Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 756/1458/22
Номер провадження 22-ц/824/12938/2023
Головуючий у суді першої інстанції І. С. Шролик
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
17 листопада 2023 року місто Київ
Номер справи 756/1458/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянув у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Шролик І.С. в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва,
УСТАНОВИВ:
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі по 30 000,00 грн, з кожного.
В обґрунтування вимог зазначив, що позивач працює начальником Департаменту документального забезпечення Національної поліції України.
Відповідач ОСОБА_3 01 вересня 2017 року звернувся із адвокатським запитом до Національної поліції України. За підписом заступника начальника відділу документального забезпечення НП 04 вересня 2017 року йому було надано відповідь на адвокатський запит про відсутність підстав для надання запитуваної інформації.
До департаменту 29 вересня 2017 року надійшов лист члена Ради адвокатів ОСОБА_4 з приводу порушення вимог законодавства щодо ненадання відповіді на адвокатський запит ОСОБА_3 . Згодом, 02 листопада 2017 року на адресу позивача, як керівника Департаменту надійшов лист з протоколом про адміністративне правопорушення від 05 жовтня 2017 року з приводу неправомірної відмови в наданні інформації на адвокатський запит ОСОБА_3 .
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 212-3 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
За апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_3 , постановою Апеляційного суду м. Києва 25 травня 2018 року скасовано постанову судді суду першої інстанції. Справу передано на новий судовий розгляд.
Постановою Печерського районного суду м. Києва 09 серпня 2018 року справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності повернуто до Ради адвокатів м. Києва для належного оформлення.
Посилаючись на ту обставину, що він як керівник Департаменту документального забезпечення Національної поліції України не підписував відповідь на адвокатський запит ОСОБА_3 , відповідь підписав заступник керівника департаменту ОСОБА_8., протокол щодо нього складено неуповноваженою особою ОСОБА_4 , оскарження постанови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідчать, що їх дії були спрямовані на притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що завдало йому моральних страждань, посилаючись на положення ст.ст. 55, 68 Конституції, ст. 23, 269, 273,1166,1167 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України позивач просив суд стягнути на його користь з кожного з відповідачів в рахунок компенсації йому моральної шкоди по 30000,00 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Апелянт зазначає, що у рішенні суду визначено основний предмет спору - захист честі, гідності та ділової репутації, а відшкодування моральної шкоди похідним. Це не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 не звертався до суду із захистом честі, гідності та ділової репутації. При цьому судом зазначено, що позивач є службовою особою, отже є публічною особою і на нього покладається додатковий тягар публічності. Однак його позов пов'язаний не із займаною посадою, а з тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ініціювали притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, якого він не вчиняв. При цьому, ОСОБА_3 подає пояснення до апеляційного суду, у якому просить визнати ОСОБА_1 винним у правопорушенні, передбаченому ст. 124 КУпАП, а не за відмову у наданні відповіді на адвокатський запит. У своєму поясненні посилається на докази вини як витяг з ЄРАУ, що він є адвокатом, ОСОБА_4 є обраним членом Ради адвокатів міста Києва, який уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення, тощо. При цьому, жоден з указаних матеріалів не містить інформації про вину ОСОБА_1 .
Звертає увагу апеляційного суду, що у запиті ОСОБА_3 повинно було бути зазначено саме посаду, прізвище, ім'я та по-батькові позивача. Однак, запит адресований Національній поліції України як органу державної влади, без зазначення керівника, а не йому як начальнику документального забезпечення, який є структурним підрозділом цього органу. Аналогічні порушення допущено ОСОБА_2 , яка просила визнати апелянта винним у вчиненні правопорушення якого він не вчиняв.
Зауважує, що відповідно до наказу Національної поліції від 08 квітня 2022 року № 242 «Про деякі питання посиленого варіанту службової діяльності на період дії на території України «воєнного стану» службова діяльність поліцейських здійснюється у посиленому варіанті и до завершення (скасування на території України воєнного стану. Оскільки, апелянт перебуває на посаді начальника Департаменту документального забезпечення Національної поліції України у званні полковник поліції, він залучений до заходів у посиленому варіанті несення служби зі зброєю. Щомісяця наказом Головнокомандувача збройних сил України визначилися райони бойових дій, серед яких було місто Київ аж по серпень 2022 року включно.
Окрім того, апелянт вказує, що суд, задовольняючи заяву про розподіл судових витрат, не зазначив яку саме заяву він задовольняє, так як у справі таких заяв були дві. При цьому, перша подана з порушенням строків без обґрунтування, а друга після дебатів у справі.
Так, 01.08.2022 він через підсистему електронний суд отримав відзив на позовну заяву, підписаний ОСОБА_5 . У додатку серед інших документів долучено довіреність відповідача ОСОБА_2 , якою остання уповноважує ОСОБА_5 представляти її інтереси в судах. Відповідно до ЄРАУ ОСОБА_5 є адвокатом. Про організаційно-правову форму адвокатської діяльності у складі АО «Капітал» в реєстрі не зазначено. Отже слід дійти висновку, що ОСОБА_5 здійснює адвокатську діяльність як самостійна особа. Тобто, на думку апелянта до відзиву повинен був бути долучений ордер, укладений як з адвокатом, а не з АО «Капітал», адже договір про надання професійної правничої допомоги укладений ОСОБА_2 безпосередньо з АО «Капітал».
Відповідачем ОСОБА_2 через представника Корзун Д.Л. подано відзив на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною та необґрунтованою та такою що задоволенню не підлягає. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15.06.2023 таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до висвітлення порушень, допущених Оболонським районним судом м. Києва при постановленні вже скасованих ухвал Оболонського районного суду м. Києва від 12.01.2023 та 20.01.2023.
Відповідач ОСОБА_3 своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
ОСОБА_1 до апеляційного суду подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Позивач зазначає, що відзив на апеляційну скаргу подано з пропуском визначеного законом строку. Крім того вказує, що копії договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Капітал» з відповідачем та копії довіреності на представництво від імені вказаного адвокатського об'єднання інтересів відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Корзуном Д.Л. до відзиву не долучено.
Колегія суддів вважає за необхідне прийняти до уваги відзив на апеляційну скаргу, поданий ОСОБА_2 через представника Корзун Д.Л. та відхиляє доводи апелянта щодо пропуску строку для подання відзиву, оскільки матеріали справи не містять відомостей про вручення ОСОБА_2 копії ухвали про відкриття провадження у справі, а отже слід вважати, що такий строк нею не пропущено. Щодо доводів апелянта про відсутність в матеріалах справи належних документів на представництво адвокатом Корзуном Д.Л. інтересів відповідача ОСОБА_2 в суді, а саме не долучення до відзиву копії довіреності та копії договору з адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Капітал», то апеляційний суд бере до уваги, що в матеріалах цивільної справи міститься копія ордеру серія АІ № 1366321, ордер виданий 20.03.2023 Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «КАПІТАЛ» на підставі договору б/н від 28.07.2022, укладеного між ОСОБА_2 і вказаним Адвокатським об'єднанням, згідно якого інтереси ОСОБА_2 в суді представляє адвокат Корзун Д.Л. (т. 2 а.с. 13). Ордер підписаний керівником Адвокатського об'єднання, адвокатом та містить печатку. Діючий ЦПК України не вимагає надання суду копії договору про надання правничої допомоги, саме ордер підтверджує повноваження адвоката на представництво інтересів ОСОБА_2 у Київському апеляційному суді.
У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ураховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає.
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Так, статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_2 не є особами, які складали протокол про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , тому твердження позивача, що саме через неправомірне та безпідставне складання протоколу про притягнення його до адміністративної відповідальності йому відповідачами завдано моральної шкоди, не дають суду підстав для задоволення позову пред'явленого з цих підстав саме до ОСОБА_3 та до ОСОБА_2 . Також суд зауважив, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, як обов'язкову складову компенсації моральної шкоди, суд взяв до уваги і ту обставину, що жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до позивача застосовано не було, як і не було застосовано засобів реагування, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до ст. 283, 284 КУпАП таке питання, в даній справі за ч. 5 ст. 212-3 КУАП може бути вирішено лише судом, тому відсутні підстави для задоволення позову.
З таким висновком суду, погоджується і суд апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює начальником Департаменту документального забезпечення Національної поліції України (а.с. 105, том 1).
Адвокат ОСОБА_3. 01 вересня 2017 року звернувся із адвокатським запитом до Національної поліції України на підставі укладеного договору про надання правової допомоги з ОСОБА_7 . До запиту надано договір, ордер, копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, копія витягу з ЄРАУ (а.с. 67-68, том 1).
Згідно відповіді за № 633аз від 04 вересня 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у наданні запитуваної інформації. Як видно з відповіді бланк містив друковану посаду Начальник департаменту та прізвище ОСОБА_1 (як особи, яка підписує лист відповідь), проте у відповіді містяться рукописні виправлення на «заст» й прізвище ОСОБА_8 (а.с. 69, том 1).
Начальнику Департаменту ОСОБА_1. 29 вересня 2017 року надійшов лист за підписом члена ради адвокатів ОСОБА_4 з приводу порушення ним вимог ЗУ «Про адвокатуру» під час не надання відповіді на адвокатський запит ОСОБА_3 від 01 вересня 2017 року. З пропозицією надати письмові пояснення та сповіщено що 05 жовтня 2017 року відбудеться розгляд звернення ОСОБА_3 (а.с.70,73, том1).
05 жовтня 2017 року членом ради адвокатів ОСОБА_4. на адресу Начальника Департаменту ОСОБА_1. надіслано супровідний лист та копію протоколу складеного у відношенні ОСОБА_1 , який обіймає посаду Начальника Департаменту документального забезпечення Національної поліції України. Протокол складений на підставі повідомлення адвоката ОСОБА_3. (а.с. 71-73, 74-75,том 1).
Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 212-3 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с. 93-95, том 1).
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах потерпілого ОСОБА_3 , задоволено частково. Скасовано постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 29 грудня 2017 року, справу передано на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 96-100).
Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності повернуто до Ради адвокатів м. Києва для належного оформлення (а.с. 101-102, том 1).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності: неправомірні дії, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, кожен з цих елементів повинен окремо належними та допустимими доказами довести позивач.
ОСОБА_1 у апеляційній скарзі зазначає, що його позов пов'язаний не із займаною посадою, а з тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ініціювали притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, якого він не вчиняв, чим завдали йому моральну шкоду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд не встановив наявність належних та допустимих доказів, які б підтверджували незаконність (протиправність) дій відповідачів, спричинення позивачу моральної шкоди та наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні. Суд не встановив факту страждань, в чому такі страждання виразились, які втрати немайнового характеру позивач поніс.
З таким твердженням погоджується і суд апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не надано суду доказів які б підтверджували протиправність дій відповідачів, оскільки кожен з відповідачів діяв в межах своїх повноважень і у відповідності до вимог закону. Так ОСОБА_3 звернувся з адвокатським запитом від 01.09.2017 до Національної поліції України в межах повноважень адвоката, він не погодився з наданою йому відповіддю про відмову у наданні запитуваної ним інформації і також в межах своїх повноважень звернувся до Ради адвокатів м. Києва з приводу неправомірної відмови адвокату у наданні інформації на адвокатський запит. Протокол про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було складено членом Ради адвокатів міста Києва ОСОБА_4., процесуальний статус ОСОБА_3 у протоколі був визначений як потерпіла особа, а тому при розгляді даної справи суддею суду першої інстанції і судом апеляційної інстанції ОСОБА_3. діяв як потерпіла особа у справі, а адвокат ОСОБА_2. як представник потерпілої особи. Кожен з них діяли в межах своїх процесуальних прав та в межах повноважень.
Адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до позивача застосовано не було, протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2018 повернуто до Ради адвокатів м. Києва для належного оформлення.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що звернення адвоката ОСОБА_3. до Ради адвокатів міста Києва з заявою про ненадання відповіді на адвокатський запит та складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП питання щодо винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення (щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення) може бути вирішено лише судом.
До такого ж висновку прийшов і Верховний суд у своїй постанові від 21.10.2020 справа № 312/262/18.
До посилання апелянта на ту обставину, що ним не заявлялась позовна вимога про захист гідності, честі та ділової репутації, а суд викладав з цього питання свої висновки у рішенні суду, суд ставиться критично, оскільки така позовна вимога судом не розглядалась та за такою вимогою рішення суду не ухвалювалось. Суд у рішенні дійсно звертався до честі, гідності та ділової репутації позивача, оскільки сам ОСОБА_1 у позовній заяві, як на підставу своїх вимог посилався на постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». За таких обставин, суд першої інстанції законно та обґрунтовано надавав оцінку у рішенні суду даним обставинам.
Отже суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, вимогу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат заявлено представником відповідача ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву, яка була подана до суду 01.08.2022. (т. 1 а.с. 173-176).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12.01.2023 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Як убачається з матеріалів справи, клопотання про розподіл судових витрат подано стороною відповідача 16.01.2023, тобто у строк визначений законом. (т. 2 а.с. 43).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20.01.2023 заяву представника ОСОБА_2 , про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 27.04.2023 ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 20.01.2023 про залишення позову без розгляду та стягнення витрат на правничу допомогу скасовано, а заяву адвоката Корзуна Д.Л. в інтересах ОСОБА_2 про розподіл судових витрат направлено на розгляд до того ж суду.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що судом при ухваленні судового рішення від 15.06.2023 розглядалася заява адвоката Корзуна Д.Л. в інтересах ОСОБА_2 про розподіл судових витрат яка була ним подана 16.01.2023 у визначений законом строк, тобто до ухвалення рішення у справі.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Так, відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, із матеріалів справи вбачається, що професійну правничу допомогу відповідачу ОСОБА_2 надавало Адвокатське об'єднання «Юридична компанія «КАПІТАЛ», що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги від 28.07.2022 з додатком № 1, укладеними між ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «КАПІТАЛ» (т. 4 а.с. 11-7). Надання Адвокатським об'єднанням правничої (юридичної) допомоги ОСОБА_2. згідно договору є оплатним.
Відповідно п. 3.1 Договору про надання юридичних послуг з професійної правничої допомоги, вартість таких послуг визначається сторонами у додатку до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору. Вартість послуг сплачується на підставі виставленого рахунку виконавцем замовнику протягом 5 робочих днів з дат виставлення рахунку.
Згідно п. 1 додатку № 1 до договору про надання юридичних послуг з професійної правничої допомоги від 28.07.2022 у порядку та на умовах договору про надання юридичних послуг з професійної правничої допомоги від 28.07.2022 виконавець надає юридичні послуги з професійної правничої допомоги при розгляді справи № 756/1458/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у Оболонському районному суді м. Києва.
Пунктом 2 додатку № 1 до договору передбачено, що вартість юридичних послуг, зазначених у п. 1 цього додатку, становить 30 000,00 грн.
Відповідно акту прийому - передачі виконаних робіт № 3 від 12.01.2023 до договору від 28.07.2023 склад робіт становить:
Підготовка та подання відзиву на позовну заяву у справі № 756/1458/22, витрачено 12 год. часу.
Підготовка та подання заперечення щодо відповіді на відзив у справі № 756/1458/22, витрачено 5 год. часу.
Підготовка заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 756/1458/22, витрачено 6 год. часу.
Участь у судових засіданнях в Оболонському районному суді м. Києва у справі № 756/1458/22 - 20.09.2022, 13.10.2022, 17.11.2022, 12.12.2022, 12.01.2023, витрачено 5 год. часу.
Роботи виконано/послуги надані на загальну суму: 30 000 грн.
Інтереси ОСОБА_2 у суді представляв адвокат ОСОБА_5 згідно ордеру серія АА № 1181330, виданого Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «КАПІТАЛ» (т. 1 а.с. 183) також адвокат Корзун Д.Л. згідно ордеру серія АІ № 1307917, виданого Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «КАПІТАЛ» (т. 2 а.с. 13).
Згідно квитанції № Р24А710671904D63104 від 12.01.2023 ОСОБА_2 сплачено на користь ЮК Капітал АО 30 000,0 грн. (т. 2 а.с. 56).
Колегія суддів погоджується з тими висновком суду першої інстанції, що були наявні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, та вказаними доказами підтверджено надання професійної правничої допомоги відповідачу.
Разом з тим, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19).
При визначенні розміру витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з іншої сторони, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Апеляційний суд, дослідивши надані відповідачем докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на складність справи, її об'єм, кількість судових засідань, а також тривалість судових засідань, враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків районного суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.
З огляду на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, відсутні підстави і для здійснення відшкодування позивачеві понесених витрат при звернені до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна