,9 кв.м., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1706069446101, яке належить ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом заборони на її відчуження. Застосовано зустрічне забезпечення позову шляхом зобов'язання позивача ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову внести на депозитний рахунок Франківського районного суду м. Львова грошові кошти у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень, про що протягом трьох днів повідомити суд шляхом надання відповідних документів.
15 червня 2022 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача в ході розгляду справи позов підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив позов.
Відповідачі заперечили позов.
Приватний нотаріус подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Cуд, оцінивши наявні по справі докази, заслухавши доводи учасників процесу, дійшов таких висновків.
Суд встановив, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2020 року, у справі №465/3382/19, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 кошти за договорами позики з розмірі 3 08 7990 грн. 61 коп.,з яких: 2 737 413 гривень - сума основного боргу, 25807 гривень компенсація за користування чужими коштами, 102547 гривень 41 копійку - 3% річних та 324771 гривень 61 коп. - інфляційні втрати та судовий збір з розгляду справи у розмірі 9605 гривень.
На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання 07 травня 2020 року.
В ході виконання судового рішення Франківського районного суду в справі №465/3382/19 від 24 березня 2020 року встановлено, що ОСОБА_5 не володіє нерухомим майном.
28 листопада 2018 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які є співвласниками на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , уклали між собою договір про визначення часток, згідно з яким домовились визначити частки в спільній сумісній власності на квартиру наступним чином: ОСОБА_3 - 1/3 частка квартири; ОСОБА_5 - 1/3 частка квартири; ОСОБА_4 - 1/3 частка квартири.
28 листопада 2018 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 подарували у власність ОСОБА_3 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 .
Як вбачається з даного Договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстровано в реєстрі за №7224, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - Дарувальники подарували на користь ОСОБА_3 - Обдаровуваної, безоплатно у власність, а Обдаровувана прийняла у дарунок 2/3 дві третіх) частки квартири АДРЕСА_1 , (надалі «Частки квартири») (по 1/3 частки квартири, яка належала кожному дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_2 ).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності нерухоме майно на ОСОБА_5 не зареєстрованого нерухомого майна. Також, не міститься інформації про те, що останній володів таким майном в минулому.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2021, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 .
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_5 є його сином. Квартиру свідок отримав у 1993 році, там зробили ремонт. У 2006 році у квартирі зробили капітальний ремонт. До того часу син проживав з ним і дружиною ОСОБА_3 . Син ( ОСОБА_5 ) завжди хотів подарувати квартиру матері, що і зробили. Договір дарування та переоформлення квартири зробили після того як він (свідок) дізнався, що захворів. До оформлення квартири на ОСОБА_3 плати за комунальні послуги він (свідок), після оформлення послуги оплачувала вона ( ОСОБА_3 ).
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що є сусідкою сім'ї ОСОБА_7 . ОСОБА_5 давно не поживає разом з батьками. ОСОБА_5 бачила дуже давно.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засідання показав, що є сусідом ОСОБА_7 . Бачив сина відповідачів - ОСОБА_5 близько 9-ти років назад.
За приписами ЦК України, зокрема ст. 16 цього Кодексу, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину фіктивним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу його недійсності.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Під час розгляду справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
У даній справі встановлено, що укладаючи оспорюваний договір дарування від 28 листопада 2018 року, відповідач ОСОБА_5 був обізнаний про наявність у нього боргових зобов'язань про повернення коштів в сумі 102 400 доларів США та 299 706 грн., що зокрема стверджується розписками про отримання коштів від 24.10.2017, 14.11.2017, 08.12.2017, 09.01.2018, 10.01.2018, 28.02.2018, 26.03.2018, 29.05.2018 та рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2020 року, у справі №465/3382/19 про стягнення з відповідача боргу, матеріалами виконавчого провадження, з виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_5 боргу за договором позики.
Окрім цього, оспорюваний договір відповідач ОСОБА_5 уклав 28.11.2018, одразу ж після скасування державним виконавцем арешту майна боржника ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження №54998645 на виконання виконавчого листа №465/369/16-ц від 14.09.2017 (постанова державного виконавця від 28.11.2018).
З цього слідує, що ОСОБА_5 усвідомлював негативні наслідки для себе у випадку та мав намір всупереч інтересам кредитора ОСОБА_1 уникнути цих наслідків.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд враховує, що: відповідач ОСОБА_5 відчужив майно після отримання від позивача в борг великої суми грошових коштів; майно відчужене на підставі безвідплатного договору; майно відчужене на користь близького родича; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
На переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_5 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення виконання зобов'язань про повернення коштів.
Суд вважає, що укладення відповідачем ОСОБА_5 договору дарування майна зі своїм родичем відбулась, з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов'язанням, що доведено в судовому засіданні належними доказами.
Разом з цим не встановлено таких обставин щодо укладання договору дарування зі сторони відповідача ОСОБА_4 .
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява №4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29).
Таким чином, оскільки наявні обставини, які доводять обґрунтованість заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири, яка належала ОСОБА_5 є обґрунтованим і підлягає задоволенню. Між тим вимога щодо визнання недійсним вказаного договору в частині дарування 1/3 частки квартири, яка належала ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, оскільки фактів щодо фраудаторності та фіктивності оспорюваного в цій частині правочину судом не встановлено.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольги Петрівни про визнання недійсним договору дарування - задовольнити частково.
Визнати договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 листопада 2018 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. (зареєстровано в реєстрі за №7224), недійсним в частині дарування ОСОБА_5 , належної йому 1/3 частки квартири у власність ОСОБА_3 .
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 560 гривень 53 копійок, з кожного в рівних частинах.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11 червня 2020 року, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 : РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Відповідачі:
ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 .
Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольга Петрівна, адреса: 79053, м. Львів, вул. Кн. Ольги, 100к.
Повне рішення складено 20 листопада 2023 року.
Головуючий суддя Мигаль Г.П.