Дата документу 15.11.2023 Справа № 310/1192/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №310/1192/21 Головуючий у 1 інстанції Дубровська Н.М.
Провадження № 22-ц/807/1542/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянської міської ради про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду від 05.02.2019 по справі №310/4745/18, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 21.05.2019, з Бердянської міської ради на його користь стягнуто завдану матеріальну шкоду у розмірі 225 721,31 грн. та судовий збір у розмірі 2 257,22 грн. Постановою Верховного суду від 17.06.2020 вказане рішення залишено без змін. Судове рішення виконано 12.10.2020, грошові кошти перераховано на його банківський рахунок.
Матеріальна шкода була завдана пошкодженням належного йому транспортного засобу «Рено» р.н. НОМЕР_1 , яке сталося 17.08.2016 на перехресті вул. Фестивальна та вул. Ленінградська у м. Бердянську. Дорожньо-транспортна пригода сталася за відсутності вини водіїв транспортних засобів, які зіткнулися. Судовими рішеннями встановлено, що ДТП сталася через невірно встановлені дорожні знаки. Також судовими рішеннями визначено, що цивільну відповідальність за завдану шкоду несе Бердянська міська рада.
Вважає, що має право на стягнення 3% річних у сумі 28 125,49 грн. та інфляційних втрат у сумі 94 353,67 грн. за період часу з 18.08.2016 (наступний день, за днем заподіяння шкоди) і до 12.10.2020.
Крім того, вказував, що пошкодженням належного йому майна, йому завдано моральної шкоди, розмір якої оцінює у 22 572 грн., що становить 10% від суми завданих матеріальних збитків. Спричинення моральної шкоди обґрунтовує тим, що був вимушений транспортувати пошкоджений транспортний засіб на евакуаторі з м.Бердянська до м.Запоріжжя. У м. Бердянськ він знаходився на відпочинку, який був зіпсований. Був вимушений повернутися до м.Запоріжжя та займатися проблемою влаштування транспортного засобу на стоянку на зберігання. Після чого тривалий час не мав можливості користуватися належним транспортним засобом. З метою захисту порушених прав, був вимушений неодноразово з'являтись до правоохоронних органів, до суду, за правовою допомогою, що окрім матеріальних затрат, впливало на його повсякденне життя.
Просив суд стягнути з Бердянської міської ради на його користь 145 051 грн., які складаються з:
- 28125, 49 грн. - 3% річних за період з 18.08.2016 року по 12.10.2020 року;
- 94 353,67 грн. - інфляційні втрати за період з 18.08.2016 року по 12.10.2020 року;
- 22 572 грн. - моральна шкода. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Бердянської міської ради на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суму коштів інфляційних втрат за період з 21.05.2019 по 12.10.2020 у розмірі 3595,73 грн.
Стягнуто з Бердянської міської ради на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суму 3% річних за період з 21.05.2019 по 12.10.2020 у розмірі 9 465,80 грн.
Стягнуто з Бердянської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 130,56 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 27.06.2023 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким стягнути з Бердянської міської ради на його користь 144 780,44 грн., які складаються з:
- 28125, 49 грн. - 3% річних за період з 18.08.2016 року по 12.10.2020 року;
- 94 082,95 грн. - інфляційні втрати за період з 18.08.2016 року по 12.10.2020 року;
- 22 572 грн. - моральна шкода. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга обгрунтовати тим, що судом першої інстанції не вірно визначено період та, як наслідок, розмір інфляційних витрат та 3% річних. Також неогрунтовано відмовлено у стягненні моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Так, суд першої інстанції встановив, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05.02.2019, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 21.05.2019, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Бердянської міської ради на користь позивача завдану матеріальну шкоду у розмірі 225721,31 грн. та судовий збір у розмірі 2257,22 грн. В задоволені позовних вимог про стягнення з КП "Бердянськеконтранс", КП електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" Бердянської міської ради, шкоди завданої внаслідок ДТП, відмовлено.
Ухвалюючи рішення суду про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності вини водіїв у настанні ДТП, що встановлено постановою Апеляційного суду Запорізької області від 15.11.2016 року. Крім того, суди дійшли висновку, що вказаною постановою виявлено обставину порушення вимог підпунктів 10.1.1, 10.4.2 ДСТУ при встановлені знаку 2.1 "Дати дорогу", за що відповідальною є Бердянська міська рада як власник дороги. Зазначене рішення залишено без змін Постановою Верховного Суду від 17.06.2020 по справі 310/4745/18.
На виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05.02.2019 Бердянська міська рада перерахувала на рахунок ОСОБА_1 225721,31 грн., що вбачається з платіжного доручення №84446772 від 09.10.2020. Зазначені грошові кошти було зараховано на рахунок ОСОБА_1 12.10.2020, що вбачається з виписки по рахунку від 05.02.2021.
За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Частиною 5 статті 11 ЦК України, встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника
сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Таким чином, інфляційне збільшення нараховується на суму боргу і є видом відшкодування втрат при недобросовісному виконанні грошових зобов'язань.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183, постанова Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).
Сума інфляційних нарахувань розраховується за формулою сума боргу помножена на індекс інфляції та поділено на сто відсотків. Сума боргу це сума простроченого зобов'язання, в даній справі це сума матеріальної шкоди присуджена позивачу у справі 310/4745/18. Індекс інфляції собою являє добуток щомісячних індексів за відповідний період, за який божник повинен виконати зобов'язання перед кредитором.
Як вже судом вище зазначалося постановою Запорізького апеляційного суду від 21.05.2019 залишено без змін рішення Бердянського міськрайонного суду по справі 310/4745/18.
Відповідно до ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. А тому з урахуванням вищезазначеного обов'язок Бердянської міської ради компенсувати суму матеріальної шкоди позивачу виник саме з 21.05.2019. А тому з урахуванням вищевказаного, розрахунок суми інфляційних втрат підлягає стягненню за період з 21.05.2019 по 12.10.2020 (час зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 ).
Відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними.
У період з 01.06.2019 по 12.10.2020 індексація на суму 225 721,22 грн.
[Сукупний індекс інфляції] = 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ?100,20% ?99,70% ?100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ?99,40% ?99,80% ? 100,50% = 101,593% (за період Червень 2019 - Вересень 2020)
[Інфляційні нарахування] = 225 721,22 грн. (сума боргу) ? 101,593% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 225 721,22 грн. (сума боргу) = 3 595,73 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума 3% річних розраховується за формулою, де сума боргу помножується на розмір річної ставки ділиться на сто відсотків та помножується на кількість днів.
В даному випадку сумою боргу буде розмір матеріальної шкоди в розмірі 225 721,20 грн., процентною ставкою буде 3%, а кількість днів різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку, тобто з моменту проголошення постанови Запорізького апеляційного суду до моменту повного виконання зобов'язання, а саме з 21.05.2019 по 12.10.2020.
Всього зазначений період становить 511 днів. А тому загальна сума 3% річних від суми матеріальної шкоди у розмірі 225 721,20 грн. за п'ятсот одинадцять днів становитиме 9 465, 80 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто, позивачі або інші особи повинні довести, що їх діями не було порушено їх права або права відповідача. Однак, жодних доказів зазначеними особами до суду не надано.
Згідно ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Щодо стягнення моральної шкоди, судом встановлено наступне.
Верховний Суд у постанові від 24.03.2020 по справі № 818/607/17 висловив правову позицію, відповідно до якої, порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов'язкам (ст. 3,19 Конституції) та завжди викликає в людини негативні емоції. Оцінка рівня негативних емоцій, що вказують на моральні страждання людини залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до пунктів 2, 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У постанові від 15.08.2019 у справі N 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, позивачем всупереч приписів ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів того, які б свідчили про значний рівень понесених позивачем негативних емоцій, що вказують на його моральні страждання.
Суд зауважив, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження, того що, негативні емоції спричиненні неправомірною поведінкою відповідача дійсно призвели до затрат, які позивач оцінив у десять відсотків від суми спричиненої шкоди.
Жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували об'єктивність та співмірність розміру моральної шкоди, позивачем до суду не було надано.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом.
Приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у
матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 листопада 2023 року.
Головуючий
Судді: