Справа № 442/1290/23 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.
Провадження № 22-ц/811/1724/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.,
суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
З участю: позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та її представника -адвоката Дурич Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №442/1290/23 за апеляційною скаргою представників ОСОБА_2 -адвоката Ставрук Наталії Зіновіївни, адвоката Дурич Ярини Василівни на рішення Дрогобицького тміськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочинами
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочинами.
Позов мотивує тим, що в результаті злочинних дій, вчинених ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_3 , спрямованих на умисне вбивство двох осіб з корисливих мотивів потерпілому ОСОБА_5 було спричинено не менше 13 ударів, що призвело до його смерті, а потерпілій ОСОБА_6 було нанесено не менше 15 ударів, що також призвело до її смерті. Позивач є матір'ю жорстоко вбитого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та була визнана судом потерпілою з врахуванням вимог ч. 6 ст. 55 КПК України у кримінальному провадженні. Страшні злочини, вчинені ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , заподіяли їй значну моральну шкоду, зокрема умисне вбивство її єдиного сина завдали їй та її родині непоправної втрати, залишивши її назавжди одинокою, позбавивши сенсу подальшого життя, вона ніколи не зможе повернутись до попереднього життя. Син був опорою для неї, надіялась на його допомогу в старості так як інших дітей у неї не має. Після смерті сина постійно відчуває запаморочення, нервові переживання, неврози, стривоженість та дискомфорт, безсоння, неприємні сновидіння. ЇЇ постійно мучить питання: чим керувались обвинувачені, вчиняючи такий жорстокий злочин. Біль, пов'язаний зі смертю сина не залишає її. Після смерті сина змушена постійно приймати ліки та препарати для покращення здоров'я.
Розмір заподіяної моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних і психічних страждань становить 3 000 000 грн., які підлягають відшкодуванню солідарно відповідачами у повному обсязі.
Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну їй злочином моральну шкоду в розмірі 3000000 (три мільйони) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 по 13420,00 грн. судового збору в дохід держави.
Рішення оскаржили представники ОСОБА_2 -адвокат Дурич Я.В. та адвокат Ставрук Н.З.
В апеляційній скарзі зазначають, що вважають рішення незаконним , необгрунтованим , таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 солідарно з засудженими , суд виходив з вимог ст.1179 ЦК України, разом з тим судом не враховано, що обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється пісдя досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. Відповідно до ч.1 ст.1180 ЦК України , шкода , завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. Тобто норми цивільного законодавства чітко передбачають, що батьки не несуть цивільної відповідальності за шкоду завдану їхніми дітьми після досягнення ними поновліття(їх обов'язок відшкодувати шкоду, завдану іхніми дітьми , припиняється пісдя досягнення дітьми поновліття). Суд залишив поза увагою, що кримінальне правопорушення було вчинене ОСОБА_4 у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, більше того до набрання вироком законної сили ОСОБА_4 досяг повноліття, а відтак останній самостійно несе цивільну цивільно-правову відповідальність, а шкода має відшкодовуватись на загальних підставах. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 року у справі №569/7517/18. Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 відмовити.
Позивач ОСОБА_1 в порядку ст.360 ЦПК України подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що вважає рішення законним та обгрунтованим. Звертає увагу, що доводи апеляційної скарги є аналогічними до відзиву на позов, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, зокрема, суд врахував, що на час постановлення вироку ОСОБА_4 був неповнолітнім , а тому в цьому випадку підлягає застосуванню ч.2 ст.1179 ЦК України і не підлягає до застосування ч.3 зазначеної норми закону. При цьому, суд правильно врахував, що у ОСОБА_4 відсутнє майно достатнє для відшкодування шкоди, а тому шкоду відшкодувати повинна нести його мати. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представника -адвоката Дурич Я.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З врахуванням того, що в апеляційній скарзі містяться лише доводи щодо того, що ОСОБА_2 не може відповідати за шкоду завдану її сином, оскільки він досяг повноліття, тому суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду в частині, що стосується інших відповідачів, а саме ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також в частині розміру моральної шкоди присудженого судом першої інстанції та факту її завдання позивачці.
Судом встановлено такі обставини.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року ОСОБА_4 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 263, ч. 4 ст. 187, п.п. 1,6,12 ч. 2 ст. 115, КК України із застосуванням статті 70 КК України до покарання у виді 15 років позбавлення волі. Вирок залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 01.12.2021 та постановою Верховного Суду від 07.02.2023.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнано винними у тому, що вони 07 грудня 2017 року близько 20 год, за попередньою змовою між собою з метою заволодіння майном магазину «Комп'ютерний всесвіт», що у м. Бориславі Львівської області, прибули до нього та з метою умисного вбивства працівників цього магазину, взявши із собою металеву трубу та 2 ножі, одягнувши заздалегідь підготовлені маски та рукавиці, очікували закриття вказаного магазину і виходу із нього його працівників. В подальшому, ОСОБА_3 під час виходу продавця ОСОБА_6 спричинив їй три удари металевою трубою по голові, а неповнолітній ОСОБА_4 завдав декілька ударів ножем у спину. Надалі ОСОБА_4 залишився очікувати поруч із входом до магазину, де перебувала ОСОБА_6 , а ОСОБА_3 з метою заволодіння майном магазину, незаконно проник до його приміщення, в якому перебував продавець ОСОБА_5 та для подолання опору останнього спричинив йому три удари металевою трубою по голові. Однак ОСОБА_5 , здійснив активний опір незаконному посяганню, повалив ОСОБА_3 на підлогу. У цей час на допомогу ОСОБА_3 в приміщення магазину незаконно проник неповнолітній ОСОБА_4 , який з метою подолання опору ОСОБА_5 та переслідуючи спільний умисел, спрямований на позбавлення його життя, заподіяв численних ударів ножем по тілу останнього. Подолавши супротив ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , взяв ніж у ОСОБА_4 та спричинив ним ще декілька ударів по тілу потерпілого. У результаті злочинних дій неповнолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_5 було завдано не менше 13 ударів зазначеними вище предметами, що призвело до його смерті. Надалі, з метою приховування слідів скоєння злочину та заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6 , ОСОБА_3 затягнув її в приміщення магазину та завдав їй ще декількох ударів металевою трубою по голові, оскільки потерпіла намагалась подзвонити зі свого мобільного телефону. Після цього, реалізуючи свої корисливі мотиви, ОСОБА_3 підійшов до касового апарату, який знаходився у магазині та незаконно заволодів грошовими коштами магазину «Комп'ютерний всесвіт» на суму 25 930 грн. У цей час неповнолітній ОСОБА_4 незаконно заволодів майном цього магазину, загальною вартістю 55 336,25 грн. Залишаючи місце події з викраденим майном, неповнолітній ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підійшли до потерпілої ОСОБА_6 , яка подавала ознаки життя, та, керуючись умислом, спрямованим на умисне заподіяння їй смерті, ОСОБА_3 утримував її за руки, а ОСОБА_4 в цей час, завдав потерпілій декількох ударів ножем у голову, шию та в інші частини тіла. У результаті злочинних дій неповнолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_6 було заподіяно не менше 15 ударів зазначеними вище предметами, що призвели до її смерті.
Крім того, в кінці серпня 2017 року неповнолітній ОСОБА_4 без передбаченого законом дозволу на носіння холодної зброї придбав для власних потреб у невстановленої досудовим розслідуванням особи два ножі у чохлах, які періодично, в проміжок часу з кінця серпня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , носив вулицями м. Трускавця Львівської області та показував своїм товаришам.
Ухвалюючи рішення про стягнення моральної шкоди з засуджених ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 - ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди завданої позивачу лежить на трьох відповідачах, зокрема ОСОБА_2 зобов'язана відшкодувати моральну шкоду позивачці на тій підставі, що на момент вчинення злочину її син ОСОБА_4 був неповнолітній та в нього відсутнє майно за рахунок якого шкода може бути відшкодована.
Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч. 2 вказаної статті моральна шкода полягає, серед іншого у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частинами 3 та 4 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З роз'яснень, викладених в п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» слідує, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У п. 5 вказаної постанови зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховується те, що не можна відшкодувати моральну шкоду в повному обсязі, так як не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір буде мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватний нанесеній моральній шкоді.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції , що вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 особливо тяжких злочинів - вбивство двох молодих людей, одним з яких був єдиний син позивачки, нанесли їй глибокі моральні страждання. Вбивство найріднішої людини неминуче завдає моральних страждань близьким родичам, що ґрунтується на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами.
Згідно з частинами 1,2 ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що для покладення обов'язку відшкодування шкоди на особу, яка вчинила злочин у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років необхідно надати суду докази, що у нього є достатньо майна за рахунок якого можна відшкодувати визначений судом розмір шкоди. В іншому випадку, тобто у разі відсутності таких доказів, шкода відшкодовується батьками, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не надала суду доказів, що її син, який вчинив жорстоке вбивство у неповнолітньому віці, має майно за рахунок якого можна відшкодувати завдану моральну шкоду позивачці. Самого факту набуття повноліття особою, яка вчинила злочин недостатньо у даному випадку для звільнення батьків від обов'язку відшкодувати шкоду, оскільки вирішальним в цьому випадку є наявність майна у особи, що вчинила злочин у неповнолітньому віці.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що на час ухвалення вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року, який залишений без змін в частині визнання винуватості ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та призначення їм покарання з врахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 01.12.2021 та ухвали Верховного Суду від 07.02.2023, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був неповнолітній. А тому, в цьому випадку підлягають застосуванню положення частини 2 статті 1179 ЦК України і не застосовуються положення частини 3 статті 1179 ЦК України.
Вказане свідчить про підставність стягнення шкоди з матері ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що батьки несуть відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім за наявності також власної винної поведінки, яка полягає у неналежному здійсненні виховання та нагляду за дітьми.
Як встановлено вироком суду, неповнолітній син відповідачки ОСОБА_4 придбав холодну зброю, носив її вулицями та показував своїм товаришам, однак відповідачка як мати не здійснила належного догляду за неповнолітнім сином, що призвело до вчинення ним особливо тяжкого злочину.
Відповідно до вимог Сімейного кодексу України саме на батьків до досягнення дитиною повноліття покладено обов'язок її виховання в дусі поваги до прав та свобод інших людей, саме батьки зобов'язані піклуватися про духовний та моральний розвиток дитини.
Наведене вище підтверджується також висновком висловленим у постанові Верховного Суду від 8 листопада 2018 рокуу справі № 1-кп/95/2014де суд зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що на час провадження в суді апеляційної інстанції особа, що вчинила злочин досяг повноліття, а тому обов'язок батьків із відшкодування шкоди за його дії припинився, є необгрунтованими, оскільки рішення щодо стягнення з нього шкоди було прийнято судом першої інстанції 25 червня 2015 року, на час коли останній ще був неповнолітнім, а ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 квітня 2017 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін. Що стосується доводів касаційної скарги про те, що шкоду було завдано не з вини батьків неповнолітнього, то вони не беруться Судом до уваги, оскільки у разі вчинення неповнолітньою особою суспільно небезпечного діяння вина батьків (усиновлювачів) та піклувальників неповнолітніх полягає у неналежному здійсненні виховання та нагляду за дітьми.
Посилання в апеляційній скарзі на висновок Верховного Суду у постанові від 08.08.2019 року у справі №569/7517/19 є безпідставним, оскільки предметом спору у цій справі були інфляційні втрати та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України за невиконання рішення суду про відшкодування майнової та моральної шкоди відповідачами,як батьками особи, як вчинила злочин будучи неповнолітнім, що не є аналогічним до предмету спору у цій справі.
Посилання в апеляційній скарзі на норми ст.1180 ЦК України також не приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки зазначена стаття стосується випадку коли неповнолітній набуває повної цивільної дієздатності за письмовою згодою батьків.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1;375;383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представників ОСОБА_2 -адвоката Ставрук Наталії Зіновіївни, адвоката Дурич Ярини Василівни залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 16 листопада 2023 року.
Головуючий Ю.Р. Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В. Савуляк