Справа №:755/15532/23
Провадження №: 2/755/6769/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" листопада 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 з вимогою : «Позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 »
11 жовтня 2023 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позов передано в провадження судді Савлук Т.В.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року позов було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали, посилаючись на наступні підстави:
-Позивачу необхідно надати докази сплати судового збору за вимогу немайнового характеру в розмірі 1 073,60 гривень.
-Надати витяг з актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з зазначенням підстав внесення відомостей про батька дитини.
-Долучити докази які мали підтверджувати викладені обставини, на які заявник посилається як на обґрунтування заявлених вимог, а саме: відсутні відомості щодо проживання малолітньої дитини разом з позивачем.
-Надати докази, які підтверджують фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_2 , в межах юрисдикції Дніпровського району міста Києва.
30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, разом з доказом сплати судового збору у розмірі 1 073,60 гривень.
Вивчивши матеріали поданої до суду позову Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, з урахуванням виконання вимог суду про залишення позову без руху, суддя приходить до наступних висновків.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів.
Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимогою процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги. Таким чином, під предметом позову розуміється певно матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства (ст. 2 ч. 3 п. 11 Цивільного процесуального кодексу України). Цивільний процесуальний кодексу України передбачає, зокрема, що: учасники справи зобов'язані:
виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (ст. 43 ч. 2 п.п. 1, 6, 7);
учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ст. 44 ч. 1);
залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи (ст. 44 ч. 2 п. 1).
Визначений частиною 2 статті 44 Цивільного процесуального кодексу України перелік дій, що можуть бути кваліфіковані як зловживання процесуальними правами, не є вичерпним, таким зловживанням можуть бути визнані й інші дії, поведінка учасника процесу залежно від конкретних обставин.
Отже, позивач, який складає та подає до суду заяву особисто, або представник позивача, який діє від його імені та складає і подає до суду заяву, зобов'язані виконати вимоги цивільного процесуального закону щодо форми та порядку подання заяви, а в разі їх невиконання при поданні заяви усунути відповідні недоліки, на які вказано суддею (судом) в ухвалі про залишення заяви без руху. Невиконання таких вимог перешкоджає руху заяви.
Статтею 175 Цивільного процесуального кодексу України, визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред'явлення позову до суду.
Недотримання обов'язкових вимог до форми та змісту заяви є перешкодою до відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 1. ст. 121 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1. ст. 121 Сімейного кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. (ч. 1. ст. 135 Сімейного кодексу України)
Важливою складовою діяльності держави із забезпеченням прав і свобод є державна реєстрація актів цивільного стану.
Державна реєстрація - це публічно-правове засвідчення актів цивільного стану, АКТ забезпечує загальне (як у приватних, так і в публічно-правових відносинах) визнання правосуб'єктності особи. Таким чином, у процесі реєстрації актів цивільного стану людина (фізична особа) вступає у публічно-правові відносини з державою в особі державного органу, уповноваженого здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану.
Із змісту позовної заяви вбачається, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в свідоцтві про народження ОСОБА_3 в графі батько значиться: « ОСОБА_2 ». Однак, позивач не надала доказів на підтвердження факту, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народження вчинено на підставі ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України, а саме витяг з актового запису про народження дитини з зазначенням підстав внесення відомостей про батька дитини.
На виконання ухвали суду позивача не долучено витяг з актового запису про народження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з зазначенням підстав внесення відомостей про батька дитини.
Також позивачем на підтвердження доводів викладених у позові не долучено відомості щодо проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з позивачем.
Відповідно до частини першої ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 Цивільного процесуального кодексу України).
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Питання про підсудність справ визначається цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно із загальним правилом територіальної підсудності, що передбачено статтею 27 Цивільного процесуального кодексу України позови пред'являються: до фізичної особи - до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 ЦК і статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Згідно ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (надалі - Закон № 1382-ІV).
У статті 3 Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», надано визначення, зокрема, таких термінів:
місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи є - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні;
реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
Згідно з ч. 1, 10 ст. 6 Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
У відповідності до ст. 15 Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».
Так, відповідно до п. 3, 4 Правил реєстрації місця проживання реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.
Пунктом 9 Правил визначено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Особи, які не проживають за зареєстрованим місцем проживання більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити відповідному органу реєстрації про своє місце перебування (п. 12 Правил).
Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання/перебування підтверджується вичерпним переліком документів, зокрема, паспортом громадянина України.
Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.
Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 зазначила адресу відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Дніпровського району міста Києва.
На виконання вимог ч.4 ст.165 Цивільного процесуального кодексу України, суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» про реєстрацію місця проживання відповідача, відповідно до наданої інформації відповідач ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , не значиться.
На виконання ухвали суду, позивачем не долучено доказів, які мали підтверджувати остатнє відоме місце проживання відповідача ОСОБА_2 , в межах юрисдикції Дніпровського районну міста Києва.
Відповідно до ч. 3, 5 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позивачу ОСОБА_1 поданого позову про позбавлення батьківських прав, у зв'язку з невиконанням ухвали суду про залишення позову без руху в межах визначеного процесуального строку, оскільки у заяві про усунення недоліків, позивачем висловлена позиція щодо розгляду справи у її відсутність та долучено докази про сплату судового збору у розмірі 1 073,60 гривень, однак вимоги суду щодо надання доказів, які підтверджують факт, визнання батьківства відповідачем, а саме Витяг з актового запису про народження дитини з зазначенням підстав внесення відомостей про батька дитини; докази проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з позивачем; докази останнього відомого місця проживання відповідача ОСОБА_2 , в межах юрисдикції Дніпровського районну міста Києва; залишено без належного реагування з боку позивача, що унеможливлює визначити підсудність даного спору саме Дніпровському районному суду міста Києва, та вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Частиною 7 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного та керуючись статтями 185, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, вважати неподаною та повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Інформацію по справі можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернетhttp://dn.ki.court.gov.ua.
СУДДЯ: