ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/12852/22Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/853/23 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія - 305010000
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючого - Гірський Б.О.
Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участю секретаря - Панькевич Т.І.
позивача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/12852/22 за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року, ухваленого суддею Дзюбичем В.Л., в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди завданої застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що в ході досудового слідства у кримінальній справі №1681122 та кримінальному провадженні №32014210000000045 до нього було незаконно застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у період з 09.04.2008 р. (дата застосування запобіжного заходу) до 26.12.2017 р. (набрання виправдовувальним вироком суду щодо позивача законної сили), що загалом становить 117 місяців.
Вказує, що до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд в той час, як постанова про порушення кримінальної справи за ч.3 ст.212 КК України не була зареєстрована у єдиному журналі обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини у відповідності до вимог Інструкції.
Розмір моральної шкоди обґрунтовував тим, що до нього протягом всього строку розслідування та розгляду кримінальної справи було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, через що він був позбавлений можливості вільно виїжджати з постійного місця проживання, тобто фактично був позбавлений законного права свободи пересування, що стало причиною порушень його нормальних життєвих зв'язків, великих душевних та фізичних страждань, обмежень у здійсненні підприємницької діяльності, порушення нормального та звичного способу життя, порушення і розриву його соціальних зв'язків, пригніченого стану, приниження честі та гідності, погіршення загального стану здоров'я.
Враховуючи глибину та тривалість (117 місяців) фізичних та душевних страждань просив суд стягнути з відповідача в його користь завдану моральну шкоду в розмірі 4 200 000 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 200 000 грн. грошового відшкодування моральної шкоди завданої застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судові витрати компенсовано за рахунок держави.
В апеляційній скарзі Головне управління ДФС у Тернопільській області просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що на період дії запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд терміном з 09.04.2008 р. до 26.12.2017 р. здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.
Правомірність застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 досліджувалась судом при розгляді кримінальної справи №1681122 в межах кримінального провадження №32014210000000045 та відповідно до ст.82 ЦПК України не доказується у даній справі.
Вказує, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.08.2020 р. стягнуто із Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 300 000 грн. моральної шкоди, завданої незаконним взяттям та тримання під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення за період з 05.08.2013 р. до 25.01.2014 р.
Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.02.2021 р., яке набрало законної сили, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 700 000 грн., завданої незаконним повідомленням про підозру за період з 25.04.2008 р. до 26.12.2017 р., за виключенням періоду з 05.08.2013 р. до 25.01.2014 р.
Вважають, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, тому задоволення його позовних вимог є фактично подвійним відшкодуванням останньому компенсації за моральну шкоду.
Звертають увагу на те, що в країні йде війна та усі ресурси витрачаються на оборону країни, відбувається значне скорочення бюджетних видатків у всіх сферах, тому вимоги про відшкодування моральної шкоди в даний час є такими, що суперечать інтересам держави.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що подана ГУ ДФС у Тернопільській області апеляційна скарга не містить посилань на порушення норм матеріального та процесуального права, тому відсутні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Вважає безпідставним твердження апелянта про те, що позивач вже реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди, так як відшкодування за незаконне взяття і тримання під вартою та відшкодування за незаконне повідомлення про підозру є різними окремо визначеними випадками для відшкодування шкоди, які передбачені ст.1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Вказане твердження не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі №610/3221/19-ц.
Посилання апелянта на те, що в країні йде війна не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури та суду, а є лише суб'єктивним переконанням апелянта та свідченням того, що останній намагається уникнути відповідальності.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, вважає її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника цивільного процесу, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 28.03.2008 року порушено кримінальну справу стосовно директора ТОВ «Мелвіс» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.
Згідно підписки про невиїзд від 09.04.2008 р. ОСОБА_1 дав підписку ст. слідчому Югову С.А. в тому, що зобов'язується із вказаного місця проживання без дозволу слідчих і судових органів не відлучатися і з'являтися по першому виклику до слідчого, прокурора і в суд. Про те, що в разі порушення даного зобов'язання підписка про невиїзд буде змінена на більш сувору міру запобіжного заходу, попереджений.
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 212 КК України за відсутністю події кримінального правопорушення та виправдано.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до норм ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач має право на грошове відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки тривалий період часу перебував під зобов'язаннями підписки про невиїзд, що обмежувало його свободу пересування.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі №638/509/19.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно виходив з того, що наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди у зв'язку із застосуванням до позивача запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, проте неправильно визначив період, за який підлягає відшкодуванню така шкода, та дійшов помилкового висновку про можливість одночасного відшкодування моральної шкоди за незаконне взяття і тримання особи під вартою, незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та застосування підписки про невиїзд за той самий період у часі (з 25.04.2008 р. по 26.12.2017 р.) з огляду на таке.
Частиною п'ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Чинним законодавством і, зокрема Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Результат аналізу Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає підстави для висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, за рахунок коштів Державного бюджету України можливе лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо.
Подвійного відшкодування шкоди громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо, за один і той самий період перебування під судом і слідством Законом не передбачено.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 07 липня 2021 року в справі №755/5051/17.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , вказував на те, що до нього незаконно було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з 09.04.2008 р. до 26.12.2017 р., тобто більше 9 років.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.08.2020 р. стягнуто із Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 300 000 грн. моральної шкоди, завданої незаконним взяттям та тримання під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення за період з 05.08.2013 р. до 25.01.2014 р.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.02.2021 р., яке набрало законної сили, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 700 000 грн., завданої незаконним повідомленням про підозру за період з 25.04.2008 р. до 26.12.2017 р., за виключенням періоду з 05.08.2013 р. до 25.01.2014 р.
Враховуючи те, що вказаними судовими рішеннями на користь ОСОБА_1 вже стягнуто моральну шкоду, завдану незаконним повідомленням про підозру та незаконним взяттям та тримання під вартою за період з 25.04.2008 р. по 26.12.2017 р., то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за цей період відсутні правові підстави для повторного стягнення шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Однак, враховуючи те, що до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з 09.04.2008 р. і позивач ще не реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди у відповідності до вимог зазначеного Закону за період з 09.04.2008 р. до 25.04.2008 р. (16 днів), то такі вимоги, з урахуванням обґрунтування позивачем обставин спричинення моральної шкоди, наданих ним доказів, характеру і обсягу понесених страждань, вимог розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача в користь позивача 3573 грн. 28 коп. моральної шкоди (6700 (розмір мінімальної заробітної плати у 2023 р.) /30 (календарних днів у місяці) = 223,33 грн. (розмір відшкодування за кожен день застосування запобіжного заходу) * 16 (кількість днів, за які слід стягнути моральну шкоду).
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити в його мотивувальній частині та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з 200 000 грн. до 3573 грн. 28 коп.
Відповідно до ст.141 ЦПК України понесені судові витрати ГУ ДФС у Тернопільській області за розгляд апеляційної скарги слід компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у розмірі 2946,4 грн. (пропорційно задоволеним вимогам).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та зменшивши суму стягнутої моральної шкоди з 200 000 грн. до 3573 грн. 28 коп.
Судові витрати понесені ГУ ДФС у Тернопільській області за розгляд справи в апеляційному суді у розмірі 2946 грн. 40 коп. компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 листопада 2023 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.