РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
17 листопада 2023 р. Справа № 120/7805/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
З урахуванням заяви про усунення недоліків (від 21.06.2023 за вх. №34345/23), позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану" додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. за періоди стаціонарного лікування з 28.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2022 по 03.11.2022, а також за період перебування у відпустці для лікування тяжкого поранення за період з 31.01.2023 по 15.03.2023.
Ухвалою від 26.06.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
17.07.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначив, що додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень також виплачується військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва) - за увесь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням пов'язаним із захистом Батьківщини, перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. При цьому, включення військовослужбовців до наказів командира про виплату додаткової винагороди,збільшеної до 100000 грн у разі поранення, має також відбуватись пропорційно часу участі, тобто часу лікування, а не за весь місяць, незалежно від кількості днів лікування в ньому.
Отже, на думку відповідача, необхідною умовою для отримання додаткової винагороди є безперервне стаціонарне лікування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарською комісії.
З огляду на викладене, відповідач зазначив, що відповідно до картки особового рахунку, який міститься в додатках до відзиву на позовну заяву, слідує, що позивачу за періоди з 28.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, а також за період з 01.02.2023 по 14.02.2023 виплачено додаткову винагороду в розмірі 100000 грн. Решта періодів, які зазначені позивачем в прохальній частині позовної заяви, на переконання відповідача, не відповідає вищенаведеним критеріям для виплати збільшеної до 100000 грн додаткового винагороди.
Крім того, позивач звернув увагу на помилковість сплати позивачем судового збору в розмірі 1074 грн, адже позивач звільнений від його сплати згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Одночасно відповідач клопотав про зменшення витрат на правничу допомогу, покликаючись на завищення визначеної позивачем судових витрат в розмірі 4500 грн. Вказав, що такий розмір витрат на правничу допомогу не відповідає складності справи, позаяк, на переконання відповідача, дана справа є справою незначної складності, часу витраченого адвокатом на надання послуг, їх обсягу та значення для сторони позивача.
Поряд із цим, відповідач заявив клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
02.08.2023 позивачем до суду подано заяву про збільшення позовних вимог.
Також, позивачем подано відповідь на відзив в якому позивач з доводами наведеними відповідачем у відзиві не погодився та наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог.
14.08.2023 від представника відповідача отримано відзив стосовно збільшених позовних вимог, заявлених позивачем у клопотанні від 02.08.2023.
24.08.2023 позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач вкотре вказав на протиправність допущеної відповідачем бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану" додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. за періоди стаціонарного лікування з 28.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2022 по 03.11.2022, а також за період перебування у відпустці для лікування тяжкого поранення за період з 31.01.2023 по 15.03.2023.
Ухвалою від 17.11.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зміну правил розгляду справи.
Також, ухвалою від 17.11.2023 відмовлено в задоволенні заяви позивач про збільшення позовних вимог.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 26.02.2022 позивач був мобілізований до Збройних Сил України на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.10.2022 №271 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.10.2022 №426 на посаду командира механізованого взводу механізованої роги механізованого батальйону, вважати таким що з 12.10.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою командира 1 механізованого взводу 9 механізованої роти механізованого 3 батальйону.
28.10.2022 близько 12:00, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олександрівка Херсонського району Херсонської області, через артилерійський обстріл противника, позивач отримав поранення при безпосередній участі у бойових діях та здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ та яке пов?язане з виконанням обов'язків військової служби із захисту Батьківщини. Дана обставина не є спірною та визнається сторонами у справі.
Крім, того, як зазначив представник позивача у відзиві на позовну заяву, обставини отримання позивачем поранення 28.10.2022 підтверджені результатами проведеного службового розслідування, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2022 №1359.
На підставі вказаного наказу військової частиною НОМЕР_1 видано довідку №52/п від 04.01.2023 про обставини отриманої травми старшим лейтенантом ОСОБА_1 .
У зв'язку з вищевказаним пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, позивач перебував на стаціонарному лікуванні в наступних закладах охорони здоров'я:
- з 28.10.2022 по 25.08.2022 в Міській лікарні №5 м. Миколаїв, що підтверджується випискою №4169/547 із медичної картки стаціонарного хворого (а.с. 31);
- з 01.11.2022 по 03.11.2022 в КНП "Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, що підтверджується випискою №15780 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с. 32);
- з 03.11.2022 по 30.01.2023 в Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №3210 (а.с. 33).
Також, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2023 № 31 позивач вибув із місця постійної дислокації військової частини у відпустку за станом здоров'я з 31.01.2023 по 16.03.2023. Підставою для видачі зазначеного наказу, окрім іншого, визначено довідку військово-лікарської комісії №136 від 30.01.2023
Згідно вказаної вище довідки ВЛК від 30.01.2023 за №136 отримана позивачем травма, відповідно наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007, є травмою тяжкого ступеню (а.с. 9).
Також, 17.02.2023 позивачу було демонтовано апарат зовнішньої фіксації, монтаж поліаксіального стержневого апарату зовнішньої фіксації на праве плече, про що свідчить зміст Довідки ВЛК від 09.03.2023 за №184 (а.с. 11).
Таким чином, у зв'язку з вищевказаним пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (довідкою) військово-лікарської комісії.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування на лікуванні у стаціонарі, а також за період перебування у відпустці для лікування тяжкого поранення, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів Українивід28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Абзацом 4 п. 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
В даному ж випадку, обидві вищевказані умови дотримані та підтверджуються довідкою Військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 04.01.2023 №52/п та наявними в матеріалах справи перевідним епікризом №1305, виписками із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, довідками військово-лікарської комісії №136 віл 30.01.2023 та №184 від 09.03.2023.
Відтак, позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та час перебування у відпустці для лікування після поранення важкого ступеня за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
При цьому, посилання відповідача на окреме доручення Міністра оборони України суд вважає недоречним, оскільки останнє не є нормативно-правовим актом та не може мати вищу юридичну силу, а ніж Закони та підзаконні нормативно правові-акти.
Разом з тим, як встановлено судом з доданих до відзиву на позовну заяву картки особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_3 за 01/2022-12/2022 та картки особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_4 за 01/2023-12/2023, позивачу виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн за період з 28.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022 та за період з 01.02.2023 по 14.02.2023. Не заперечуючи сам факт проведених відповідачем виплат у зазначені періоди, позивач у відповіді на відзив наголосив на тому, що здійснені військовою частиною виплати не охоплюють весь період його перебування на лікуванні та у відпустці для лікування після поранення важкого ступеня.
Оскільки, як вже було встановлено вище, позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та часу перебування у відпустці для лікування після поранення важкого ступеня, тобто за період з 28.10.2022 по 15.03.2023, виплата відповідачем відповідної винагороди лише за період з 28.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022 та за період з 01.02.2023 по 14.02.2023 є грубим порушенням прав позивача.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, приймаючи до уваги повноваження суду при вирішенні справи, передбачені ст. 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 31.11.2022 по 31.01.2023 включно, з 15.02.2023 по 15.03.2023 включно, виходячи з її розміру 100000,00 грн ( сто тисяч гривень ) на місяць, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову відповідно до вищенаведених мотивів.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту понесення позивачем витрат зі сплати судового збору, адже від його сплати позивача звільнено в силу Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI.
Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на правову допомогу в сумі 4500 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Як видно із наданих стороною позивача доказів, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу на підставі договору про надання правової допомоги від №16 від 01.05.2023 та додатку № 1 до вказаного Договору..
Повноваження адвоката Майструк Наталії Романівни на представництво інтересів позивача у Вінницькому окружному адміністративному суді підтверджуються доданим до матеріалів позовної заяви ордером серії АВ №1052834. Оплата отриманих послуг підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №16 від 01.06.2023 на суму 4500,00 грн.
Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. У зв'язку з цим відсутність детального опису робіт не впливає на визначення судом розміру понесених витрат на правничу допомогу адвоката, позаяк норма частини 4 статті 134 КАС України запроваджена для визначення розміру витрат, в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката 4500 грн. є визначеним незалежно від обсягу наданих послуг.
Разом із тим з огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На переконання суду, виходячи із обставин даної конкретної справи, заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката в загальній сумі 4500 грн. є спів мірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
За таких обставин суд, керуючись принципом справедливості, виходячи із фактичного обсягу наданих адвокатом послуг правової допомоги, характером та предметом даного спору, а також з урахуванням часткового задоволення заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість зменшення розміру витрат в даній справі до 3500 грн., що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, збільшеної до 100000 гривень, за весь період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, та часу перебування у відпустці для лікування після поранення важкого ступеня, а саме за період 31.11.2022 по 31.01.2023 включно, з 15.02.2023 по 15.03.2023 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 31.11.2022 по 31.01.2023 включно, з 15.02.2023 по 15.03.2023 включно, виходячи з її розміру 100000,00 грн ( сто тисяч гривень ) на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу адвоката в сумі 3500,00 грн (три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна