Справа № 299/970/20
Закарпатський апеляційний суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2023 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/1052/20 за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.10.2020.
Цим вироком:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, із середньою освітою, непрацюючий, несудимий, засуджений:
- за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 05 (п'ять) років без конфіскації майна.
До набрання вироком законної сили, ухвалено обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, взявши його під варту негайно в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту взяття його під варту.
Стягнуто з ОСОБА_6 судові витрати за проведення судових експертиз в розмірі 2512 грн 16 коп. на користь держави.
Речові докази: легковий автомобіль ВАЗ 2103, номерний знак НОМЕР_1 повернуто потерпілому ОСОБА_9 ; чохол темного кольору виготовлений із шкірозамінника, який поміщено у паперовий спец пакет - залишено зберігати в матеріалах кримінального провадження; два замкові механізми (навісні замки) частину конструкції замка запалення двигуна автомобіля, частину конструкції замка запалення двигуна автомобіля, різнорідні пристосування побутово-ремонтного значення (лом з лапою із маркуванням «450Х16», «Intertool», щипці для перерізання металевих конструкцій із рукоятками червоного кольору з маркуванням «Intertool», викрутки залишено зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_6 07.10.2019 близько 23 год, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, впевнившись у відсутності сторонніх осіб, які б могли викрити його протиправні дії, діючи умисно, чітко усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи наслідки які можуть настати після їх вчинення, шляхом зламу
-2-
навісних замків, проник у гаражне приміщення № НОМЕР_2 , яке розташоване на території гаражного кооперативу по вул. Чкалова в м. Виноградів, звідки незаконно заволодів технічно справним автомобілем марки ВАЗ 2103, жовтого кольору з реєстраційним номером НОМЕР_1 , що належав на праві приватної власності потерпілому ОСОБА_10 , завівши при цьому двигун шляхом підбору та застосування інструмента до замка запалювання автомобіля, після чого залишив місце вчинення злочину.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 порушує питання про скасування вироку суду від 06.10.2020 щодо ОСОБА_6 та ухвалення нового, яким визнати ОСОБА_6 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з недоведеністю наявності складу злочину в діях обвинуваченого. В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що вирок суду є незаконним, а судовий розгляд неповним. Судом першої інстанції порушено право на захист обвинуваченого, який має вади слуху, оскільки підготовче судове засідання проведено без участі захисника, а також під час судового розгляду справи на пропозицію головуючого задати запитання до потерпілого чи свідків, обвинувачений повідомляв суд, що він нічого не чує. Незважаючи на відсутність можливості сприймати відомості безпосередньо від обвинуваченого, з аналізу досліджених доказів неможливо говорити про встановлення винуватості поза розумним сумнівом. Окрім того, жоден свідок, з допитаних в судовому засіданні, не вказав про ті факти, які зазначені у вироку суду, оскільки свідки зазначали, що лише припускають, що на автомобілі ВАЗ 2103 міг приїхати тільки обвинувачений, однак безпосередньо того, що на вказаному автомобілі приїхав саме ОСОБА_6 вони не бачили. Між тим, потерпілий зазначив, що виявив зникнення автомобіля, який він за два тижні до того залишив у гаражі, однак точного часу зникнення автомобіля не міг вказати. Таким чином, висновки суду про те, що на автомобілі ВАЗ 2103, до житлового будинку під'їхав саме ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження у показаннях свідків, оскільки жоден з них не бачив безпосередньо факт керування обвинуваченим автомобілем. Вважає, що неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи призвели до того, що права обвинуваченого були порушені, що не може свідчити про законність вироку суду.
В зміненій апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вироку суду від 06.10.2020 щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 384 КПК України закрити. Також зазначає про необхідність повторного дослідження доказів, зокрема про повторний допит свідків, оскільки суд першої інстанції зазначив у вироку обставини, які не в повній мірі відповідають реальним обставинам справи та не повністю дослідив показання свідків. Просить повторно допитати свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
В запереченні на апеляційну скаргу захисника, прокурор Виноградівського відділу Берегівської місцевої прокуратури ОСОБА_14 зазначає про необгрунтованість апеляційної скарги, зокрема і в частині порушення права обвинуваченого ОСОБА_6 на захист. Долучені стороною захисту до апеляційної скарги документи підтверджують наявність у обвинуваченого захворювання такого як хронічний мезотимпаніт справа, стадія ремісії, двобічну сенсовральну приглухуватість 4 та 3 ступенів та йому призначено інвалідність групи загального захворювання. Таким чином, враховуючи те, що обвинуваченому призначалась інвалідність на певний строк, підстав вважати, що обвинувачений під час кримінального провадження не може реалізувати свої права, ні в органу досудового розслідування, ні в суду не було. Разом з тим, судом та прокурором на першу вимогу обвинуваченого забезпечено йому захисника та судовий розгляд здійснено у присутності останнього. Також вважає необгрунтованими посилання сторони захисту на недоведеність вини обвинуваченого, оскільки серед інших доказів,
-3-
обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні визнав факт заволодіння транспортним засобом та повідомив суду про обставини вчинення злочину, при цьому не визнаючи лише наявність такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в інше сховище. Захисником не обгрунтовано, які саме обствини не були враховані судом першої інстанції під час розгляду справи, що можуть повідомити свідки при їх повторному допиті. Судом вірно оцінені всі досліджені докази у справі, в тому числі і показання свідків, з чого слідує, що вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.10.2020 є законним і обгрунтованим.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України апеляційна скарга розглядається у відсутності потерпілого ОСОБА_9 , неявка якого не перешкоджає його розгляду. Потерпілий належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду кримінального провадження, заяв та клопотань про відкладення апеляційної скарги не подавав, причини неявки не повідомив.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та зміни до неї, думку прокурора ОСОБА_5 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника-адвоката ОСОБА_7 із змінами та доповненням до неї задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».
За приписом до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону та Конвенції.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні та наведеними у вироку.
-4-
З вироку суду вбачається, що в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України не визнав та показав, що того дня йому зателефонувала його жінка та попросила привести гроші. По дорозі до неї, на вулиці побачив автомобіль марки ВАЗ 2103, у який сів і завів та приїхав до своєї жінки, де його і залишив, у гаражне приміщення не проникав.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, суд першої інстанції з дотриманням, передбачених процесуальним законом положень судового розгляду справи, дослідив усі наявні докази у справі та дав їм належну правову оцінку.
Винуватість ОСОБА_6 у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненого з проникненням в інше сховище, підтверджено наведеними у вироку показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , які були безпосередньо допитані в судовому засіданні і підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_6 .
Показаннями потерпілого ОСОБА_9 стверджується, що він являється власником автомобіля ВАЗ 2103, жовтого кольору, р.н. НОМЕР_1 , який придбав більше року тому назад від громадянина ОСОБА_15 , але документально на себе не оформив. Даний автомобіль зберігав у власному гаражному приміщенні № НОМЕР_2 , у гаражному кооперативі, що в м. Виноградів по вул. Чкалова. 08.10.2019 близько о 13 год виявив відсутність навісних замків на воротах гаража, двері гаража були відімкнуті та ним було виявлено відсутність у гаражі автомобіля, у зв'язку з чим звернувся до поліції.
З показань свідка ОСОБА_12 вбачається, що близько 23 год 07.10.2019 до їх житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , на автомобілі марки ВАЗ 2103, р.н. НОМЕР_1 , приїхав ОСОБА_6 , колишній співмешканцем її доньки - ОСОБА_11 та зайшов до неї в кімнату, де здійснив спробу нападу на неї, при цьому він мав у руках гострий предмет, схожий на викрутку, яким спричинив їй тілесні ушкодження. На її крик в кімнату забігла донька, після чого ОСОБА_6 вибіг з кімнати.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні надала аналогічні показання, що й свідок ОСОБА_12 .
Показаннями свідка ОСОБА_13 стверджується, що 23 год 30 хв 07.10.2019 почула крик своєї доньки ОСОБА_12 , після чого вийшовши на подвір'я побачила доньку на землі біля вхідних дверей на якій сидів її колишній чоловік ОСОБА_6 з викруткою в руках, на що вона штовхнула ОСОБА_6 , щоб звільнити доньку, після чого ОСОБА_6 втік з їхнього подвір'я, а вона викликала поліцію. На подвір'ї залишився автомобіль марки ВАЗ 2103, р.н. НОМЕР_1 , жовтого кольору.
Вина ОСОБА_6 у сукупності з показаннями потерпілого та свідків підтверджується також іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження та досліджені судом, зокрема: даними протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 08.10.2019, стверджується, що потерпілий ОСОБА_9 звернувся із заявою до поліції про викрадення невідомою особою в період часу з 15 год 07.10.2019 по 13 год 08.10.2019, шляхом зламу навісних замків гаражного приміщення АДРЕСА_3 , автомобіля марки ВАЗ 2103, жовтого кольору, р.н. НОМЕР_1 .
Даними протоколу огляду місця події від 08.10.2019, стверджується наявність відчинених гаражних воріт, де на відстані близько 0,5 метра від входу на порозі гаражного приміщення, виявлено предмет схожий на частину конструкції замка запалення автомобіля та два замкові механізми із слідами пошкоджень, схожих на сліди злому.
-5-
Висновком експерта № 13/150 від 12.11.2019 встановлено, що станом на 04.07.2018 ринкова вартість автомобіля марки ВАЗ 2103, жовтого кольору, р.н. НОМЕР_1 становить 14920 грн.
Висновком трасологічної експертизи № 2/257 від 10.12.2019 встановлено, що на навісних замках та на дужках замків, що були вилучені під час огляду місця події по вул. Чкалова в м. Виноградів на території гаражного кооперативу, наявні пошкодження у вигляді перекусів та надкусів.
Наведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, відповідно до ст. 94 КПК України оцінено кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення та їх обґрунтовано покладено в основу вироку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
В апеляційній скарзі сторона захисту наводить власну оцінку показанням обвинуваченого, свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 на користь невинуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, а також вказує про необхідність повторного допиту вказаних свідків.
Колегія суддів відхиляє вказане клопотання сторони захисту, оскільки необхідності у повторному допиті вказаних у клопотанні свідків, які були безпосередньо допитані в ході судового розгляду кримінального провадження, немає, їхні показання, дані в суді першої інстанції були предметом оцінки та покладені в основу обвинувального вироку, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до вимог ст. 22, 26, 404 КПК України, умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків місцевим судом були створенні, ніяких перешкод у збиранні, перевірці доказів під час судового розгляду з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, судом першої інстанції не створювалось.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що після допиту обвинуваченого, потерпілого та всіх свідків, заявлених у кримінальному провадженні та дослідження всіх письмових доказів, обвинуваченим та його захисником не заявлялось жодних клопотань щодо додаткового з'ясування обставин, які мають значення для об'єктивного розгляду кримінального провадження.
Таким чином, з матеріалів кримінального провадження та вироку вбачається, що судом першої інстанції були досліджені всі надані сторонами докази в повному обсязі і дана їм належна оцінка у вироку, судом досліджено всі обставини, які могли мати значення для кримінального провадження, докази на яких побудовані висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, є належними, допустимими, достатніми та достовірними, не містять протиріч. Оцінивши їх відповідно до вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що у діях ОСОБА_6 міститься склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, а саме, незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням в інше сховище, а тому доводи
-6-
захисника ОСОБА_7 , викладені у поданій апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає необґрунтованими і такі відхиляє.
Таким чином, всупереч доводів апеляційної скарги, установивши в порядку статті 91 КПК України обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, належність та допустимість доказів, з урахуванням доводів обвинуваченого місцевий суд дійшов висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому розслідуванні докази й дав їм у сукупності належну оцінку, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.
Твердження захисника про те, що в матеріалах провадження відсутні об'єктивні докази факту керування автомобілем саме обвинуваченим ОСОБА_6 , спростовуються як показаннями самого обвинуваченого, який зазначав, що слідуючи до дружини, виявив транспортний засіб марки ВАЗ-2103, на якому проїхав до місця проживання дружини, показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який ствердив, що виявив відсутність в гаражі автомобіля, навісних замків на воротах гаража та відкриті двері гаража, свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , які ствердили, що ОСОБА_6 приїхав до їхнього дворогосподарства на автомобіля ВАЗ жовтого кольору, р.н. НОМЕР_1 , який в подальшому залишив у них на подвір'ї, а також іншими наведеними доказами та матеріалами кримінального провадження.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що потерпілий ОСОБА_9 з будь-яких причин обмовив чи міг обмовити обвинуваченого у зазначеному кримінальному правопорушенні. Крім того, під час апеляційного розгляду захисником не наведено доводів, які б давали колегії суддів підстави вважати, що вказаний потерпілий давав показання у суді першої інстанції з метою обмови ОСОБА_6 , навпаки, потерпілий, повідомивши про обставини вчинення кримінального правопорушення, вказав про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого.
Також в матеріалах кримінального провадження не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого у зазначеному кримінальному правопорушенні. Крім того, під час апеляційного розгляду захисником не наведено доводів, які б давали колегії суддів підстави вважати, що вказані свідки давали показання у суді першої інстанції з метою обмови ОСОБА_6 .
До того ж підстав не довіряти показанням потерпілого та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведені до присяги, у суду не було, а під час апеляційного розгляду обвинуваченим та його захисником не наведено доводів, які б давали колегії суддів підстави вважати, що вказані свідки давали показання у суді першої інстанції з метою обмови обвинуваченого ОСОБА_6 .
Судом також ретельно досліджувалися та перевірялися інші матеріали кримінального провадження, зокрема дані протоколів огляду місця події, прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, висновки експерта тощо.
Наведеними доказами, яким суд дав належну оцінку, спростовуються твердження сторони захисту про те, що до гаражного приміщення ОСОБА_6 не проникав. Разом з тим, аналізуючи в даному випадку позицію обвинуваченого, співставляючи її з обвинуваченням, а також з показаннями учасників судового провадження та з іншими
-7-
доказами, дослідженими судом, які повністю викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку про те, що вищезазначені показання та інші наведені судом докази мають характер логічних, послідовних та об'єктивних. Зазначені докази винуватості ОСОБА_6 є такими, що доповнюють одне одного, належними, достовірними, допустимими, достатніми та такими, що не суперечать Конституції України та нормам КПК України.
У постанові від 19.11.2018 (справа № 205/5830/16-к) Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок про те, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об'єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).
У постанові зазначено, що відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів, сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння до них сторонніх осіб.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стверджуючи про відсутність такої кваліфікуючої ознаки як проникнення до іншого сховища, обвинувачений намагається ввести суд в оману з метою уникнути відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що давши належну оцінку всім зібраним доказам у сукупності, врахувавши поведінку всіх учасників під час вчинення кримінального правопорушення, суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні і вважати, що останнього незаконно засуджено за вказані злочинні діяння, немає підстав.
Слід визнати необгрунтованими й доводи захисника ОСОБА_7 про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки дослідженням матеріалів кримінального провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту та необ'єктивність дослідження судом вказаних матеріалів.
Щодо доводів захисника щодо порушення процесуальних прав обвинуваченого у зв'язку з наявністю у обвинуваченого вади слуху, то вони також є безпідставними.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 52 КПК України участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
В інших випадках обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні, у тому числі, щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад ( п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України).
Як випливає із законодавчих положень під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які, хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.
-8-
Згідно з висновком про застосування норми права, який міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 213/1425/17, у кримінальних провадженнях щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів проти здоров'я населення, самі собою факти перебування вказаних осіб на спеціальних обліках й на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» не можуть автоматично свідчити про нездатність обвинуваченого (засудженого) через фізичні чи психічні вади повною мірою реалізувати свої права, а отже і про обов'язковість участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України. При здійсненні судового провадження питання про залучення захисника необхідно вирішувати виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров'я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо.
Матеріали кримінального провадження не містять даних, які б слугували достатніми підставами для суду ставити під сумнів здатність ОСОБА_6 повною мірою реалізувати свої права. На стадії підготовчого судового засідання в суді першої інстанції ОСОБА_6 висловлювався з приводу можливості призначення обвинувального акта до судового розгляду, клопотань про призначення захисника обвинувачений не заявляв. Між тим, в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про наявність у ОСОБА_6 інвалідності, упродовж підготовчого розгляду справи суд першої інстанції не встановив фактів виявлення у ОСОБА_6 ознак вад слуху, що ускладнює здатність повноцінно брати участь у провадженні.
Також, як вбачається із журналу судового засідання від 12.06.2020 та аудіозапису цього судового засідання, обвинувачений ОСОБА_6 виявив бажання здійснювати захист своїх прав та законних інтересів за участю захисника, відповідне клопотання було задоволено та доручено Регіональному центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Закарпатської області призначити ОСОБА_6 захисника. Подальший захист прав та законних інтересів ОСОБА_6 здійснював професійний адвокат ОСОБА_7 , однак таке бажання обвинуваченого не було пов'язано з відсутністю у нього можливості внаслідок здійснювати захист самостійно, тим паче через вади зі слухом.
Таким чином, самі собою зазначені діагноз і наявність у ОСОБА_6 інвалідності загального захворювання за відсутності установлених конкретних ознак хворобливого стану, яке ускладнює повноцінно брати йому участь у судовому засіданні й захищатися від пред'явленого обвинувачення, не є такими обставинами, що вимагають обов'язкової участі захисника в розумінні п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України.
Долучені стороною захисту до апеляційної скарги документи підтверджують лише наявність у обвинуваченого захворювання такого як хронічний мезотимпаніт справа, стадія ремісії, двобічну сенсовральну приглухуватість 4 та 3 ступенів, у зв'язку з чим йому призначено інвалідність ІІІ групи загального захворювання. Таким чином, враховуючи те, що обвинуваченому призначалась інвалідність на певний строк, підстав вважати, що обвинувачений під час кримінального провадження не міг реалізувати свої права, ні в органу досудового розслідування, ні в суду не було.
Під час досудового розслідування та при розгляді справи в суді були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні експертизи, належним чином з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону кримінального правопорушення, допитані всі особи, показання яких має істотне значення для кримінального провадження. Тому апеляційний суд вважає, що доводи захисника про відсутність належних доказів вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, є безпідставними і такі відхиляє.
-9-
Беручи до уваги викладене, апеляційний суд вважає, що давши належну оцінку всім зібраним доказам у сукупності відповідно до вимог ст. 94 КПК України, врахувавши поведінку всіх учасників під час вчинення кримінального правопорушення, суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у кримінальному правопорушенні, за яке його засуджено.
Та обставина, що суд по-іншому оцінює наведені у вироку докази порівняно з оцінкою їх обвинуваченим чи його захисником в апеляційній скарзі, не свідчить про необ'єктивність чи упередженість суду. Тому доводи захисника про неправильну оцінку доказів судом у вироку та необхідність їх повторного дослідження є безпідставними.
З вироку вбачається, що на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судових засіданнях суду першої інстанції, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини зазначеного у вироку кримінального правопорушення, а твердження захисника ОСОБА_7 , в тому числі і про недоведеність вини ОСОБА_6 у зазначеному кримінальному проавопорушенні, а також доводи про відсутність у кримінальному провадженні достовірних доказів вини ОСОБА_6 у кримінальному правопорушенні, за яке обвинувачений засуджений, належно перевірялися в судовому засіданні й обгрунтовано визнані безпідставними.
З огляду на те, що вивченням матеріалів провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження, не має підстав вважати, що в ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду, яка викликає необхідність скасування вироку, на чому захисник наголошує у своїй апеляційній скарзі. Отже, на підставі оцінки й аналізу наведених доказів суд правильно визнав винуватим ОСОБА_6 у вчинені вказаного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його діяння за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у інше сховище.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст. 65, 68 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даних, що характеризують його особу і таке покарання є справедливим, достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного ним кримінального правопорушення, який віднесено законом до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини, відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_6 на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, не має інвалідності, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, вчинив умисний, закінчений тяжкий злочин, за місцем проживання характеризується негативно, утриманців не має, пільг не має.
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 не встановлено, а тому суд обґрунтовано прийшов до висновку проте, що виправлення й перевиховання обвинуваченого ОСОБА_6 можливе лише шляхом ізоляції його від суспільства.
З таким висновком погоджується і колегія суддів, оскільки судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 дотримано вимоги ст. 50, 65 КК України та призначено покарання, яке на думку колегії суддів, відповідає особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також співмірним вчиненому протиправному діянню.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, не встановлено, а тому колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги із змінами та доповненнями захисту без задоволення.
-10-
При прийнятті рішення колегія суддів також, враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; що під час апеляційного розгляду стороною захисту не заявлялось клопотань щодо приєднання до матеріалів судового провадження доказів (документів), які б могли вплинути на висновки суду; а також положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 зі змінами та доповненнями до неї залишити без задоволення, а вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.10.2020 щодо ОСОБА_16 , - без змін.
На ухвалу Закарпатського апеляційного суду безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді