номер провадження справи 19/35/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.11.2023 Справа № 908/2439/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Хрипко О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "АЯКС-ТРАНС" (39605, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Троїцька, буд. 31, кв. 3, ідентифікаційний код 32804959)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код 31158623)
про стягнення 6 547 508,00 грн.
представники сторін
від позивача: Яцько Р.М., ордер АН № 1219860 від 28.07.2023 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Хоменко О.О., ордер АІ № 1441392 від 14.08.2023 (в режимі відеоконференції)
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
31.07.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. б/н від 28.07.2023 (вх. № 2649/08-07/23 від 31.07.2023) Приватного підприємства "АЯКС-ТРАНС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" про стягнення заборгованості за договором № АП-287 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 04.06.2020 року в розмірі 5 154 814,09 грн., 201 673,27 грн. 3% річних та 1 191 020,65 грн. втрат від інфляції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 31.07.2023 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2439/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду 04.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2439/23. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 19/35/23. Підготовче судове засідання призначено на 21.08.2023.
Ухвалою суду від 15.08.2023 заяву представника Приватного підприємства "АЯКС-ТРАНС" Яцька Р.М. про участь у судовому засіданні 21.08.2023 о 12-40 та наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою суду від 16.08.2023 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» Хоменка О.О. про участь у судовому засіданні 21.08.2023 о 12-40 та наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
15.08.2023 до Господарського суду Запорізької області через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» подано відзив на позов (вх. № 17505/08-08/23 від 15.08.2023).
18.08.2023 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17774/08-08/23).
Ухвалою суду від 21.08.2023 в порядку ст. 183 ГПК України відкладено підготовче провадження на 11.09.2023.
24.08.2023 на електронну пошту Господарського суду Запорізької області від ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» з підтвердженим кваліфікованим ЕЦП надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій та про відстрочку виконання рішення суду (вх. № 18171/08-08/23 від 24.08.2023).
24.08.2023 на електронну пошту Господарського суду Запорізької області від ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» з підтвердженим кваліфікованим ЕЦП надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 18202/08-08/23 від 25.08.2023).
11.09.2023 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до суду від позивача надійшли заперечення (вх. № 19283/08-08/23) на заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та про відстрочку виконання рішення суду.
Ухвалою суду 11.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №908/2439/23 до судового розгляду по суті на 10.10.2023.
В судовому засіданні 10.10.2023 суддею, в порядку ст. 201 ГПК України, оголошено про відкриття судового засідання та розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 10.10.2023 оголошено перерву до 07.11.2023.
02.11.2023 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до суду від відповідача надішли додаткові пояснення у справі (вх. № 23360/08-08/23).
Судове засідання 07.11.2023 проводилось в режимі відеоконференції Підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги, які мотивовані наступним. На підставі укладеного договору № АП-287 від 04.06.2022 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування, позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вантажу, про що свідчать підписаний стронами Акт звірки взаєморозрахунків та Акти приймання- передачі наданих послуг за період з 01.01.2022 по 01.02.2022, перелік яких наведено у позовній заяві. Відповідачем надані послуги оплачені частково. У зв'язку з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 5 154 814,09 грн. основного боргу. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання з оплати за надані послуги, позивач, керуючись приписами діючого законодавства, нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, а також покласти на відповідача судові витрати. Позов обґрунтовано ст.ст. 16, 525, 526, 530, 610, 625, 909, 929, 931 ЦК України, ст. 193, 316 ГК України та умовами договору.
Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у відзиві, посилаючись на те, що згідно п. 3.3 Договору передбачено, що оплата вартості наданих послуг виконавця здійснюється замовником протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, а саме: оригіналу товарно-транспортної накладної з підписом вантажоодержувача, завіреним печаткою або штампом, відповідними відмітками про одержання вантажу, акту виконаних робіт на даний випадок перевезення та організації перевезення вантажу, податкової накладної по даній послузі, оригіналу рахунку. Відповідач зазначив, що позивачем до позову не надано жодних сертифікатів, що підтверджували б факт підписання актів наданих послуг, що в свою чергу жодним чином не доводить факту виникнення заборгованості за договором. Також, позивачем не надано податкових накладних на підтвердження вчинення господарської операції по договору за спірними послугами. Як стверджує відповідач, позивачем на підтвердження своєї правової позиції не надано належним чином оформлених первинних документів та інших документів визначених положеннями Договору. Відповідач зазначив, що позивач додає лише Акти приймання -передачі наданих послуг, які начебто підписані ЕЦП та не додає оригінали належним чином оформлених документів відповідно до умов договору, тому відповідач вважає, що не настав обов'язок оплати цих послуг. Відповідач також заперечив щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу.
У відповіді на відзив, позивач не погодився із доводами відповідача. Позивач зазначив, що пунктом 3.3. Договору передбачений перелік документів та строк, в який надані послуги підлягають оплаті, однак відповідач не враховує той факт, що підписання акту приймання -передачі наданих послуг на певний обсяг перевезень, що відбулись і є тим самим підтвердженням, що надані замовником заявки були виконані виконавцем та прийняті замовником. Кожний акт приймання - передачі наданих послуг за спірний договором містить інформацію про сторони, що його підписали, назву та обсяг наданих послуг, одиниці виміру, маршрут перевезення, номер транспортних засобів та ТТН, вартість без ПДВ, розмір ПДВ та загальну суму акту, тобто відповідає всім ознакам та містить всі необхідні реквізити первинного документу, а отже підтверджує обставини, викдадені в такому акті. Під час перевірки обсягів наданих послуг за тим чи іншим актом замовник перевіряє достовірність даних та обсягів, заявлених виконавцем та має право або надати свої зауваження, або відмовитись від підписання акту приймання - передачі наданих послуг тощо, однак, жодної із цих дій відповідач не вчинив, що підтверджує той факт, що до моменту отримання позову останній не тільки не мав зауважень до обсягів наданих послуг та їх вартості, а навпаки -підтверджував існуючу заборгованість. Щодо відсутності сертифікатів чинності підписів на актах приймання -передачі наданих послуг, за допомогою яких можливо було б перевірити дійсність підписів, позивач зазначив, що з боку відповідача всі акти підписувались посадовою особою відповідача- Аскєровим Вакілом Закіровичем, який обіймав посаду начальника відділу автотранспортної логістики, відповідно до наданих останньому повноважень та виданих сертифікатів підпису, на кожному акті міститься посилання на місцезнаходження файлу в системі електронного документообігу, доступного для самого відповідача. Будь-якого сертифікату перевірки підпису від самого відповідача жодного разу за весь період дії договору не надходило, адже сторони взаємодіяли через визначену відповідачем систему документообігу та під час першої реєстрації в системі вносили дані (сертифікати підписів) уповноважених на підписання документів осіб. Позивач вважає, що строки оплати за всіма спірними актами приймання - передачі наданих послуг настали після спливу 20 - ти денного строку (згідно п. 3.3 Договору) за кожним актом, як це передбачено умовами договору. Позивач зазаначив, що рахує цей строк для всієї суми заборгованості після останнього (по хронології) акту, тобто з 01.04.2022, про що зазначено в позові. Позивач зазначив, що відповідачем не надано до відзиву жодного документу з системи електронного документообігу щодо некоректності/неотримання/порушення цілісності електронного файлу тощо відносно будь -якого з наданих до суду актів приймання - передачі послуг. Відносно заперечень відповідача з приводу розміру заявленої попередньої суми витрат на павничу допомогу, позивач зазначив, що ним будуть надані відповідні належні докази, з уахуваннням положень ч.8 ст. 129 ГПК України.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що позивачем надано акти приймання - передачі наданих послуг, за які ним вже отримано грошові кошти. Відповідач вважає, що позивачем не доведено належним чином факту надання спірних послуг та факту виникнення у відповідача обов'язку зі сплати спірних послуг, оскільки відсутні докази надсилання та вручення оригіналів документів передбачених п.3.3 Договору.
24.08.2023 відповідачем подано клопотання, в якому він просить у випадку задоволення позовних вимог про зменшення розміру штрафних санкцій та відстрочку виконання рішення, відповідно до якої просив суд у разі задоволення позовних вимог відмовити у задоволенні суми 3 % річних та втрат від інфляції, та відстрочити виконання рішення суду у даній справі на один рік. В обґрунтування клопотання посилаючись на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України місто Маріуполь, в якому було розташоване та здійснювало основну діяльність підприємство відповідача, окуповане, зазначена обставина, значною мірою впливаю на господарську діяльність та призвела до великих збитків (зазначена інформація підтверджується звітами). У зв'язку з чим, відповідач був змушений переєструвати юридичну адресу та перенести основні засоби до іншого міста. Теритрія підприємства станом на дату звернення зазнала значних руйнувань за наслідками ракетних обстрілів. Внаслідок чого було зруйновано повністю приміщення котрі належать відповідачу, в тому числі будівлю управління. Також, зазначив що розірвано та припинено основні логістичні ланцюжки в Країни, що в свою чергу вказують на складність ведення господарської діяльності Врахувуючи вищевикладені, відповідач вважає, що перелічені обставини вказують на наявність форс мажорних обставин.
Позивач проти клопотання відповідача заперечив, з підстав, викладених у запереченнях (вх. № 19283/08-08/23 від 11.09.2023) на заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та про відстрочку виконання рішення суду.
У судому засіданні 07.11.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
04 червня 2020 року Приватне підприємство «АЯКС-ТРАНС» (виконавець, позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" (замовник, відповідач у справі) уклали договір № АП - 287 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування (надалі - договір).
Пунктом 1.1 Договору встановлено, що в порядку та на умовах, визначених Договором, Виконавець бере на себе зобов'язання на підставі Заявки Замовника доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж (згідно із товарно-супровідними документами) з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі Вантажоодержувача, або виконати за винагороду доручення Замовника по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та/або за її межами (міжнародним напрямкам), а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за надання послуг з перевезення вантажу, транспортно-експедиційного обслуговування, погоджену Сторонам.
Також Виконавець у разі наявності домовленості сторін бере на себе зобов'язання здійснювати тривалі перевезення з метою доставки визначеного Сторонами об'єму та виду вантажу з встановлених Договором пункту відправлення та пункту призначення у встановлений сторонами строк.
Згідно з п. 3.3 Договору, оплата вартості наданих послуг Виконавця здійснюється Замовником протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, а саме: оригіналу товарно-транспортної накладної (ТТН) з підписом Вантажоодержувача, завіреним печаткою або штампом, відповідними відмітками про одержання вантажу, акту виконаних робіт на даний випадок перевезення та організації перевезення вантажу, податкової накладної по даній послузі, оригіналу рахунку.
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що виконавець зобов'язаний надіслати на електронну пошту Замовника logistics@metinvestholding.com скан-копію рахунку-фактури, реєстр перевезень по формі згідно додатку № 5, скан-копію товарно-транспортної накладної (або міжнародного товарно-транспортного документа СМR/ТІR-САRNET) та акту приймання-передачі наданих послуг одразу по факту надання послуг, але не пізніше ніж протягом 2-х (двох) робочих днів з моменту надання послуг. В актах виконаних робіт Виконавець зобов'язаний зазначати номер та дату № ТТН/СМR, маршрут перевезення вантажу, номер транспортного засобу, ПІБ водія. Оригінали рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної (або міжнародного товарно-транспортного документа СМR/ТІR-САRNET) та акту приймання-передачі наданих послуг Виконавець зобов'язаний надати Замовнику протягом 5 (п'яти) робочих днів після фактичного виконання ним своїх обов'язків за Договором з приводу надання послуг.
При погодинній роботі на території комбінатів/заводів Виконавець повинен надсилати ТТН (маршрутні листи) протягом 1 доби.
У випадку, якщо Виконавець у визначений цим пунктом Договору строк не надасть Замовнику зазначені документи, оформлені належним чином або не надасть мотивованих зауважень до їх змісту, відповідні документи вважаються такими, що підписані з боку виконавця без зауважень, та вважаються підписаними з боку Виконавця, навіть якщо на них є лише підпис з боку Замовника.
Відповідно до п. 5.1 договору з метою оптимізації документообігу між Сторонами, підвищення рівня збереження та захисту переданих документів та інформації, що міститься в них, Сторони домовились, що мають право оформлювати/підписувати наступні документи: Заявки та Акти приймання-передачі наданих послуг (надалі - Документи) в електронному вигляді, як електронні документи у розумінні Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Сторони дійшли згоди про впровадження та організацію Системи електронного обміну Документами в електронному вигляді (надалі - ЕDІ), завірені за допомогою кваліфікованого електронного підпису уповноваженими особами Сторін, який складається з відкритого та особистого ключів (надалі - ЕП).
Електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа, що його підтверджує, видані відповідно до вимог Закону України "Про електронний цифровий підпис" до набрання чинності Законом України "Про електронні довірчі послуги", можуть використовуватись Сторонами відповідно як кваліфікований електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності Законом України "Про електронний цифровий підпис".
Сторони домовилися про обмін електронними документами, при цьому, документи, що відправлені по ЕDІ, завірені ЕІІ уповноважених осіб мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для Сторін, і можуть бути представлені до суду в якості належних доказів. Всі документи, передані по ЕDІ, визнаються рівнозначними документам на паперовому носії. Підтвердження руху документів по ЕDІ (відправлення, отримання, прочитання, доставка тощо) вважається легітимним, і є фактом підтвердження прийому-передачі таких документів уповноваженими особами Сторін, і не вимагає додаткового доказування. При виникненні суперечок, розбіжностей і конфліктів, всі електронні документи, направлені за допомогою сертифікованого провайдера- ЕDІ є незаперечними доказами. Всі випадки неотримання або отримання в спотвореному вигляді вважаються нікчемними, якщо Стороною не буде наданий документ від ЕDІ-провайдера, що підтверджує відсутність документа в системі ЕDІ або неотримання документа іншою Стороною (п. 5.3 договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 січня 2022 року (п. 10.1 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.12.2021).
Згідно до п. 10.2 Договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Пунктом 3.5. Договору, сторони щомісяця здійснюють звірку взаєморозрахунків за цим Договором.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем підписаний Акт звірки взаємних розрахунків, яким сторони засвідчили, що станом на 31.10.2023 відповідач має по Договору АП-287 від 04.06.2020 заборгованість (начальне сальдо) перед позивачем в розмірі 8 228 802,76 грн.
Матеріали справи свідчать, що в період з січня по березень 2022 включно позивачем надано відповідачеві послуги з перевезення вантажів на загальну суму 25 501 788,03 грн., що підтверджується наступними Актами приймання - передачі наданих послуг: № 1 від 01.01.2022 на суму 2 924 827,20 грн., № 2 від 01.01.2022 на суму 1 334 456,76 грн., № 3 від 01.01.2022 на суму 35 635,20 грн., № 4 від 01.01.2022 на суму 189 090,30 грн., № 5 від 01.01.2022 на суму 6 318,24 грн., № 6 від 01.01.2022 на суму 11302,20 грн., № 7 від 10.01.2022 на суму 2 559 292,50 грн., № 8 від 10.01.2022 на суму 1 711 514,22 грн., № 9 від 10.01.2022 на суму 19 410,58 грн., № 10 від 10.01.2022 на суму 484 647,60 грн., № 11 від 11.01.2022 на суму 563 793,00 грн., № 12 від 11.01.2022 на суму 58 698,16 грн., № 13 від 11.01.2022 на суму 5 494,92 грн., № 14 від 11.01.2022 на суму 423 972,90 грн., № 15 від 20.01.2022 на суму 11 554,92 грн., № 16 від 20.01.2022 на суму 2 804 931,00 грн., № 17 від 20.01.2022 на суму 33 827,34 грн., № 18 від 20.01.2022 на суму 1 868 103,90 грн., № 19 від 20.01.2022 на суму 398 292,30 грн., № 20 від 21.01.2022 на суму 1 138 698,00 грн., № 21 від 21.01.2022 на суму 10 277,28 грн., № 22 від 21.01.2022 на суму 60 495,30 грн., № 23 від 21.01.2022 на суму 623 414,22 грн., № 24 від 31.01.2022 на суму 496 034,26 грн., № 25 від 31.01.2022 на суму 16544,80 грн., № 26 від 31.01.2022 на суму 1 098 566,04 грн., № 27 від 01.02.2022 на суму 4 131 651,00 грн., № 28 від 171 830,88 грн., № 29 від 01.02.2022 на суму 814 781,10 грн., № 30 від 01.02.2022 на суму 40 225,32 грн., № 31 від 01.02.2022 на суму 1 437 997,08 грн., № 32 від 01.02.2022 на суму 1 825,68 грн., № 33 від 01.02.2022 на суму 1 835,10 грн., № 34 від 01.02.2022 на суму 12 448,73 грн.
Вищевказані акти приймання - передачі наданих послуг погоджені та підписані відповідачем без будь -яких зауважень до обсягів наданих послуг, акти скріплені електроним підписом та печаткою відповідача.
В порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасності та повноти оплати наданих послуг виконав частково, сплативши позивачеві 28 575 776,70 грн., що підтверджується банківськими виписками із зазначенням в графі «призначення платежу» - «оплата за послуги автоперевезення згідно дог. № АП-287 від 04.06.2020».
Станом на 31.10.2022 року сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за Договором, з якого вбачається наявність заборгованості на користь позивача в розмірі 5 154 814,09 грн.
10.05.2023 позивач надіслав на адресу відповідача лист з вимогою погасити заборгованість за Договором № АП -287 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортного експедиційного обслуговування ві 04.06.2020 року в розмірі 5 154 814,09 грн.
Лист від 10.05.2023 був отриманий відповідачем 12.05.2023, що підтверджується інформацією з сайту Укрпошти за номером поштового відправлення № 0303515640218.
Вимоги позивача, що викладені в листі від 10.05.2023 залишені відповідачем без реагування, борг в добровільному порядку не погашено.
Несплата відповідачем заборгованості у сумі 5 154 814,09 грн. стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення суми заборгованості за договором № АП-287 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 04.06.2020 року в розмірі 5 154 814,09 грн., 201 673,27 грн. 3% річних та 1 191 020,65 грн. втрат від інфляції в примусовому порядку.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як передбачено ст. 902 ЦКУ України виконавець повинен надати послугу особисто.
Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 903 ЦК України встановлено якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вищезазначено, позивачем та відповідачем підписаний Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2022, яким сторони засвідчили, що відповідач має заборгованість (сальдо начальне) перед позивачем на суму 8 228807,78 грн.
Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Як встановлено судом вище, позивачем в період з січня 2022 по березень 2022, включно відповідно до наведених вище актів, надані відповідачу послуги на загальну суму 25 501 788,03 грн.
Вищевказані акти приймання - передачі наданих послуг погоджені та підписані відповідачем без будь -яких зауважень до обсягів наданих послуг, акти скріплені електроним підписом та печаткою відповідача.
Відповідач зазначив про відсутність сертифікатів чинності підписів на Акті звірки та на актах приймання -передачі наданих послуг, за допомогою яких можливо було б перевірити дійсність підписів.
Суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених заперечень відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.1 Договору, з метою оптимізації документообігу між Сторонами, підвищення рівня збереження та захисту переданих документів та інформації, що міститься в них, Сторони домовились, що мають право оформлювати/підписувати наступні документи: Заявки та Акти приймання-передачі наданих послуг (надалі - Документи) в електронному вигляді, як електронні документи у розумінні Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Сторони дійшли згоди про впровадження та організацію Системи електронного обміну Документами в електронному вигляді (надалі - ЕDІ), завірені за допомогою кваліфікованого електронного підпису уповноваженими особами Сторін, який складається з відкритого та особистого ключів (надалі - ЕП).
Електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа, що його підтверджує, видані відповідно до вимог Закону України "Про електронний цифровий підпис" до набрання чинності Законом України "Про електронні довірчі послуги", можуть використовуватись Сторонами відповідно як кваліфікований електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності Законом України "Про електронний цифровий підпис".
Сторони домовилися про обмін електронними документами, при цьому, документи, що відправлені по ЕDІ, завірені ЕІІ уповноважених осіб мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для Сторін, і можуть бути представлені до суду в якості належних доказів. Всі документи, передані по ЕDІ, визнаються рівнозначними документам на паперовому носії. Підтвердження руху документів по ЕDІ (відправлення, отримання, прочитання, доставка тощо) вважається легітимним, і є фактом підтвердження прийому-передачі таких документів уповноваженими особами Сторін, і не вимагає додаткового доказування. При виникненні суперечок, розбіжностей і конфліктів, всі електронні документи, направлені за допомогою сертифікованого провайдера- ЕDІ є незаперечними доказами. Всі випадки неотримання або отримання в спотвореному вигляді вважаються нікчемними, якщо Стороною не буде наданий документ від ЕDІ-провайдера, що підтверджує відсутність документа в системі ЕDІ або неотримання документа іншою Стороною (п. 5.3 договору).
Також, позивач зазначив, що з боку відповідача всі акти підписувались посадовою особою відповідача- Аскєровим Вакілом Закіровичем, який обіймав посаду начальника відділу автотранспортної логістики, відповідно до наданих останньому повноважень та виданих сертифікатів підпису, на кожному акті міститься посилання на місцезнаходження файлу в системі електронного документообігу, доступного для самого відповідача.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано до відзиву жодного документу з системи електронного документообігу щодо некоректності/неотримання/порушення цілісності електронного файлу тощо відносно будь -якого з наданих до суду актів приймання - передачі послуг та Акту звірки.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за отримані послуги за Договором здійснена частково в розмірі 28 575 776,70 грн., що підтверджується банківськими виписками із зазначенням в графі «призначення платежу» - «оплата за послуги автоперевезення згідно дог. № АП-287 від 04.06.2020».
В підписаном акті звірки взаємних розрахунків, сторони засвідчили, що станом на 31.10.2023 відповідач має по Договору АП-287 від 04.06.2020 заборгованість (начальне сальдо) перед позивачем в розмірі 5 154 814,09 грн.
Крім того, відповідач в судовому засіданні зазначив про наявну заборгованість перед позивачем за Актом звірки, однак вважає, що строк її оплати не настав.
Доводи відповідача у спорі про те, що строк оплати за послуги, які були надані позивачем згідно актів приймання - передачі наданих послуг є таким, що не настав, оскільки відповідач не отримав від позивача повний пакет оригіналів документів відповідно до умов договору, не узгоджуються із тим фактом, що відповідач підписав усі акти приймання - передачі наданих послуг без зауважень щодо наданих послуг.
Згідно з п. 3.3 Договору, оплата вартості наданих послуг Виконавця здійснюється Замовником протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, а саме: оригіналу товарно-транспортної накладної (ТТН) з підписом Вантажоодержувача, завіреним печаткою або штампом, відповідними відмітками про одержання вантажу, акту виконаних робіт на даний випадок перевезення та організації перевезення вантажу, податкової накладної по даній послузі, оригіналу рахунку.
Судом встановлено, що акти приймання -передачі наданих послуг за договором містять інформацію про сторони, що його підписали, назву та обсяг наданих послуг, одиниці виміру, маршрут перевезення, номер транспортних засобів та ТТН, вартість без ПДВ, розмір ПДВ та загальну суму акту, тобто відповідає всім ознакам та містить всі необхідні реквізити первинного документу, а отже підтверджує обставини, викдадені в такому акті.
Надання позивачем відповідачу послуг за договором та підписання відповідачем відповідних актів приймання -передачі наданих послуг без зауважень щодо обсягу та вартості наданих послуг призвело до виникнення у позивача як виконавця права на отримання від відповідача плати за фактично надані послуги, що передбачає в тому числі правомірне очікування виконавця (позивача) того, що замовник (відповідач) здійснить оплату вартості фактично наданих послуг, та включає виникнення у виконавця (позивача) відповідного економічного активу (дебіторської заборгованості на суму вартості наданих послуг), який був оформлений складеними без зауважень первинними документами (підписаними актами надання послуг).
При цьому, якщо відповідач вважав, що він не отримав від позивача повний пакет оригіналів документів для здійснення відповідачем оплати вартості наданих позивачем послуг, то відповідач міг при підписанні актів приймання-передачі наданих послуг заявити позивачу про наявність упущень з боку позивача при виконанні договору. Однак відповідач про таку обставину при підписанні актів приймання-передачі наданих послуг позивачу не заявляв.
Крім того, навіть якщо припустити, що відповідач після підписання актів виявив відсутність отриманого від позивача повного пакету оригіналів документів для здійснення відповідачем оплати вартості послуг позивачу, то в такому разі відповідач також не був позбавлений можливості заявити про це позивачу, для того, щоб позивач надав відповідачу пакет оригіналів документів для здійснення відповідачем оплати вартості послуг позивачу, якщо такі оригінали документів були відсутні у відповідача.
Однак, із наявних доказів не вбачається, щоб відповідач після підписання ним в лютому 2022 актів приймання -передачі наданих послуг та до пред'явлення позивачем в липні 2023 позову заявляв би позивачу про відсутність у відповідача повного пакету оригіналів документів.
Тобто, відповідач, прийнявши від позивача послуги за договором та підписавши без зауважень відповідні акти приймання -передачі наданих послуг, в подальшому в розумний строк і не оплатив вартість послуг позивачу, і не повідомив позивача про відсутність у відповідача певних оригіналів документів з метою їх надання позивачем відповідачу та оплати вартості послуг відповідачем позивачу.
Суд при цьому відмічає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, постанови Верховного Суду у справі №904/3315/18 від 24.10.2019, у справі №917/803/18 від 15.05.2019) однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Враховуючи викладене, доводи відповідача у спорі про те, відповідач не отримав від позивача повний пакет оригіналів документів відповідно до умов договору і що тому строк оплати за послуги, які були надані позивачем є таким, що не настав, судом відхиляються, оскільки, по-перше, відповідачем факт не отримання яких-небудь оригіналів документів від позивача не доведений, в той час як з наданих позивачем суду актів наданих послуг вбачається, що послуги були прийняті та відповідні акти були підписані відповідачем без зауважень.
Отже, суд приходить до висновку про те, що підписання відповідачем актів приймання -передачі наданих послуг без зауважень свідчить про прийняття відповідачем відповідних послуг та про те, що строк для оплати вартості наданих послуг (20 календарних днів) необхідно обчислювати з дати складення та підписання сторонами відповідних актів.
Таким чином, надані позивачем докази у їх сукупності є належними доказами, які підтверджують факт виникнення у відповідача зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг за Договором № АП-287 від 04.06.2020.
До того ж, часткова оплата (в більшій її частині) наданих послуг свідчить про підтвердження відповідачем факту їх отримання.
Згідно зі ст., ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір. Підстави виникнення господарських зобов'язань встановлені також ст. 174 ГК України, що включають господарські договори та інші угоди.
За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач доказів належного виконання умов Договору в частині своєчасного і повного розрахунку за надані послуги суду не надав, так само і не надав свого контррозрахунку суми основної заборгованості, заявленої до стягнення.
Отже, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору зобов'язання та вимоги чинного законодавства.
Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Приймаючи до уваги визнаний відповідачем борг в розмірі 8 228 802,78 грн. (згідно з Актом звірки розрахунків), здійснені позивачем послуги в січні-березні 2022 року на загальну суму 25 501 788,03 грн., а також те, що відповідачем за спірний період сплачено 28 575 776,70 грн., судом встановлено, що станом на час вирішення спору судом підтверджений розмір заборгованості (основного боргу) відповідача перед позивачем за Договором № АП-287 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 04.06.2020, який становить 5 154 814,09 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також, у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5 154 814,09 грн. за Договором № АП -287 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 04.06.2020 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за Договором № АП-287 про надання послуг з переввезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 04.06.2020, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Договором в загальному розмірі 5 154 814,09 грн., які розраховані за період з 01.04.2022 по 20.07.2023.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 201 673,27 грн. 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат в загальному розмірі 5 154 814,09 грн., які розраховані за період з квітня 2022 по червень 2023.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 1 191 020,65 грн. інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Клопотання відповідача щодо відмови 3% та втрат від інфляції суд залишає без задоволення, оскільки платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, ст. 625 ЦК України не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Суд не має підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 233 ГК України та. ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Наведена відповідачем судова практика стосується інших правовідносин сторін та виняткового характеру обставин тієї справи.
Відповідачем, в даному випадку, не доведено наявність форс-мажорних обставин саме для даного Договору між сторонами та спірних правовідносин та дотримання умов Договору щодо відповідного повідомлення про форс-мажор.
При цьому, судом частково задовольняється клопотання відповідача щодо відстрочки виконання рішення суду та ухвалюється відстрочити виконання рішення суду щодо стягнення 5 154 814,09 грн. заборгованості, 201 673,27 грн. -3% річних та 1 191 020,65 грн. втрат від інфляції, на три місяця.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно із нормами ст.ст. 238, 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до п. 7. 1. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення.
Згідно п. 7.2 наведеної вище постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених відповідною статтею ГПК України не вимагається. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, питання щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватись судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.
Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Обов'язковою умовою надання розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до вимог ст. 74 ГПК України. При цьому, рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника. А для юридичних осіб - суд зобов'язаний врахувати ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Згідно із ст. 129 Конституції України, однією з засад судочинства є змагальність.
Статтею 13 ГПК України унормовано такий принцип господарського судочинства, як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Беручи до уваги баланс інтересів сторін, суттєві збитки підприємства відповідача, враховуючи значні суми основного боргу, річних та інфляційних, стягнутих за результатами даної справи, суд частково задовольнив клопотання відповідача, відстрочивши рішення суду у даній справі щодо стягнення 5 154 814,09 грн. заборгованості, 201 673,27 грн. -3% річних та 1 191 020,65 грн. втрат від інфляції, строком на три місяця.
Відповідачем, в даному випадку, не доведено наявність форс-мажорних обставин саме для даного Договору між сторонами та спірних правовідносин та дотримання умов Договору щодо відповідного повідомлення про форс-мажор.
При цьому, суд враховує, що судом відстрочено виконання даного рішення без урахування суми судового збору.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код 31158623) на користь Приватного підприємства "АЯКС-ТРАНС" (39605, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Троїцька, буд. 31, кв. 3, ідентифікаційний код 32804959) 5 154 814,09 грн. (п'ять мільйонів сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот чотирнадцять гривень 09 коп) основного боргу, 201673,27 грн. (двісті одна тисяча шістсот сімдесят три гривні 27 коп.) -3 % річних, 1 191 020,65 грн. (один мільйон сто дев'яносто одна тисяча двадцять гривень 65 коп.) інфляційних втрат.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код 31158623) на користь Приватного підприємства "АЯКС-ТРАНС" (39605, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Троїцька, буд. 31, кв. 3, ідентифікаційний код 32804959) витрати по платі судового збору в сумі 78 570,10 грн. (сімдесят вісім тисяч п'ятсот сімдесят гривень 10 коп.).
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 у справі № 908/2439/23 строком на 3 (три) місяця.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 17» листопада 2023 р.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.