справа № 756/4900/20 головуючий у суді І інстанції Шевчук А.В.
провадження № 22-ц/824/8350/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником - адвокатом Гарбарем Олександром Миколайовичем, на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2020 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank», посилаючись на те, що 16.11.2017 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,00001% річних.
Відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, яка у відповідності до розрахунку позивача станом на 20.02.2020 року становить 180 012,90 грн. При цьому АТ «Універсал Банк» просило стягнути заборгованість частково, лише 134 394,34 грн., з яких 67 293,72 грн. - заборгованість за кредитом, 67 100,62 грн. - заборгованість за пенею та комісією.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 16.11.2017 року у розмірі 134 394 (сто тридцять чотири тисячі триста дев'яносто чотири) гривні 34 копійки. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) гривні.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року, з урахуванням виправленої описки ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року залишено без задоволення.
Не погодившись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1, через свого представника - адвоката Гарбара Олександра Миколайовича 04 квітня 2023 року подав апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 16 листопада 2017 року у розмірі 45 000 грн.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що відповідач не був повідомлений про судовий розгляд справи та проведення судових засідань у справі у суді першої інстанції, внаслідок чого був позбавлений можливості користуватись своїми правами та обов'язками, визначеними ЦПК. Пояснює, що позивач, подаючи позовну заяву невірно зазначив адресу відповідача. Окрім того, розгляд справи відбувався у період установлення на території України карантину із забороною відвідувати усі громадські місця. На думку апелянта, позивач суттєво завищив суму за тілом кредиту, а суд першої інстанції не дослідив та не встановив, що фактично отримана сума грошових коштів відповідачем була не 67 293 грн. 72 коп., а 45 000 грн.
Апелянт наголошує, що місцевий суд безпідставно взяв до уваги розрахунок заборгованості, наданий позивачем, оскільки такий розрахунок не містив відомостей щодо посади та ПІБ підписанта даного розрахунку. На думку апелянта, стягнення комісії, пов'язаної з обслуговуванням безпосередньо цього кредиту, суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Посилаючись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16), від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16) та на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, апелянт наголошував, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання кредитного договору, внесення змін до нього тощо). Відтак, апелянт звертає увагу апеляційного суду, що позивач у позовній заяві та розрахунку заборгованості за Договором не зазначив, яку суму з нарахованої заборгованості складає пеня, а яку - комісія, які за своєю правовою природою є різними складовими. Вважає, що відсутність окремого розрахунку за цими складовими та відсутність розмежування позовних вимог у цій частині позбавляв суд можливості зробити висновок щодо правильності нарахування пені та наявності підстав для стягнення зазначеної суми з відповідача. Додатково зазначає, що у заочному рішенні суду у резолютивній частині вказана загальна сума без вказівки на те, яка сума стягується за тілом кредиту, яка за пенею, а яка за комісією.
Окрім того, апелянт зазначав, що надана копія Анкети-заяви, яка була підписана відповідачем, не є доказом про те, що відповідач був ознайомлений з Умовами обслуговування рахунків фізичної особи, затвердженої Рішенням Правління ПАТ «Універсал Банк» протоколом № 33 від 27.09.2017 року, які діяли на момент підписання відповідачем цієї Анкети-заяви, і не є належним доказом, у розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України, укладення договору про надання банківських послуг з використання кредитної картки, та як у ньому відсутні дані про істотні умови кредитного договору, передбачені ст. 1054 ЦК України, зокрема, щодо процентної ставки по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки. Наголошує, що в Анкеті-заяві відсутній будь який номер картки, строк дії картки та тип картки, натомість визначено тільки розрахунковий рахунок без визначеної валюти та суми кредитного ліміту. У позовній заяві позивач зазначав, що позивачу було надано суму кредиту у розмірі 45 000 гри, чого не відображено в анкеті-заяві та сумою тілу кредиту, яку позивач просив стягнути суд. Поряд із цим, Анкета-заява не містить відомостей про базову процентну ставку по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки, що, на думку апелянта, вказує на відсутність у сторін домовленості про процентну ставку по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки. Апелянт вважає, що надана позивачем копія анкети-заяви не є неналежним доказом укладення кредитного договору, оскільки вона не підтверджує доводи позовної заяви у частині встановлення процентної ставки по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки.
Також апелянт вказував, що позивачем не надано доказів щодо підписання відповідачем та ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг у АТ «Універсал банк», які діяли у 2017 році, оскільки на них відсутній підпис відповідача, у зв'язку з чим неможливо встановити факт обізнаності відповідача з умовами кредитування, а також факт укладення кредитного договору. Умови обслуговування рахунків фізичної особи та Тарифи за карткою «Monobank» не містять підпису відповідача.
Поряд з цим апелянт звертав увагу апеляційного суду на те, що позивач не надав докази щодо отримання відповідачем на картковий рахунок грошових коштів кредитного ліміту.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
29 травня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Універсалбанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_1.
У вказаному відзиві позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Наголошує, що 16 листопада 2017 року відповідач повідомив про свою згоду з умовами надання банківський послуг, що підтверджується введенням споживачем у 2 мобільному додатку «Монобанк» ОТР-паролю, який попередньо був надісланий банком на зазначений номер. Під час реєстрації після введення номера телефона відповідач має ознайомитися з Умовами і натиснути «Продовжити» і визначено, що натискаючи «Продовжити», ви погоджуєтесь з умовами та тарифами. Позивач вважає, що це свідчить про те, що Умови були погоджені, Відповідач був ознайомлений з ними ще до активації картки у мобільному додатку і якщо Відповідачу не підходили Умови, він би не отримував картку. Успішно пройшовши процедуру ідентифікації, Відповідач 16.11.2017 року успішно пройшов процедуру верифікації та підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг MONOBANK Universal Bank. Підписуючи Анкету-заяву, боржник приєднався та був ознайомлений з Умовами обслуговування рахунків фізичної особи в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК», Тарифами за карткою Monobank, Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту «Карта monobank», адже підписав Анкету-заяву, у якій записані положення про ознайомлення останнього з вищевказаними документами. Згідно з пунктом 2 Анкети-заяви Боржник погодився що Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Боржник своїм підписом на Анкеті-заяві підтвердив укладення договору та зобов'язався його виконувати. Також підтвердив, що вищевказані документи зрозумілі Боржнику та не потребують додаткового тлумачення.
Позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, закріплену у постанові від 08 липня 2020 року по справі №754/17518/15-ц, та Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, наголошував на обов'язковості договору.
Крім того, звертає увагу суду на те, що відповідно до п.10 Анкети-заяви від 16 листопада 2017 року, особисте підписання якої позивач не заперечував, відповідач надав право та доручив Банку здійснювати договірне списання коштів з усіх його рахунків без додаткових розпоряджень, для погашення будь-яких грошових зобов'язань перед банком, що випливають з цього договору.
На думку позивача, вказане спростовує доводи про те, що між сторонами не був укладений письмовий договір, який би надавав право Банку нарахувати та списувати з карткового рахунку проценти, пеню та комісію. Додатково зазначає, що 16 листопада 2017 року при консультуванні клієнта працівник банку надав відповідачу скан-копію Анкети-заяви, що підписана між сторонами, та посилання https://www.monobank.ua/terms, за яким клієнт у будь-який момент має змогу повторно ознайомитися з усіма редакціями Умов і правил обслуговування в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank | Universal Bank, які діяли з моменту укладання Договору та у відповідності до умов Договору були доповнені (змінені) під час надання банківських послуг.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання банківських послуг в електронній формі, умови якого позивачем були виконані.
Позивач вказував, що виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів боржником, кількість днів, за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.
Пояснює, що клієнту був доступний ліміт розстрочки, за яким є можливість придбати товар, розбивши оплату за нього на відповідну кількість платежів. За користування послугою розстрочка передбачена комісія від загальної суми покупки. Договір розстрочки оформляється у мобільному додатку «Monobank» та затверджується електронним цифровим підписом.
Відповідно до умов користування розстрочкою та для списання щомісячного платежу, клієнт має поповнити карту на суму регулярного платежу, якщо на рахунку недостатньо коштів, то сума регулярного платежу по розстрочці списується в овердрафт. Звертає увагу суду на те, що відповідачем самостійно через мобільний додаток було оформлено 1 розстрочку та 1 Транзакцію у розстрочку на загальну суму 19 999,00 грн.
Отже, заборгованість за тілом кредиту змінювалась у зв'язку з тим, що кошти на погашення розстрочки відповідач не вносив, заборгованість за тілом кредиту зросла, адже сума регулярного платежу по розстрочці відноситься до тіла кредиту, тому що банк надав кошти у користування, а вже клієнт їх виплачує відповідно до договору розстрочки.
Апелянт зазначає, що всі поповнення відповідача, які були ним здійснені до 30.07.2018 року використовувалися ним особисто на власні потреби і на рахунку не залишалися, тому ці поповнення не можна вважати поверненням коштів, а після 30.07.2018 року залишалися щомісячні списання за послугою розстрочка.
Позивач наголошує, що з виписки по картковому рахунку відповідача вбачається активне користування рахунком, здійснення з нього платежів, отримання готівки тощо. Таке активне користування кредитною карткою з доступом до мобільного додатку, на думку позивача, свідчить про обізнаність відповідача щодо умов кредитування та правил користування послугою електронного банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Зважаючи на предмет спору, ціну позову та те, що дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,00001% річних.
У порушення вимог кредитного договору відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості.
У відповідності до розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем станом на 20 лютого 2020 року становить 180 012,90 грн. При цьому АТ «Універсал Банк» просить стягнути лише 134 394,34 грн., з яких 67 293,72 грн. - заборгованість за кредитом, 67 100,62 грн. - заборгованість за пенею та комісією.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є доведеними, законними і обґрунтованими.
Колегія суддів у цій частині погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 1066, 1069 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 16 листопада 2017 року (а.с.8).
Анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи ОСОБА_1, зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу. У анкеті-заяві містяться відповідні сторінки паспорта, які скопійовані ним та надані до анкети у електронному вигляді.
У анкеті-заяві міститься прохання відповідача відкрити поточний рахунок на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку відповідно до умов договору та наведених нижче умов. Також, відповідач вказав, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, з якими він ознайомлений, складають договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов'язується виконувати умови вказаного договору.
У п. 6 анкети-заяви відповідач вказав, що просить вважати наведений у анкеті-заяві зразок його власноручного підпису або його аналоги, а також електронний цифровий підпис, обов'язковими. У цьому ж п. 6 анкети-заяви відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем у вигляді послідовності ряду цифр, який буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення її дій згідно договору. Відповідач підтвердив в анкеті-заяві, що всі наступні правочини, у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень можуть вчинятися нею та банком з використанням електронного цифрового підпису, а усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо (правові висновки Верховного Суду в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 189/2109/18, провадження № 61-19542св19).
Таким чином, оскільки кредитний договір було підписано за допомогою електронного підпису він вважається таким, що укладений у письмовій формі у відповідності до ст. ст. 205, 207 ЦК України.
Разом із тим, аналіз змісту умов договору засвідчує, що останній містить усі істотні умови для відповідного виду договору з яких сторони досягли згоди.
Таким чином, між сторонами склались кредитні правовідносини, які регулюються параграфом 2 (кредит) глави 71 Цивільного кодексу України.
Звертаючись до суду з цим позовом, банк подав до суду анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, витяг з тарифів банку, витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості тощо.
У свою чергу відповідачем не спростовано жодним належним, достатнім та допустимим доказом викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог.
Отже, апеляційний суд, дослідивши поданий позивачем розрахунок заборгованості у сукупності з іншими наданими доказами, дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, а тому, саме у даній справі, враховуючи встановлені вище обставини справи, вірно був прийнятий судом як належний і достовірний доказ.
Окрім того, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), згідно яких у разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Апелянт не надав суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов'язком боржника.
Згідно з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 08 липня 2020 року по справі №464/4985/15-ц визначено, що твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.
У постанові від 02 липня 2020 року в справі № 753/16745/15-ц Верховним Судом підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору, а тому є належним доказом.
Отже, відповідачем у даній справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Окрім того, довід апелянта щодо недоведеності позивачем факту укладення кредитного договору між сторонами, спростовується й визнанням ним частково позовних вимог щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 45 000 грн.
Ураховуючи, що послуги банку в проекті monobank надаються дистанційно через мобільний додаток в режимі реального часу, а Умови і правила, які включають тарифи та інформацію, яка підлягає доведенню до відома споживачів перед укладенням договору споживчого кредитування, надані відповідачу саме через мобільний додаток, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач був ознайомлений саме з правилами, які діяли на час підписання анкети-заяви та відповідно до ст. 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Таким чином, вищенаведене свідчить про укладення сторонами в установлений законом спосіб кредитного договору, у тому числі погодження сторонами Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками, шляхом проставляння ними електронного цифрового підпису.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, в якій, ухвалюючи рішення про стягнення боргу за кредитним договором, суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20.
За вказаних обставин посилання апелянта на те, що у справі відсутні докази погодження між сторонами всіх істотних умов договору, належної інформації про підстави та розмір відповідальності позичальника за прострочення виконання зобов'язання, недоведення банком, що саме ці, а не будь-які інші Умови та правила розумів відповідач під час укладання договору, є помилковими і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах Закону України «Про електронну комерцію».
Окрім того, до відзиву на апеляційну скаргу банк подав до суду виписку по особовому рахунку.
З вищевказаної виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник регулярно користувався кредитними коштами та частково виконував свої кредитні зобов'язання щодо повернення цих коштів.
Частиною третьою ст. 367 ЦПК України застережено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Водночас, апеляційний суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 761/24136/15-ц (провадження № 61-20393св21), згідно якого судом касаційної інстанції було зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що поданий заявником під час апеляційного провадження доказ (лист ДВС), не подавався до суду першої інстанції і який під час апеляційного розгляду може бути прийнятий лише у виняткових випадках, оскільки він не є новим доказом у розумінні ст. 367 ЦПК України, а лише підтверджує раніше подані докази, які містяться у матеріалах справи.
А відтак, колегія суддів вважає, що надані стороною позивача додаткові докази, зокрема, деталізована виписка про рух коштів по картці відповідача, за своєю правовою природою не є новим доказом та лише додатково свідчить про обґрунтованість заперечень позивача щодо неспроможності доводів апелянта.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Також не заслуговують на увагу доводи апелянта стосовно того, що з розрахунку заборгованості неможливо встановити, яку суму з нарахованої заборгованості складає пеня, а яку - комісія, які за своєю правовою природою є різними складовими, а отже, неможливо зробити висновок щодо правильності нарахування пені та наявності підстав для стягнення зазначеної суми з відповідача.
З розрахунку заборгованості, який співвідноситься з даними виписки по рахунку відповідача вбачається, що сума комісії за спірний період становить 0.00, тобто фактично не нараховувалася, а отже доводи відповідача про неможливість визначити окремо розмір пені та перевірити її нарахування є не спроможними.
Щодо доводів апелянта про неналежність повідомлення його судом першої інстанції про розгляд справи, апеляційний суд вважає їх частково обґрунтованими, ураховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що в Анкеті-заві та у копії паспорта ОСОБА_1, доданій до Анкети-заяви, адресою місця проживання зазначено квартиру №56 по вул. Тимошенка, 2 у м. Києві, тобто адресу, яка збігається з адресою, вказаною у позовній заяві.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 повідомляв банківську установу про зміну свого місця проживання та реєстрації.
Таким чином, саме за адресою місця проживання відповідача, яку ним було повідомлено банківській установі особисто у Анкеті-заві та в копії паспорта, наданого банківській установі, здійснювалися неодноразові виклики у судове засідання ОСОБА_1
Окрім того, за інформацією, отриманою судом 28 квітня 2020 року із Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Отже, доводи апелянта в частині невідповідності направлених викликів суду адресі його проживання є не спроможними.
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що судова повістка направлена 05 травня 2020 року ОСОБА_1 за відомою суду адресою, повернулася до суду першої інстанції з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 44).
У подальшому, виклик відповідача у судове засідання на 22 червня 2020 року здійснювався судом першої інстанції шляхом публікації відомостей про час та місце розгляду справи у мережі Інтернет на сайті «Судова влада».
Згідно з позицією Великої Палати ВС у справі № 752/11896/17 повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її неперебування за адресою, повідомленою суду.
Поряд з цим відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Отже, враховуючи ту обставину, що суду першої інстанції було відомо зареєстроване місце проживання відповідача, опублікування оголошення про виклик у мережі Інтернет на сайті «Судова влада» не можна вважати належним повідомленням, а тому посилання апелянта на те, що він не був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального права.
Поряд з цим, апеляційний суд враховує, що оскаржуване судове рішення було ухвалено з порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування, а тому рішення суду не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову з наведених вище мотивів.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Гарбарем Олександром Миколайовичем, на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року - задовольнити частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (місце знаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 16.11.2017 року у розмірі 134 394 (сто тридцять чотири тисячі триста дев'яносто чотири) гривні 34 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (місце знаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) гривні.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова