ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
01.11.2023Справа № 910/11799/23
За позовомПриватного акціонерного товариства «Грета»
доАкціонерного товариства «Таскомбанк»
провнесення змін до договору
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Марченко О.Г.
від відповідача:Пономаренко О.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство «Грета» (надалі - «Товариство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (надалі - «Банк») про внесення змін до договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для внесення змін до генерального договору про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися під час його укладання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що подання даного позову позивачем відбулося вже після звернення Банку із позовом про стягнення з Товариства заборгованості, а відтак позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав. Також відповідач вказує на відсутність підстав для внесення змін до генерального договору у зв'язку з недоведенням позивачем наявності всіх умов, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України.
Позивач у відповіді на відзив проти тверджень відповідача заперечує повністю та вказує на наявність підстав для задоволення позовних вимог про внесення змін до спірного договору на викладених у позовній заяві умовах.
Протокольною ухвалою суду від 02.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.11.2023.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував.
В судовому засіданні 01.11.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
27.03.2018 між Товариством (позичальник) та Банком було укладено Генеральний договір про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 (надалі - «Договір»), відповідно до умов якого Банк має право надавати позичальнику банківські послуги на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, визначених цим Договором, а позичальник зобов'язується сплачувати кредит у строки/терміни та в порядку, визначених цим Договором, сплачувати проценти та Комісії у розмірі та у порядку, визначених цим Договором, а також виконувати інші обов'язки; передбачені цим Договором та чинним законодавством, зокрема, відповідно до наступного: генеральний ліміт 41 000 000,00 грн.; генеральний строк з 27.03.2018 по 31.07.2020 включно.
Як вказує позивач та не заперечує відповідач, кредитні кошти за Договором надавалися трьома траншами і повернення кредиту повинно було бути здійснено: по Додатку №12Д - до 31.12.2026; по Додатку №13Г - до 31.12.2022; по Додатку №20І - до 22.10.2024.
Повідомленням-вимогою №9926/70.1 від 29.06.2022 відповідач вимагав від позивача достроково повністю повернути кредит, сплатити проценти, інші обов'язкові платежі, штрафи і пені у розмірі 87831006,98 грн. та у розмірі 1024911,11 євро протягом 10 календарних днів з дня направлення вимоги.
Вподальшому Банк звернувся до Господарського суду Донецької області з позовними вимогами до Товариства про стягнення заборгованості в сумі 89 620 215,26 грн., з яких: 83 200 000,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 6 104 340,44 грн. заборгованість по відсоткам, 316 574,82 грн. заборгованість по комісії та в сумі 1 037 837,52 євро, з яких: 1 000 000,00 євро заборгованість по тілу кредиту, 37 837,52 євро - заборгованість по відсоткам.
В свою чергу, Товариство вважає, що у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, настали істотні зміни обставин, якими сторони керувалися про укладенні Договору, у зв'язку з чим виник спір стосовно необхідності внесення змін до Договору в частині графіку повернення кредитних коштів, отриманих на умовах додатків №12Д, №13Г та №20І.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Кредитний договір, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Судом встановлено, що при укладенні Договору між Товариством та Банком, сторонами було погоджено предмет, порядок й умови надання кредиту, його погашення, права й обов'язки сторін, відповідальність сторін, інші умови.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Позивач вказує, що у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, для Товариства істотно змінилися обставини, на які сторони розраховували під час укладення Договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з офертою про внесення змін в частині графіку повернення кредитних коштів.
Відповідач листом №10038/70.1 від 28.04.2023 відмовив позивачеві у внесенні змін до Договору та вказав на можливість врегулювати спір щодо наявності заборгованості у Товариства за Договором виключно в межах існуючих судових спорів про стягнення кредиту.
Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.
Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.
Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.
Аналіз статті 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Разом із цим, суд вважає не доведеною позивачем одночасну наявність чотирьох умов для внесення судом змін до Договору шляхом викладення додатків до Договору в запропонованій позивачем редакції.
Так, укладаючи Договір, позивач шляхом вільного волевиявлення зобов'язався повернути кредитні кошти у встановлений у цьому договорі строк, та прийняв настання відповідних несприятливих для нього наслідків, що передбачені цим договором у разі порушення його умов.
Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/2376/18.
Суд відзначає, що відсутність прибутку та невиконання контрагентами позивача своїх грошових зобов'язань перед ним, так і інфляційні процеси становлять один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, а відтак позивач мав врахувати ймовірне настання таких обставин при укладенні кредитного договору, в тому числі при виборі валюти кредитування.
До того ж запропоновані позивачем у прохальній частині позовної заяви зміни до кредитного договору полягають у відтермінуванні кінцевої дати погашення заборгованості за кредитним договором та скасування можливості застосування заходів відповідальності позичальника фактично на невизначений строк, що суперечитиме загальним принципам господарювання в Україні, визначених в статті 6 Господарського кодексу України. Зокрема таких як забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; добросовісної конкуренції у підприємництві; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
З огляду на викладене, суд, враховуючи суть підприємництва та принципи підприємницької діяльності, що будується, зокрема на засадах власного комерційного ризику, вважає, що посилання скаржника на суттєві зміни ведення господарської діяльності, інфляційні процеси та інші наслідки введення на території України воєнного стану не свідчать про одночасну наявність умов, за яких згідно з статтею 652 Цивільного кодексу України, укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду у запропонованій позивачем редакції додаткової угоди.
Більш того, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до п. 8.13 Договору відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 525, 611 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, визначених п. 5.4.1 частини №2 цього Договору, Банк направляє позичальнику повідомлення з вимогою виконання позичальником боргових зобов'язань за цим договором та/або формування позичальником грошового забезпечення на рахунках покриття за діючими акредитивами та гарантіями, у визначеній Банком частині або в цілому. При цьому строк виконання позичальником боргових зобов'язань та/або формування позичальником грошового забезпечення на рахунках покриття за діючими акредитивами та гарантіями, за взаємною згодою сторін вважається таким, що настав, на 10 календарний день з дня направлення позичальнику повідомлення, якщо інший новий строк не передбачений в такому повідомленні.
Як встановлено судом раніше, повідомленням-вимогою №9926/70.1 від 29.06.2022 відповідач вимагав від позивача достроково повністю повернути кредит, сплатити проценти, інші обов'язкові платежі, штрафи і пені у розмірі 87831006,98 грн. та у розмірі 1024911,11 євро протягом 10 календарних днів з дня направлення вимоги.
Вподальшому у зв'язку з невиконанням позивачем умов Договору з повернення кредитних коштів, Банк звернувся до Господарського суду Донецької області з позовними вимогами до Товариства про стягнення заборгованості (справа №905/781/22), розгляд якої станом на момент ухвалення даного рішення триває.
Тобто починаючи з моменту відкриття провадження у справі №905/781/22 (10.10.2022) та станом на даний момент триває судовий розгляд спору про стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості за Договором, в межах якої має досліджуватися настання строку для сплати кредитних коштів та розмір заборгованості Товариства.
Слід зазначити, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів, а застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
Натомість, через пів року після відкриття провадження у справі Господарського суду Донецької області за позовом Банку про стягнення заборгованості за Договором, Товариство звернулося до Банку із офертою щодо внесення змін до умов Договору в частині строків погашення заборгованості за отриманим кредитом.
По-перше, суд звертає увагу на те, що у викладених редакціях додатків, запропонованих до змінення у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні (який станом на момент направлення оферти тривав вже більше року), Товариством не було враховані часткові оплати в рахунок погашення отриманого кредиту, про які позивач зазначає у позові.
По-друге, Товариство не скористалося своїм правом на укладення мирової угоди під час розгляду справи №905/781/22 про стягнення боргу, дійшовши згоди з Банком про можливе розстрочення або відстрочення сплати заборгованості, передбачене приписами Господарського процесуального кодексу України.
На думку суду, ініціювання Товариством даного спору про внесення змін до Договору за умови існування справи про стягнення кредитної заборгованості за таким договором, свідчить не про намір добросовісного виконання свого грошового зобов'язання з урахуванням обставин, які утруднили погашення кредитної заборгованості, а виключно про намір затягнути розгляд справи в іншому суді.
В той же час, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Тлумачення п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права (постанови Верховного Суду від 17.02.2022 у справі №911/698/21 (911/1116/21), від 02.02.2022 у справі №922/1474/21, від 12.01.2022 у справі №910/429/20).
При цьому суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 Цивільного кодексу України (ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Тобто, правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути відмова в позові (постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №905/2291/19, від 17.11.2021 у справі №757/30424/18-ц, від 08.07.2020 у справі №214/5314/17, від 03.06.2020 у справі №318/89/18).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Грета» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.11.2023.
Суддя В.П. Босий