Справа № 463/7848/22 Головуючий у 1 інстанції: Яворський С.Й.
Провадження № 22-ц/811/2326/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Суди В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 26 липня 2023 року про відмову в ухваленні додаткового рішення,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 29 червня 2023 року залишено без розгляду позов ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати, моральної шкоди та зобов'язання до вчинення дій - у зв'язку з повторною неявкою позивача в судові засідання по справі (а.с. 204-205).
20 липня 2023 року представник відповідача подав до суду Заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив ухвалити додаткове рішення, яким задовольнити клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу та стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн. витрат на правничу допомогу (а.с. 208-213).
Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 26 липня 2023 року у задоволенні вищезгаданої Заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення відмовлено (а.с. 216).
Дану ухвалу оскаржив представник відповідача.
Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн. витрат на правничу допомогу, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального права, а також на неврахування судом висновків Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин відповідних норм права (а.с. 220-227).
Позивач, отримавши 01 вересня 2023 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги представника відповідача, а також будучи своєчасно (30.10.2023 року) належним чином повідомленим про апеляційний розгляд справи 13 листопада 2023 року (а.с. 233, 236), відзиву на цю апеляційну скаргу до суду не подав, в судове засідання не з'явився і про причини такої неявки суд не повідомив, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, відмову у задоволенні Заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про задоволення клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу суд мотивував тим, що звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя «незалежно від обґрунтованості позову» і залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача не може свідчити про необґрунтованість поданого позову (а.с. 216).
Колегія судді вважає, що вищенаведені висновки не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.
Статті 55 і 124 Конституції України (як і будь-які інші норми чинного законодавства) не містять положень про право особи на звернення до суду «незалежно від обґрунтованості позову».
Навпаки. Статтею 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Звернення до суду з позовом - «незалежно від обґрунтованості позову» - містить всі ознаки зловживання правом на таке звернення до суду, що може мати своїм наслідком відмову суду у захисті цивільного права та інтересу особи (частина 3 статті 16 ЦК України).
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 142 ЦПК України). Частиною шостою статтті 142 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
До судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Отже відповідач може заявити вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, за рахунок позивача, який ініціював судовий спір, а надалі створив передумови для залишення його без розгляду (в даному випадку - шляхом неявки в судові засідання).
Компенсація таких витрат здійснюється з дотриманням загальних правил відшкодування витрат на правничу допомогу, зокрема щодо надання позивачу права заявити клопотання про зменшення їх розміру, якщо позивач вважає їх неспівмірними відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України.
Отже, цивільним процесуальним кодексом передбачено процесуальні гарантії для сторони щодо можливості подання клопотання про неспівмірність заявлених до стягнення витрат за правничу допомогу за рахунок позивача у випадку здійснення судом розподілу таких витрат як за наслідком розгляду справи по суті, так у випадку залишення позовної заяви без розгляду.
При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 142 ЦПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).
Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п'ятою статті 137, частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України підлягає до застосування до спірних правовідносин.
ЦПК України встановлено, що:
- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, і що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи (частини 1 та 3 статті 133);
- разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (частина 1 статті 134);
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 137);
- суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137);
- обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137).
Для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання цієї правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги (або обов'язку такої оплати; п.1 ч.2 статті 137 ЦПК).
Позивач в поданому ним до суду позові зазначив, що він у зв'язку з розглядом цієї справи очікує понести 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 4).
У поданому до суду Відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що він у зв'язку з розглядом цієї справи очікує понести 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 47).
Як стверджується матеріалами справи, представник відповідача в порядку надання останньому професійної правничої допомоги приймав особисту участь у судових засіданнях в суді першої інстанції на підставі Договору про надання правничої допомоги від 07 грудня 2022 року (а.с. 122-124) і до Клопотання про стягнення судових витрат (в тому числі - і на професійну правничу допомогу) долучено відповідні докази про надання такої допомоги представником відповідача, саме як адвокатом, та докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (а.с. 117-128).
Натомість, позивачем так і не було подано до суду клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та (або) доводів і доказів про неспівмірність цих витрат, що унеможливлює вирішення судом питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки (ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності) суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, з власної ініціативи.
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 454/3919/18 (провадження № 61-13848св21) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов'язковою для суду апеляційної інстанції.
За вищенаведених обставин (а саме - наявності у матеріалах справи вищезгаданого Клопотання відповідача про стягнення судових витрат) суд при постановленні оскаржуваної ухвали зобов'язаний був вирішити питання про понесені відповідачем судові витрати.
А у випадку не вирішення питання про розподіл між сторонами понесених ними витрат на правничу допомогу при постановленні оскаржуваної ухвали - вирішити дане питання шляхом ухвалення додаткового судового рішення.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови: про стягнення з позивача на користь відповідача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 383, 384, 389 ч.3 п.2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 26 липня 2023 року скасувати.
Клопотання ОСОБА_1 , представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про стягнення судових витрат задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 10 000 (десять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 13 листопада 2023 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.