Дата документу 08.11.2023 Справа № 332/224/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 332/224/22 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С.
Провадження № 22-ц/807/1491/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, що підписаний адвокатом Харьковим В.О., який в подальшому було уточнено в процесі розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він 15.04.2004 року був прийнятий на посаду регулювальника вагонів 3 розряду до АТ «Українська залізниця». 25.09.2007 року він переведений на посаду складача поїздів 5 розряду, 15.05.2009 року - на посаду складача поїздів 6 розряду. Наказом відповідача № 58/ОС від 08.12.2021 року його було відсторонено від роботи як невакцинованого працівника без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19.
У зв'язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу позивача позбавлено права на працю, яке закріплене Конституцією України.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника станції Запоріжжя-Ліве Структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 58/ОС від 08.12.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;
- поновити його на посаді складача поїздів 6 розряду станції Запоріжжя-Ліве Структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»;
- зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» нарахувати та виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період з 09.12.2021 року по 01.03.2022 року в розмірі 41 504,65 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано Наказ начальника станції Запоріжжя-Ліве Структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 58/ОС від 08.12.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період з 09.12.2021 року по 01.03.2022 року в розмірі 41 504,65 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Губорєва Я.А. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом не враховане, що згідно інструкції з охорони праці №1 для складача поїздів, затвердженої 12.11.2020 року №482 та робочої інструкції №235, затвердженої 27.02.2019 року, позивача, складач поїздів приходить у приміщення зали нарад адміністративної будівлі станції о 07 год. 40 хв. та о 19 год. 40 хв. для отримання виробничого завдання на зміну від особи, відповідальної за проведення інструктажу перед вступом на чергування. Одночасно в залі нарад знаходяться близько 40-50 осіб. Після отримання інструктажу перед вступом на чергування складач поїздів, регулювальник швидкості руху вагонів, сигналісти прямують в санітарно-побутовий корпус для переодягання в спецодяг і спецвзуття, де одночасно знаходяться працівники 2-х змін в кількості 10 осіб, які були на чергуванні та які заступають на чергування.
Робоче місце складача поїздів може знаходитись як в парку «А», так і в парку «Б». Протягом зміни складач поїздів виконує маневрову роботу з вагонами составами, де безпосередньо протягом зміни контактує з працівниками інших господарств залізниці. Місце приймання їжі розташовані в виробничому приміщенні складачів поїздів, де одночасно знаходиться інші складачі, які працюють в зміну. Одночасно в одну зміну працює 40-50 осіб. Після завершення робочої зміни складач поїздів прямує до санітарно-побутового корпусу для переодягнення і приймання душу. Душова двомісна, приймання душу виконується по черзі, з одночасним знаходженням в роздягальні 6 складачів поїздів, 4 регулювальників швидкості руху вагонів та сигналіста. Шлях на роботу та у зворотному напрямку у громадському транспорті також передбачає необмежну кількість контактів з іншими людьми.
Організувати для позивача надомну/дистанційну робота відповідач не має можливості, оскільки робота позивача безпосередньо пов'язана зі стаціонарними механізмами, які не можуть переміщуватись у просторі та повинні знаходитись у чітко визначеному місці.
Керуючись чинним законодавством України та необхідністю обмеження соціальних контактів позивача через відсутність щеплення проти COVID-19 відповідач відсторонив позивача від роботи. До того ж, відсторонення позивача відбулося на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Оскаржуваний наказ обґрунтований посиланнями на постанову Кабінет Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанові Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» та наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Позивачем не було надано медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, а також інформацію про щеплення проти COVID-19, що фактично свідчить про ухилення позивачем від щеплення проти COVID-19.
Також зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
Крім того, на думку скаржника, суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Харькова В.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Так, звертаючись безпосередньо до Переліку № 2153, про який йдеться у пп. 1 п. 41-6 зміненої Постанови КМ від 09.12.2020 р. № 1236, слід зазначити, що такий з 09.12.2021р. почав пов'язувати працю на підприємстві відповідача з обов'язковістю профілактичного щеплення проти COVID-19 - зміни внесені Наказом № 2393 від 01.11.2021 р. Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Отже, вбачається незаконність оспорюваного наказу та самого відсторонення, адже дата наказу про відсторонення - 08.12.2021 р., - є передчасною, тобто рішення про відсторонення позивача від роботи було прийнято в день, коли нова редакція Переліку № 2153 навіть не набрала законної сили.
Зазначає, що враховуючи позицію Конституційного Суду України, необхідно підкреслити, що людська гідність є тлумачним принципом для обсягу конституційних прав та відіграє важливу роль у визначенні їх обмежень. Відтак, у справах про відсторонення працівника у зв'язку з відсутністю щеплення проти COVID-19, тлумачення норм права, які регулюють відповідні правовідносини, необхідно здійснювати з урахуванням людської гідності, яка є джерелом прав і свобод.
Праву на працю належить найвищий конституційний захист, тому відсторонення від роботи є прямим обмеженням такого конституційного права, а отже, таке обмеження має здійснюватися відповідно до Закону, а не згідно з підзаконним актом. Відсторонення від роботи у зв'язку з непроведенням позивачем щеплення проти COVID-19 на підставі підзаконного акта не відповідає п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України.
Тож, немає підстав стверджувати, що на час виникнення спірних правовідносин (як станом на 08.12.2021 р. - дата наказу, так і на 09.12.2021 р. - дата початку відсторонення) існував Закон, який передбачав обов'язкове щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи працівників, які не провели такі щеплення та/або які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових щеплень проти COVID-19.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров'я України є підзаконними актами, а тому ними не могли запроваджуватись додаткові обмеження прав працівників, зумовлених непроходженням обов'язкового щеплення проти COVID-19.
Відповідачем не було надано жодних доказів, які підтверджували б факт відмови чи ухилення позивача від вакцинації, а відмова чи факт ухилення поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення мають бути належно підтвердженими.
Колегія зазначає, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду оскаржується в частині вирішених вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення. Доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині вирішених вимог про поновлення на роботі апеляційна скарга не містить.
Таким чином, колегія дійшла висновку, що в частині вимог про поновлення на роботі рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішених вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення позивача від роботи здійснено з порушенням вимог трудового законодавства та за відсутності правових підстав для цього, роботодавцем не надано достатніх та допустимих доказів, що при відстороненні позивача у зв'язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19, дотримані вимоги ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Тому наказ про відсторонення позивача від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з відповідача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата за час незаконного відсторонення від роботи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач 15.04.2004 року прийнятий на посаду регулювальника швидкості руху вагонів 3 розряду до АТ «Українська залізниця», 25.09.2007 він переведений на посаду складача поїздів 5 розряду, 15.05.2009 - на посаду складача поїздів 6 розряду (т. 1, а.с. 16).
Наказом № 58/ОС від 08.12.2021р. структурного підрозділу «Запорізька дирекція Залізничних перевезень» станція Запоріжжя-Ліве Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» позивач відсторонений від роботи з 09.12.2021 р. без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 (форма № 028-1/о). Підстава: ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. № 1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, лист-ознайомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29.11.2021р. (т. 1 а.с. 17).
Наказом Структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» станція Запоріжжя-Ліве Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» № 40/ОС від 11.03.2022 про допуск до роботи невакцинованого працівника, на підставі Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, позивача допущено до роботи з 01 березня 2022 р. до завершення воєнного стану в Україні (т. 1 а.с. 201).
Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Частиною першою статті 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін «законодавство» використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази Міністерства охорони здоров'я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом Міністерства охорони здоров'я Українивід 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 затверджено Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких до Переліку увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (про встановлення карантину) було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», а також, що відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.
Однак, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.
Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовлялися або ухилялися від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення були чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяли працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяли визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема для попередження поширення корона вірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14, 14.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Проте у кожній подібній справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов'язано із досягненням зазначеної легітимної мети.
За змістом Переліку № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595.
Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися корона вірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22 (провадження № 61-5752св23).
Враховуючи характер виконуваних складачем поїздів 6 розряду структурного підрозділу АТ «Укрзалізниця» обов'язків, що передбачає особистий контакт з іншими працівниками, неможливість забезпечення його дистанційної/надомної роботи, а також з огляду на попередження позивача про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, або надання медичного висновку щодо наявності протипоказань проти щеплення, та факт ухилення позивача від здійснення таких дій, відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив його від роботи з 09 грудня 2021 року на час усунення причин, що спричинили відсторонення.
Крім того, наказ Міністерства охорони здоров'я України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», яким було доповнено Перелік № 2153 пунктами 4-6, зокрема щодо працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83, набрав чинності 09 грудня 2021 року, тобто у день, з якого позивача відсторонили від роботи.
В контексті оцінки дотримання принципу пропорційності при відстороненні позивача від роботи легітимній меті при втручанні в його право на повагу до приватного життя колегія суддів ураховує характер роботи позивача, наявність у нього щоденних контактів з іншими працівниками, а також відсутність можливості організації його дистанційної чи надомної роботи.
З урахуванням наведеного вище, тимчасове відсторонення позивача від роботи можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення, недопущення поширення небезпечного короновірусу, воно мало об'єктивні підстави та було виправданим. При цьому відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, більш того наказом від 11.03.2022 року №40/ос він допущений до роботи. Отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.
У цьому контексті колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров'я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов'язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов'язана здійснити ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров'я людей.
Вирішуючи спір, суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не врахував усі обставини справи, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем порядку відсторонення позивача від роботи.
Крім того, чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що при відстороненні позивача від роботи роботодавець діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством, підстав для визнання оскаржуваного наказу незаконним та його скасування немає. Відповідно, відсутні правові підстави і для задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час відсторонення від роботи, оскільки вказані позовні вимоги є похідними.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
З урахуванням наведених мотивів колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 17 листопада 2023 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко