Ухвала від 03.10.2023 по справі 761/3703/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-кп/824/3091/2023 Головуючий у суді першої інстанції - ОСОБА_1

№ 761/3703/20

Категорія КК: ч. 1 ст. 125 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

в складі: головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -

УСТАНОВИЛА:

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що ним вчинене вказане кримінальне правопорушення.

Згідно пред'явленого обвинувачення, органом досудового розслідування встановлено, що 03 жовтня 2019 року, о 18 год. 00 хв., перебуваючи на парковці біля парку ім. Т. Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 60 у ОСОБА_7 виник словесний конфлікт із дружиною ОСОБА_10 , з якою він разом не проживає, щодо малолітнього сина. Під час конфлікту ОСОБА_10 намагалася забрати малолітнього сина, який знаходився на руках ОСОБА_7 . В цей час на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, ОСОБА_7 безпричинно, своєю правою рукою наніс два удари в обличчя ОСОБА_10 , внаслідок чого спричинив останній легкі тілесні ушкодження.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст. 125 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 просить скасувати вказаний вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді 200 годин громадських робіт. Процесуальні витрати покласти на ОСОБА_7 , вирішити долю речових доказів згідно Закону.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

На думку апелянта, висновки суду першої інстанції про те, що докази в кримінальному провадженні є недопустими, оскільки зібрані неповноважним органом, суперечать вимогам кримінального процесуального закону та не підтверджуються наданими стороною захисту документами.

При цьому прокурор вказує, що ОСОБА_7 під час досудового розслідування не повідомляв, що є працівником правоохоронного органу. Стороною захисту в ході судового розгляду були надані документи, відповідно до яких ОСОБА_7 з 27.06.2019 по 26.11.2019 ймовірно працював на посаді водія сектору транспортного забезпечення Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань, з 27.11.2019 по 05.02.2020 прийнятий на службу до ДБР. Зазначені документи стороні обвинувачення в порядку ст. 290 КПК України не відкривалася та не були досліджені судом. Крім того, судом не було перевірено статус працівника правоохоронного органу у обвинуваченого, жодних підтверджуючих документів про працевлаштування ОСОБА_7 в ДБР витребувано не було, що ставить під сумнів справжність наданої останнім копії трудової книжки.

Вважає, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_7 , надана суду копія трудової книжки жодним чином не спростовує вчинення ОСОБА_7 злочину за ч. 1 ст. 125 КК України та не вказує на недопустимість зібраних органами досудового розслідування доказів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілої, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення захисника та обвинуваченого, які заперечили проти скасування вироку, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтовуючи рішення про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, суд визнав всі зібрані під час досудового розслідування докази недопустими, оскільки було порушено вимоги ст. 216 КПК України щодо підслідності даного кримінального провадження. Так, з наданих стороною захисту документів на думку суду вбачається, що на час інкримінованого ОСОБА_7 злочину, та під час здійснення досудового розслідування останній був працівником правоохоронного органу, а саме Державного бюро розслідування, а тому досудове слідство повинно було здійснюватися слідчими Державного бюро розслідування. Оскільки слідство проводилося слідчими Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, докази були зібрані неповноважним органом, що істотно порушило права людини і основоположні свободи, а тому докази є недопустимими.

На думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході досудового розслідування ОСОБА_7 повідомляв, що не працює. Місце роботи, посада обвинуваченого не є обставинами, які зобов'язані встановити слідчі в ході досудового розслідування в кримінальному провадженні за ч.1 ст. 125 КК України відповідно до ст. 91 КПК України.

Лише в ході судового розгляду стороною захисту надані копія трудової книжки НОМЕР_1 , службова характеристика, з яких вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 у період з 27 червня 2019 року по 26 листопада 2019 року працював на посаді водія сектору транспортного забезпечення Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань, з 27.11.2019 року по 05.02.2020 року прийнятий на службу до Державного бюро розслідувань.

Відповідно до ч.4 ст. 216 КПК України слідчі органів державного бюро розслідування здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень вчинених зокрема працівником правоохоронного органу.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.08.2023 (справа №633/195/17) при вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу: положень Конституції України, КК України, КПК України, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронних функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівників.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом безпідставно визнано всі докази в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 недопустимими, оскільки а ні прокурору, а ні слідчому не було відомо про те, що станом на час інкримінованого злочину обвинувачений працював водієм сектору транспортного забезпечення Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань, з наданих стороною захисту документів не вбачається, що ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу, питання його повноважень в ході судового розгляду не з'ясовувалися.

Відповідно до ст.409, ст.412 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції у випадку істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2023 року, яким ОСОБА_7 виправдано, підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості постановити своє рішення по суті пред'явленого обвинувачення, оскільки судом першої інстанції не надано оцінку доказам з точки зору їх належності.

Призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, тому доводи апеляційної скарги прокурора щодо доведеності вини ОСОБА_7 слід перевірити при новому розгляді провадження, а відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 376, ст. 404, ст. 405, ст. 407, ст. 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2023 року, яким ОСОБА_7 виправдано, скасувати.

Призначити новий розгляд в кримінальному провадженні №12019100100009451 по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.1 ст. 125 КК України в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

_________________ _________________ _________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4