ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 340/4767/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 ( суддя першої інстанції Пасічник Ю.П.) в адміністративній справі №340/4767/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області третя особа: Ленінський районний суд м. Кіровограда про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
13.10.2022 до Кіровоградського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Ленінський районний суд м. Кіровограда (вул. Велика Перспективна, 40, м. Кропивницький, 25006, далі - третя особа), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати, ОСОБА_1 , частини суддівської винагороди за серпень 2022 року;
стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 частину невиплаченої суддівську винагороди за серпень 2022 року в сумі 97 069 грн. 50 коп.;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць в сумі 97 069 грн. 50 коп..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда з 02.03.2014. На підставі наказу голови суду від 28.03.2022 №43/к його увільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з прийняттям на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України. З 27.02.2022 він перебуває у складі Збройних сил України зв'язку з мобілізацією. В середині липня 2022 дізнався, що йому припинено нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яким внесено зміни до ст. 119 КЗпП України, згідно яких припиняється нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022, про що в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда видано відповідний наказ від 19.07.2022 №100/к. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплату суддівської винагороди позивач вказує, що зміни внесені до ст. 119 КЗпП України Законом від 01.07.2022 №2352-ІХ, суперечать положенням ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” яка є імперативною нормою щодо визначення суддівської винагороди та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Позивач вказує, що відповідач без наявних правових підстав “переніс” питання щодо регулювання виплати суддівської винагороди зі ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” на ст. 119 КЗпП України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати, ОСОБА_1 , частини суддівської винагороди за серпень 2022 року.
Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 частину невиплаченої суддівську винагороди за серпень 2022 року в сумі 97 069 грн. 50 коп.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за серпень 2022 року в сумі 97 069 грн. 50 коп.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, позивач ОСОБА_1 працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда.
Наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28.03.2022 №43/к позивача увільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з прийняттям на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (а.с.7).
Факт перебування позивача на військовій службі підтверджується довідкою №3033 від 04.10.2022 (а.с.8).
19.07.2022 в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда видано наказ №100/к “Про внесення змін до наказу від 28.02.2022 №43-к”, яким слова “із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації” замінено словами “із збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації”, а також припинено виплату середнього заробітку з 19.07.2022 на період проходження військової служби (а.с.6).
Підставою для видання наказу став Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”.
Позивач зазначає, що до видання наказу №100/к від 19.07.2022 йому було нараховано та виплачено суддівську винагороду за травень та червень 2022 в розмірі 97069,50 грн. щомісяця.
Після видання наказу №100/к від 19.07.2022 виплата суддівської винагороди була припинена, що підтверджується довідкою відповідача від 29.09.2022 (а.с.9).
За твердженням позивача, за серпень 2022 року суддівська винагорода йому не виплачувалась.
Позивач вважає, що такі дії відповідачів є протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 135 ч. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, останній раз 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Враховуючи вищезазначені обставини, як вже зазначалось судом першої інстанції позивача увільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з прийняттям на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України.
Станом на час прийняття позивача на військову службу ч. 3 ст.119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законом України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до ч. 3 ст.119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022 року
Першочергово колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому колегія суддів вважає, що норми ст.119 ч. 3 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, протягом травня-червня 2022 року ОСОБА_1 виплачувалась суддівська винагорода. З серпня 2022 року суддівська винагорода позивачу не виплачувалась на підставі Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ.
Колегія суддів наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ.
З наведеного слідує, що при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і будь-яким іншим нормативним актом, навіть законом, в питанні виплати суддівської винагороди застосуванню підлягають норми саме Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які мають пріоритет.
Таким чином, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв'язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом.
Доцільно зазначити, що Рада суддів України у рішенні № 24 від 05.08.2022 також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних сил України мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.
Зважаючи на те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» над іншими нормами законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.
Таким чином, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу суддівську винагороду за серпень 2022 року, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині є правомірними.
Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.
Відповідно до статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Статтею 22 Бюджетного Кодексу передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено ДСА України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень, не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи.
Оскільки вирішуючи питання про стягнення суми суддівської винагороди з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 частину невиплаченої суддівську винагороди за серпень 2022 року в сумі 97 069 грн. 50 коп. суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження суб'єкта владних повноважень до компетенції якого відноситься його вирішення у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень. Вказане, в свою чергу, суперечить принципу поділу влади.
Близьких за змістом висновків дійшов Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі № 810/4293/16.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що стягнення конкретної суми суддівської винагороди в судовому рішенні є втручанням у дискреційні повноваження Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, підстави для стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь позивача суддівську винагороду за серпень 2022 року в сумі 97 069 грн. 50 коп. відсутні.
Разом з тим, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, з огляду на висновок суду про протиправну бездіяльність відповідача, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, апеляційний суд вважає за необхідне зобов'язати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 суддівську винагороду за серпень 2022 року.
Так, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 в адміністративній справі №340/4767/22 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати, ОСОБА_1 , частини суддівської винагороди за серпень 2022 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за серпень 2022 року.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 09 листопада 2023 року та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2023 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя А.В. Суховаров
суддя Л.А. Божко