УХВАЛА
м. Вінниця
16 листопада 2023 р. Справа № 120/17079/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 в справі за позовом ОСОБА_1 до Військового - медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання протиправними дій та бездіяльності,
ВСТАНОВИВ:
14.11.2023 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник, позивач, ОСОБА_1 ) про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до Військового - медичного клінічного центру Центрального регіону ( далі - відповідач, ВМКЦ ЦР ) про визнання протиправними дій та бездіяльності.
У поданій заяві позивач просить:
- заборонити суб'єкту владних повноважень - Військово-медичному клінічному центру Центрального регіону, його посадовим та службовим особам вчиняти дії та бездіяльність направлених на перешкоджання ОСОБА_1 , солдату-добровольцю Сил територіальної оборони Збройних Сил України в потраплянні у робочий час на територію Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону та унеможливлення у такий спосіб отримання ним необхідних йому медичних та адміністративних послуг у цьому військовому медичному закладі;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень - Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, його посадових та службових осіб забезпечити невідкладне продовження надання медичної допомоги ОСОБА_1 , солдату- добровольцю Сил територіальної оборони Збройних Сил України у військовому медичному закладі відповідно до поставленого діагнозу, в обсягах та терміни встановлених відповідними медичними протоколами.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач вказав, що вважаючи рішення дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ( далі ВМКЦ ЦР), вчинені по відношенню до позивача у період часу з 26.10.2023 по 03.11.2023 року щодо протиправного припинення надання медичної допомоги, безпідставної та протиправної виписки його з травматологічного відділення ВМКЦ ЦР без своєчасного надання позивачу належним чином оформленої виписки із його медичної карти хворого та оформлення лікарняного листа, без своєчасного надання медичних рекомендацій щодо подальшого лікування та без надання позивачу необхідних у його стані на той час медичних препаратів, а також направлення його, всупереч вимог діючого порядку, з військового медичного закладу до місця проживання, а також щодо перешкоджання 03.11.2023 року у потраплянні на територію ВМКЦ ЦР, протиправними і незаконними, позивач звернувся з позовною заявою від 13.11.2023 року до Вінницького окружного адміністративного суду щодо визнання дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень (Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ) у викладених у цій заяві спірних правовідносинах неправомірними та незаконними, а також з вимогами зобов'язати відповідача в справі відновити надання йому медичних послуг у військовому медичному закладі, надати оформлену відповідно до встановленого порядку і форми випуску з медичної карти хворого із зазначенням в ній лише достовірної інформації щодо персональних даних позивача, які відповідають висновкам та рішенню встановленим постановою від 29.08.2023 у справі №120/3453/22, надати ОСОБА_1 відповідно до встановленого порядку листок непрацездатності.
При цьому, ОСОБА_1 зіслався на очевидну протиправність дій та бездіяльності відповідача, а також порушення його прав, свобод та інтересів, що проявляється в протиправному, на думку заявника, припиненні надання йому медичної допомоги, безпідставної та протиправної виписки його з травматологічного відділення ВМКЦ ЦР без своєчасного надання йому належним чином оформленої виписки із його медичної карти хворого, без своєчасного надання йому медичних рекомендацій щодо подальшого лікування та без надання йому необхідних в його стані на той час медичних препаратів та направлення його, всупереч вимог діючого порядку, з військового медичного закладу до місця проживання, а також щодо перешкоджання йому 03.11.2023 року у потраплянні на територію ВМКЦ ЦР всупереч задоволення невідкладної потреби в отриманні медичної допомоги.
Заявник вказує, що предметом даної заяви про забезпечення адміністративного позову є відмова відповідача 26.10.20223 року від продовження надання позивачеві належної медичної допомоги в стаціонарному режимі у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону до якого позивача було госпіталізовано 21.10.2023 року з діагнозом: закритий багатоуламковий внутрішньо-суглобовий перелом нижньої третини обох кісток правої гомілки зі зміщенням.
Окрім цього, заявник зазначає, що окремим предметом заяви про забезпечення адміністративного позову є протиправні дії та бездіяльність відповідача щодо перешкоджання заявнику у потраплянні на територію ВМКЦ ЦР та унеможливлення у такий спосіб отримання ним необхідних йому медичних та адміністративних послуг у цьому військовому медичному закладі.
Також заявник вказує, що підставою для звернення позивача з даною заявою є необхідність у подальшому та невідкладному лікуванні з вказаним тяжким діагнозом саме в стаціонарних чи амбулаторних умовах Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону чи іншого військового медичного закладу, а не амбулаторно за місцем
проживання.
Крім того зазначає, що обставини протиправних рішень, дій та бездіяльності відповідача у всіх епізодах спірних правовідносин між сторонами, що виникли у період часу з 26.10.2023 по 03.11.2023 року, викладені у позовній заяві з наданням належного юридично -
правового обґрунтування їх неправомірності та протизаконності з посиланням на порушення у кожному випадку відповідачем волі народу, основ державного суверенітету України та норм права, які їм відповідають і не суперечать.
Крім того, обґрунтовуючи необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову, заявник наголошує, що з викладених в позові та заяві обставин вбачається, що в ситуації у якій зараз знаходиться заявник він потребує невідкладної тимчасової правової охорони його прав та інтересів пов'язаних з забезпеченням його здоров'я, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили.
А з цією метою заявник, до набрання законної сили рішення суду у адміністративній справі з зазначеним предметом та вимогами, має намір просити суд зобов'язати суб'єкта владних повноважень, відповідача у цій справі вчинити певні дії, а також заборонити йому вчиняти певні дії щодо позивача.
На переконання заявника майбутні позовні вимоги позивача та вимоги заявника щодо забезпечення позову є співмірними і не порушують інтересів інших осіб. Заявник переконаний, що вжиття судом вище зазначених заходів забезпечення позову не завдадуть третім особам, у тому числі відповідачу, жодних негативних наслідків. У той же час, заявник зазначає, що негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права та законного інтересу на продовження надання медичних послуг саме у військовому медичному закладі, за захистом яких позивач звернувся до суду, є очевидними, бо пов'язані з його статусом солдата - добровольця встановленого у судовому порядку та з загрозою здоров'ю заявника з урахуванням реального фізичного його стану спричиненого важкою травмою кінцівки.
На переконання заявника, на необхідність, обґрунтованість та законність вжиття судом визначених заявником заходів забезпечення позову вказує очевидна наявність в оскаржуємих рішеннях, діях та бездіяльності відповідача ознак протиправності та порушення прав, свобод та інтересів позивача ОСОБА_1 такими рішеннями, діями та бездіяльністю, як однієї із підстав забезпечення позову про яку вказано у цій заяві.
На думку заявника, викладені заявником у позовній заяві спірні правовідносини, що є основою адміністративного позову, беззаперечно вказують на необхідність забезпечення прав заявника (позивача) щодо продовження невідкладного надання йому медичної допомоги саме військовою медичною установою, з огляду на статус заявника, встановлений у судовому порядку, але, який протиправно не визнає командир в/ч НОМЕР_1 та відповідач у справі та з огляду на встановлений йому медичний діагноз, саме до прийняття рішення судом у цій справі та набрання ним законної сили. В противному випадку, у разі не забезпечення судом права заявника (позивача) на продовження отримання ним медичної допомоги у військовому медичному закладі та права на безперешкодний його доступ до цього закладу з вказаною метою, це негативно, а можливо незворотньо, вплине на здоров'я заявника (позивача) та його інтереси з цим пов'язані.
Визначаючись щодо заяви про забезпечення позову суд керується та виходить з такого.
Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150 - 158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову під час здійснення адміністративного судочинства.
В свою чергу ст. 153 та 154 КАС України визначено порядок подання заяви про забезпечення позову та порядок її розгляду.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 153 КАС України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Таким чином, вказана норма містить імперативну норму, згідно з якою заява про забезпечення позову має бути подана до того суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Підставою для звернення із заявою про забезпечення позову стала незгода заявника з припиненням надання йому медичної допомоги та випискою його з травматологічного відділення ВМКЦ ЦР без своєчасного надання йому належним чином оформленої виписки із його медичної карти хворого, без своєчасного надання йому медичних рекомендацій щодо подальшого лікування та без надання йому необхідних медичних препаратів та направлення його для подальшого лікування за місцем проживання, а також щодо перешкоджання йому 03.11.2023 року у потраплянні на територію ВМКЦ ЦР всупереч задоволення потреби в отриманні медичної допомоги.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір ( п. 1 ч. 1 с. 4 КАС України ).
Відповідно до визначення, наведеного в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За визначенням п.7 ч.1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
В свою чергу, відповідно до визначення п.17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, а також спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При цьому, згідно з визначенням, наведеним в п. 19 ч.1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Надаючи оцінку доводам заяви щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони суб'єкту владних повноважень - Військово-медичному клінічному центру Центрального регіону, його посадовим та службовим особам вчиняти дії та бездіяльність направлені на перешкоджання ОСОБА_1 , солдату-добровольцю Сил територіальної оборони Збройних Сил України, в потраплянні у робочий час на територію Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону та унеможливлення у такий спосіб отримання ним необхідних йому медичних та адміністративних послуг у цьому військовому медичному закладі, а також щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень - Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, його посадових та службових осіб забезпечити невідкладне продовження надання медичної допомоги ОСОБА_1 , солдату-добровольцю Сил територіальної оборони Збройних Сил України, у військовому медичному закладі відповідно до поставленого діагнозу, в обсягах та терміни встановлених відповідними медичними протоколами, суд зазначає наступне.
Наявність в особи статусу військовослужбовця не свідчить, що будь - які правовідносини, в які особа може вступати в повсякденному житті з органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, є публічно - правовими.
Питання медичного забезпечення та обслуговування громадян, зокрема військовослужбовців, не у всіх випадках перебувають в площині публічно - правових відносин.
Конституція України гарантує кожному право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Визнаючи право кожного громадянина на охорону здоров'я і забезпечуючи його державний захист нормами ст. 6 та 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» закріплено право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я, а також обов'язок у разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Разом з тим, зокрема предметом судової перевірки в порядку адміністративного судочинства можуть бути рішення відповідних лікарських комісій, контрольно - управлінська діяльність уповноважених суб'єктів органів охорони здоров'я, а не зміст самої медичної допомоги.
В спорах щодо неналежності наданої послуги, ненадання необхідного переліку послуг, неякісного надання послуги лікувальний заклад, в даному випадку Військово - медичний клінічний центр Центрального регіону, не діє як суб"єкт владних повноважень, оскільки не здійснює у таких відносинах публічно - владні управлінські функції.
При цьому суд звертає увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Виходячи з обставин, викладених заявником в заяві про забезпечення позову, та наведеного обґрунтування, суд приходить до висновку, що предмет спору та характер спірних правовідносин, що склались між заявником ОСОБА_1 та військово - медичним клінічним центром Центрального регіону, не свідчать про наявність публічно - правового спору, зокрема і щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а носять цивільно - правовий характер.
Резюмуючи викладене, суд зазначає, що наведені в заяві про забезпечення позову обставини та обґрунтування не свідчать, що дії ( бездіяльність ) та рішення військово - медичного клінічного центру Центрального регіону ( його посадових чи службових осіб ), про які йдеться в поданій заяві та з якими заявник ОСОБА_1 не погоджується і оскаржує їх, є рішенням чи дією (бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень у розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України, а саме в спірних правовідносинах не існує публічно-правового спору, відтак такі правовідносини не можуть бути предметом судового контролю щодо розгляду публічно - правового спору відповідно до ст. 2, 4, 5, 19 КАС України.
Отже, заява про забезпечення позову подана до суду, якому не належить розглядати спір по суті.
Приписами Кодексу адміністративного судочинства України не визначені наслідки подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, якщо таку заяву подано з порушенням правил підсудності.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
З огляду на зазначені приписи суд застосовує пункт 3 частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
В даному випадку, заява про забезпечення позову не містить предмета позову, в якому заявлений спір був би підсудний адміністративному суду, а тому слід застосувати наслідки, що визначені частиною 7 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 152 КАС України, а тому підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Керуючись ст.ст. 152, 154, 248, 256 КАС України, -
УХВАЛИВ:
Заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Військового - медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання протиправними дій та бездіяльності повернути заявнику без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна