ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 595/1754/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/364/23 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2023 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
ВСТАНОВИЛА:
Бучацьким районним судом Тернопільської області розглядається кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12023210000000494 від 14 липня 2023 року по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 152 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2023 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 16 год. 30 хв. 19 грудня 2023 року.
Суд мотивував своє рішення тим, що не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу, оскільки будь-яких нових даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно останнього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не встановлено.
Крім цього, місцевий суд прийшов до переконання про відсутність підстав для визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_7 з урахуванням положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 вказану ухвалу суду першої інстанції вважає незаконною, необґрунтованою і невмотивованою, прийнятою із порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що посилання місцевого суду на ризики, передбачені ст.177 КПК України, не підтверджуються жодним доказом. Таким чином, тяжкість відповідного покарання не може виправдовувати тривале тримання під вартою обвинуваченого, а прокурором не доведено та не аргументовано наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України, як підстави для продовження строку тримання під вартою.
Зокрема, вважає, що ризик переховування від суду є припущенням і не підтверджується жодним доказом, з яких вбачалось, що ОСОБА_7 раніше ухилявся від явки до суду; ризик впливу на свідків та потерпілу, прокурором не доведений, оскільки не надано доказів того, що свідки чи потерпіла звертались у правоохоронні органи з приводу тиску на них з боку обвинуваченого або його сім'ї; ризик продовження вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, тобто вчинення сексуального насильства відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_9 , оскільки обвинувачений проживає спільно із нею у одному житловому будинку, не відповідає дійсності, так як обвинувачений ОСОБА_7 є власником майна, а саме 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Крім цього, вказує, що матір ОСОБА_7 - ОСОБА_9 , не заперечує з приводу того, щоб її син на час розгляду кримінального провадження, у разі застосування щодо нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, проживав у її житловому будинкку по АДРЕСА_2 .
На переконання захисника, суд першої інстанції належним чином не розглянув можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.
Звертає увагу суду, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, щодо нього відсутні повідомлення про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень, відсутня майнова шкода і не завдана даним кримінальним правопорушенням та те, що ОСОБА_7 не відноситься до осіб, які мають право перетину кордону під час дії правового режиму воєнного стану, а тому позбавлений можливості виїхати закордон.
Вказує на можливість визначення судом застави, як альтернативного виду запобіжного заходу, оскільки стверджує, що в слідчого судді були відсутні підстави стверджувати, що вказане правопорушення було вчинено із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Просить скасувати оскаржувану ним ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт за адресою АДРЕСА_2 .
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просять скасувати оскаржувану ухвалу місцевого суду і прийняти нову, якою змінити обвинуваченому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт; міркування прокурора, який вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою і тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги адвоката обвинуваченого; дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не вбачає, з огляду на наступне.
Висновок, викладений в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2023 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд не допустив таких порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для його скасування.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.152 КК України, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, яке за ступенем тяжкості є особливо тяжким злочином.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Окрім того, згідно рішення ЄСПЛ у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Аналіз матеріалів кримінального провадження та безпосередньо оскаржуваного апелянтом рішення місцевого суду, дає підстави колегії суддів для висновку, що на даній стадії кримінального провадження, при вирішенні питання про продовження підозрюваному запобіжного заходу, стандарт доказування «обґрунтована підозра» дотримано як прокурором, який звернувся до суду з відповідним клопотання, так і судом, яким обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Також судом правильно враховано конкретні обставини справи, характер та обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 діянь, як вони сформульовані у обвинуваченні, що містять насильницький (сексуальний) характер.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що наведені обставини свідчать про наявність обґрунтованих ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обсяг яких не зменшився і вони продовжують існувати.
Твердження апелянта про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України колегія суддів вважає непереконливими, оскільки судом першої інстанції наведено аналіз ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим і використано стандарт доказування "обґрунтованої ймовірності", згідно з яким інші більш м'які запобіжні заходи, ніж окреслені прокурором по відношенню до обвинуваченого, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Також колегія суддів приймає до уваги, що згідно практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тому, мотиви наведені в ухвалі судді щодо тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчиненні злочину, як одну з підстав продовження строку запобіжного заходу, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що матір ОСОБА_7 - ОСОБА_9 , не заперечує з приводу того, щоб її син - обвинувачений ОСОБА_7 , на час розгляду кримінального провадження, у разі застосування щодо нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, проживав у її житловому будинкку по АДРЕСА_2 , не спростовують того факту, що існує ймовірність переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання.
Також колегія суддів враховує, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, зможе незаконно впливати на потерпілу, свідків, експертів та спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні шляхом схиляння до дачі ними у суді завідомо неправдивих показань або відмови від дачі показань.
При цьому колегія суддів зазначає те, що ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні полягає у процедурі отримання свідчень від цих осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, та дослідження їх судом.
Крім цього, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками, викладеними в оскаржуваній ухвалі суду, про існування ризику продовження вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 , так як останній, спільно проживаючи із неповнолітньою донькою, яка є потерпілою від вчиненого ним кримінального правопорушення, перебуваючи на волі, зможе продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Оскільки заявлені ризики не зменшились та продовжують існувати, а завершити розгляд кримінального провадження до закінчення строку тримання під вартою обвинуваченого не є можливим, з метою уникнення обвинуваченим суду та, враховуючи відсутність обставин, які б вказували на можливість скасування запобіжного заходу обвинуваченому або його заміни на більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 29 грудня 2023 року.
На думку колегії суддів, продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції у повній мірі та у визначеному законом порядку враховано особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, характер та тяжкість інкримінованого злочину, а також всі обставини справи, з якими закон пов'язує вирішення такого питання.
Також місцевий суд дійшов правильного висновку, що застосування на даній стадії більш м'яких запобіжних заходів не є можливим, так як вони не зможуть запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що раніше застосований відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
За наведених обставин, доводи апелянта про недоведеність ризиків, визначених ст.177 КПК України та відсутність підстав для продовження терміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутність у ОСОБА_7 судимостей, відсутність завданої майнової шкоди даним кримінальним правопорушенням та те, що ОСОБА_7 не відноситься до осіб, які мають право перетину кордону під час дії правового режиму воєнного стану, на переконання колегії суддів апеляційного суду, не є безумовною підставою для скасування рішення суду, зважаючи на тяжкість злочину у вчиненні якого він обвинувачуються.
Крім цього, колегія суддів наголошує на тому, що раніше застосований відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Колегія суддів вважає, що застосований запобіжний захід відносно обвинуваченого кореспондується з характером суспільного інтересу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі "Летельє проти Франції" заява №12369/86 від 26 червня 1991 року, особлива тяжкість деяких злочинів, яка викликає негативну реакцію суспільства і соціальні наслідки, виправдовує попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає недостатнім обрання ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, а ніж тримання під вартою, як про це зазначено у апеляційній скарзі захисника.
Даних, які б вказували на неможливість продовження ОСОБА_7 дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено. Так, беззаперечних доказів того, що до обвинуваченого не може бути застосовано тримання під вартою, в матеріалах справи не міститься та стороною захисту не надано.
Також апеляційний суд вважає непереконливими доводи сторони захисту про необхідність визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу, так як згідно п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали суду, по справі не встановлено.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав до її скасування, про що ставлять питання апелянти, не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2023 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді